СІ. Чорнооченко цивільний процес

Вид материала

Содержание

27.3. Позови до іноземних держав. Дипломатичний імунітет
27.4. Докази і доказування у справах з іноземним
27.5. Судові доручення в міжнародному цивільному
27.6. Визнання і виконання рішень іноземних судів
Рішення іноземного суду, яке підлягає визнанню та виконанню в Україні
Контрольні запитання
Писок рекомендованої літератури

Подобный материал:

1 ... 25 26 27 28 29 30 31 32 33

₁

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес

Іноземні громадяни, особи без громадянства можуть брати участь у цивільному судочинстві особисто або через представника. Якщо представником є громадянин України, він наділяється повноваженнями в загальному порядку, встановленому ЩІК. В Україні діє Інюрколегія, яка здійснює представництво у справах з іноземним елементом. Однак іноземці й особи без громадянства вправі залучити до процесу адвоката іншої країни. Питання про допуск такого представника вирішується в кожному випадку індивідуально суддею. Крім Ішорколегії представницькі функції можуть виконуватися юридичними фірмами, що володіють ліцензією на право надання представницьких послуг. Серед них можуть бути і фірми з іноземними інвестиціями.

Повноваження представника у всіх названих випадках оформляються дорученням. У зв'язку з цим представник може бути наділений як загальними, так і спеціальними повноваженнями.

Для представництва в суді доручення не потрібно в таких випадках.

По-перше, при здійсненні законного представництва. Іноземний громадянин, особа без громадянства представляють законні інтереси своїх неповнолітніх дітей без доручення. Отже, на іноземних громадян і осіб без громадянства рівною мірою з українськими громадянами поширюються відповідні правила.

По-друге, якщо іноземні громадяни, особи без громадянства є органами іноземного підприємства, організації і здійснюють представництво їхніх інтересів у суді.

По-третє, інтереси іноземців можуть представляти консули. Право консула здійснювати представництво громадян своєї держави в країні свого перебування передбачено міжнародними угодами, консульськими конвенціями. Відповідно до норм консульських конвенцій консул здійснює представництво від імені громадян своєї країни в судових та інших органах держави свого перебування, якщо вони відсутні

424

або з інших поважних причин самі не можуть захищати свої права та інтереси. Так, Віденська конвенція про консульські зносини від 24 квітня 1963 р. (Україна не є її учасницею) покладає на консула захист в державі його перебування інтересів держави, яку він представляє, і його громадян в межах, які допускаються міжнародним правом (ст.5).

Конвенція держав - членів СНД встановила, що у справах про спадкування, в тому числі й у спорах про спадкування, дипломатичні представництва або консульські установи кожної з договірних сторін компетентні представляти (за винятком права на відмову від спадкоємства) без спеціального доручення в установах інших договірних сторін громадян своєї держави, якщо вони відсутні або не призначили представника.

Згідно з міжнародно-правовими актами (конвенціями, договорами) процесуальне представництво консулом конкретного громадянина своєї держави характеризується такими ознаками: 1) здійснюється в іноземній державі місця свого перебування; 2) виникає не на підставі волевиявлення довірителя за договором доручення, а на підставі міжнародного договору, тобто є офіційним представництвом; 3) припиняється на підставі юридичного факту, тобто взяття на себе заінтересованою особою захисту своїх прав та інтересів особисто чи через призначеного нею представника; 4) здійснюється без спеціального доручення. Останнє положення не узгоджується зі ст. 113 ЦПК, відповідно до якої повноваження процесуального представника повинні бути стверджені зазначеними в ній документами. Однак ця норма до процесуального представництва, здійснюваного консулами, не застосовується в силу дії правила ст. 428 ЦПК, згідно з яким, якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж ті, що містить національне законодавство про цивільне судочинство, застосовуються правила відповідного міжнародного договору.

Підвідомчість цивільних справ з іноземним елементом визначається відповідно до правил розмежування підві-

425

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес

домчості, встановлених цивільним процесуальним законодавством України.

У тому випадку, коли законодавством не передбачене інше, справи по спорах, що виникають з цивільних, сімейних, трудових правовідносин, якщо хоча б однією зі сторін є іноземний громадянин чи особа без громадянства, а також у випадку проживання хоча б однієї зі сторін за кордоном, розглядаються судами загальної юрисдикції. Це правило охоплює усі види цивільного судочинства. Підсудність судам цивільних справ у спорах, в яких беруть участь іноземні громадяни, особи без громадянства, іноземні підприємства та організації, а також у спорах, в яких хоча б одна з сторін проживає за кордоном, визначається законодавством України (ст.421¹ ЦПК).

У світовій практиці прийняті три основні системи визначення підсудності: 1) за ознакою громадянства сторін спору. Наприклад, у деяких країнах для визнання суду компетентним розглядати справу достатньо, щоб спір був про угоду, укладену громадянином даної держави, незалежно від місця її підписання; 2) за ознакою поширення правила внутрішньої територіальної підсудності на справи за участю іноземного елемента; 3) за ознакою "присутності" відповідача. Законодавством багатьох країн допускається договірна підсудність незалежно від наявності або відсутності громадянства.

Таким чином, стосовно цивільних справ з іноземним елементом діють правила загальної територіальної підсудності, за якими позов може бути пред'явлений до суду за місцем проживання громадянина або знаходження органу управління юридичної особи (ст. 125 ЦПК).

