Geum.ru

Історія держави І права зарубіжних країн. Мудрак

Вид материалаДокументы

Содержание


15.4. Відповідальність за ухилення від сплати податків.
16.1. Передумови, етапи та особливості англійської буржуазної революції. Проголошення республіки. Державний устрій. Реставрація
Подобный материал:
1   ...   43   44   45   46   47   48   49   50   ...   76

15.4. Відповідальність за ухилення від сплати податків.


Стародавній Єгипет.

Хто своєчасно не сплачував податки мав чекати покарання: побиття, конфіскації всього майна або врожаю, відправлення у в’язницю дружини, забирання дітей. У кращому випадку общиннику-землеробу (як вказувалось раніше, вони становили основну масу оподаткованого населення) залишали третину врожаю. В одному з написів збирачеві врожаю давалась порада: «Не лінуйся під час збору податків, але й не будь занадто суворим. Якщо найдеш у списку велику заборгованість бідняка, розділи її на три частини, одну залиши». Злодій мав офіційне право бути членом своєї касти - злодійської корпорації, за умови, якщо він сплатив податок.

Взагалі, за словами грецького історика Геродота, фараон Яхмоc 11 видав для єгиптян закон, за яким кожен єгиптянин був зобов’язаний щорічно повідомляти обласному начальнику усі свої засоби до життя; той хто цього не зробить або хто не може довести, що він живе на законні засоби, карався на «смерть».

Стародавня Індія.

В законах Ману система понять злочину й покарання отримали детальну розробку. Злочини у сфері оподаткування відносились до державних злочинів, за які накладались тяжкі покарання (це в основному смертна кара), хоча чітких санкцій стосовно цього питання немає, все залежало від рішення судового органу.

Стародавня Греція.

Для забезпечення правильності показань платника податків заохочувався донос, допускався насильницький обмін майна вищого класу на майно нижчого класу. Це покарання застосовувалось за заниження вартості оподатковуваного майна. В Спарті - ілоти, основні платники податків, відповідали своїм життям за несвоєчасну сплату натурального оброку чи податі.

Стародавній Рим.

Податний перепис проводили за межами міста на Марсовому полі. В ньому брали участь глави сімей. Вартість майна оголошувалась під присягою. За ухилення від явки на податний перепис винному загрожували: продаж у рабство, ув’язнення або навіть смертна кара. Майно такої особи піддавали примусовій оцінці. Цікаво, що за свідченнями сучасників - випадків приховування громадянами своїх прибутків не було.

Отже ми бачимо, що в історичних і правових пам’ятках Стародавнього світу вже існують згадки про податки і податкову систему Стародавніх країн (це Китай - трактат «Гуан-Цзи» ІV-III ст.ст.до н.е.; Індія - трактат «Артхашастра» IVст. до н.е., трохи пізніше - закони Ману; Вавилон - закони Хаммурапі; Рим - закони ХІІ таблиць). В ті часи податки і податкові системи тільки починають розвиватися і вдосконалюватись.

Вивчаючи це питання можна сказати, що на початку свого винекнення податки і в Стародавніх країнах були лише державною функцією. Вивчаючи джерела права та державну систему цих країн робимо висновок, що не сплата податків це державний злочин. В деяких країнах це було закріплено в памятках права.

Отже в Країнах Стародавнього Світу ухилення від сплати податків вважалось злочином проти держави, а найпоширенішими покараннями за державні злочини були смертна кара, кофіскація майна, вигнання, а також позбавлення громадянства (там де існував інститут громадянства - Греція і Рим).

Податки є необхідною ланкою економічних відносин в суспільстві з моменту виникнення держави. Розвиток та зміна форм державного устрою завжди супроводжується зміною податкової системи.

В розвитку форм та методів збирання податків можна виділити 3 основні етапи. На початковому етапі розвитку від Стародавнього Світу до початку Середніх віків держава ще не має досконалого фінінсового апарату для визначення та збирання податків. Вона візначає лише загальну суму, яку бажає отримати, а збір податків доручає місту або общині. Дуже часто вона застосовує допомогу відкупщиків.

На другому етапі ( ХVІ - поч. ХІХ ст. ) в країнах виникає розвинута структура державних закладів, в т.ч. фінансових і держава бере частину функцій на себе: встановлює процент податку, зумовлює процес відповідними рамками. Роль відкупщиків в цей період ще велика.

