Міжнародне право

Вид материала

Документы

Подобный материал:

• План: Вступ. Що таке міжнародне право? Яку роль відіграє міжнародне право в історичному, 142.91kb.
• Законодавства, 446.39kb.
• Реферат на тему: Міжнародне публічне право І міжнародне приватне право, їх значення, 64.14kb.
• Робоча навчальна програма для студентів III курсу зі спеціальності „міжнародне право, 881.09kb.
• Одеська національна юридична академія, 548.25kb.
• Прикарпатський національний університет імені василя стефаника, 1123.13kb.
• Київський національний університет імені тараса шевченка, 1283.07kb.
• Національна юридична академія україни імені ярослава мудрого, 3071.65kb.
• Київський національний університет імені тараса шевченка осетинська ганна анатоліївна, 355.9kb.
• Київський національний університет імені тараса шевченка на правах рукопису Безклубий, 2337.3kb.

5. Законодавство України про міжнародні договори

У національне законодавство України про міжнародні договори входять такі нормативно-правові акти:

• Конституція України від 28 червня 1996 року;
  
• Закон України від 22 грудня 1993 року «Про між­
  народні договори»;
  

Закон України від 10 грудня 1991 року «Про дію міжнародних договорів на території України»;

— Постанова Кабінету Міністрів України від 17 чер­
вня 1994 р. №422 «Про затвердження Положення про
порядок укладання, виконання і денонсації міжнарод­
них договорів України міжвідомчого характеру» та ін.

Прийняття Конституції України 1996 року стало ва­жливою соціально-політичною подією, що мала не тільки внутрішньодержавний, але і міжнародний аспект.

Одним з суттєвих аргументів, що підтверджують та­кий міжнародний аспект, стала конституційна регла­ментація міжнародних договорів України, що визначає її правове поводження на міжнародній арені.

У статті 9 Конституції України закріплено, що чин­ні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких дана Верховною Радою України, є частиною національ­ного законодавства України.

Тут же міститься положення про те, що укладання міжнародних договорів, що суперечать Конституції України, можливо тільки після внесення відповідних змін у Конституцію України.

Якщо ці положення можна назвати статутарними, то інші статті Конституції України містять у собі поло­ження, що, швидше за все, мають процесуальний харак­тер. Так, стаття 26 Конституції містить вказівку на те, що права, свободи, а також обов'язки іноземців і апатри­дів, що знаходяться в Україні на законних підставах, можуть бути обмежені міжнародними договорами України; стаття 32 Конституції закріплює повноважен­ня Верховної Ради України на надання у встановлений термін згоди на обов'язковість міжнародних договорів

198

України і денонсацію міжнародних договорів України; у статті 106 Конституції закріплені права Президента України на ведення переговорів і укладання міжнарод­них договорів України. Нарешті, у статті 151 Конститу­ції України закріплені права Конституційного Суду України на надання висновку про відповідність Консти­туції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться у Верхов­ну Раду України для дачі згоди на їхню обов'язковість.

Слід зазначити, що, виходячи з конституційних по­ложень, міжнародні договори однозначно є частиною на­ціонального законодавства України. Це витікає і з За­кону України від 10 грудня 1991 року «Про дію міжна­родних договорів на території України», відповідно до якого укладені і належним чином ратифіковані Укра­їною міжнародні договори складають невід'ємну час­тину національного законодавства України і застосову­ються в порядку, передбаченому для норм національ­ного законодавства.

Проте з зазначених положень не можна зробити ви­сновок про те, чи володіють норми міжнародного дого­вору (тобто по суті норми міжнародного права) пріори­тетом стосовно норм національного законодавства. Закладений у Конституції і Законі механізм їхньої імплементації (трансформація у формі прямої рецеп­ції) включає їх у національне законодавство та нівелює їхню пріоритетність.

Слід мати на увазі, що в поточному законодавстві України укладений інший механізм імплементації. На­приклад, у Законі України «Про "внесення змін і допов­нень у Закон України «Про плату за землю» від 19 вере­сня 1996 року, і інших закріплене положення про те, що якщо міжнародним договором України встановлені інші правила, ніж ті, що визначені дійсним Законом, то засто­совуються правила міжнародного договору.

