Розділ І. Теоретичні принципи дослідження кольороназв у сучасній лінгвістиці розділ ІІ
| Вид материала | Документы |
- Вступ 3 розділ 1, 166.3kb.
- 4 розділ прокуратура в механізмі української держави: політико-правовий аналіз, 1123.92kb.
- План розділ Вихідні дані Розділ Розрахункові таблиці Розділ Висновки та пропозиції, 376.26kb.
- 1. 1 Безперервність діяльності підприємств як об’єкт діагностичного дослідження в аудиті, 738.53kb.
- Розділ І. Основні напрями діяльності Правління аму в 2007 2008 роках Розділ ІІ. Розбудова, 3615.06kb.
- Лінгвістичні особливості вираження простору почуттів в англійській поезії, 937.34kb.
- Маркетингові дослідження поведінки споживачів на ринку продовольчих товарів Спеціальність, 446.47kb.
- Продуктивні засоби утворення лексичних одиниць в сучасній англійській мові зміст, 709.94kb.
- Розділ І. Характеристика області та її місце у господарському комплексі країни Розділ, 1818.09kb.
- Назва реферату: Міжгалузеві та галузеві принципи трудового права Розділ, 110.09kb.
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
УПРАВЛІННЯ ОСВІТИ І НАУКИ ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛДЕРЖАДМІНІСТРАЦІЇ
ХМЕЛЬНИЦЬКЕ ТЕРИТОРІАЛЬНЕ ВІДДІЛЕННЯ МАН УКРАЇНИ
ВІДДІЛЕННЯ: ФІЛОЛОГІЯ ТА МИСТЕЦТВОЗНАВСТВО
СЕКЦІЯ: УКРАЇНСЬКА МОВА
СЕМАНТИКО-СТИЛІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ КОЛЬОРАТИВІВ У СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРНІЙ МОВІ
(на прикладі поезій МИКОЛИ ФЕДУНЦЯ)
Роботу виконала:
Трембач Ольга Володимирівна,
учениця 11 класу
Волочиського НВК у складі гімназії та
школи І ступеня
Хмельницької області
Науковий керівник:
Ткачук Ірина Вахтангівна,
магістр, викладач української мови і літератури Волочиського НВК,
методист відділу освіти Волочиської райдержадміністрації Хмельницької області
Хмельницький – 2011
ЗМІСТ
ВСТУП 3
РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ПРИНЦИПИ ДОСЛІДЖЕННЯ КОЛЬОРОНАЗВ У СУЧАСНІЙ ЛІНГВІСТИЦІ
РОЗДІЛ ІІ. СЕМАНТИКА ТА ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ КОЛЬОРОЛЕКСЕМ У ПОЕТИЧНІЙ МОВІ М. ФЕДУНЦЯ 10
2.1. Ахроматичні кольоропозначення у поезії автора 10
2.2. Хроматичні кольороназви у творчості поета 20
2.3. Семантичні та словотвірні похідні кольороназв в ідіостилі М. Федунця 28
ВИСНОВКИ 30
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 32
ДОДАТКИ 36
ВСТУП
Одним із важливих аспектів вивчення кольоративів є аналіз їх функціональних властивостей у мові художньої літератури. Численні спостереження в галузі лінгвопоетики переконують, що в поетичній мові назви кольорів є естетично проакцентованими, відзначаються багатством семантичних наповнень і виконуваних функцій. Кольороназви в поетичному тексті слугують надзвичайно багатогранним і змістовним образним засобом: створюючи пейзажні картини, зображуючи складні почуття ліричного героя, незважаючи на універсальний характер колірної ознаки.
На сучасному етапі розвитку лінгвістики кольоропозначення у структурі української мови глибоко вивчаються відомими вітчизняними та зарубіжними мовознавцями, серед яких І. Бабій, Н. Бахіліна, Г. Губарева, О. Зівак, В. Дятчук, А. Кириченко, Т. Ковальова, А. Критенко та інші. Їхні дослідження базуються як на загальних теоретичних проблемах, так і на зразках художньої літератури. Джерелом дослідження більшості науковців переважно стають поезії поетів-шістдесятників, і лише іноді матеріалом для вивчення стають твори маловідомих письменників. Зокрема, нами досліджувалися кольороназви у творчості П. Гірника, І. Іова, Н. Чухась, Р. Юзви.
У запропонованому дослідженні йдеться про кольороназви в поетичній мові Миколи Федунця, ідіостиль якого ще не був об’єктом дослідження в цьому аспекті. Вибір теми пов’язаний, перш за все, з краєзнавчим аспектом, необхідністю знати минуле свого краю, його літературну спадщину. Вивчення кольоропозначень із точки зору семантики та функціонування в поетичному мовленні письменників Хмельниччини є перспективним і зумовлює актуальність теми дослідження.
Микола Федотович Федунець народився в селі Сушівці Білогірського району, на Хмельниччині. З 1886 по 2007 роки був головою Хмельницької обласної організації Національної спілки письменників України. Член Національної спілки письменників України,. Майже двадцять років віддав журналістській праці. Член Національної спілки журналістів [37, 4].
