Менеджмент І маркетинг підприємництва та бізнесу

Вид материала

Документы

Содержание Розрізняють такі підходи до технології бренду: європейський (американський), східний (японський) та змішаний (парасольковий). Алгоритм оцінки конкурентоспроможності Рис. 1. Послідовність оцінки конкурентоспроможності О.В. Гордієнко, студ., V курс, гр. МОм-10, ФЕМ Ринок екологічно чистих товарів в україні А.В. Ковальський, магістр, V курс, гр. МОм-10, ФЕМ

Подобный материал:

• Методические указания по написанию рефератов по дисциплине «Маркетинг» направления, 719.2kb.
• Програма розвитку малого підприємництва у м. Чернігові на 2009 2010 роки, 842.31kb.
• Розділ 2 Інноваційні процеси в економіці, 284.04kb.
• Робоча навчальна програма нормативної дисципліни «менеджмент І маркетинг» для студентів, 772.97kb.
• Аннотация рабочей программы дисциплины «Международный маркетинг» по направлению 080100., 49.47kb.
• Секція 2 сучасний стан та проблеми розвитку підприємництва в україні бедрицький Олексій, 993.95kb.
• Навчально-методичний комплекс дисципліни " Міжнародний менеджмент" для підготовки фахівців, 537.83kb.
• План: Введение Маркетинг, как инструмент предпринимательства Комплекс маркетинга, 49.89kb.
• Програма розвитку малого підприємництва у Жовківському районі на 2011 рік, 80.99kb.
• Менеджмент общая характеристика основной образовательной программы, 149.15kb.

Розрізняють такі підходи до технології бренду: європейський (американський), східний (японський) та змішаний (парасольковий).

В європейській рекламній діяльності бренд для виробника значить дуже багато. На заході закріпилася теорія «вільно стоячих брендів». На практиці це означає, що якщо компанія випускає кілька товарів чи товарних ліній, то позиціонуються вони незалежно один від одного і від компанії-виробника (назва якої навіть може бути незнайома покупцеві). При цьому підході дуже важлива індивідуалізація бренду, оскільки назви товарів в одній товарній групі можуть бути схожі за звучанням або нести однакове смислове навантаження частіше, ніж це трапляється з корпоративними брендами.

Робота з брендами в японській практиці значно відрізняється від західної. У виробництві товарів традиційно тривалого використання (меблів, автомобілів, побутової техніки) постійне бажання покупців мати товари краще за все спонукає виробників до випуску все більш нових, досконалих товарів, покращених модифікацій вже існуючих, якісних, але менш довговічних, ніж у західних країнах. Явно можна побачити перевагу японської технології брендингу: неефективно створювати бренди окремих товарів, якщо вони розраховані на нетривалий строк експлуатациї, а на ринку постійно з’являються новинки. Якщо компанія зарекомендувала себе як виробник якісної продукції, то всі товари, що маркуються її корпоративним знаком, будуть користуватися у споживачів перевагою.

Японські компанії та рекламні агенції переважно відмовилися від створення «вільно стоячих брендів» і запровадили систему підбрендів (sub brands). Назви компаній (наприклад: «Sony», «Toyota») вже добре відомі покупцю і є такими, що гарантують якість товару, є «захистом» для підбрендів, які підрозділяють товарні лінії (Sony walkman – плеєри, Sony Trinitrion – телевізори і т. д.). Таким чином, в Японії індивідуальні бренди несуть для споживачів значно менше змістовного навантаження, ніж назви компаній.

Незважаючи на перевагу в японському брендингу корпоративних брендів, деякі компанії, що виробляють товари масового споживання (в основному фасовані продукти харчування і побутову хімію), використовують для маркування своєї продукції «бренди, що стоять окремо».

О
© О.В. Гальчин, 2011
крім системи «відокремлено стоячих брендів», на заході отримала широкого розповсюдження технологія так званих «парасолькових брендів», коли у назві різноманітних товарів частково або цілком присутня назва компанії-виробника. При цьому кожний продукт позиціонується по-своєму, разом з тим, вони об’єднуються і сполучені між собою загальним корпоративним брендом.