У профільному Законі України від 22 грудня 1993 року «Про міжнародні договори України» одночасно містять­ся обидва механізми імплементації. У його статті 17 закріплено, що:

199

— укладені і належним чином ратифіковані між­
народні договори України складають невід'ємну части­
ну національного законодавства України і застосову­
ються в порядку, передбаченому для національного за­
конодавства;

— якщо міжнародним договором України, укладан­
ня якого відбулося у формі закону, встановлені інші
правила, ніж ті, що передбачені законодавством Украї­
ни, то застосовуються правила міжнародного договору
України.

Таким чином, у наявності колізія, що потребує роз'­яснення Конституційного Суду України. Необхідно роз­в'язати питання про допустимість пріоритету міжна­родного договору над внутрішньодержавним (національ­ним) законом або про допустимість пріоритету норм міжнародного права над нормою внутрішньодержавно­го права.

У блок національного законодавства, що регламентує порядок укладання, виконання і денонсації міжнарод­них договорів України, входить Закон України «Про міжнародні договори України», прийнятий Верховною Радою України 22 грудня 1993 року. Саме в цьому за­конодавчому акті, у порівнянні з іншими нормативно-правовими актами, докладно розроблені і закріплені по­ложення профільного характеру, що характеризують сприйняття Україною норм права міжнародних дого­ворів, а також національні особливості такого сприй­няття.

Відповідно до Преамбули Закон України від 22 груд­ня 1993 року «Про міжнародні договори України» уста­новлює порядок укладання, виконання і денонсації між­народних договорів України з метою належного забез­печення національних інтересів, здійснення цілей, за­вдань і принципів зовнішньої політики України, закріп­лених у Конституції України. Він застосовується до всіх міжнародних договорів України — міждержавних, міжурядових і міжвідомчих, регульованих нормами міжнародного права, незалежно від їхньої форми і на-

200

йменування (договір, угода, конвенція, пакт, протокол, обмін листами або нотами, інші форми і найменування міжнародних договорів).

У цьому законі поняття «укладання міжнародного договору України» застосовується в розширювальному і багатоаспектному смислі й охоплює ведення перегово­рів із метою підготування тексту міжнародного догово­ру, прийняття тексту міжнародного договору або вста­новлення його автентичності і вираження згоди на обо­в'язковість міжнародного договору для України.

Відмінною рисою даного нормативно-правового акта, що підтверджує його профільний характер, є системна класифікація міжнародних договорів України, дана в статті 2 Закону. Відповідно до неї міжнародні догово­ри України укладаються з іноземними державами і міжнародними організаціями від імені:

а) України;

б) Уряду;

в) міністерств і інших центральних органів дер­
жавної виконавчої влади.

Від імені України укладаються міжнародні дого­вори:

а) політичні, територіальні, мирні;

б) що стосуються прав і свобод людини;

в) про громадянство;

г) про участь України в міждержавних спілках та
інших міждержавних об'єднаннях (організаціях), си­
стемах колективної безпеки;

д) про військову допомогу і щодо направлення кон­
тингенту Збройних Сил України в іншу країну або
допуску збройних сил іноземних держав на терито­
рію України;

є) про використання території і природних ресур­сів України;

ж) яким за згодою Сторін надається міждержав­ний характер.

Від імені Уряду укладаються міжнародні договори з економічних, торгових, науково-технічних та інших пи­тань, що стосуються його компетенції.

201

Від імені міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади України укладаються між­народні договори з питань, що стосуються їхньої ком­петенції.

Процесуальні стадії укладання міжнародних дого­ворів України в основному не відрізняються від анало­гічних стадій, що випливають із Віденської конвенції 1969 року, але мають свою національну специфіку.

Так, пропозиції з укладання міжнародних догово­рів України представляються Уряду України Міністер­ством закордонних справ України (МЗС України). Інші міністерства і центральні органи державної виконав­чої влади представляють Уряду України пропозиції з укладання міжнародних договорів України разом із Міністерством закордонних справ України або за узгод­женням із ним.