Ураховуючи стан дослідження функціональних особливостей кольоративів у поетичній мові авторів Хмельниччини та сучасні тенденції вивчення семантики кольоропозначень, метою роботи є з’ясування особливостей барволексем як складника поетичного мовлення на основі семантико-стилістичного аналізу відповідних кольороназв
Досягнення мети передбачає виконання таких завдань:
1) проаналізувати напрями лінгвістичних досліджень в галузі кольору і кольоропозначення;
2) визначити тенденції розвитку і функціонування термінів на позначення кольорів та колірних відтінків;
3) виявити поетичні слововживання кольоративів у поетичній мові М. Федунця;
4) з’ясувати семантичні особливості та функціональне навантаження кольоропозначень в ідіостилі М. Федунця;
5) визначити частотність вживання кольороназв.
Об’єкт дослідження – кольороназви у поетичній мові М. Федунця.
Предмет дослідження – семантико-стилістичні особливості кольоративів, вилучених шляхом повної вибірки з поетичних текстів Миколи Федунця (усього до аналізу залучено 84 кольороназви (понад 448 слововживань) ).
Методи дослідження. У процесі написання роботи використано описовий метод із прийомами спостереження, що дозволило визначити способи вираження і вживання кольороназв, методом компонентного та контекстуального аналізу проводилося дослідження кольороназв і їх семного складу в поетичному мовленні, статистичний метод показав частотність використання кольоропозначень у текстах, що, у свою чергу, сприяло виявленню домінуючих колірних груп.
Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що досліджуються кольороназви в системі поетичного вираження семантики кольору; визначається їх місце та роль в організації ідіостилю М. Федунця.
Теоретичне значення Результати дослідження сприятимуть подальшому вивченню й глибшому розумінню специфіки художньо-естетичних властивостей сучасного поетичного слова. Досягнуті результати можуть бути використані для укладання словника поетичної мови Миколи Федунця.
Практичне значення роботи пов’язане з можливістю застосування матеріалів на факультативах з української мови, на уроках „Літератури рідного краю”.
Апробація результатів дослідження. Окремі положення наукової роботи заслуховувалися на Міжнародному конкурсі наукових робіт з українознавства („Лексико-семантичні поля кольороназв в поетичній мові поетів Хмельниччини (І. Іов, П. Гірник, М. Федунець, Р. Юзва, Н. Чухась”), Київ, 2009), на І та ІІ етапах конкурсу-захисту науково-дослідницьких робіт МАН України („Семантика та функціонування кольороназв в поетичній мові Івана Іова та Павла Гірника”, Хмельницький, 2010), на Всеукраїнській студентській конференції, присвяченій 80-річчю з дня народження О. В. Сіукаєвої (Умань, 2010) та надруковані у збірниках студентських наукових праць „Актуальні проблеми філології. Вип. 6.” („Семантика кольороназв у поетичній мові Івана Іова”, Умань, 2010), „Поділля. Краєзнавчі студії” („Семантика та функціонування кольороназв в поетичній мові Павла Гірника”, Хмельницький, 2010).
РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ПРИНЦИПИ ДОСЛІДЖЕННЯ КОЛЬОРОНАЗВ У СУЧАСНІЙ ЛІНГВІСТИЦІ
Наукові дослідження, присвячені проблемам кольоросприйняття і позначення кольору умовно можна розділити на наступні групи: вивчення фізичних характеристик кольору і сприйняття кольору; дослідження фізіології і психофізіології кольору і відчуття кольору; медико-психологічні дослідження кореляцій колірних переваг і емоційно-особових параметрів; культурологічні, філософські і мовні проблеми кольору і його сприйняття .
У мовознавстві проблема кольоропозначень розглядається в кількох аспектах. Назви кольорів становлять об’єкт наукових студій у галузі порівняльного мовознавства (О. Коваль-Костинська, Н. Пелєвіна), етнолінгвістики (А. Вежбицька, Г. Яворська); психолінгвістики (Т. Ковальова, С. Григорук, Л. Лисиченко, Р. Фрумкіна), перекладознавства (І. Ковальська), історичної та описової лексикології (Н. Бахіліна, В. Мур’янов, М. Чікало), семасіології (Р. Алімпієва, О. Вербицька, О. Дзівак, А. Кириченко).
Підвищена увага мовознавців та інших учених до кольору і назв кольору привела до появи численних теорій і поглядів, що часто знаходяться на стику різних галузей науки. Н. Б. Бахіліна у роботі “Історія кольоропозначення в російській мові” розглядає лексику кольоропозначень в староруській літературній мові співвідносний з деякими фактами інших слов’янських мов і в зіставленні з сучасною російською літературною мовою і даними російських народних говорів. У книзі розглядається історія позначення білого, чорного, червоного, синього, коричневого, оранжевого, фіолетового кольорів [4].
У лінгвістів викликають активний інтерес властивості сполучуваності назв кольорів і визначуваних ними предметів, явищ; фразеологія, заснована на колірній лексиці, семіотика кольору в контексті художньої літератури, міфології, фольклору, символіка кольору.