Лідерами найдорожчих брендів світу є американські компанії, їх частка у топ-рейтингу сягає більше половини всіх представлених компаній. І хоча на першому місці знаходиться глобально відома компанія з виготовлення напоїв «Coca-Cola», взагалі-то більшість лідерів на сучасному ринку займаються комп’ютерним забезпеченням, комп’ютерними послугами, Інтернет-послугами та автомобілебудуванням. Також до тридцяти найдорожчих брендів світу входять представники харчової промисловості, спортивних товарів, фінансових послуг, алкогольної та тютюнової промисловості тощо. Слід також зазначити і велику долю загальної вартості японських бренд-лідерів у складі найдорожчих світових брендів. Саме Японія – світовий лідер технологій. Такі показники свідчать про значущість брендів японської промисловості на світовому ринку.

У брендингу існує принцип, що називається «принципом позиційності», він полягає у тому, що першу компанію, що вже зайняла свою позицію в думках споживачів, вже неможливо позбавити цього місця: IBM – комп’ютери, «Ощадбанк» – ощадні послуги для населення. Суть успішної стратегії маркетингу при застосуванні цього принципу – стежити за новими можливостями, що відкриваються, і робити хід, закріплюючи продукт на сходах. Надалі всі дії брендингу зводитимуться лише до утримання першого місця в свідомості споживачів.

Якщо компанія не має можливості бути першою (не вистачає фінансових ресурсів або вона прийшла на цей ринок пізніше за інші), то вона завжди повинна враховувати, що не можна робити лобову атаку на компанії, що вже мають передові позиції на ринку. Якщо у неї є бажання стати першою, то спочатку необхідно закріпитися як лідер в іншій області, а потім вже виходити на бажаний ринок. Інший варіант завоювання брендом провідного положення – створити принципово новий товар (він повинен виглядати принципово новим в очах споживача) і стати лідером завдяки ньому. Компанія, що володіє сильним брендом, може провести низку заходів, які дозволять їй збільшити доходи від наявного бренду. Перш за все, бренд може бути застосований до ширшого цільового сегмента споживачів, географічного ринку або каналу дистрибуції. Ця дія називається в західній практиці розширенням бренду (Brand Expansion). Прикладом розширення бренду може слугувати будь-який імпортний бренд, що продається на російському ринку, – Mars, L'Oreal, Palmolive або Camel.

Сьогодні в Україні створені економіко-правові передумови формування ефективного товарного брендингу, що досить часто успішно реалізується на практиці. Фундаментом створення сильного бренду в Україні слугує яскрава і потужна рекламна кампанія в засобах масової інформації, активне використання зовнішньої реклами. Проте ефективність такого шляху в майбутньому піддається сумніву внаслідок зростання недовіри споживачів до реклами взагалі. Варто врахувати той факт, що ставлення вітчизняного споживача і західного споживача до мови реклами та її засобів неоднакове. Тому необхідно спиратися на національні традиції й особливості сприйняття рекламних звернень українськими споживачами і формувати їх так, щоб вони стали більш зрозумілими, ніж рекламні звернення закордонних конкурентів. Підґрунтям мають стати особливості української культури, слов’янської ментальності. Також для українських споживачів часто важлива «персоніфікованість» бренду, тобто співпраця з відомими особистостями для його просування.

Позицію лідера на українському ринку зберігають та посилюють такі бренди: «Оболонь», «Сармат», «Славутич». На тих ринках, де брендів іще не існувало, можна було досягти серйозних результатів завдяки зміні звичок споживання. Прикладом використання цього підходу в Україні став бренд «Олейна», який, по суті, створив сегмент фасованої у пляшки рафінованої соняшникової олії. Пізніше з’явилися бренди-аналоги: «Чумак», «Щедрий дар», «Славолія», «Авіс».

Отже, існують стабільні українські торговельні марки – але ще рано стверджувати про наявність справжніх брендів. Враховуючи той факт, що в розвинених країнах сила брендів настільки беззаперечна, що дає корпораціям можливість реально впливати на економіку та політику країн, визнання брендингу як однієї з найперспективніших технологій для розвитку вітчизняного бізнесу є обґрунтованим.

УДК 005.332.4

М.В. Гнітецька, магістрант

Науковий керівник – к.е.н., доц. Рєвнівцева О.В.