Позови до відповідача, місце постійного проживання якого невідоме, пред'являються за місцем знаходження його майна або за місцем його тимчасового проживання чи перебування, або за останнім відомим місцем постійного проживання чи постійного заняття відповідача. Позови до відповідача, який не має в Україні місця проживання, можуть бути пред'явлені

426

за місцем знаходження його маііна або за останнім відомим місцем його проживання в Україні. Позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну громадян або юридичних осіб, можуть пред'являтися також за місцем заподіяння шкоди. Правила альтернативної підсудності діють й по інших категоріях справ, визначених ст. 126 ЦПК.

На цивільні справи з іноземним елементом поширюються правила підсудності справ за місцем виконання договору (ст.127 ЦПК), за місцем, визначеним угодою сторін (ст.129 ЦПК), пов'язаних між собою справ. До справ з участю іноземців застосовуються правила виключної підсудності, згідно з якими компетентними судами у справах по спорах про право на будівлі, виключення майна з опису є суди за місцем знаходження цього майна або його основної частини; про порядок користування земельними ділянками — суди за місцем знаходження ділянки, за позовами кредиторів спадкодавця, пред'явлюваними до прийняття спадщини спадкоємцями, — суди за місцем знаходження спадкового майна або його основної частини; за позовами до перевізників, що випливають з договорів перевезення вантажів, пасажирів або багажу — суди за місцем знаходження управління транспортної організації, до яких у встановленому порядку були подані претензії (ст. 130 ЦПК).

Норми про розмежування компетенції судів у справах з участю іноземних громадян передбачені у міжнародних конвенціях і двосторонніх договорах України. Загальні правила міжнародної підсудності широко визначені в Конвенції про правову допомогу і правові відносини в цивільних, сімейних і кримінальних справах, укладеній державами членами СНД 7 жовтня 2002 р. Відповідно до названої Конвенції за загальним правилом позови до осіб, що мають місце проживання на території однієї з Договірних Сторін, пред'являються незалежно від їхнього громадянства в суди цієї Договірної Сторони. Позови до юридичних осіб пред'являються в суди Договірної Сторони, на території якої зна-

427

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес

ходиться орган керування юридичної особи, його представництво або філія (ч. 1 СТ.20).

По позовах про право власності й інших речових прав на нерухоме майно винятково компетентні суди за місцем перебування майна. Суди Договірних Сторін можуть розглядати справи й в інших випадках, якщо є письмова угода сторін про передачу спору цим судам (ч. 1 ст.21). Однак договором не може змінюватися виняткова підсудність.

Двосторонні договори також передбачають питання підсудності цивільних справ.

Крім загальних правил визначення підсудності по справах з іноземним елементом виділяються спеціальні (по окремих категоріях справ). До таких правил можна віднести розмежування компетенції судів по спадкоємних справах, справах про розірвання шлюбу, про обмеження дієздатності й ін. Спеціальна підсудність може визначатися як внутрішнім законодавством, так і міжнародними договорами.

Усі цивільні справи, в тому числі й ті, в яких беруть участь іноземці, особи без громадянства, іноземні підприємства та організації, суди нашої держави вирішують на підставі Конституції, інших актів законодавства України, укладених нею міжнародних договорів у порядку, передбаченому ЦПК. У випадках, передбачених законом, суд застосовує норми права інших держав (ст. 11 ЦПК). Отже, іноземне законодавство у справах з іноземним елементом судами України застосовується тоді, коли про це є конкретна вказівка закону або норми укладеного нею міжнародного договору.

27.3. Позови до іноземних держав. Дипломатичний імунітет

Іноземні держави мають судовий імунітет, що означає вилучення однієї держави з-під юрисдикції іншої. В основі судового імунітету лежать суверенітет і рівність держав.

У міжнародному праві розрізняється абсолютний і обмежений (функціональний) імунітет іноземної держави.

428

Обмежений, або функціональний, імунітет в теорії і практиці міжнародного цивільного процесу деяких держав визнається лише щодо публічних, а не приватних актів. Україна виходить з правила абсолютного імунітету, закріпленого у нормах її цивільного процесуального законодавства. Так, згідно з ч. 1 СТ.425 ЦПК пред'явлення позову до іноземної держави, забезпечення позову і звернення стягнення на майно іноземної держави, яке знаходиться на території України, можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави.

У силу судового імунітету:

одна держава непідсудна іншій (це положення прийнято
називати судовим імунітетом у вузькому розумінні слова);
існує імунітет від попереднього забезпечення позову;
діє імунітет від примусового виконання рішення. У силу
імунітету іноземна держава не може бути притягнута без її
згоди до суду як відповідач, без її згоди не можуть бути вжиті
заходи забезпечення позову чи здійснення примусового
виконання рішення.

При функціональному імунітеті держава має імунітет тільки при здійсненні публічно-правових актів; при здійсненні ж комерційної діяльності вона фактично перебуває в статусі звичайного підприємця.

Дипломатичний і консульський імунітет регулюється національним законодавством і міжнародними конвенціями. Судовий імунітет поширюється на акредитовані в Україні дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав. Акредитовані в Україні дипломатичні представники іноземних держав та інші особи, зазначені у відповідних законах і міжнародних договорах України, підлягають юрисдикції суду України в цивільних справах лише в межах, що визначаються нормами міжнародного права або міжнародними договорами України (ч. 2 ст. 425 ЦПК).