О. Крижанська звертає увагу на необхідність диференційованого підходу до градації колірних ознак: “Усі українські назви кольорів за походженням можна поділити на дві лексико-семантичні групи: первинні і вторинні. До первинних відносяться назви кольорів, які в сучасній українській мові не співвідносяться з іменниками-референтами і означають абстрактні колірні якості. Їхнє походження та зв’язок з певною конкретною назвою розкривається за допомогою етимологічного аналізу (червоний, рум’яний, рудий, жовтий, зелений і т. д.). Вторинними є українські кольороназви, що передають конкретний колір за колірною подібністю до предметів і явищ навколишнього світу” [19, 22].
Структурний і семантичний аналіз кольоропозначення ґрунтовно досліджує О. Дзівак, визначає як синонімічний ряд, мікросистему, яка має певну внутрішню структуру [9, 14]. Класифікацією кольороназв української мови займались А. Критенко, А. Кириченко та ін. За основу для дослідження нами було взято класифікацію А. Критенко [20, 98].
У новітніх дослідженнях функціональної семантики кольоративів ураховуються як позамовна інформація про феномен кольору, так і його місце та роль у формуванні національної мовної картини світу, що дозволяє простежити смислову перспективу розгортання колірних образів. Крім того, естетичні трансформації кольороназв аналізуються із застосуванням теорії поля, що забезпечує системність дослідження, а також можливість змоделювати колірний простір у межах індивідуально-мовної картини світу (розвідки А. Критенка, Т. Панько, В. Дяченка). Проблема семантики кольоративів та їх естетичної значущості в художньому тексті постійно перебуває в полі зору науковців (І. Бабій, Г. Губарева, В. Дятчук, Т. Ковальова, Л. Пустовіт та ін.).
У процесі аналізу лінгвістичних робіт, присвячених дослідженню слів і виразів, що позначають колірні відтінки, було виявлено відсутність уніфікованого мовознавчого терміну. Таким чином можна виокремити наступні дефініції:
1) “кольоропозначення” (А. Улянич, І. Ковальська);
2) “ім’я кольору”, “назва кольору”, “кольороназва” (І. Бабій, Н. Науменко, Н. Адах, А. Критенко);
3) “колірний термін”, “термін кольору” (Б. Берлин, П. Кей, С. Кантемір);
4) “найменування з колірним компонентом”, “кольоронайменування”, “назва кольору”, “прикметник із значенням кольору”, “колірний прикметник” (Л. Піскозуб, О. Кучерук, Т. Пастушенко, М. Чікало);
5) “оккзіоналізм-хроматонім” (С. Циганова), “кольоратив” (А. Швець), “кольоронім” (О. Паливода), “слово-кольоратив” (Т. Семашко), “символи-кольоративи” (О. Куцик), “колірний епітет” (І. Бабій), “кольористична лексика” (Ю. Чебан), “кольористичний епітет” (С. Шуляк), “хроматизми” (С. Форманова, О. Базик) тощо.
Колір є найдавнішою реальністю людського буття, складним явищем, пізнання якого було тривалим. За класифікацією А. Критенко, кольороназви української мови прийнято поділяти на “основні” і “другорядні”. Основними є назви давнього походження, генетично споріднені з кольоропозначеннями в інших слов’янських мовах, вони становлять ядро всієї лексико-семантичної групи кольороназв, навколо якого розташовані назви пізнішого походження. Цими основними є сім семантично незалежних назв, які позначають “колір без відтінків”: червоний, жовтий, зелений, голубий, синій, білий, чорний. Усі інші є назвами відтінків основного тону, що вказують на міру вияву колірної якості, на інтенсивність колірного тону, змішування кольорів, на колірну ознаку, якої набув предмет у результаті якоїсь дії чи процесу, і на ряд інших ознак. Вони семантично об’єднуються навколо “основних”: це майже всі наявні в мові колірні назви (сіруваті, зелененький, чорнющий, блідий, багристий та ін.).
За відношенням назви кольору до поняття про нього прийнято виділяти два типи назв кольорів: 1) назви, що позначають конкретну колірну ознаку предмета чи явища об’єктивної дійсності. Це численна група, яка охоплює невмотивовані (білий, зелений, синій і ін.) та вмотивовані з погляду носіїв сучасної української мови кольоропозначення (волошковий, срібний, солом’яний тощо); лексеми з колірною семантикою різних граматичних категорій (синій, синь, синьо та ін.); назви, що вказують на ступінь вияву колірної ознаки (найчорніший, темнющий і ін.); 2) назви, що характеризують забарвлення предмета, не вказуючи на конкретний характер кольору. Такі назви посідають окреме місце в семантичній класифікації слів із колірним значенням, оскільки вони чітко не позначають конкретний колір, але дають певну інформацію про забарвлення предмета чи явища, тому їх умовно можна вважати кольороназвами. Серед них виділяються такі групи: а) назви, які визначають ступінь насиченості, інтенсивності кольорів, не називаючи конкретної колірної якості: ясний, світлий, темний, блідий; б) назви, що вказують на спосіб поєднання кількох невизначених кольорів у певній формі: цвітом весен обвито, кольористий, доливати барв у палітру; в) назви для неозначеного кольору, які вказують на загальне забарвлення реалій, не визначаючи його конкретного характеру: кольоровий, барвити, рясніти, барвистий, кольорами стати, замурзаний; г) назви, що виражають відтінки певного забарвлення предметів і явищ природи: яскравий, чистий; ґ) назви, які вказують на загальний характер забарвлення реалії, зумовлений дією сонця, вітру тощо: смаглявий. До лексико-семантичної групи назв кольорів належать і загальні назви цієї категорії слів, які позначають сукупну колірну ознаку: колір, фарба, барва, краска [20, 97 – 100].