Порядок представлення пропозицій про укладання мі­ністерствами й іншими центральними органами держа­вної виконавчої влади міжнародних договорів міжвідо­мчого характеру визначається Урядом України ..У таких пропозиціях обґрунтовується необхідність укладання міжнародного договору, визначаються можливі політичні, правові, матеріальні та фінансові наслідки його укладання, вказуються суб'єкти виконання між­народного договору, пропонується склад делегації або представник України для ведення переговорів, прий­няття тексту міжнародного договору або встановлення його автентичності. До них додається проект міжнарод­ного договору й у разі потреби проект рекомендації делегації або представника України.

Уряд України розглядає внесені пропозиції і не піз­ніше ніж у десятиденний термін представляє їх разом із відповідними висновками Президенту України, а по договорах, укладених від імені Уряду України, приймає рішення про укладання такого договору Україною.

Пропозиції з укладання міжнародних договорів України, що встановлюють інші правила, ніж ті, що мі­стяться у законодавстві України, представляються в Уряд України за згодою з Міністерством юстиції Украї­ни (стаття 3 Закону України від 22 грудня 1993 року).

202

У відповідності зі статтею 4 Закону від 22 грудня 1993 року рішення про проведення переговорів і про підпи­сання міжнародних договорів України приймаються:

• стосовно договорів, що укладаються від імені Укра­
  їни, — Президентом України;
  
• стосовно договорів, що укладаються від імені Уряду
  України, — Урядом України;
  
• стосовно договорів, що укладаються від імені мі­
  ністерств та інших центральних органів державної ви­
  конавчої влади України, — у порядку, встановленому
  Урядом України.
  

В Україні є свої відмінності в сфері визначення і надання повноважень на укладання міжнародного до­говору (стаття 5 Закону від 22 грудня 1993 року).

Так, ведення переговорів про підготування тексту міжнародного договору, прийняття його тексту або вста­новлення його автентичності та підписання міжнарод­ного договору України здійснюється лише уповнова­женими на те особами.

Президент України, Прем'єр-міністр України і Міністр закордонних справ України мають право вести перего­вори і підписувати міжнародні договори України без спе­ціальних повноважень у силу займаної посади.

Глава дипломатичного представництва України в іно­земній державі або глава представництва України при міжнародній організації мають право вести без спеціаль­них повноважень переговори про укладання міжнаро­дного договору України відповідно з державою пере­бування або в рамках відповідної міжнародної органі­зації.

Повноваження на ведення переговорів і підписання міжнародних договорів України даються:

• стосовно договорів, що укладаються від імені Укра­
  їни, — Президентом України;
  
• стосовно договорів, що укладаються від імені Уряду
  України, — Урядом України або з його доручення —
  

МЗС України;

— стосовно договорів міжвідомчого характеру —
відповідним міністерством або іншим центральним

203

органом державної виконавчої влади разом із МЗС України.

Делегація або представник України, наділені повно­важеннями відповідно до дійсного Закону, зобов'язані вести переговори або здійснювати інші дії згідно нада­них їм повноважень і з урахуванням рекомендацій МЗС України. Ці суб'єкти, за узгодженням із МЗС України, представляють Президенту України або Уряду Украї­ни звіт про виконання даних їм рекомендацій. Звіт повинен містити висновки про наступні дії України щодо укладання міжнародного договору.

Ратифікація міжнародного договору, на особливос­тях якої ми зупинялися, також здійснюється на основі цього профільного закону.

У ньому ж регламентований порядок затвердження міжнародних договорів України, що не потребують ра­тифікації.

Він здійснюється:

• стосовно договорів, що укладаються від імені Укра­
  їни, — Президентом України. Рішення Президента
  України про затвердження міжнародного договору Укра­
  їни приймається у формі указу;
  
• стосовно договорів, що укладаються від імені Уряду
  України, — Урядом України. Рішення Уряду України
  про затвердження міжнародного договору України при­
  ймається у формі постанови;
  

— затвердження міжнародних договорів України
міжвідомчого характеру провадиться в порядку, визна­
чуваному Урядом України (ст. 9 Закону від 22 грудня
1993 року).

