СІ. Чорнооченко цивільний процес

Вид материалаДокументы

Содержание


26.4. Поворот виконання
26.5. Судовий контроль за виконанням судових рішень
З іноземним елементом. міжнародний цивільний процес
27* 419 Чорнооченко
Подобный материал:
1   ...   25   26   27   28   29   30   31   32   33
інші питання, пов'язані з виконавчим провадженням. При зверненні стягнення на майно боржника у випадках, коли боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частину, що визначається судом за поданням державного виконавця (ч.5 ст.50 зазначеного Закону). Отже, частка боржника в спільній власності подружжя або спільній (сумісній) власності інших громадян, на яку звертається стягнення на виконання рішення суду, визначається судом у порядку цивільного судо­чинства за поданням державного виконавця.

Майнові права осіб, порушені у виконавчому провадженні шляхом накладання на їх майно арешту, забезпечуються правом на звернення таких осіб до суду з вимогою про звільнення майна з-під арешту.

Статтею 59 Закону „Про виконавче провадження" встанов­лено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення його з-під арешту.

412

Для реалізації цього права подається позовна заява, належно оформлена і оплачена державним митом (ст.ст. 137, 138 ЦПК) з дотриманням правил про підсудність, - за місцем знаходженням майна, на яке накладено арешт, або його основної частини (ч.і ст.130 ЦПК). Відповідачами у справах про виключення майна з опису (звільнення з-під арешту) притягуються боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, і в необхідних випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. У тих випадках, коли арешт накладається на майно, яке підлягає стягненню на користь держави, як відповідач притягується відповідна державна податкова інспекція.

Справа розглядається за правилами цивільного судо­чинства, які врегульовують позовне провадження у справах в суді першої інстанції (глави 15-27 ЦПК), з постановлениям рішення, на яке може бути подана касаційна скарга (ст.289 ЦПК).

На захист майнових прав стягувача у виконавчому провадженні спрямоване правило ст.86 Закону "Про виконав­че провадження", за яким стягувач має право звернутися з позовом до юридичної особи, яка зобов'язана провадити стягнення коштів з боржника, у разі невиконання рішення з вини цієї юридичної особи такий позов розглядається за правилами цивільного судочинства.

26.4. Поворот виконання

Поворот виконання як цивільна процесуальна гарантія захисту майнових прав відповідача полягає у поверненні (стягувачем) відповідачу (боржнику) всього одержаного за скасованим рішенням. Правове регулювання повороту виконання проведено в ст.ст. 420-422 ЦПК. Для настання по­вороту виконання необхідно: одержання позивачем (стягу­вачем) майна або грошових сум в порядку виконання рішення суду; скасування такого рішення суду і закриття провадження

413

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес


у справі або залишення позову без розгляду, або відмова у задоволенні позову чи зміна рішення шляхом задоволення позовних вимог в меншому розмірі, скасування рішення з поверненням справи на новий розгляд, при якому позовні вимоги задовольняються в меншому розмірі чи має місце відмова в їх задоволенні.

Питання про поворот виконання вирішує суд апеляційної чи касаційної інстанції, якщо, скасувавши рішення, він закриває провадження у справі, залишає позов без розгляду, відмовляє в позові повністю або задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі.

Якщо рішення після його виконання скасовано і справу повернено на новий розгляд, а при новому розгляді справи в позові відмовлено або позовні вимоги задоволено в меншому розмірі, або провадження у справі закрито чи заяву залишено без розгляду, суд, ухвалюючи рішення, повинен зобов'язати позивача повернути відповідачеві безпідставно стягнене з нього за скасованим рішенням.

У разі неможливості повернути майно в рішенні або ухвалі суду передбачається відшкодування вартості цього майна в розмірі грошових коштів, одержаних від його реалізації.

Якщо питання про поворот виконання рішення не було вирішено судом при новому розгляді справи або судом апеляційної чи касаційної інстанції, заява відповідача про повернення стягненого з нього за скасованим рішенням майна розглядається судом, у якому перебуває справа. Заяву про поворот виконання можна подати у межах позовної давності.

За подання заяви про поворот виконання судовий збір не сплачується.

Суд розглядає заяву про поворот виконання в судовому засіданні з повідомленням сторін і постановляє ухвалу.

У разі скасування у зв'язку з нововиявленими об­ставинами рішень у справах про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, поворот виконання допускається, якщо

414

скасоване рішення було обґрунтоване на повідомлених позивачем неправдивих відомостях або поданих ним підроблених документах.