У роботі ми використовуємо терміни “кольороназва”, “кольоратив”, який включає в себе окремі лексеми, словосполучення, терміни, ідіоматичні вирази, за допомогою яких виражається значення кольорів, відтінків. Вирази “кольоронім”, “кольоропозначення”, “назва кольору” використані в роботі в якості синонімічних.
РОЗДІЛ ІІ. СЕМАНТИКА ТА ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ КОЛЬОРОЛЕКСЕМ У ПОЕТИЧНІЙ МОВІ М. ФЕДУНЦЯ
2.1. Ахроматичні кольоропозначення у поезії автора
Ахроматичні кольори вважаються ті, які відрізняються один від одного тільки світлістю. До ахроматичних кольорів належать білий, чорний і всі проміжні між ними сірі кольори. Світлість кольору залежить від здатності предмета відбивати більшу чи меншу кількість світлових променів, які падають на неї. Якщо поверхня відбиває більше світлових променів, вона здається нам світлішою, а якщо менше,— темнішою.
Чорний – кольору сажі, вугілля, найтемніший; який має шерсть, пір’я такого кольору [6, 1381]. “Не люблю пліткарів і зівак … Про почуте, побачене так Проречуть, наче вимастять сажею” [37, 212]. Порівняння “наче вимастити сажею” розкриває свою метафоричну природу, реалізує сему “неправда, брехня”, передаючи негативні емоції ліричного героя.
Чорний колір (46 слововживань з коренем чорн-) вживається М. Федунцем у прямому значенні (причетний до землі): “Ось він, вимитий в землях чорних, В ріллях теплих скупаний, – плуг” [37, 58]; “І подумалось мимоволі, – Як прекрасно, Рушивши в путь, Наче плуг цей чорному полю, Слову світлому вірним будь” [37, 58].
Своє ставлення до чорного кольору автор передає в однойменній поезії: “Колір чорний – знак не зовсім добрий, – Істинні цій часто я коривсь. Бачив землю чорну, чорний обрій, Але сум в думках не якоривсь” [33, 44], де доводить, що чорний має позитивну семантику в образі вугілля: “Хтось в руці трима важке вугілля, чорне – говорити поспіша. Скам’яніле квітне в нім пагілля Таїться сонячна душа” [33, 44]; в образі коханої: “Міряв я шляхи, бувало, дальні, – Падав чорний піт на них мій, Стали назавжди мені кохані Очі, що горять з-під чорних вій” [33, 44]. Констатує, що серед барв буднів він приймає чорний колір таким, який супроводжує людину у житті: “Серед барв буденного розмаю Пропіка наскрізно він чуття. Чорний колір… Я його приймаю Як один із кольорів життя” [33, 44].
Переважно цей кольоратив пов’язаний із традиційно-символічною семантикою: втіленням темноти, ночі, порожнечі, смерті, біди, виражає негативні емоції, наприклад, “лик зчорнілий”: “Лик зчорнілий дивиться з божниці, Дивиться суворо і мовчить” [37, 150]. “В путі пильнуй, Де зріє чорна хвиля – Трощи веслом, Рубай її з плеча” [35, 134] – словосполучення “чорна хвиля” поєднує в собі значення “зловісна”, “ворожа”.
Дорога у поезії “Три дороги” кольоратив співвідноситься з життєвим шляхом поета, де проявляється доля, вдача. М. Федунець стверджує, що всі дороги різні, але земні. Дитинство та юність у поета безбарвні: “Першу зміряв давно – найкоротша з доріг. Не барвив її квіт, Не закутував сніг” [37, 67]. На третю дорогу, дорогу смерті, автор уявляє як “чорні ворота”: “Не лякаюся дня, Коли звузиться світ, І та, третя, поверне до чорних воріт” [37, 68].
Ліричний герой уважний до словесного зображення тиші, що передається через внутрішній стан людини. “Небо в темній золі” та тишу як “пущу чорнющу” супроводжує сон, що означає нещасливий плин життя: “Сьогодні небо приснилось в темній золі, Небо – і більш нічого на всій землі. Обвуглена тиша, світу наче й нема – Пуща довкіл чорнюща, пуща німа” [37, 29].
Кольороназві “чорний” притаманний широкий спектр символічних значень, які беруть свій початок із міфічних уявлень людини, які закріплені у фольклорі. У поетичній мові М. Федунця зустрічаються фразеологізми (чорний день, чорне число, чорна робота), які символізують нещастя, лихо: “Мить – і чорне число Затуманило очі...” [37, 92]; “Вкраїнська земле! Корчилась ти в муці, Щербили твою долю в чорні дні” [37, 119]; “Чорним знаком Все воно на людях – Грім в хліба, гримучий смерч під поїзди” [35, 130]; “Цілу днину вони Мали чорну роботу” [37, 161].