Новий ЦПК України закріплює, що акредитовані в Україні дипломатичні представники іноземних держав та інші особи,

429

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес

зазначені у відповідних законах і міжнародних договорах України, підлягають юрисдикції судів України в цивільних справах лише в межах, що визначаються принципами та нормами міжнародного права або міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Положенням про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні встановлені зміст, коло осіб та умови застосування судового імунітету. Передбачені цим положенням імунітети визначені відповідно до Віденської конвенції про дипломатичні зносини та Віденської конвенції від 24 квітня 1963 р. про консульські зносини.

Глава дипломатичного представництва і члени дипломатичного персоналу користуються імунітетом від юрисдикції судів України в цивільних справах. Вони підлягають юрисдикції України у разі згоди на це акредитуючої держави. Глава дипломатичного представництва на рівні посла або посланника акредитується при Президентові України, а па рівні повіреного у справах — при Міністерстві закордонних справ України.

Належність осіб до дипломатичних представництв та консульських установ іноземних держав в Україні, які користуються імунітетом від цивільної юрисдикції судів нашої держави, посвідчується документами, що видаються Міністерством закордонних справ України.

Зазначений імунітет поширюється на представників іноземних держав, членів парламентських та урядових делегацій, які прибувають в Україну для участі в міждержавних переговорах, міжнародних конференціях і нарадах або з іншими офіційними дорученнями, а також на членів їх сімей, які їх супроводжують і не є громадянами України. Україною надається також імунітет від юрисдикції судів України в цивільних справах міжнародним, міжурядовим організаціям, представництвам іноземних держав при цих організаціях, а також їх посадовим особам, який визначається відповідними міжнародними договорами, в яких бере участь Україна.

430

Стаття 31 Віденської конвенції про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 р. наділяє дипломатичного агента імунітетом від цивільної юрисдикції за винятком:

речових позовів, що відносяться до приватного не
рухомого майна, яке знаходиться на території держави
перебування, якщо тільки він не володіє ним від імені
акредитованої держави для цілей представництва;
позовів, що стосуються спадкування, у відношенні яких
дипломатичний агент виступає як виконавець заповіту,
опікун над спадкоємним майном чи спадкоємець, а не
від імені акредитованої держави;
позовів, що відносяться до будь-якої професійної
комерційної діяльності, здійснюваної дипломатичним
агентом у державі перебування за межами своїх офі
ційних повноважень.

Ніякі виконавчі заходи не можуть бути застосовані відносно дипломатичного агента, за винятком перерахованих вище трьох випадків, і інакше як за умови, що ці заходи будуть здійснюватись без порушення недоторканності його особи або резиденції.

Відповідно до СТ.32 названої Конвенції порушення справи дипломатичним агентом чи особою, що користується імунітетом від юрисдикції, позбавляє її права посилатися на цей імунітет у відношенні зустрічних позовів, безпосередньо пов'язаних з основним. Проте відмова від імунітету щодо цивільної чи адміністративної справи не означає відмови від імунітету щодо виконання рішення, так як для останнього необхідна окрема відмова.

Віденська конвенція про консульські зносини від 24 квітня 1963 року встановлює судовий імунітет консульських посадових осіб і консульських службовців, що не підлягають юрисдикції судових чи адміністративних органів держави перебування, щодо дій, вчинених ними при виконанні консульських функцій, за винятком цивільного позову:

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес

що витікає з угоди, укладеної консульською, посадовою
особою, в якій вона прямо чи побічно не прийняла на себе
зобов'язання як агента держави, що представляється;
третьої сторони за шкоду, заподіяну нещасним випадком
державі перебування, викликаною дорожньо-транспорт
ним засобом, морським чи повітряним судном.

Згідно зі ст. 413 нового ЦП К України міжнародні організації підлягають юрисдикції судів України у цивільних справах в межах, визначених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або законами України.

27.4. Докази і доказування у справах з іноземним

елементом

У процесі вирішення судами України цивільних справ з іноземним елементом за можливістю застосування окремих норм іноземного закону важливе значення має застосування доказового права іноземної держави, особливо тоді, коли зміст і форма спірних правовідносин підпорядковані іноземному закону.

У сучасній правовій системі це питання вирішується досить складно і неоднозначно. За законодавством Франції, ФРН та інших країн Європи процесуальні питання доказування у цивільних справах з іноземним елементом підпорядковані принципу закону суду. Стосовно допустимості засобів доказування у ФРН доказування здійснюється за принципом закону суду, однак допускається й застосування закону місця укладення угоди. У Франції доказування із застосуванням процесуальних засобів існування угоди пов'язується з формою останньої і підпорядковується закону місця її укладення. По-іншому вирішено це питання в англо-американській системі, суди якої застосовують лише своє доказове право.

