Модуль Основи теорії держави І права
| Вид материала | Документы |
- Лекція 1 Тема 1: Основи теорії держави, 1651.69kb.
- Президія вищої атестаційної комісії україни, 28.47kb.
- Лекція на тему „Основи теорії держави І права" > Лекція на тему, 3538.68kb.
- Основи теорії держави І права поняття та ознаки держави. Функції та механізм держави, 252.1kb.
- Основи теорії виникнення держави І права, 472.93kb.
- Навчально-методичний комплекс із дисципліни «актуальні проблеми теорії держави та права», 708.36kb.
- Основні положення теорії держави та права, 84.69kb.
- Кафедра теорії та історії держави І права, 30.3kb.
- Тестова база на іспит з теорії права та держави, 912.11kb.
- Програма вступних випробувань з дисципліни «Основи держави І права» для абітурієнтів, 114.88kb.
9. Система права
Системна будова права являє собою цілісне утворення, яке складається із безлічі елементів, що знаходяться між собою у певному ієрархічному зв’язку.
Система права відображає внутрішню будову права як системи правових норм. Вона являє собою об'єктивно зумовлену внутрішню організацію права певної держави, яка полягає в єдності й погодженості всіх правових норм держави і в розподілі їх на інститути та галузі права.
Система права – це упорядкована сукупність усіх діючих у державі правових норм.
Внутрішня будова системи права виражається в її структурі.
Структура системи права – поділ усієї сукупності правових норм на галузі й інститути залежно від предмета і метода правового регулювання.
Предмет правового регулювання – ті суспільні відносини, які регулюються нормами права.
Метод правового регулювання – спосіб впливу норм права на певну сферу суспільних відносин. Це сукупність прийомів і способів правового впливу на учасників правових відносин для реалізації ними своїх функцій.
Отже, до структурних елементів системи права зараховують: норми права, інститути права, підгалузі права, галузі права.
1. Норма права — основний елемент системи права; "елементарна частка" права, первинний компонент, з якого складаються інститути і галузі права. Це правило поведінки, яке встановила й охороняє держава. Воно визначає права й обов'язки учасників регулювання громадських відносин і служить критерієм правомірної і неправомірної поведінки. Немає норми права, яка б не входила до певного інституту та галузі права.
2. Інститут права — сукупність взаємодіючих правових норм, що регулюють визначену відносно самостійну групу однорідних суспільних відносин, яка являє собою особливу частину галузі права.
Інститут — складова частина, блок, ланка галузі. У кожній галузі права можна виділити безліч інститутів. Наприклад, у сфері трудових відносин виділяються відносини, пов'язані з укладенням трудової угоди, відповідно, в трудовому праві формується інститут трудової угоди. Таким чином, виділяються й інші інститути права: у кримінальному праві — інститут призначення покарання, інститут звільнення від кримінальної відповідальності; у сімейному праві — інститут шлюбу, інститут усиновлення, інститут розлучення; у цивільному праві — інститут договору купівлі-продажу, інститут юридичної особи, інститут позовної давності і т. ін. Усі інститути функціонують у тісному взаємозв'язку один з одним як усередині даної галузі, так і поза нею.
Юридичним критерієм для відокремлення тієї чи іншої сукупності норм у конкретний правовий інститут служать три ознаки:
- юридична єдність правових норм;
- повнота регулювання певної сукупності суспільних відносин;
- відокремлення норм, які утворюють правовий інститут, у розділах, частинах та інших структурних одиницях різних нормативно-правових актів, зокрема законів.
Серед інститутів розрізняють:
а) галузеві (наприклад, інститут спадкоємства);
б) міжгалузеві (наприклад, інститут приватної власності).
3. Підгалузь права – певна сукупність (об'єднання) правових інститутів, яка об'єктивно складається в межах однієї галузі права. Як цілісне утворення підгалузь права регулює специфічне коло відносин у межах сфери правового регулювання відповідної галузі права.
Підгалузь права порівняно з галуззю об’єднує менші групи правових норм і регулює споріднені громадські відносини.
На відміну від правових інститутів, підгалузь права не є обов'язковим компонентом кожної галузі. Вона виникає тільки у великих за своїм обсягом та за характером галузях права. Так, наприклад, у складі конституційного права вирізняють такі підгалузі, як парламентське, муніципальне право; в цивільному – зобов'язальне, авторське, спадкове право. Галузі права, для яких характерні невеликі обсяги нормативного матеріалу, тісна консолідація, компактність не мають у своєму складі підгалузей права. До них, наприклад, належать процесуальні галузі права.