Автор не обминає увагою і такий важливий культурний символ, як вишивка з її традиційними кольорами: “Наче хтось там чорними нитками Вишиває сум дитячий мій...” [37, 153].
Кольороназва “найчорніший” у поезії “Снопи” набуває семантики “важкий”, “безпросвітний”, “безрадісний”: “ Удар! – мов найчорніша кара долі Удар! – невже так буде без кінця?” [37, 101].
Поет натякає на духовне спрямування усієї планети Земля: “А про що, моя плането, ти Мрієш, в чорнім Всесвіті Єдина?” [35, 7]. Епітет “чорний” розкриває свою метафоричну природу з абстрактними поняттями (конструкції з іменниками), пов’язаними з внутрішнім станом людини (сліди на серці), він реалізує сему “пекельний”, передаючи негативні емоції ліричного героя: “Її маю носить, наче шрами на серці, Наче чорні сліди, яких вік не одмить” [37, 170].
Для змалювання горя, нещастя, страждання людей, які гинули під час голодомору, поет використовує прикметник “траурний” у значенні “чорний” – символ смерті. Сема “траурний” – це символ смутку за померлими: “Бачить – по стежці скраю Входять у двір журавлі. Кожен пов’язку має – Траурну – на крилі” [33, 101].
Спогади будуються на картинах війни в різних кольорах і образах, які постають в уяві й пам’яті поета: батьки – Федір Демидорович та Надія Хомівна, поет-воїн Володимир Булаєнко, вдова, тітка Текля, фронтовичка Марія Іванівна Лагунова – механік-водій танка Т-34. Микола Федунець використовує кольороназву “чорний” для підсилення характеристики лексеми “війна”, відчуває глибину цього слова, що викликає душевні переживання: “У свинцеві кидали замети, – У штрафбати – чорний вир війни” [34, 8]. У мертвих, чорних тонах поет висвітлює все, що пов’язане зі стихією, яка руйнує долі та забирає життя. Караїна – одне із 12 сіл, спалених фашистами в дні окупації Хмельниччини: “Ні осель, ні могил – нічого. Тільки мертва дорога й вись. Тільки ясен самотній вбого біля пругу чорно схиливсь” [33, 35]. М. Федунець описує останні хвилини життя поета-воїна: “Манівцями вночі, По обочинах Довелось її, страдну, пройти. Виринали з туманів столочених, Чорні руки розвівши, хрести” [33, 115].
Фатальний вплив аварії на природне середовище України. Радіоактивна чорна хмара від аварії розкриває наслідки для фізичного і духовного буття нашого народу, які мав і матиме Чорнобиль: “Потемніли Шиферні крила дахів. Хмара чорна, як лихо, Накотилася на них із-за Прип’яті” [37, 31].
Хліб в українців – це символ добробуту, щастя, щасливої долі людини, а образ чорного короваю має значення “біди”, “нещастя”, “війни”: “Час настане хай в світі зорний, Сум полишить хай кожну мить. Коровай щоб ніколи чорний Між народами не ділить” [37, 85].
Кольороназва “зчорнілий” позначає не тільки колір природних явищ у певну пору року, а й відтворює емоційне враження від споглядання природи, почуття людини, актуалізуючи переносне значення слова: "Торішнє листя – темне і руде, Траву зчорнілу, ніби тлінну мертву – Все, що таїть в собі минущість смертну, Змиває хвиль роздзвіння молоде” [37, 36].
Негативна семантика символу вітру – “руйнівна, темна, зловісна” стихія: “Було у вітру чорного таланту - Ряснющо висіяв у лісі біль” [35, 60].
Тривожний внутрішній настрій ліричного героя, психологічну напруженість поет виражає за допомогою градації метафоричних епітетів в описі поглядів, у яких простежуються значення: “підступний, підлий, зрадливий” (властиве людині): “В їхніх поглядах темно, померхло, смеркально, Наче погляди ті дим густий огорнув” [37, 170]. Кольоратив “притемнений” поет використовує для контрасту під час відтворення зображення на аркуші паперу, де ліричний герой відчуває світлий холодок вікна: “Прописую в пам’яті аркуш Й палац, що в дощинках намок, І контур притемнений парку, І світлий вікна холодок” [37, 265].
Чільне місце у поезіях посідає білий колір. Білий (64 слововживання) − який має колір крейди, молока, снігу; світлий; посивілий, сивий, сивоволосий; зблідлий, блідий; безколірний, безбарвний, прозорий; посивілий, сивий, сивоволосий [3; 51].