Аналіз чинного доказового права України свідчить про те, що правило про обов'язок доказування і подання доказів (ст.ЗО

432

ЦПК) повністю застосовується до справ з участю іноземного елемента. Кожна з сторін, у тому числі й іноземець, повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, а при наявності труднощів суд на їх клопотання сприяє у витребуванні таких доказів. Відповідно до ч. 1 ст.27 ЦПК у справі з іноземним елементом можуть бути використані як докази будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими визначеними ч. 2 ст.27 ЦПК засобами: поясненнями сторін і третіх осіб, показаннями свідків, письмовими доказами, речовими доказами і висновками експертів. Виключаються інші засоби доказування, які допускаються в іноземному праві, якому можуть бути підпорядковані спірні правовідносини, зокрема присяга у Франції (ст.ст. 1357-1369 ЦК Франції).

На розгляд справ з іноземним елементом поширюється правило СТ.62 ЦПК про оцінку доказів, згідно з яким ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Це правило діє щодо доказової сили письмових документів, якщо суть відносин чи форма угоди, яка укладається за кордоном, підпорядковані іноземному законодавству — законові місця її укладення або інших письмових документів, складених за кордоном, які там мають переважну силу над іншими доказами.

Письмові докази (ст.ст. 49-51 ЦПК) мають подаватися в оригіналі (якщо подано копію письмового доказу, суд в разі необхідності може вимагати подання оригіналу); допускається подання належно засвідчених витягів з письмових доказів або їх огляд на місці, якщо подання цих доказів до суду ускладнено, наприклад, через їх численність. Одержання оригіналів письмових доказів від іноземних державних установ, громадян та юридичних осіб, тобто офіційних (публічних) і приватних письмових документів можливе у порядку надання

₂₈,.

433

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес

правової допомоги для виконання судових доручень (ст.426 ЦПК, СТ.6 Конвенції держав — членів СНД). Так, учасниці Конвенції держав — членів СНД зобов'язані пересилати одна одній на прохання без перекладу і безоплатно свідоцтва про реєстрацію актів громадянського стану, документи про освіту, трудовий стаж та інші документи, що стосуються особистих або майнових прав і інтересів громадян запитуваної сторони й інших осіб, які проживають на її території (ст. 14).

Документи адміністративних і юридичних органів іноземних держав набувають сили письмових доказів за умови їх легалізації (засвідчення) консульськими посадовими особами. Однак, стосовно кожної окремо взятої країни можлива специфіка вказаної діяльності, і при цьому слід звертати увагу на зміст міждержавних угод.

У питаннях про розподіл доказування при розгляді справ з іноземним елементом застосовуються правила норм ЦПК України якщо інше не встановлено законом. Так, той, хто заподіяв шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоду заподіяно не з його вини, тобто обов'язок доказування покладено на відповідача у справі. Обов'язок доказування вини заподіювача шкоди у справах з іноземним елементом про відшкодування заподіяної шкоди має прив'язку до іноземного закону місця заподіяння. І це повинен враховувати в своїй діяльності суд.

Правило СТ.29 ЦПК України, відповідно до якого обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, поширюється й на доказову діяльність у цивільних справах з іноземним елементом.

27.5. Судові доручення в міжнародному цивільному

процесі

Під час здійснення провадження у цивільних справах може виникнути необхідність виконання процесуальних дій за

434

межами території своєї держави, зокрема необхідність допитати свідка, опитати сторону, вручити повістки особам, які проживають за кордоном. Оскільки суд може діяти лише в межах території своєї держави, виконання таких й інших процесуальних дій можливе лише шляхом його звернення за сприянням до судових органів іншої держави. Таке звернення з проханням про надання правової допомоги називається судовим дорученням. Отже, судове доручення — це звернення суду однієї держави до суду іншої держави з проханням про виконання на території останньої процесуальних дій, спрямованих на допит свідків, опитування сторін, вручення позовної заяви, повістки про виклик до суду, про встановлення місця проживання відповідача тощо.

Виконання таких доручень називається наданням міжнародної правової допомоги. Процесуальний порядок виконання судових доручень в кожній країні регулюється її внутрішнім законодавством і міжнародними договорами, в яких вона бере участь.

19 жовтня 2000 року Верховна Рада України прийняла Закон „Про приєднання України до Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах" укладеної в. м.Гаазі 15 листопада 1965 р. із застереженнями.

При зверненні суду однієї держави до суду іншої держави застосовуються чотири історично сформовані процедури: 1) безпосереднє звернення; 2) звернення суду до Міністерства закордонних справ своєї держави, що через посольство чи консульство звертається до Міністерства закордонних справ відповідної держави з нотою. Після цього дане міністерство направляє доручення суду своєї держави; 3) виконання доручень у державі А спеціально уповноваженим, призначеним судом держави В; 4) виконання судових доручень шляхом передачі їх центральним органам юстиції. Зносини судів України з іноземними судами найчастіше здійснюються дипломатичним шляхом.

28* 435

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес

Відповідно до Закону центральним органом в Україні, який згідно з Конвенцією отримує прохання про вручення документів, що виходять від інших держав і здійснює необхідні процесуальні дії визначено Міністерство юстиції України.

Водночас, у відповідності зі ст.426 ЦПК та ст.415 нового ЦП К України суди України виконують передані їм у встановленому порядку доручення іноземних судів про проведення окремих процесуальних дій (вручення повісток і інших документів, допит сторін, третіх осіб і свідків, проведення експертизи, огляд на місці та ін.). Якщо доручення суперечить суверенітету України, загрожує її безпеці, не входить до компетенції суду, то в його виконанні відмовляється в силу прямої вказівки в законі.