У справах про стягнення аліментів, а також у справах про стягнення заробітної плати чи інших виплат, що випливають з трудових правовідносин, поворот виконання не допуска­ється незалежно від того, у якому порядку ухвалено рішення, за винятком випадків, коли рішення було обґрунтоване на підроблених документах або на завідомо неправдивих відомостях позивача (ст.ст. 380—382 нового ЦП К України).

26.5. Судовий контроль за виконанням судових рішень

Учасники виконавчого провадження та особи, які залу­чаються до проведення виконавчих дій, мають право звер­нутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цивільно-процесуального кодексу, порушено їх права чи свободи.

Скаргу може бути подано до суду безпосередньо або після оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби до начальника відповідного відділу державної виконавчої служби. Скарга подається до суду, який видав виконавчий документ. Про подання скарги суд повідомляє відповідний відділ державної виконавчої служби не пізніше наступного дня після прийняття її судом.

Скаргу може бути подано до суду:
  • у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або
    повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод;
  • у триденний строк з дня, коли особа дізналася або
    повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод, у
    разі оскарження постанови про відкладення провадження
    виконавчих дій.

415



гт
Чорнооченко C.I.

Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.

Скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю заявника і державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються. Якщо заявник, державний виконавець або інша посадова особа державної виконавчої служби не можуть з'явитися до суду з поважних причин, справу може бути розглянуто за участю їх представників.

Якщо суд встановить, що особа, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються, не працює на попередній посаді, він залучає до участі в справі посадову особу, до компетенції якої належить вирішення питання про усунення порушення прав чи свобод заявника.

За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу.

У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи.

Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби і права чи свободи заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Судові витрати, пов'язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на відділ державної виконавчої служби, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.

Про виконання ухвали відповідний орган державної виконавчої служби повідомляє суд і заявника не пізніше ніж

416

Цивільний процес

у місячний строк з дня одержання ухвали суду (ст. ст. 383-389 нового ЦП К України).

Контрольні запитання
  1. Визначте порядок та умови здійснення виконавчого
    провадження.
  2. Хто є сторонами у виконавчому провадженні?
  3. Назвіть учасників виконавчого провадження.
  4. Які рішення можуть бути виконані органами державної
    виконавчої служби?
  5. Назвіть органи примусового виконання.
  6. Назвіть підстави для відкриття виконавчого прова­
    дження.
  7. На протязі якого строку можуть бути пред'явлені
    виконавчі листи до виконання?
  8. В яких випадках виконавчий документ повертається
    стягувачеві без виконання?
  9. У який строк державний виконавець повинен виконати
    рішення, пов'язане з реалізацією майна боржника?



  1. У який строк державний виконавець повинен ви­
    конати рішення, не пов'язане з реалізацією майна боржника?
  2. Назвіть цивільні процесуальні документи, які під­
    лягають примусовому виконанню.
  3. Визначте, які дії може виконувати суд у стадії
    виконання.

All

Розділ 27. ЦИВІЛЬНЕ СУДОЧИНСТВО УКРАЇНИ

З ІНОЗЕМНИМ ЕЛЕМЕНТОМ. МІЖНАРОДНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ ПРОЦЕС

27.1. Поняття міжнародного цивільного процесу

Поняття міжнародного цивільного процесу включає в себе правове регулювання діяльності судів по розгляду цивільних справ, які виникають з цивільних, сімейних, трудових та інших матеріальних правовідносин, а також по виконанню окремих процесуальних дій, визнанню і виконанню судових рішень з участю іноземного елемента. До нього включаються питання щодо міжнародної підсудності; цивільно-процесуального становища іноземних громадян, юридичних осіб, іноземних держав та їх дипломатичних представництв і консульських установ, міжнародних (міждержавних) організацій; щодо судових доказів у цивільних справах з іноземним елементом; надання правової допомоги у виконанні іноземних судових доручень; визнання і примусового виконання в Україні іноземних судових рішень тощо.

Усі ці та інші питання розглядаються і вирішуються судами України за загальними правилами її цивільного судочинства, крім випадків передбачених нормами національного зако­нодавства і міжнародними договорами нашої держави.

Україна поширила на іноземців та осіб без громадянства національний правовий режим (ст.26 Конституції України), в тому числі й у сфері цивільного судочинства, але з особли­востями при вирішенні окремих питань. Такі особливості закріплені в законодавстві України та міжнародних договорах з її участю, які належать до джерел міжнародного цивільного процесу.