4. Галузь права - уособлена сукупність норм та інститутів, яка являє собою самостійну частину системи права і спрямована на регулювання певної сфери якісно однорідних суспільних відносин за допомогою особливого методу правового регулювання. Галузь права, найбільший структурний підрозділ і центральна ланка права, вона найповніше виражає "групові" особливості правового регулювання.
Ознаками галузі права є те, що:
1) кожна галузь має свій предмет;
2) кожна галузь має своє законодавство, як правило, самостійні кодекси;
3) кожна галузь має свій особливий юридичний режим, який регламентує правовий стан суб’єктів права, встановлює засоби реалізації прав та обов’язків і державно-правові заходи, спрямовані на неухильну реалізацію правових норм.
Основні галузі системи права України: конституційне, адміністративне, фінансове, земельне, цивільне, сімейне, трудове, аграрне, екологічне, соціального забезпечення, цивільно-процесуальне, кримінальне, кримінально-процесуальне.
10. Джерела права
Форма (джерело) права - це державно-офіційні способи виразу і закріплення його норм, надання загальним правилам загальнообов'язкового, юридичного значення.
Джерело права – офіційний спосіб зовнішнього вираження й організації у належну юридичну оболонку норм права.
Поняття форми права невіддільне від поняття юридичної норми. Коли мова йде про норму права, мається на увазі той чи інший спосіб існування норм права. Форма права завжди є носієм правової норми. Крім того, форма права вважається формою зовнішнього виразу правових норм, звернення до якої дає уявлення про діючі у цей момент державно-обов'язкові правила.
Правовий звичай – санкціонований державою звичай, який набуває в силу цього загальнообов’язкового значення. Правовий (санкціонований) звичай – одна з найбільш давніх форм права. Правовий звичай – це правило поведінки, яке в силу багаторазового повторення стає звичкою, передається із покоління в покоління й захищається примусовою силою держави. Правовий звичай – це санкціоноване державою звичаєве правило поведінки загального характеру. Правовий звичай походить від простого звичаю, який стає правовим тоді, коли його закріплює (санкціонує) держава. Він полягає у визнанні державою та в наданні захисту тим чи іншим нормам, які давно склалися в даному суспільстві або в даній місцевості, в даній сфері відносин. Історії відомо багато випадків, коли звичаї родового ладу, трансформуючись, переростали поступово у санкціоновані звичаї. Однак, звичай є законом лише в тому випадку, коли він належить до категорії звичаїв, "визнаних" як закони тією чи іншою правовою системою. Тобто звичай, санкціонований державою, стає обов'язковим для виконання – він і є правовим.
Юридичний ( правовий) прецедент — судове або адміністративне рішення у конкретній юридичній справі, яке набуває загальнообов'язкового значення при розв'язанні усіх наступних аналогічних справ. Тобто це рішення компетентного органу держави (судового, адміністративного) по конкретній справі, якому надається формальна обов'язковість при розв’язанні всіх наступних аналогічних справ. Судовий прецедент має широке значення та широко застосовується в англосаксонських країнах (Англії, Канаді, США, Австралії, Індії та інших країнах). В цих країнах судді в законодавчому порядку наділені правотворчою функцією. В певній мірі суддя має право вирішувати ту чи іншу справу не на підставі конкретної норми закону, а на власний розсуд. Це вдалі, справедливі рішення суду, які є еталоном при розв'язанні інших аналогічних справ. Прецедент може бути як судовим, так і адміністративним. Він надає судді або посадовій особі непросту можливість власного розсуду, оскільки за відсутністю цілковитої аналогії життєвих ситуацій саме вони мають право оцінювати ступінь аналогічності обставин, які розглядаються. Причому в прецеденті не обов'язкове все попереднє рішення, а лише сутність правової позиції суду, який ухвалив початкове рішення або вирок.
В Україні правовий прецедент як джерело права не застосовується.
Нормативно-правовий договір — об'єктивоване, формально обов'язкове правило поведінки загального характеру, яке встановлено за взаємною домовленістю кількох суб'єктів і забезпечується державою. Це документ загального характеру, який встановлюється за взаємною згодою кількох суб'єктів і забезпечується державою. Нормативні договори бувають внутрішньодержавними і міжнародними, установчими і звичайними, типовими і поточними. Найбільш поширений приклад нормативного договору — це колективний договір між адміністрацією підприємства і профспілковою організацією, яка представляє трудовий колектив. Він відіграє значну роль при регулюванні трудових відносин.
