Geum.ru

Історія держави І права зарубіжних країн. Мудрак

Вид материалаДокументы

Содержание


13.2. Виникнення і розвиток феодальної держави у Чехії
Подобный материал:
1   ...   35   36   37   38   39   40   41   42   ...   76

13.2. Виникнення і розвиток феодальної держави у Чехії


Чеська феодальна держава бере свій початок із князівст-ва Само (623 – 658 рр.) – об’єднання чесько-моравських пле-мен. Після його розпаду на початку ІХ ст. виникла Велика Моравська держава, яка за дуже короткий строк досягла зна-чної внутрішньої консолідації і великого зовнішньополітич-ного значення.

Але ця держава існувала недовго. У 906 р. Велика Мора-вія загинула під ударами угорських феодалів. За десять років до її загибелі з неї виділилось Чеське князівство із столицею в Празі. У середині Х ст. в князівстві формується ранньофеодальна держава. Її князям з династії Пржемислів вдалося відстоя-ти свою незалежність, дещо обмежити сепаратизм великих феодалів, встановити дружні відносини з Київською Руссю.

Через століття, в 1055 р. Чеське князівство розпадається на окремі феодальні володіння. У кінці ХІІ ст. Князю Прже-мислу І вдається відновити державну єдність Чехії, але це тривало недовго. Під тиском німецьких феодалів чеські князі змушені були визнати себе васалами Німеччини і тільки в 1419 р. одержали від імператора королівський титул.

Державний лад Чехії розвивався шляхом відомої “дво-рянської демократії” (одночасно з тим, як цей процес здійс-нювався в Польщі), поки не розпочалася велика антифеодальна селянська війна, відома під назвою гуситського революційного руху. Головною силою руху була знаменита таборитська армія.

Таборити ( від міста Табор ) вважали себе членами одні-єї християнської общини, заснованої на рівності та братерст-ві. У цій общині одні воювали, інші надавали продовольство і озброєння.

Спроби німецького імператора і римського папи перемогти гуситів обертались поразками хрестоносних армій. Пожежа антифеодальної війни погрожувала перекинутись на Німеччину і Польщу.

Імператор і папа вирішили піти на поступки. Коли досягли згоди з консервативною частиною гуситів, вони видали, так звані, “Празькі компактати“, в яких, крім різних церков-них настанов, проголошувалась свобода віросповідання, від-мінялась церковна юрисдикція у кримінальних справах. Але ті вимоги, за які бились таборити не були задоволені.

“Празькі компактати“ внесли розлад у ряди союзників (багатих бюргерів та дрібних дворян), і вони перейшли на бік імператора. У битві при Ліпанах Табір був переможений і у 1436 р. імператор Сигізмунд в’їхав у Прагу, щоб стати чесь-ким королем.

У 1627 р. Чехія взагалі припинила своє самостійне дер-жавне існування, ввійшовши до складу Австрії.

Державний лад

У ХІІ ст. в чеському князівстві існувала двірцево-вотчинна система управління. На чолі князівських міст і маєтків стояв каштелян (градський жупан). До його обов’язків на-лежало збирання ополчення і командування ним, стягування податків, встановлення правосуддя. Його помічником був владир – управитель князівських маєтків. Разом з членами градської він розглядав судові справи. Контроль за виконан-ням судових рішень і збір мита покладались на помічника. Чиновниками нижчого рангу були старші й молодші урядни-ки ( підкоморії, підсудки, секретарі ).

Наприкінці XІV ст. центральна влада стала обтяжливою для великих феодалів і вони неодноразово виступали проти неї. У боротьбі проти магнатів король опирався на земанів (дрібних феодалів), проте цієї сили при слабкості міщан було недостатньо.

У період станово-представницької монархії (XV – поча-ток XVІ ст.) у Чехії скликався сейм, на якому засідали пани, володарі й міщани. Останні були представлені депутатами. При королі діяла Земська рада, де за участю панів розгляда-лись найважливіші справи, у тому числі й судові. Місцеве управління залежало від знаті.