До внутрішнього законодавства, в якому закріплені норми міжнародного цивільного процесу, належать ЦПК України

418

Цивільний процес

(розділ VI, ст. ст. 423-428); закони України "Про правовий статус іноземців"; "Про біженців", "Про виконання в Україні рішень іноземних судів" тощо.

До міжнародних угод, якими врегульовані правила міжна­родного цивільного процесу, належать двосторонні та багато­сторонні договори з участю України, які можна поділити на дві групи: угоди колишнього СРСР, які зберігають юридичну силу для України, та угоди, підписані Україною, я к суверенною державою.

Віденська конвенція про правонаступшщтво держав стосовно договорів від 23 серпня 1978 р, (ст.24) передбачає, що двохсторонній договір, що на момент правонастушшцтва держав мав силу стосовно території, яка є об'єктом право­настушшцтва держав, вважається таким, що має силу між новою незалежною державою та іншою державою - учас­ницею, коли вони явно про це домовилися, або якщо в силу своєї поведінки вони повинні вважатися такими, що висло­вили таку домовленість. ВІДПОВІДНО до Закону України від 12 вересня 1991 р. "Про правонаступництво України" наша держава є правонаступницею нрав і обов'язків за міжнарод­ними договорами Союзу РСР, які не суперечать Конституції України та інтересам держави (ст.7).

СРСР був учасником Гаагської конвенції з питань цивіль­ного процесу від 1 березня 1954 р. Па території України вона діяла з липня 1967 р, до прийняття Закону України "Про правонаступництво України". Відповідно до ст.ст. 17 і 22 Віденської конвенції про правонаступництво держав стосовно договорів (Україна приєдналася до неї 17 вересня 1992 р.) нова незалежна держава може шляхом повідомлення про право­наступництво встановити свій статус як учасниці будь-якого договору, який на момент правоиаступництва держав був у силі щодо території, яка є об'єктом правонастуиництва держав. Повідомлення про правонаступництво робиться в письмовій формі і підписується главою держави, головою уряду або міністром закордонних справ, Україна такого повідомлення не зробила. Тому вона не є учасником Гаагської конвенції.

27*

419

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес


До підписаних Україною міжнародних угод, в яких передбачені норми цивільного процесу, належать договори про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах з Литвою (7 липня 1993 р.) та Молдовою (13 грудня 1993 р.); про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах з Грузією (9 січня 1995 p.), Китаєм (31 жовтня 1992 p.), Польщею (27 травня 1993 р.) і Естонією (15 лютого 1995 р.) та ін.

Україна є учасницею Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, укладеної між Державами - членами СНД 22 січня 1993 р.

27.2. Розгляд справ за участю іноземних громадян, підприємств, організацій, осіб без громадянства в судах

України

Суб'єктами, віднесеними чинним законодавством до сфери цивільного судочинства з іноземним елементом є:
  1. іноземці. Згідно зі СТ.1 Закону України "Про правовий
    статус іноземців" іноземцями визнаються громадяни — особи,
    які не належать до громадянства іноземних держав і не є
    громадянами країни, та особи без громадянства — особи, які
    не належать до громадянства будь-якої держави;
  2. іноземні підприємства, установи, організації. Іно­
    земними юридичними особами є такі підприємства та
    організації, які засновані за межами України за законами тієї
    країни, де вони створені. їх правосуб'єктність підтверджується
    нотаріально засвідченим у місці знаходження іноземної
    юридичної особи і легалізованим документом.

Новим ЦП К України розширено перелік названих суб'єк­тів. Згідно зі ст. 410 нового ЦПК такими суб'єктами є іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, іноземні держави (їх органи та посадові особи) та міжнародні організації (далі - іноземні особи).

420

Іноземцям надані ті ж права та свободи і на них покладені ті ж обов'язки, що мають громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією, законами України, а також міжнародними договорами нашої держави (чч. 2,4 ст. 2 Закону "Про правовий статус іноземців"). Іноземці мають право і на звернення до суду, інших державних органів з метою захисту їх особистих, майнових та інших прав. Як учасники судового процесу вони користуються такими ж правами, що і громадяни України (ст.22 цього ж Закону).

Згідно зі ст.ст. 423 і 424 ЦПК іноземні громадяни та особи без громадянства мають право звертатися до судів України і користуються цивільними процесуальними правами нарівні з громадянами України. Щодо іноземних підприємств і організацій, то відповідно до ч. 2 ст. 423 ЦПК вони мають право звертатися до судів України і користуються цивільними процесуальними правами для захисту своїх законних прав і інтересів. Отже, іноземцям забезпечується цивільний про­цесуальний захист їх прав і законних інтересів на засадах національного режиму, встановленого для громадян України.