Житомирський державний технологічний університет


АЛГОРИТМ ОЦІНКИ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ

МАШИНОБУДІВНОГО ПІДПРИЄМСТВА


В умовах ринкової економіки України аналіз конкурентоздатності підприємств стає об’єктивною необхідністю, оскільки в сучасній конкурентній боротьбі при всій її масштабності, динаміці та гостроті виграє той, хто аналізує і бореться за свої конкурентні позиції. Важливою проблемою стає кількісна оцінка рівня конкурентоспроможності підприємства й управління нею. Неналежна увага до питань оцінки та управління конкурентоспроможністю призводить до втрати ринкових позицій.

Оцінка конкурентоспроможності підприємства відрізняється різноманіттям, широтою охоплення факторів і показників конкурентоспроможності, що характеризують різні аспекти діяльності підприємства.

Дослідження сучасної економічної літератури з даної проблематики дозволяє стверджувати, що на сьогодні не існує єдиного підходу до оцінки конкурентостійкості підприємства ні в теорії, ні на практиці. Дослідження теоретичних основ та практичного застосування теорії конкурентоспро­можності знайшли своє відображення в працях закордонних учених: І.Ансоффа, Ф.Котлера, Г.Минцберга, М.Портера, Ф.Тейлора, А.Сміта, А.Файоля, Й.Шумпетера та ін. У працях вітчизняних учених (Я.Б. Базилюка, В.А. Білошапки, Г.В. Загорій, Н.М. Гаращенка, Ю.Б. Іванова та ін.) приділяється увага формуванню конкурентних переваг та управлінню конкурентоспроможністю підприємств у ринкових умовах.

Розроблення алгоритму оцінки конкурентоспроможності підприємства є необхідним науковим підґрунтям для системи забезпечення конкурентоспроможності підприємства. На думку науковця Р.Фархутдінова, «система забезпечення конкурентоспроможності є методологією досягнення конкурентоспроможності кожного об’єкта».

Методики щодо оцінки конкурентоспроможності підприємства варіюють від простих, що застосовуються в умовах недостатнього фінансування й обмеженості інформації, до складних, що вимагають від підприємства більших витрат і високого професіоналізму персоналу, що займається дослідженням конкурентоспроможності.

Ми пропонуємо методику оцінки конкурентоспроможності машинобудівного підприємства, що базується на наступному (рис. 1):

I етап – визначення кола підприємств-конкурентів. Конкурентоспроможність може бути оцінена тільки шляхом порівняння умов, ресурсів та результатів діяльності конкретного підприємства з певною групою підприємств, які визнані його конкурентами.

Формування групи підприємств-конкурентів є дуже важливим етапом роботи, оскільки підприємство може бути конкурентоспроможним у межах певного сегмента ринку, а в межах іншого – бути неконкурентоспроможним.




Рис. 1. Послідовність оцінки конкурентоспроможності

машинобудівного підприємства (власна розробка)

© М.В. Гнітецька, 2011


Підприємства, що визнаються конкурентами певного підприємства, повинні відповідати таким ознакам:

1. Єдиний ринок діяльності або його певний сегмент.

2. Відповідність асортиментної структури обороту, ширина та глибина асортименту товарів та послуг, що пропонуються.

3. Зіставлення фаз життєвого циклу підприємства та основних стратегічних цілей розвитку.

4. Застосування однакових каналів розповсюдження товарів.

5. Наявність доступу та рівність можливостей щодо формування ресурсного потенціалу підприємства.

Перші дві ознаки є визначальними для початку конкурентної взаємодії. Невідповідність підприємств за трьома іншими ознаками допускає їх конкуренцію, але визначає нерівність стартових умов конкурентної боротьби.

II етап – збір інформації про діяльність підприємств-конкурентів.

Інформація, необхідна для оцінки конкурентоспроможності підприємства, може бути отримана кількома шляхами:

1. Отримання об’єктивної кількісної інформації про основні результати господарсько-фінансової діяльності підприємств-конкурентів. Джерелом її отримання можуть бути форми бухгалтерської, статистичної або податкової звітності; кон’юнктурні дослідження ринку, виконані відповідними маркетинговими фірмами, матеріали галузевої та спеціальної преси, спеціально замовлені дослідження.

2. Збору якісної інформації про діяльність підприємств-конкурентів, стратегію та тактику їхньої діяльності. Така інформація може бути отримана шляхом проведення соціологічних опитувань, вибіркових спостережень, залучення експертів тощо.