Суспільний лад

У ХІІ ст. у Чехії остаточно утвердився феодальний лад. Зростання великого землеволодіння супроводжувалось захо-пленням общинних земель. Феодальна знать в особі панів і земанів вимагали для себе імунітетних грамот, які і підтвер-джували їхнє право на адміністративне управління у своїх вотчинах, право вершити суд і розправу над селянами, збирати податі на свою користь тощо. Раніше вільні общинники (ді-дичі) потрапили в кріпацьку кабалу. Крім грошових платежів (чинша) на селян покладалась барщина, тривалість якої вста-новлював поміщик. Із селян стягували податки для держави, побори на користь духовенства та ін.

Серед чисельних привілеїв, якими користувалися чеські феодали, було право “мертвої руки”, згідно з яким майно по-мерлих селян переходило до їх панів.

Однією з ранніх пам’яток права Чехії та Моравії кінця ХІІ ст. є Статути Конрада Оттона. Повний текст не зберігся, але за уривками видно, що це записи норм звичайного права. Статути призначались для використання правителями облас-тей (жупанами), які виконували адміністративні й судові фу-нкції.

Статути звільнили духовенство від юрисдикції світської влади. Вони зберегли ордалії. Феодали могли посилати на ор-далії своїх залежних людей.

Більшість статей була присвячена процесуальному пра-ву. Але є окремі статті про злочини і покарання. Той, хто здійснив крадіжку у знатної людини, карався смертю з конфі-скацією майна.

Усі найбільш значні збірники середньовічного чеського права – приватні. Чеське дворянство не бажало ніякої офіцій-ної кодифікації, бо розуміло, що вона може обмежити суд, який знаходився в руках дворянства.

У відомому приватноправовому збірнику другої полови-ни ХІV ст. “Ряд земельного права” (ст.93) яскраво виступає класова нерівність. У ст. 35, 36, 37 цього збірника, зокрема, говориться: “Якби рівний рівного ударив по щоці…, і тоді той, кого вдарили, має, у свою чергу, вдарити (обідчика) по кожній щоці і кулаком у ніс (ст.35). Але якщо нижчий вищого за народженням ударить по щоці, тобто владика шляхтича, йому повинні відрубати руку, і опісля вони мають пообіцяти, що ніхто нікому мстити не буде (ст.36). Якщо ж холоп вда-рить владику або шляхтича по щоці…, то повинен бути від-даний (високородному ) на милість з головою, щоб зробив з ним що хоче” (ст.37).

Особливі системи права, крім земського, складали в Че-хії міське право, гірниче право, сільське право та ін.

До важливих джерел чеського права слід віднести і зем-ські книги (земські дошки), куди заносились рішення земсь-кого суду з кримінальних і цивільних справ. Рішення ці мали силу прецеденту.

Судовий процес у земському суді також детально регла-ментується в приватних кодифікаціях. Справа порушувалась за скаргою потерпілої сторони, яка повинна була назвати прі-звище винного і поставити перед властями вимогу провести розслідування.

На суді позивач (обвинувач) виступав першим. Перш за все, він просив дозволу мати адвоката. Далі адвокат просив, щоб були призначені два пани, які йому, і самому позивачу “шептали на вухо” поради під час розгляду справи. Потім цю ж саму процедуру здійснював відповідач (обвинувачений).

Якщо відповідач не зізнавався, то повинен був привести докази своєї невинності. Тобто, тягар доведення лежав на ньому. Коли пояснення обвинуваченого були для суду непереконливими, призначався судовий поєдинок. Але перед цим обидві сторони мали проголосити клятву, і той, хто збивався, програвав справу.

У судовому поєдинку дворяни бились мечами, а селяни і міщани, які не мали права носити зброю, бились палицями. Переможець відрубував переможеному голову.

Коли обвинувачений тричі не з’являвся у суд, то потер-пілий міг вбити його, де б не зустрів.

Коли у вбитого не було родичів чоловічої статі, дозволя-лось виходити на поєдинок його дружині або дочці (звичай давав при цьому жінці суттєві переваги).