Згідно з новим ЦПК України суди України можуть звертатися до іноземних судів з дорученням про виконання окремих процесуальних дій. Порядок зносин судів України з іноземними судами регулюється законами України і міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Перелік процесуальних дій, вчинюваних у порядку судового доручення, носить невичерпний характер. Широкий перелік процесуальних дій, які можуть здійснюватися для виконання доручень іноземних судів, міститься у Конвенції держав — членів СНД. Згідно з ст.б Конвенції договірні сторони надають одна одній правову допомогу шляхом виконання процесуальних та інших дій, передбачених законодавством запитуваної договірної сторони, зокрема шляхом складання і пересилки документів, проведення обшуків, вилучення, пересилки і видачі речових доказів, проведення експертизи, допиту сторін, обвинувачених, свідків, експертів, порушення кримінального переслідування, розшуку і видачі осіб, які вчинили злочини, визнання і виконання судових рішень у цивільних справах, вироків у частині цивільного позову, виконавчих написів, а також шляхом вручення документів.

436

Порядок виконання судового доручення визначається як внутрішнім законодавством, так і міжнародними договорами.

У будь-якому випадку передача судового доручення іноземного суду повинна відповідати встановленому порядку. Судове доручення повинне бути позначене апостілем. Апостіль — це спеціальний штамп, який ставиться на офіційних документах міжнародно-правового характеру. Проставлення апостіля компетентними органами держави, якими документ був підготовлений, засвідчує дійсність підпису, статус в якому виступала особа, яка підписала документ, і у необхідних випадках — дійсність печатки чи штампа, яким скріплений цей документ. Апостіль може бути на самому документі чи на окремому листі, скріпленому з документом.

Клопотання складаються державною мовою запитуючої сторони. До них додаються переклади на державну мову запитуваної сторони або на англійську чи російську. Суд, до якого надійшло клопотання про надання правової допомоги, при його виконанні застосовує законодавство своєї держави. Якщо суд некомпетентний виконати клопотання, він пересилає його компетентній установі, повідомивши про це суд, від якого надійшло клопотання. На прохання суду, який подав клопотання, суд, який його виконує, повідомляє його та заінтересовані сторони про місце і час виконання клопотання, щоб вони могли мати можливість бути присутніми при його виконанні відповідно до законодавства держави суду місця виконання. Про результати виконання доручення повідомляється в письмовій формі суд, від якого надійшло клопотання. Йому надсилаються документи, що підтверджують виконання. При неможливості виконання доручення повертається запитуючій стороні з повідомленням причин невиконання клопотання.

У багатосторонніх і двосторонніх договорах про правову допомогу питання здійснення судових доручень можуть бути урегульовані більш детально. Так, Конвенція про правову допомогу і правові відносини в цивільних, сімейних і

437

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес

кримінальних справах 1993 p. детально регламентує процедури виконання судовий доручень на території держав — членів СНД. Наприклад, у ній закріплені зміст і форма доручення про надання правової допомоги. Прямо встановлюється можливість застосування процесуальних норм запитуючої сторони при виконанні судового доручення, якщо вони не суперечать законодавству запитуваної сторони. При цьому загальне правило залишається в силі — виконання доручення на проведення окремих процесуальних дій проводиться на основі законодавства України.

27.6. Визнання і виконання рішень іноземних судів

Порядок визнання і виконання в Україні рішень іноземних судів і арбітражних судів визначається ЦПК, Законом України "Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів" від 29 листопада 2001 p., відповідними міжнародними договорами України.

Новим ЦПК України рішення іноземних судів розподілено на ті, що підлягають і ті, що не підлягають примусовому виконанню.

Рішення іноземного суду визнається та виконується в Україні, якщо його визнання та виконання передбачено міжнародними договорами України або за принципом взаємності за домовленістю ad hoc з іноземною державою, рішення суду якої має виконуватися в Україні.

Рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, визнається в Україні, якщо його визнання передбачено міжнародними договорами України, або за принципом взаємності за домовленістю ad hoc з іноземною державою, рішення суду якої має виконуватися в Україні.

Рішення іноземного суду, яке підлягає визнанню та виконанню в Україні, згідно нового ЦПК України може бути пред'явлено до примусового виконання в Україні протягом трьох років з дня набрання ним законної сили, за винятком рішення про

438

стягнення періодичних платежів, яке може бути пред'явлено до примусового виконання протягом усього строку проведення стягнення з погашенням заборгованості за останні три роки.

Питання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду на клопотання стягувача розглядається судом за місцем проживання (перебування) або місцезнаходженням боржника.

Якщо боржник не має місця проживання (перебування) або місцезнаходження на території України або його місце проживання (перебування) або місцезнаходження невідоме, питання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду розглядається судом за місцезнаходженням в Україні майна боржника.

Оформлене належним чином клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду подається до суду безпосередньо стягувачем або у порядку, встановленому міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, передбачено подання клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду через органи державної влади України, суд приймає до розгляду клопотання, що надійшло через орган державної влади України.

Клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду подається у письмовій формі і повинно містити:

ім'я (найменування) стягувача або його представника
(якщо клопотання подається представником), зазначення
їхнього місця проживання (перебування) або місцезнахо
дження;
ім'я (найменування) боржника, зазначення його місця
проживання (перебування), його місцезнаходження чи
місцезнаходження його майна в Україні;
мотиви подання клопотання.

439

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес

До клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду додаються документи, передбачені міжнародними договорами України.

Якщо цими договорами не визначено перелік документів, що мають додаватися до клопотання, або за відсутності такого договору, до клопотання додаються засвідчена в установленому порядку копія рішення іноземного суду, про примусове виконання якого подається клопотання; офіційний документ про те, що рішення іноземного суду набрало законної сили (якщо це не зазначено в самому рішенні); документ, який засвідчує, що сторона, стосовно якої постановлено рішення іноземного суду і яка не брала участі в судовому процесі, була належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи; документ, що визначає, в якій частині чи з якого часу рішення іноземного суду підлягає виконанню (якщо воно вже виконувалося раніше); документ, що посвідчує повноваження представника стягувача (якщо клопотання подається представником); засвідчений відповідно до законодавства переклад перелічених документів українською мовою або мовою, передбаченою міжнародними договорами України.

У випадку, якщо клопотання і документи, що додаються до нього, не оформлено відповідно до вимог чинного законодавства, або до клопотання не додано всі перелічені документи, залишає його без розгляду та повертає клопотання разом з документами, що додано до нього, стягувачеві або його представникові.

Після прийняття клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду суд у п'ятиденний строк письмово повідомляє боржника і пропонує йому у місячний строк подати можливі заперечення проти цього клопотання.

Після подання боржником заперечень у письмовій формі або у разі його відмови від подання заперечень, а також коли у місячний строк з часу повідомлення боржника про одержане судом клопотання заперечення не подано, суддя постановляє

440

ухвалу, в якій визначає час і місце судового розгляду клопотання, про що стягувач і боржник повідомляються письмово не пізніше ніж за десять днів до його розгляду.

За заявою стягувача або боржника і за наявності поважних причин суд може перенести час розгляду клопотання, про що повідомляє сторони.

Розгляд клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду проводиться суддею одноособово у відкритому судовому засіданні.

Неявка без поважних причин у судове засідання стягувача або боржника або їх представників, стосовно яких суду відомо про своєчасне вручення їм повістки про виклик до суду, не є перешкодою для розгляду клопотання, якщо будь-якою з сторін не було порушено питання про перенесення його розгляду.

Розглянувши подані документи та вислухавши пояснення сторін, суд постановляє ухвалу про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду або про відмову у задоволенні клопотання з цього питання. Копія ухвали надсилається судом стягувачеві та боржникові у триденний строк з дня постановления ухвали.

Якщо рішення іноземного суду вже виконувалося раніше, суд визначає, в якій частині чи з якого часу воно підлягає виконанню, а коли в рішенні іноземного суду суму стягнення зазначено в іноземній валюті, суд, який розглядає це клопотання, визначає суму в національній валюті за курсом Національного банку України на день постановления ухвали.

Клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду не задовольняється у випадках, передбачених міжнародними договорами України, або у випадках якщо рішення іноземного суду за законодавством держави, на території якої воно постановлено, не набрало законної сили; коли сторона, стосовно якої постановлено рішення іноземного суду, була позбавлена можливості взяти участь у судовому процесі через те, що їй не було належним чином повідомлено про розгляд справи; якщо рішення

441

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес

ухвалене у справі, розгляд якої належить виключно до компетенції суду або іншого уповноваженого відповідно до закону органу України; коли ухвалене рішення суду України у спорі між тими самими сторонами, з того ж предмета і на тих же підставах, що набрало законної сили, або якщо у провадженні суду України є справа у спорі між тими самими сторонами, з того ж предмета і на тих же підставах до часу відкриття провадження у справі в іноземному суді;у випадку пропущення встановлених строків; якщо предмет спору за законами України не підлягає судовому розгляду та коли виконання рішення загрожує інтересам України.

Ухвала про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду або про відмову у задоволенні клопотання з цього питання може бути оскаржена у загальному порядку, визначеному цивільним процесуальним законодавством.

На підставі рішення іноземного суду та ухвали про надання дозволу на його примусове виконання, що набрала законної сили, суд видає виконавчий лист, який надсилається для виконання в порядку, встановленому законом.

Клопотання про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, за умови, що це передбачено міжнародними договорами України подається заінтересованою особою до суду в порядку, встановленому новим ЦП К для справ про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду, з урахуванням певних особливостей, визначених цією главою.

Зокрема, до клопотання про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, додаються засвідчена в установленому порядку копія рішення іноземного суду, про визнання якого порушується клопотання; офіційний документ про те, що рішення іноземного суду набрало законної сили, якщо це не зазначено в самому рішенні; засвідчений відповідно до законодавства переклад перелічених документів українською мовою або мовою, передбаченою міжнародними

442

договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Про надходження клопотання про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, суд у п'ятиденний строк повинен письмово повідомити заінтересовану особу і запропонувати їй у місячний строк подати можливі заперечення проти цього клопотання.

Після подання заінтересованою особою заперечень у письмовій формі або у разі її відмови від подання заперечень, а також коли у місячний строк з часу повідомлення заінтересованої особи про одержане судом клопотання заперечення не подано, суддя постановляє ухвалу, в якій визначає час і місце судового розгляду клопотання, про що заінтересовані особи повідомляються письмово не пізніше ніж за десять днів до його розгляду.