Рішення про приєднання України до міжнародних договорів або їхнє прийняття приймаються:

• стосовно договорів, що потребують ратифікації, —
  Верховної Радою України у формі законів;
  
• стосовно договорів, що не потребують ратифікації,
  і приєднання до яких або прийняття яких провадиться
  від імені України, — Президентом України у формі
  указу;
  

204

— стосовно договорів, що не підлягають ратифікації, і приєднання до яких або прийняття яких провадиться від імені Уряду України, — Урядом України у формі

постанови.

Рішення про приєднання до міжнародних договорів міжвідомчого характеру або їхнього прийняття прийма­ються в порядку, визначуваному Урядом України.

У разі, коли міжнародний договір набирає сили з мо­менту його підписання, згода на обов'язковий характер його положень виражається у формі підписання між­народного договору уповноваженою на це особою.

Профільний характер Закону України 1993 року «Про міжнародні договори України» підтверджує і де­тальну регламентацію основних положень з виконання міжнародних договорів України, що включають у себе дотримання і забезпечення їх виконання, загальний нагляд за виконанням міжнародних договорів Украї­ни і заходи, що приймаються у разі порушення міжна­родного договору України іншими його учасниками.

У відповідності зі статтею 12 Закону 1993 року між­народні договори України підлягають неухильному до­триманню Україною відповідно до норм міжнародного права. Згідно принципу сумлінного дотримання між­народних договорів Україна виступає за те, щоб і інші учасники двосторонніх і багатосторонніх міжнародних договорів, у яких бере участь Україна, точно виконува­ли свої зобов'язання, що випливають із цих договорів. Президент України й Уряд України вживають захо­дів із забезпечення виконання міжнародних договорів України (стаття 13).

У статті 14 Закону закріплено, що міністерства й інші центральні органи державної і виконавчої влади Укра­їни, Уряд Автономної Республіки Крим, інші державні органи, до компетенції яких належать питання, що ре­гулюються міжнародними договорами України, забез­печують виконання зобов'язань, узятих за міжнарод­ними договорами Українською Стороною, стежать за здійсненням прав, що випливають із таких договорів

205

для Української Сторони, і за виконанням іншими учас­никами міжнародних договорів і зобов'язань.

Ці органи, а також підприємства, установи й органі­зації зобов'язані надавати Міністерству закордонних справ України інформацію, що стосується виконання міжнародних договорів України.

Загальний нагляд за виконанням міжнародних до­говорів України здійснює МЗС України. За вимогою органів, що застосовують міжнародні договори України, МЗС України повинний надати офіційну інформацію щодо питань, що виникають у зв'язку з виконанням міжнародного договору України. У разі неналежного виконання зобов'язань, узятих на себе за міжнародни­ми договорами Українською Стороною, МЗС України інформує про це Президента України або Уряд України для прийняття необхідних заходів (стаття 15).

У разі порушення зобов'язань за міжнародним до­говором України іншими його учасниками МЗС Укра­їни, інші центральні органи державної виконавчої вла­ди України, Уряд Автономної Республіки Крим за уз­годженням із МЗС України представляють Президен­ту України або Уряду України пропозиції про прий­няття необхідних заходів відповідно до норм міжнаро­дного права. У разі суттєвого порушення міжнародного договору України іншими його учасниками, а також в інших випадках, передбачених нормами міжнародного права, такий договір може бути денонсований у поряд­ку, встановленому даним Законом (стаття 16).

На відміну від Віденської конвенції 1969 року, За­кон України 1993 року містить відмінні положення по опублікуванню міжнародних договорів України, що мають національні особливості. Але з питання реєстра­ції міжнародних договорів України положення цих двох документів збігається (стаття 80 Віденської конвенції і 21 Закону України 1993 року).

Договори, що вступили в силу для України, — рати­фіковані договори і договори, затвердження, прийняття або приєднання до яких здійснено на підставі рішень

206

відповідно Верховної Ради України або Президента України, договори, що вступили в силу з моменту під­писання їх Президентом України, публікуються в «Ві­домостях Верховної Ради України», у газеті Верховної Ради України «Голос України» й у «Зібранні чинних міжнародних договорів України».