Неповнота, а іноді й відсутність доступу до інформації про діяльність фірм-конкурентів нерідко обумовлює необ’єктивну оптимістичну оцінку стосовно переваги підприємства над його конкурентами.

Повнота збору інформації та широта використаних джерел є запорукою об’єктивності висновків, які будуть отримані на стадії її обробки.

III етап – формування системи оцінних показників.

Виходячи з теоретичних основ оцінки конкурентоспроможності підприємства та враховуючи наявну інформацію, формується перелік основних критеріїв та показників оцінки конкурентоспроможності. При цьому можуть використовуватися як кількісні, так і якісні показники. Система кількісних показників застосовується для оцінки конкурентоспроможності підприємства. Якісні показники використовуються в процесі оцінки у вигляді опису або бальної оцінки якості, отриманої на основі експертного зіставлення фактичного стану з найкращим.

IV етап – обробка інформації та отримання узагальнюючої оцінки рівня конкурентоспроможності підприємства.

На нашу думку, конкурентоспроможність машинобудівного підприємства визначається конкурентоспроможністю її продукції, а також сукупністю економічних методів її діяльності, які впливають на результати конкурентної боротьби. Оцінка конкурентноспроможності підприємства базується на аналізі його потенційних можливостей. Досягнення високого рівня конкурентоспроможності можливе лише за умов застосування ефективного управління нею. Дослідження конкурентоспроможності підприємства потребує комплексного підходу, який передбачає використання сукупності різноманітних методів та методик аналізу. Алгоритм оцінки конкурентоспроможності підприємства є основою для прийняття стратегічних рішень.

Дослідження оцінки конкурентоспроможності підприємств машинобудівного комплексу вимагає подальших розробок, оскільки вона є одним із критеріїв визначення ринкової вартості бізнесу. За умови посилення конкуренції керівництву підприємства необхідно шукати нові (адекватні умовам конкуренції) інструменти управління підприємствами й методи підвищення конкурентоспроможності.


УДК 658.637

О.В. Гордієнко, студ., V курс, гр. МОм-10, ФЕМ

Науковий керівник – к.е.н., доц. Фіщук О.Л.

Житомирський державний технологічний університет


Удосконалення організації маркетингової діяльності м’ясопереробних підприємств


Основним завданням є дослідження, узагальнення та поглиблення теоретико-методичних засад організації маркетингової діяльності м’ясопереробних підприємств. Метою дослідження є розробка рекомендацій щодо вдосконалення організації маркетингової діяльності, спрямованих на підвищення ефективності та конкурентоспроможності м’ясопереробних підприємств в умовах сучасності.

Поступовий перехід України на ринкові відносини призводить до значної переоцінки принципів і модельних характеристик економічного розвитку й викликає необхідність кардинально змінити підходи до управління підприємством. Орієнтація виробника на потреби споживача, жорстка конкуренція, небувалий ріст впливу науково-технічного прогресу на всі сфери життя людини визначили основу управління виробничо-збутовою діяльністю, а саме маркетинговою.

Сутність маркетингу як управлінської діяльності полягає в тому, що ця діяльність спрямована на орієнтацію виробництва, створення видів продукції, яка відображає вимоги ринку. Під маркетинговою діяльністю розуміють, насамперед, вивчення поточного й перспективного попиту на продукцію на певному ринку та вимог споживачів до таких характеристик товару, як якість, новизна, техніко-економічні й естетичні показники, ціна.

Як зазначає А.О. Старостіна, «Під маркетинговою діяльністю розуміють таку систему управління підприємством, яка спрямована на вивчення та врахування попиту і вимог ринку для обґрунтованої орієнтації виробничої діяльності підприємств на випуск конкурентоспроможних видів продукції, що відповідають визначеним техніко-економічним характеристикам, у заздалегідь встановлених обсягах».

Маркетингова діяльність повинна забезпечити: інформацію про зовнішні умови функціонування підприємства, тобто надійну, достовірну і своєчасну інформацію про ринок, структуру й динаміку конкретного попиту, смаки і вподобання покупців; створення товарів, які найбільш повно задовольняють вимоги ринку; необхідний вплив на споживача, попит, ринок для забезпечення максимально можливого контролю над сферою реалізації.

Комплекс маркетингу – це сукупність маркетингових засобів (товар, ціна, розподіл, просування), певна структура яких забезпечує досягнення поставленої мети та вирішення маркетингових завдань.