За заявою заінтересованої особи і за наявності поважних причин суд може перенести час розгляду клопотання, про що повідомляє заінтересовані особи.

Розгляд клопотання про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, проводиться суддею одноособово у відкритому судовому засіданні.

Неявка без поважних причин у судове засідання заінтересованих осіб або їх представників, стосовно яких суду відомо про своєчасне вручення їм повістки про виклик до суду, не є перешкодою для розгляду клопотання, якщо будь-якою із заінтересованих осіб не було порушено питання про перенесення його розгляду.

За наслідками розгляду клопотання, а також заперечення у разі його надходження суд постановляє ухвалу про визнання в Україні рішення іноземного суду та залишення заперечення без задоволення або про відмову у задоволенні клопотання про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню.

У визнанні в Україні рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, може бути відмовлено з підстав, встановлених статтею 396 нового ЦПК України.

443

Чорнооченко C.I.

К

опія ухвали надсилається судом заінтересованим особам у триденний строк з дня постановления ухвали.

Ухвала про визнання в Україні рішення іноземного суду або про відмову у задоволенні клопотання про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, може бути оскаржена в порядку і строки, встановлені новим ЦП К України.

Контрольні запитання

Назвіть міжнародні угоди, в яких передбачені норми
цивільного процесу, які підписані Україною.
Чим відрізняється процесуальна правоздатність та
дієздатність іноземця згідно нового цивільно-процесуального
кодексу України?
Що таке судовий імунітет та хто ним наділений?

4. Назвіть види міжнародної підсудності.

Дайте визначення судового доручення в міжнародному
цивільному процесі.
Які існують способи для направлення судових до
ручень?
Назвіть підстави для відмови від надання правової
допомоги.
Дайте загальну характеристику доказування у справах
з іноземним елементом.
Які суди України розглядають клопотання про дозвіл
на примусове виконання рішень іноземних судів?

444

Цивільний процес

С

ПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Когістшпуція України// Відомості Верховної Ради
України- 1996.- №30. - Ст.141.
Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. // Голос
України. - 2003. - № 45-46 - 12 березня 2003 p.; № 47-48 - 13
березня 2003 р.
Цивільний кодекс України: Коментар // за заг. редакцією
проф.. Харитонова Є.О та доц.. Калітенко О.М. - X.: ТОВ
„Одіссей ", 2003. - 856 с
Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-
практичний коментар. / За ред. Комарова В.В. - Харків:
Одіссей, 2001. - 816 с.
Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-
практичний коментар. / За ред. Тертишнікова В.І. - Харків. -
Консум, 2002. - 408с.
Жуковский А.Г. Закон Украины «О судоустройстве
Украины»: Комментарий / Под редакцией заслуженного
деятеля науки и техники Украины, доктора юридических наук,
профессора Е.Л. Стрельцова. - X.: ООО «Одиссей», 2003. -
232 с.
Про судоустрій України: Закон України від 7 лютого 2002
p. // К.; Атіка, 2003.
Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 р. // Відомості
Верховної Ради України. - 2002. - № 21-22. - Ст. 135.

9. Сімейний кодекс України: науково-практичний ко
ментар. - Ромовська З.В. -К., 2003. - 518с.

Кримінальний кодекс України від 5 січня 2001 р. //
Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 25-26. - Ст. 131.
Про авторське право та суміжні права: Закон України//
Відомості Верховної Ради України.—1994.— №13.—Ст.64.
Про адвокатуру: Закон України від 19 грудня 1992 р. //
Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 9. - Ст. 62.

445

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес

Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних
судів : Закон України від 29 листопада 2001 р. // Відомості
Верховної Ради. - 2000. - №57. - Ст. 497.
Про інформацію: Закон України від 2 жовтня 1992 р. //
Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 48. - Ст. 650.
Про державну службу: Закон України від 16 грудня 1993
р. // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 53. - Ст.
490.
Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну
громадян України: Закон України від 21 січня 1994 р. //
Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 18. - Ст. 101.
Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності:
Закон України від 15 вересня 1999 р. // Відомості Верховної
Ради України. - 1999. - № 45. - Ст. 397.
Про охорону праці: Закон України від 14 жовтня 1992
р. // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 49. - Ст.
668.
Про охорону дитинства: Закон України від 26 квітня
2001 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № ЗО. -
Ст. 142.
Про психіатричну допомогу: Закон України від 22
лютого 2000 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2000. -
№ 19. - Ст. 143.
Про порядок переміни громадянами України прізвищ,
імен та по батькові: Указ Президента України від 31 грудня
1991 р. № 23 // Комп'ютерна правова система "Ліга: Закон",
"Нормативно-правові акти України" та ін.
Про затвердження Положення про порядок розгляду
клопотань про переміну громадянами України прізвищ, імен,
по батькові: Постанова Кабінету Міністрів України від 27
березня 1993 р. № 233 // Комп'ютерна правова система "Ліга:
Закон", "Нормативно-правові акти України" та ін.
Про затвердження Програми надання громадянам
гарантованої державою безоплатної медичної допомоги:
Постанова Кабінету Міністрів України від 11 липня 2002 р.