Пряма семантика кольороназви “білий” в слововживанні “біла палата”, а дієслово “блід” передає важкий стан, гнітюче почуття героїні: “Лежала дівчина в палаті білій, Останній промінь на фіранці блід. А в неї сльози бігли, гірко бігли: Вона – без ніг” [33, 117]. Назва кольору, пов’язана з описом цвіту калини: “А ви у липкі глибини Втаїли шляхи й стежинки, І факел білий калини, І материк материнки” [35, 58]. У своєму прямому значенні кольороназва функціонує у пейзажних замальовках: “У дворі ж, де вишня біла-біла, сохнуть дошки, дух смоли вита” [35, 108]. Чистота людської душі і чарівність подільської природи маркуються білим кольором: “Вклоняюсь калині. За те, Що обтершись білим рушником хмари, Пощастить – під нею! - Лежати” [37, 234]. Автор радіє, милується нею і поєднує білий колір з абстрактною лексемою, де важливим стає емоційний компонент: “Дивлюсь на казку білу, безшелесну, Чудуюся, радію й не збагну – Світ постарішав на одну ще весну Чи став молодшим на одну весну?” [35, 147]. Сад у весняному цвітінні автор порівнює з білою головою Дажбога: “І білоголовий, Мов бог Дажбог, стоїть сад” [37, 230]; цвіт кущів – зі сніжною заметіллю: “Його кущата буйно-білі, Як внуки Сніжної метілі” [35, 140]. Мотив ніжності простежується і в поетичному образі яблунь в цвіту, які порівнюються з матерями в білих хустках: “І стояли яблуні, Як матері, Пов’язавшись з ночі Білими хустками” [33, 242]. Епітет-композит індивідуалізує предмет змалювання, який викликає фольклорні асоціації: “Білокрилі внучата його, Вітрячата…Гомонять, гомонять, Вкривши пагорб і схил…І здається – земля ця Одвічно крилата, Стільки світла на ній, Стільки трепетних крил” [33, 50].
Власне номінативну семантику кольороназва “білий” реалізує у сполученні з назвами об’єктів рослинного світу (“кора біліє на березі”, “факел білий калини”):“Лиш кора біліє на березі, Мов письмо, яке читать зимі” [37, 54]; “А ви у липкі глибини Втаїли шляхи й стежинки, І факел білий калини, І материк материнки” [35, 58]; зовнішності людини (“молочні перса”): “Молочні перса в’янули, як персики, І я ставав причинним поміж слів”; темпоральних понять (“дюни білі”): “ Понад травами, Дюнами білими Вир шаленого бою затих” [35, 32]. Означення реалій, властивих природі міста Комарово: “О білі ночі в Комарово! Ви – наче сни, сни наяву” [37, 114].
У характеристиці природних явищ і об’єктів білий колір часто пов’язаний із кольором хмар: “До небес той клекіт, До небес – Аж із хмар шапки злітають білі” [35, 44]; “Ген-ген біліє Рвана лента – В небеснім полі хмареня” [35, 84]. Пейзажна мініатюра наповнена звуковим та зоровим враженням: “Вод, на каміння збіглих, Сяють сніги шипучі. В хмарах – папахах білих – Стрімко звелися кручі” [37, 23].
Для українського народу птах – священний символ вітру, світла, швидкості духовних процесів. Простори України із приходом весни наповнені гомоном білих лебедів: “А над лугом ірпінським з весни Гомін чується лебедів білих” [37, 175]. Бусол білий – це співавтор М. Федунця: “А онде й бусол, білий бусол – Задумливий співавтор мій” [37, 148]. Як бачимо, будь-який білий птах стає символом для поета: “Біла-біла птаха, наче сніг, Принесла йому тужаві крила, Аби в небо знятися він міг, “сонцем станеш в ньому, - говорила” [37, 38].
Захоплює яскраве порівняння яблуньки з білою лебідкою: “Йду в саду молодім, повнім цвіту і зелені, І стоять, і стоять – неодквітлі –В очах мені Ті, край шляху, що в пісню вдовину простелений, наче білі лебідки, дві яблуньки мамині” [35, 99]. Мати виступає в образі білої голубки: “Матусе, в сподіванці добрій, Голубко біла із пісні, тобі пригадався обрій У днини воєнні злісні” [35, 97]. У поезії М. Федунця білі голуби – то закохані, біла оселя – символ спокою, злагоди: “Наснились двійко білих голуб’ят. Жили вони в оселі також білій”; “Мені наснилася моя любов. О голуб’яток двійко! білих-білих” [33, 195].
Білий колір виступає як колір світла, повітря, оскільки його сприйняття пов’язане відчуттями легкості, свіжості, чистоти: “А радість – як в тумані білі коні” [35, 38]. Значення лексеми “білий” увиразнюються семантикою іменників “квіт”, “даль”, “храм”, які сприяють розширенню та збагаченню меж зорового бачення автора, перцепції й відображення дійсності: “Тане зір мій у рівному світлі Куполів, що співають вітрам. Забуваю, в якім я столітті. Білий квіт, Біла даль, Білий храм” [37, 90].