Цивільне процесуальне законодавство України встанов­лює національний правовий режим у сфері захисту прав і інтересів іноземних громадян, підприємств, організацій та осіб без громадянства. Це означає, що іноземним громадянам, підприємствам, організаціям і особам без громадянства надається такий же режим, як фізичним і юридичним особам України; вони володіють однаковими процесуальними правами. Національний режим не передбачає яких би то не було умов у вигляді вимоги про проживання на визначеній території тощо.

В силу наявності національного режиму на іноземних громадян, осіб без громадянства поширюються положення внутрішнього цивільного процесуального законодавства, а також положення міжнародних договорів.

Поширення національного режиму в цивільному судо­чинстві на іноземців ґрунтується на принципі безумовності і

421

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес



не пов'язане з їх проживанням в Україні. Норми цивільного процесуального закону, якими визначені правила про­цесуальної правоздатності та дієздатності, підвідомчості, підсудності, процесуального становища осіб, які беруть участь у справі, та інші права і гарантії, поширюються на іноземців незалежно від того, чи передбачено законодавством їх держави рівнозначні права для громадян та юридичних осіб України. Однак, якщо в іноземній державі допущено обмеження процесуальних прав для громадян і юридичних осіб України, законодавством України у порядку реторсії можуть бути встановлені відповідні обмеження щодо процесуальних прав громадян, підприємств і організацій тих держав, в яких допущені такі обмеження.

Об'єктами цивільного процесуального захисту є особисті немайнові та майнові права громадян і юридичних осіб з правовідносин, розгляд спорів з яких належить до компетенції цивільного судочинства.

Іноземцям та іноземним підприємствам в Україні гаран­тується право вільного і безперешкодного звернення за захистом до судів України, не обмеженого, на відміну від окремих європейських країн, грошовою заставою та іншими засобами, які обмежують доступ іноземних громадян до цивільного судочинства.

Наділення іноземних громадян, підприємств, організацій, осіб без громадянства рівними процесуальними правами з українськими фізичними і юридичними особами означає поширення на них положень ЦПК про право- і дієздатність, права і обов'язки осіб, які беруть участь у справі.

В Україні процесуальна правоздатність (як здатність мати цивільні процесуальні права і обов'язки) визнається за всіма громадянами та юридичними особами, нашої держави, а дієздатність — за громадянами, які досягли повноліття, а також за юридичними особами (ст.ст. 100, 101 ЦПК). Зазначені правила поширюються й на іноземців, іноземних юридичних осіб, осіб без громадянства.

422

Новий ЦПК України закріплює положення про те, що процесуальна правоздатність та дієздатність іноземця визна­чається правом держави, громадянином якої він є.

Процесуальна правоздатність та дієздатність особи без громадянства визначається правом держави, в якій ця особа постійно або переважно проживає.

Особа, яка відповідно до права своєї держави не є проце­суально дієздатною, може бути визнана процесуально діє­здатною на території України, якщо вона відповідно до цивільного процесуального законодавства України має цивільну процесуальну дієздатність (ст. 411 нового ЦПК України).

Згідно зі СТ.412 нового ЦПК України процесуальна правоздатність іноземної юридичної особи визначається правом держави, в якій її засновано, а процесуальна право­здатність міжнародної організації визначається на основі міжнародного договору, відповідно до якого її створено, її установчих документів або угоди з компетентним органом України.

Відповідно до ст.ст. 423, 424 ЦПК іноземні громадяни, підприємства та організації мають право звертатися до судів України і користуються цивільними процесуальними правами нарівні з громадянами України. Вони можуть брати участь у цивільному процесі, як сторони, треті особи та інші заінтере­совані особи (статті 4, 5, 98 ЦПК), вести справу особисто або через представника (ст. ПО ЦПК), бути представником інших осіб, які беруть участь у справі (ст.ст. 111, 112 ЦПК) і користуватися цивільними процесуальними правами, визна­ченими ЦПК для таких осіб у всіх видах провадження і стадіях цивільного процесу (ст.ст. 99, 103, 107 і 108). Отже, цивільна процесуальна правоздатність і дієздатність іноземних гро­мадян, підприємств та організацій, а також осіб без грома­дянства в Україні визначаються цивільними процесуальними законами держави, в яких відсутня прив'язка до іноземного права.

423