Договори, що вступили в силу для України, міжна­родні договори, що не потребують ратифікації, затверд­ження, прийняття або приєднання відповідно Верхов­ної Радою України або Президентом України, а також договори, прийняття або приєднання до яких було здійс­нено на підставі рішень Уряду України, публікуються в «Зібранні постанов Уряду України» і в газеті Уряду України. В даний час міжнародні договори України публікуються в «Офіційному віснику України».

Порядок опублікування міжнародних договорів України міжвідомчого характеру, що вступили в силу, визначається Урядом України.

Якщо міжнародний договір України має автентич­ний текст державною мовою України, — публікується автентичний текст на державній мові України. У випа­дку, коли міжнародний договір України не має автентич­ного тексту на державній мові України, — публікуєть­ся один з автентичних текстів іноземною мовою, а також офіційний переклад на державну мову України, здійс­нений МЗС України.

Реєстрація міжнародних договорів, що вступили в силу для України, здійснюється МЗС України в Секре­таріаті Організації Об'єднаних Націй і у відповідних органах інших міжнародних організацій.

Оригінали текстів міжнародних договорів України зберігаються в МЗС України. Порядок збереження між­народних договорів України міжвідомчого характеру визначається Урядом України.

У Законі України 1993 року докладно розроблений механізм денонсації міжнародних договорів України. Пропозиції про денонсацію міжнародних договорів України представляються МЗС України, іншими мініс­терствами і відомствами Уряду України відповідно до

207

порядку, установленого для внесення пропозицій про укладання міжнародного договору. Уряд України вно­сить відповідні пропозиції Президенту України або Верховній Раді України.

Денонсація міжнародних договорів України здійс­нюється законом України, указом Президента Украї­ни, постановою Уряду України. Денонсація міжнарод­них договорів України, ратифікованих Верховною Ра­дою України, договорів, прийняття або приєднання до яких було здійснено на підставі рішень Верховної Ради України, здійснюється Верховною Радою України у формі закону.

Слід зазначити, що Верховна Рада України, у відпо­відності зі своїми повноваженнями, на практиці здійс­нює денонсацію міжнародних договорів. Так, 14 жовтня 1998 року парламент України прийняв Закон України «Про денонсацію Гарантійної угоди (Проект розвитку енергоринку України) між Україною і Європейським банком реконструкції та розвитку».

Територіальні міжнародні договори України й інші міжнародні договори України денонсуються законом України, що приймається двома третинами голосів на­родних депутатів від фактичної кількості народних депутатів України, повноваження яких визнані і не припинені достроково у встановленому законом по­рядку.

Денонсація міжнародних договорів України, що укла­дені Президентом України, котрі не потребують рати­фікації, прийняття або приєднання Верховної Радою України, провадиться Президентом України у формі указу. Денонсація міжнародних договорів, укладених Урядом України і не потребуючих ратифікації, прийн­яття або приєднання Верховної Радою України, прова­диться Урядом України. Денонсація міжнародних до­говорів України міжвідомчого характеру провадиться в порядку, обумовленому Урядом України.

Верховна Рада України протягом тридцяти днів по­винна бути проінформована про укладання і припинення

208

міжнародних договорів України, стосовно котрих рати­фікація або денонсація не передбачені.

Література:

1. Венская конвенция о праве международных дого­
   воров. Комментарий. — М., 1997.
   
2. Евинтов В.И. Многоязычные договоры в совре­
   менном международном праве. — К., 1981.
   
3. Лукашук И.И. Стороны в международных дого­
   ворах. — М., 1966.
   
4. Талалаев А.Н. Международные договоры в совре­
   менном мире.— М., 1973.
   
5. Талалаев А.Н. Право международных договоров.
   Общие вопросы. — М., 1980.
   
6. Талалаев А.Н. Право международных договоров.
   Действие и применение договоров. — М., 1985.
   

7. Тиунов О.И. Принцип соблюдения договоров в
   международном праве. — Пермь, 1976.
   
8. Ульянова Н.Н. Общие многосторонние договоры в
   современных международных отношениях. — К., 1981.
   
9. Черкес М.Е. Международное право: Учебное по­
   собие. — Одесса, 1998.