Основною формою права є нормативно-правовий акт. Нормативно-правовий акт - це письмовий документ компетентного органу держави (а також органу місцевого самоврядування), в якому закріплено забезпечуване нею формально обов'язкове правило поведінки загального характеру. Нормативно-правовий акт — офіційний юридичний документ, який приймається внаслідок правотворчості компетентним державним органом і містить правові норми. Нормативні акти спрямовані на встановлення, зміну або скасування правових норм.
Нормативно-правовий акт є основною формою права в Україні, оскільки саме ця форма права найчастіше формулює зміст прав та обов'язків, оперативно змінює чи скасовує правову норму у зв'язку із змінами в державі, дає можливість здійснювати систематизацію норм і полегшити користування ними.
Нормативно-правові акти поділяються на закони та підзаконні акти.
Закон – це нормативно-правовий акт вищого представницького органу держави або самого народу, який регулює найбільш важливі суспільні відносини, відображає волю й інтереси більшості населення і має найвищу юридичну силу. Вища юридична сила закону полягає в тому, що він – акт вищого представницького органу держави, і цей акт може скасувати чи змінити лише орган, який його видав. Усі інші нормативні акти видаються тільки на підставі закону. Ознакою закону є також особливий порядок його прийняття, який включає ряд обов'язкових стадій.
Характеристика законів як правових документів вищої юридичної сили означає, що всі інші нормативні акти - акти іншої юридичної якості: всі вони перебувають "під" законом, тобто є підзаконними нормативно-правовими актами. Це акти компетентних органів держави, які видаються на підставі закону, згідно із законом та з метою його виконання.
Підзаконність цих актів не означає меншу юридичну обов'язковість: вони теж мають юридичну силу. Але їхня юридична сила не має такої загальності, як це властиво законам, що домінують над всіма іншими нормативними актами.
Підзаконні акти різноманітні, вони відрізняються між собою за юридичною силою і утворюють складну ієрархічну структуру. Їхня юридична сила залежить від того, яке місце посідає державний орган, що видав акт, у державному апараті, його компетенції. Акт кожної державної інстанції нижчого рівня має не лише відповідати законові, а й нормативним актам усіх державних органів, які посідають вищі місця в державній ієрархії.
Інколи зовнішньою формою права вважають релігійно-правові норми та міжнародно-правові акти.
Релігійно-правові норми — санкціоновані державою церковні канони та інші релігійні норми, яким надається загальнообов'язковий характер.
Міжнародно-правові акти – документи міжнародних угод, у яких містяться правила відносин нинішніх і майбутніх учасників угоди на невизначений час. Звичайно міжнародно-правовий акт має пріоритетну дію перед нормами національного права.
11. Систематизація законодавства України
Законодавство – це засіб закріплення і формального вираження правових норм.
Усі певним чином упорядковані нормативно-правові акти держави становлять систему законодавства. Система законодавства є результатом цілеспрямованої діяльності певних суб'єктів із систематизації законодавства, а тому і залежить від інтересів держави, потреб юридичної практики, рівня розвитку юридичної науки, законодавчої техніки тощо.
Систематизація нормативно-правових актів - це діяльність, спрямована на впорядкування законодавства. Своєю метою систематизація має, передусім, забезпечення зручності користування та доступності нормативно-правового матеріалу. Крім того, вона сприяє вивченню законодавства і його вдосконаленню, усуненню суперечностей між нормативно-правовими актами, та приведенню нормативно-правових актів до якоїсь системи.
Систематизація законодавства – це діяльність по упорядкуванню і вдосконаленню нормативно-правових актів, зведенню їх до єдиної, внутрішньо узгодженої системи.
| | ЗАСОБИ СИСТЕМАТИЗАЦІЇ ЗАКОНОДАВСТВА | | ||
| КОДИФІКАЦІЯ | ІНКОРПОРАЦІЯ | КОНСОЛІДАЦІЯ | ||
| засіб систематизації, при якому здійснюється суттєва переробка і узгодження визначеної групи юридичних норм, пов’язаних загальним предметом правового регулювання та об’єднання їх у єдиний юридичний акт. Результатом кодифікації є кодекс, статут, основи законодавства. | засіб систематизації законодавства, що полягає в упорядкуванні існуючих нормативних актів без зміни змісту норм права, яке їх містить в одному комплексі. Результатом систематизації є алфавітні або хронологічні збірники. | більш глибока обробка нормативного матеріалу, при якій розрізнені акти з одного й того самого питання об’єднуються в один новий акт. Консолідація часто використовується як проміжний етап, коли можливість кодифікації відсутня. | ||