Слово “білий” є складником фразеологізму “білий світ” – це світ, який видно і тому може бути пізнаний. Втілення порядку, універсальне всеосяжне поняття, яке об’єднує природне і людське буття: “Ой, скільки тих прощань Печаллю проросло на світі білім!” [35, 36]; об’єднує долі людей: “Простелились гони світом білим, Десь там, на останніх, зустрічі свіча. Ми тоді хліб-сіль на двох поділим, Як цілунок, що колись нас обвінчав” [33, 164]. Іноді семантика набуває виразної емоційної маркованості й осмислюється як джерело життєдайних сил, основа людського існування: “Світ мій білий – і квітні, й січні, Родовід мій – назавше в нім” [35, 165].
М. Федунець застерігає від небезпечних вчинків, щоб не впав у душу лід, і радіє, що на людях із чорною душею не тримається світ: “Як то добре, що на подібних Не тримається білий світ” [37, 221]; та душа постає самотньою: “Лиш знать: самотньою совою Душа не скрикне в білий світ” [37, 141].
У поезії “Берег любові” Олеся Гончара” спостерігається контраст, антонімічність білого та чорного кольорів в образах квітів. Біла квітка несе семантику “світла”, “добра”, а чорна квітка − “небезпеку”, “зло”, “смерть”: “Посію між сонячних променів...І виросте біла квітка”; “Білій квітці дощі носитиму На коромислі молодого місяця”; “З білої – насіння надбаю І розвію по нивах твоїх, Україно, Поміж людей твоїх, Україно” [37, 144].
Проте значення білого в творчості поета не завжди позитивне, іноді воно пов’язане з горем: “В мене – біль. У нього – квіти білі” [35, 141]; смертю: “На тихих травах Місяця білі промені. Немов ребра людські З днів голодівки” [37, 26].
У ряді контекстів виникають оцінювальні асоціації лексеми “білий”. Радісні, світлі почуття викликає у поета перший сніг: “По стежці, із малечку рідний, Броджу поміж сніжних затій. Фарбує в біле і слід мій, І день непрочитаний мій” [37, 188].
Поет будує мистецький текст на асоціаціях, використовуючи зоровий образ диму в порівнянні з вершниками, для створення наповненого радістю настрою: “Наче в білім вершники, мчали Над хатами довкіл дими” [37, 78]. Іноді радість недосяжна: “А радість – як в тумані білі коні” [35, 38].
Розмірковуючи над минулим Подільського краю, автор використовує порівняння білої гори з чолом Устима Кармелюка: “І все тут – в минулім, І біла гора ця – Устима чоло” [37, 45].
Образи рідної домівки, рідного села, стежинки, саду в поетичній мові – це вічні образи, мініатюрні картинки, які зберігають пам’ять дитинства поета: “Наснилось двійко білих голуб’ят. Жили вони в оселі, Також білій. Десь поряд розпашіло дихав сад, Ходили клени по траві доспілій” [33, 195]; “В росних тінях безгомінна лава, Стежка – біла, як Молочний Шлях” [35, 15]. Сільська подільська хата – затишна і мальовнича, найчастіше білена зовні і всередині як утілення теплоти та любові: “Одна, здається, ще хвилиночка – І Леся вигляне до нас Зі свого білого будиночка: “Ви із Подолля. В добрий час!” [37, 223].
Стан крайнього емоційного напруження і збудження дівчини (Марія Іванівна Лагунова стала на протези) автор передає кольороназвою “білий”, порівнюючи з вінком вишні, та підсилює дієсловом “скипати”, яке пов’язане зі звуковими асоціаціями: “А за вікном – І спрагло, І тривожно Скипала вишня в білому вінку” [33, 117].
Змістова структура поняття “білий” містить і світлову ознаку “ясний”, “світлий”, “чистий”. Очевидно, вона виникає під впливом первісного асоціативного зв’язку білого кольору з концептами “сонце”, “світло”. Слова, що належать до тематичної групи “світло”, набувають у поетичних текстах значення колірної ознаки “світла”: “І знаходила квітку бджола діловита, а на яблуках в осінь світились росини, Ніби очі дитинства” [37, 28]. Ключове слово “світ” у поезії “Світе, світе” пов’язане з уявленням про душу як безсмертну і світлу субстанцію (“світла душа”). Автор звертається до світу, гортаючи томик Симоненка, і кричить про те, що кожен має утвердити в собі добро і красу: “Світе, ти ж над прірвою стоїш!.. Утверди в собі – нарешті – світле, Кожну свою рисочку і грань…” [33, 18]. Образ світла сприймається автором як “образ чистоти, досконалості, найвищої енергії життя”, розуму, любові, надії і внутрішнього світла людини: “ Моя бабуся була, як жменька Святого світла” [37, 185]. Світло уособлює багатство душ і разом із тим є символом життєдайного тепла, що наповнює своєю енергією все живе на землі: “На околиці тиші, в кленах, Зріє ранок – за миттю мить, І по схилах по безіменних Тепле сяйво в село струмить” [37, 72]. Звучить експресивне вираження захоплення величчю рідної хати: “Вигріває стежини літо, Що в лелечий мчать перегук. Від стежок у селі так світло, Як від маминих – в хаті – рук” [37, 72]. Образ сяйва багатогранний, бо це те, що освітлює людську душу сяйвом віри, надії, любові, дає людині відчуття повноти й радості життя: “Мерщій в це сіяння! Душа його чиста” [37, 30]; очищення: “ Там причащався я сяйвом пречистим І очищався я тишею – там” [37, 173].