У загальному вигляді сутність маркетингової діяльності міститься у таких складових:

– виявлення споживчих потреб;

– розробка необхідних товарів;

– встановлення відповідної ціни;

– налагодження системи збуту;

– ефективне стимулювання споживання.

Базовими організаційними структурами управління маркетингом є:

– функціональна організація;

– географічна;

– продуктова (товарна);

– ринкова.

Окрім теоретичного аналізу маркетингової діяльності підприємства, вагому частку в дослідженні ефективності організації маркетингової діяльності займає вивчення реальної ситуації у зовнішньому середовищі, а саме на ринку діяльності підприємства.

З
© О.В. Гордієнко, 2011
огляду на сучасні тенденції виникає потреба в розширенні традиційної вітчизняної маркетингової практики просування продукції охопленням конкурентоспроможності підприємства. Вся справа в тому, що останніми роками на внутрішньому ринку м’яса відбуваються зміни, які негативно впливають на конкурентоспроможність вітчизняної продукції та доходи українських сільськогосподарських товаровиробників. Зокрема, збільшилися обсяги імпорту низькосортного м’яса та субпродуктів, відбувається зниження попиту та закупівельних цін на вітчизняну продукцію, і все це при низькому рівні державної підтримки тваринництва. Слід зазначити, що, в цілому, в Україні обсяги виробництва м’ясних виробів зростають переважно за рахунок збільшення обсягів виробництва м’яса птиці. Протягом останніх років в Україні спостерігається чітка тенденція до збільшення споживання м’яса птиці на душу населення, порівняно з аналогічним показником для інших видів м’яса. Куряче є найбільш доступним видом м’яса для населення. Зростання доходів населення впродовж 2007–2010 рр. сприяло збільшенню платоспроможного попиту на продукцію птахофабрик. Друга причина збільшення споживання – світова тенденція часткового заміщення свинини й яловичини птицею, що спостерігається і в Україні. Сприяла зміцненню позицій курятини і обмеженість внутрішньої пропозиції з боку виробників свинини і скорочення промислового виробництва яловичини.

Таким чином, теперішня ситуація на ринку м’яса та м’ясопродуктів змушує вітчизняних виробників серйозно задуматися над подальшим розвитком свого бізнесу. За даних умов доречною є оцінка власниками м’ясопереробних підприємств рівня організації маркетингової діяльності власне на самому підприємстві.

Можна виділити кілька визначень економічної ефективності маркетингової діяльності:

– це відносний різноманітний (по всіх етапах процесу маркетингу) результат, що відповідає кінцевим і проміжним цілям здійснення маркетингової діяльності;

– це відношення ефекту (результату) від проведення маркетингової діяльності до усіх витрат, що супроводжують цей процес;

– це віддача витрат, пов’язаних з маркетинговою діяльністю, що може оцінюватися у вигляді відношень ефекту, результату, вираженого в натуральній (речовій чи нематеріальній) чи вартісній (ціновій) формі, до витрат усіх необхідних ресурсів (матеріально-технічних, трудових та ін.) для організації та здійснення маркетингової діяльності.

Маркетингову діяльність підприємства можна корегувати за наслідками контролю. Зазвичай виділяють чотири види контролю маркетингу: контроль річних планів; прибутковості; ефективності та стратегічний контроль.

Таким чином, вивчення теоретичних аспектів організації маркетингової діяльності дало змогу з’ясувати той факт, що успіх будь-якої компанії залежить не тільки від фінансових результатів її діяльності, але й від правильної організації маркетингової діяльності, оскільки за ринкових умов господарювання керівництву фірми необхідні кон’юнктурні огляди ринку, дослідження купівельних переваг, прогнозування обсягів продажу, розрахунки ефективності реклами продукції. В свою чергу, аналіз сучасних тенденцій розвитку українського ринку м’ясопродуктів показав підвищення його привабливості для іноземних конкурентів. Охарактеризовано основні проблеми вітчизняних виробників: кризове становище сировинної бази, зростання імпорту неякісного м’яса, скорочення експорту м’ясопродуктів, їх невідповідність міжнародним стандартам якості, відсутність реальних конкурентних переваг української м’ясопродукції.