446

№955 // Комп'ютерна правова система "Ліга: Закон", "Норма-тивно-правові акти України" та ін.

24. Про дію міжнародних договорів на території України:
Закон України від 10 грудня 1991 р.// Відомості Верховної
Ради України. - 1992. - №10. - Ст.137.

25. Про друковані засоби масової інформації (пресу) в
Україні: Закон України // Відомості Верховної Ради Укра
їни.- 1993.-№1.-Ст.1.

Про звернення громадян: Закон України // Відомості
Верховної Ради України. - 1996. - № 49. - Ст. 256.
Про Конституційний Суд України: Закон України //
Відомості Верховної Ради України.— 1996.— №49.— Ст.272.

28. Про міліцію: Закон України від 20 грудня 1990р. //
Відомості Верховної Ради УРСР.- 1991.- No*!- Ст.20; 1992.

- №36. - Ст.526; 1993. - №11. - Ст.83; 1994. - №26. - Ст.216;
1995. - №15. - Ст.102.

Про нотаріат: Закон України // Бюлетень законодав
ства та юридичної практики України.— 1994.— №6.
Про прокуратуру: Закон України від 5 листопада 1991
р.// Відомості Верховної Ради України. - 1991. - №53. -
Ст.793; 1993.-№22.-Ст.229; 1993. - №50. - Ст.474; 1995. -
№11. - Ст.71; 1995.-№34. - Ст.268.
Про статус суддів: Закон України // Відомості Вер
ховної Ради України.— 1993.— №8.— Ст.56.
Конвенція про правову допомогу і правові відносини в
цивільних, сімейних та кримінальних справах країн СНД від
22 січня 1993р.
Рішення Конституційного Суду України від 13 травня
1997 року „Про офіційне тлумачення статей 58, 78, 79, 81
Конституції України та статей 243²¹, 243²², 243²⁵, Цивільного
процесуального кодексу України (у справі щодо несумісності
депутатського мандата) № 03/29-97 "// Конституційний Суд
України: Рішення. Висновки. 1997-2001 / Відповідальний
редактор П.Б.Євграфов. - К.: Юрінком Інтер, 2001.—Книга 1.

- С 7-13.

447

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес

29*
Рішення Конституційного Суду України від 25 листо
пада 1997 року "Про конституційне звернення громадянки
Дзюби Г.П щодо офіційного тлумачення ч.2 ст. 55 Конституції
України та ст. 248² ЦП К України ( у справі щодо права на
оскарження в суді неправомірних дій посадової особи) №18/
1148-97" // Конституційний Суд України: Рішення. Ви
сновки. 1997-2001 / Відповідальний редактор П.Б.Євграфов.
- К.: Юрінком Інтер, 2001.-Книга 1. - С.58-62.
Рішення Конституційного Суду України від 23 травня

2001 року у справі за конституційним поданням Уповнова
женого Верхової Ради України з прав людини щодо відпо
відності Конституції України (конституційності) положень
абзаців 3, 4, 5 статті 248³ ЦПК України та за конституційними
зверненнями громадян Будинської Світлани Олександрівни і
Ковриги Сергія Володимировича щодо офіційного тлумачення
положення абзацу 4 статті 248³ ЦПК України (справа щодо
конституційності статті 248³ ЦПК України) № 6-р/2001 //
Конституційний Суд України: Рішення. Висновки. 1997—2001.
/ Відповідальний редактор П.Б.Євграфов. - К.: Юрінком Інтер,
2001,-Книга 2. - С 388-396.

36. Рішення Конституційного Суду України від 9 липня

2002 року у справі за конституційним зверненням Товариства
з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім" Кампус Коттон
Клаб " щодо офіційного тлумачення положення частини другої
статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулю
вання спорів) №1-2/2002" // Конституційний Суд України:
Рішення. Висновки. 2001—2002. / Відповідальний редактор
П.Б.Євграфов. - К.: Юрінком Інтер, 2002,-Книга 3. - С 349-
353.

37. Про застосування Конституції України при здійсненні
правосуддя (Постанова Пленуму Верховного Суду України
від 1 листопада 1996 р.№9) // Постанови Пленуму Верховного
Суду України 1972-2002: Офіційне видання / за загальною
редакцією голови Верховного суду України В.Т. Маляренка.—
К.: Видавництво А.С.К., 2003.-С.9-14.

448

38. Про стан здійснення правосуддя в 2000 р. та заходи
щодо його вдосконалення з метою реалізації положень
Конституції України (Постанова Пленуму Верховного Суду
України від 19 січня 2001 р.№1 ) // Постанови Пленуму
Верховного Суду України 1972-2002: Офіційне видання / за
загальною редакцією голови Верховного суду України В.Т.
Маляренка.-К.: Видавництво А.С.К., 2003.-С. 15-16.

39. Про застосування судами законів України про вне
сення змін до чинного законодавства у зв'язку із закінченням
дії «Перехідних положень»Конституції України (Постанова
Пленуму Верховного Суду України від 6 липня 2001 р. №6)/
/ Постанови Пленуму Верховного Суду України 1972-2002:
Офіційне видання / за загальною редакцією голови Вер
ховного суду України В.Т. Маляренка.—К.: Видавництво

Blog

СІ. Чорнооченко цивільний процес

Содержание