І третій, сучасний етап - держава бере в свої руки всі функції зі збору податків, так як правила оподаткування вже виробились.

В сучасному цивілізованому суспільстві податки - це основна форма прибутків держави. Крім цієї, виключно фінансової функцїї, податковий механізм використовується для економічного впливу держави на суспільне виробництво, його динаміку і структуру.

Отже на прикладі Римської імперії бачимо, що податки виконували не тільки фіскальну функцію, але й мали роль додаткового стимулятора розвитку господарства. Оскільки податки вносились грішми, населення змушене було виробляти надлишки продукції, щоб продавати іх. Це сприяло розвитку і розширенню товарно-грошових відносин, поглибленню процесу розподілу праці, вдосконаленню форм держави.

Отже, треба сказати, що однією з найголовніших функцій Стародавньої держави, а також і сучасної - є стягування податків. Бо в усі часи саме ця функція держави була тією рушійною одиницею становлення і розвитку держави, а з нею і права.

16.1. Передумови, етапи та особливості англійської буржуазної революції. Проголошення республіки. Державний устрій. Реставрація монархії.


На початку XVIIст. економічний і політичний розвиток країни стри-мувався жорстокими середньовічними правилами й регламентаціями. Найбільш гостре невдоволення зумовила система так званих монополій. Тоді як англійська буржуазія виступала за вільну конкуренцію, монархи продовжували продавати патенти на виключне право виробництва і про-даж різних товарів і виробів . Це щороку приносило короні великі дохо-ди. На селі феодальні відносини обмежували можливість розпорядження земельною власністю.

Англійські ділові кола не влаштовувала зовнішня політика перших Стюартів, їхнє прагнення спиратись у своїй боротьбі з парламентом на католицьких монархів континентальної Європи. Яків І пішов на збли-ження зі старим колоніальним суперником Англії Іспанією, що виклика-ло невдоволення купців і землевласників.

У 1625р.на престол ступив Карл І. Він успадкував абсолютиські по-гляди батька, який відмовився визнавати за парламентом будь-які права. Однак тепер буржуазія і нове дворянство представляли вже значну си-лу, з якою монархові ставало дедалі важче боротись. У 1628р. Карл І змушений скликати парламент. Парламент, зібравшись на засідання, по-дав королю “Петицію про право”, згідно з якою ніяких податків і зборів не можна було стягувати без згоди парламенту. Примусові позики, доб-ровільні приношення і дари підданих королю оголошувались незакон-ними. Кримінальна відповідальність будь якої особи могла настати лише тоді, коли караність діяння була встановлена в законі, а покарання на-стало за вироком суду. Монарх втратив право діяти в обхід установлено-го порядку судочинства і звільняти від покарання осіб, винних у вчинені злочинів. Петиція обґрунтовувала вимоги палати общин посиланням на Хартію вольностей 1215р.

Через рік палата общин рішуче заявила, що кожний, хто стане поту-рати папізму, хто введе податок без згоди парламенту або візьме участь в його стягненні, буде визнаний ворогом народу, королівства, зрадником вольностей Англії. Однак король не прислухався до цього попередження і систематично порушував прийнятий закон. У відповідь на протести па-рламенту король розпустив його і протягом 11 років правив одноосібно.

Безпосереднім поштовхом до початку англійської буржуазної рево-люції стало шотландське повстання 1637-1638рр., яке спалахнуло в ре-зультаті спроби англійського абсолютизму посилити контроль над Шо-тландією, яка зберігала повну автономію. Це повстання потягло за со-бою війну Шотландії з Англією.

Перший етап революції. У квітні 1640 року Карл І з метою одержан-ня грошей для ведення війни змушений був скликати парламент, але останній не затвердив нових податків. Крім того парламент зажадав по-карати найбільш ненависних королівських чиновників, знищити надзви-чайні суди і припинити зловживання, вчинені королем і його урядом за роки без парламентського правління.

Тоді Карл І 5 травня 1640р. розпустив цей парламент, який увійшов в історію під назвою Короткого.

Почалася глибока політична криза, і до осені 1640 року становище короля стало критичним.