На нашу думку, ефективними шляхами вдосконалення організації маркетингової діяльності для вітчизняних м’ясопереробних підприємств є такі:

• поетапне запровадження на підприємстві функції маркетингу з відповідною відповідальністю осіб та повноважень;
  
• нарощування обсягів виробництва й реалізації товарів;
  
• розширення виробництва з орієнтацією на ринок, підвищення асортименту продукції;
  
• впровадження заходів щодо підвищення продуктивності праці своїх працівників; зменшення витрат на виробництво продукції (тобто її собівартість);
  
• підвищення якості вітчизняної продукції;
  
• використання з максимальною віддачею потенціалу, що є у їх розпорядженні, у тому числі фінансових ресурсів;
  
• правильне ведення цінової політики;
  
• грамотна побудова договірних відносин з постачальниками й покупцями;
  
• застосування сучасного програмного забезпечення маркетингової діяльності;
  
• доцільне вкладання одержаного раніше прибутку, з точки зору досягнення максимального ефекту.
  

УДК 339.13.017

Ю.В. Давидюк, к.е.н., доц.

Житомирський державний технологічний університет


РИНОК ЕКОЛОГІЧНО ЧИСТИХ ТОВАРІВ В УКРАЇНІ:
СТАН, ПРОБЛЕМИ, ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ


Дослідження останніх років свідчать про погіршення стану навколишнього середовища та здоров'я людини. Відновлення здоров'я нації є особливо актуальним у зв'язку з прагненням жителів України подолати шкідливий вплив наслідків від аварії на Чорнобильській АЕС. Достатньо гострою є проблема якості товарів, які продаються в Україні. Багато компаній, намагаючись знизити собівартість виробництва, поза увагою залишає якість кінцевого продукту. Водночас застаріла нормативна база, відсутність реального державного й суспільного контролю за якістю товарів, а також корумпована судова система призвели до того, що український споживач не має можливості захистити себе від неякісної продукції. Все це викликає занепокоєння у суспільстві. Одним із шляхів вирішення зазначених проблем є виробництво та пропозиція екологічно чистих продуктів.

У Європі, США та Японії ринок екологічно чистих продуктів функціонує та активно розвивається протягом останніх 30 років. До того ж, мода на здорове харчування є невід'ємною частиною сучасного життя. Все більше фермерів у різних країнах світу переходять на органічні методи землеробства, майже в кожному супермаркеті є широкий вибір продуктів і товарів із «зеленим» маркуванням, постійно розширюються мережі «магазинів здоров'я» тощо.

Даний тренд зароджується також і в Україні. Під час опитування «Дослідження трендів: Чи готові українці купувати екологічно чисті товари?» тільки 38 % респондентів заявили про те, що задоволені якістю продовольчих товарів. З непродовольчими товарами ситуація краща – 62 % респондентів цілком задовольняє якість товарів в основних товарних групах (текстиль і одяг–взуття, парфумерно-косметична продукція та засоби для особистої гігієни, побутова техніка, товари культурно-побутового й господарського призначення). Виняток становить тільки якість пального (бензин, дизельне паливо), що реалізовується в Україні, – тільки 4 % респондентів задоволені його якістю, при цьому 53 % вважають якість незадовільною.

Як альтернатива стандартним товарам в Україні починає поступово зароджуватися попит на екологічно чисті товари. Під «екологічно чистими товарами» (від англ. – «green products») слід розуміти товари, виготовлені з нетоксичних (безпечних для здоров'я людини й навколишнього середовища) матеріалів, що переробляються (тобто придатних для повторного використання), з застосуванням під час їх виробництва ресурсозберігаючих і природоохоронних технологій. Щодо продовольчої групи товарів (продукція сільського господарства й харчової промисловості) прийнято використовувати термін «органічні продукти». Органічні продукти – це продукти, виготовлені без використання (з мінімальним використанням) синтетичних компонентів (добрив, харчових добавок) в умовах, максимально наближених до природних.

Формування ринку екологічно чистих товарів – це складний процес, який передбачає узгодження інтересів усіх його суб'єктів, у першу чергу виробників, споживачів, суспільства (загальнонаціональні інтереси).