В авторських текстах вербалізовалося розуміння лексеми “світлий” як “правда”: “Рушивши в путь, наче плуг цей чорному полю, слову світлому вірним будь” [37, 178].
Чільне місце в ідіостилі М. Федунця посідає вода як світле, життєдайне, очищувальне начало. Отже, сема “світло” відображає енергію води: “Йдуть до неї і юні, й літні, Хто із кухликом, хто з відром – Всім дарує щедроти світлі, Життєдайним поїть добром” [37, 79]. Гармонія в природі радує автора: “На сьогоднішній прогулянці Мав підстави для радості: Небо – прозоре і високе, Яблунева алея – в інеї” [37, 253]. Майбутнє поет хоче бачити щасливим та радісним, світлим із чистим джерелом: “Щоб життя було – неокрає, невсипущі – даль його й плин. І купальська зоря хай сяє із джерельних чистих глибин” [37, 85].
У структурі поняття “білий” також розглядаємо елемент із семою “сивий” (18 слововживань), “посивілий”, “сивіти”, “сивина”. Асоціація білого з сивиною об’єднується в значення “старий”: “ У батька руки добрі і міцні, Лиш в скронях залягли сивини ранні” [35, 98]. Незворотній лінійний час – це ще один тягар, який приречена нести людина. Швидкоплинність життя увиразнюється мотивом старості, яку переживає людина: “Буває вона жорстка – Раптово сивіють скроні, – Неначе у вир глибокий Вuринають ночі безсонні” [37, 126]. Згадувана лексема також має значення “давній”, “вічний”: “То не берези світяться, о ні! – землі моєї посивілі коси”[35, 36]; “Прописую мову курганів І сиві печалі доріг” [37, 265].
Відповідне оточення прикметника “сивий” сприяє актуалізації негативного значення “похмурий”, “неяскравий”, “сумний”: “Передрання сиве, наче горлиця, Зачаїлось за вікном прочиненим” [35, 101]. Крім того, кольороназву “сивий” автор пов’язує з війною. Лексема набуває психологічного наповнення і використовується із семантикою “горя”, “журби”: “Він ступав(лелека) по сивому дворі, Де крізь попіл рясту білі іскри – І над ним ячали димарі. Димарі – неначе обеліски” [33, 120]; “Усе завмерло. В густих сивинах Над полем тиша – Аж в’яне світло” [33, 121].
Випадків наголошення словами “срібло”, “срібний” лише колористичної ознаки в поетичній мові поета небагато (8 слововживань із корнем сріб-, срібл-). Семантика кольору в цих базових лексемах актуалізується за умови її підтримки іншими словами зі значенням кольору: “Тут ходить вечір, тиші рідний, Після дощів струмок біжить. Здається, наче плуг то срібний Її освітлює в ту мить” [35, 24]; “Вбираю в очі дивину – Хвоїнок блискотіння срібне, Одвільглу й тиху хащину – Це все душі моїй потрібне” [37, 18]. Радісні почуття забарвлюють метонімічні метафори у змалюванні душевного стану: “Скель смаглявість, даль сріблистих марев, Вічність хвиль і непокору трав Барвами святковими яскравив, Дивними словами осипав” [37, 269]. Також „срібний” вказує на колір волосся: “Ну, а срібла досить, що на скронях є” [37, 36].
У поезії М. Федунця фіксується також оказіональний прислівник “срібнотонно”, використаний для вираження звукових властивостей. При цьому автор відштовхується від узвичаєного в мовленні переносного значення, що втілює “дзвінкість”, “чистоту” звуку: “От-от – і срібнотонно, де щойно мчали грози, підківками задзвонять крижинки на дорозі” [37, 39].
Поет через колір посмішки передає різні людські емоції та почуття: “Всміхнутись він міг то злотаво, то срібно, вмів очі зробити то злі, то сумні” [33, 34].
“Сірий – колір, середній між білим і чорним; барва попелу; тварина сірої масті” [3; 1130]. Кількість слів, які називають гаму сірого кольору, складає 7 слововживань. Лексика, яка сполучається з кольоративом “сірий” відображує авторське бачення цього кольору (маленькі, сіруваті краплини, хмари посірілі, садок у сірій колотнечі): “Вони – маленькі, сіруваті – Мережать польові пруги” [37, 14]; “В сніжистих дюнах клен бреде. Садок у сірій колотнечі…” [35, 159]; “Бродять хмари важкі, посірілі. У гаїв менше сонця стає.. ” [37, 264].
Досліджуючи семантику сірого кольору, відзначаємо, що серед його компонентів кольороназва “сірий” стає мовним засобом, що виражає знеособлення індивідуальності: “Є люди, в яких вмерла душа, І вони перетворились в роботів. Про це свідчить сірий металевий блиск У їхніх очах” [37, 234]. Із мотивом сірості поєднує поет і мотив вулиці, що також виявляє негативні процеси в суспільстві: “Танки на вулицях, в затінках сірих Стогне людина, вмирає від ран” [34, 14].