У
© Ю.В. Давидюк, 2011
країнський ринок екологічно чистих товарів пропонує товари, що в більшості випадків лише частково задовольняють інтереси суб'єктів, які активно взаємодіють на ринку (екологічний товар може повністю влаштовувати одних і водночас бути неприйнятним для інших). За результатами опитування жителів великих міст, більшість потенційних покупців згодна купувати екологічно чисту продукцію за умови, що ціна на неї буде на 40–50 % вищою, порівняно з продукцією, вирощеною за традиційними технологіями. Зауважимо, що опитування проводилося серед населення віком від 18 до 75 років. З них погодилися купувати екологічно чисту продукцію 36,5 %. Це є високим показником, оскільки близько 30 % усіх респондентів взагалі не могли визначитися через свою необізнаність із зазначеного питання, а 13,5 % опитаних заявили, що не мають потреби купувати таку продукцію, тому що вирощують її на власних дачних і садових ділянках. Найбільшу зацікавленість щодо екологічно чистої продукції виявили люди віком 50–60 років, що пояснюється їх підвищеним піклуванням про здоров'я, а також молодь до 25 років з її традиційним прагненням до всього нового. У свою чергу, люди віком 30–40 років ставилися до споживання такої продукції переважно індиферентно.

Зважаючи на зазначене вище, за ставленням до екологічних товарів виокремлюють такі групи споживачів: 1) споживачі, які не хочуть купувати такий товар; 2) споживачі, які не можуть його використовувати; 3) споживачі, які не визначили свого ставлення до товару; 4) споживачі, готові до придбання товару даного найменування за повною ціною з певними споживчими якостями. Співвідношення цих груп для різних видів екологічно чистих товарів є різним. У свою чергу, зрозуміло, що виробники можуть пропонувати та реалізовувати свої товари тільки споживачам 3–4 груп. Але аналіз причин, з яких споживачі групи 1 не хочуть і споживачі групи 2 не можуть купувати товар, є дуже важливим через те, що врахування результатів такого аналізу є корисним у плані залучення додаткової кількості споживачів у перспективі. З'ясування причин відмови від купівлі екологічно чистих товарів допоможе виробникам правильно вдосконалювати товар, модифікувати чи змінювати методи стимулювання його збуту тощо.

В сучасних умовах господарювання витрати на виробництво і збут екологічно чистих товарів не окуповуються і підприємства не поспішають вирішувати це питання. Крім того, в нашій державі не визначене поняття «екологічно чиста продукція», і зробити це на сьогодні надзвичайно складно, оскільки на всіх етапах виробництва, транспортування та зберігання продукт не повинен змінювати свої властивості та максимально донести природні якості товару. Певні підходи існують, але чітко визначених немає.

Таким чином, ринок екологічно чистих товарів в Україні має певні особливості: він швидко зростає, що робить його особливо привабливим для учасників ринкових відносин, проте вихід на цей ринок вимагає значних капіталовкладень і характеризується високим ризиком; критерії віднесення товарів до екологічно чистих розпливчасті та неструктуровані. Багато хто зі споживачів вважає префікс «біо» гарантією екологічної чистоти, у цілому ж, термін «екологічна чистота» трактується всіма (100 %) респондентами як відсутність консервантів, синтетичних добавок і барвників; сформувався окремий і дуже важливий сегмент споживачів екологічно чистих товарів, у першу чергу продуктів харчування, – це діти. Насичення ринку екологічно чистими товарами для цього сегмента населення повинно стати першочерговим завданням.

Основними проблемами, які, на нашу думку, перешкоджають динамічному розвитку ринку екологічно чистих товарів в Україні, є: відсутність державної підтримки товаровиробників, що орієнтуються на випуск таких товарів; недосконалість чинної нормативно-правової бази (яка б регулювала весь процес: від створення екологічно чистих товарів до їх продажу кінцевому споживачу); орієнтація нечисленних українських виробників таких товарів переважно на зовнішні ринки. Крім того, мало уваги цьому сегменту приділяють і торгові компанії (імпортери, роздрібні мережі).

Подальший розвиток ринку екологічно чистих товарів в Україні безпосередньо залежатиме від активності українських виробників і торгових компаній. Наповнений товарами незадовільної якості внутрішній ринок України тільки стимулюватиме споживачів активно переходити на товари з бездоганною «репутацією». Головне в цій ситуації – правильно сформувати пропозицію таких товарів для різних груп споживачів.

УДК 331:101.38

А.В. Ковальський, магістр, V курс, гр. МОм-10, ФЕМ

Науковий керівник – к.е.н., доц. Крушельницька О.В.

Житомирський державний технологічний університет