Зрозумівши, що без парламенту неможливо вийти з військової і полі-тичної кризи, король в листопаді 1640р. скликає новий парламент, який увійшов в історію під назвою Довгого парламенту, оскільки він проісну-вав до 1653р. Довгий парламент відіграв значну роль у революції і став, власне, органом буржуазії і її спільника – нового дворянства в їх бороть-бі з абсолютиським ладом.

Довгий парламент, який був підтриманий більшістю народу Англії, повів новий наступ проти підвалин існуючого ладу. Незабаром король змушений був санкціонувати закон, відповідно до якого парламент не міг бути розпущений інакше як за власною постановою.

Так було нанесено ряд ударів по абсолютизмі і нова буржуазія домо-глася обмеження королівської влади. Одночасно були ліквідовані Зоряна палата і Висока комісія. На цьому етапі була скасована абсолютна мона-рхія і встановлена обмежена конституційна монархія.

У Довгому парламенті до липня 1641р. було досить багато членів, які подальше продовження боротьби з королем вважали для себе небезпеч-ним. Особливо це було видно із змісту тієї боротьби навколо обговорен-ня так званої Великої Ремонстрації, яка була прийнята незначною біль-шістю в листопаді 1641р. У цьому обширному парламентському акті(204 статті) докладно перераховувалися всі зловживання королівської влади в період правління Карла І. Водночас Велика Ремонстоація містила також і ряд найважливіших положень, які визначали розвиток Англії по капі-талістичному шляху: статті про свободу торгівлі і підприємницьку дія-льність, про створення відповідального перед парламентом уряду, про реформу церкви. Ремонстрація означала визнання певної політичної рів-новаги в країні. Тому корона вирішила перехопити ініціативу політики в свої руки, і Карл І видав декларацію про захист корони від парламенту і про збір армії.

4 січня 1642р. король прибув до парламенту у супроводі військ, щоб особисто заарештувати 5 найбільш впливових опозиціонерів. Це було сприйнято як порушення привілеїв парламенту. Переслідувані захова-лись під захистом лорда – мера Лондона і міщан. Після обміну деклара-ціями про обоюдне порушення прав, Карл І залишив столицю. В країні виникло двовладдя. Разом з королем Лондон залишили біля 100 членів парламенту, які стали засідати в Оксфорді.Розпочалась війна наказів, які розсипались на місця і короною, і парламентом. Об’єктивним виходом могла бути і стала перша громадянська війна в країні (1642 – 1646р.р.). На першому етапі війни перевага була на боці королівської армії, краще навченої і озброєної. Але в 1645р. по парламентському біллю замість традиційної міліції(ополчення графств) створювалась постійна армія з єдиним командуванням, суворим дисциплінарним статутом.

Особливістю буржуазної революції в Англії було те, що буржуазія в союзі з новим дворянством(джентрі) боролася проти монархії, старої феодальної знаті і панівної церкви. У джентрі, що стали на шлях товар-но-грошових відносин, було значно більше спільного з буржуазією, ніж з феодалами.

Короля підтримували переважно економічно відсталі північні і захі-дні графства, а також англіканська церква. За парламент стояли най-більш розвинені південно-східні та окремі промислові і торгові райони центру й півночі Англії.

Перша громадянська війна закінчилась поразкою короля і його полі-тичного оточення. Після декількох військових поразок королівської ар-мії Карл І втік до своїх союзників шотландців, але ті за значний грошо-вий викуп видали його парламенту.

Перемога в першій громадянській війні і поразка монархії стимулю-вали обособлення різних ідейних і політичних течій в колах парламент-ських прихильників.

Основна боротьба розгорнулася між групами так званих пресвітеріан і індепендентів.

Пресвітеріани виражали інтереси крупної торгово-фінансової буржу-азії і верхів дворянства. Вони стояли за конституційну монархію, рефо-рму церкви, примирення з королем і негайне закінчення революції.

Індепенденти спирались на торгову і промислову буржуазію, середнє дворянство(джентрі). Вони були прихильниками енергійного ведення війни, більш радикальної церковної реформи, а також деяких політичних і соціальних реформ, що забезпечували їм спочатку підтримку з боку не лише дрібної буржуазії, заможного і середнього селянства, але, навіть, частини сільської і міської бідноти.

І якщо в пресвітеріан була більшість у парламенті, то в індепендентів – підтримка армії на чолі з Кромвелем.

В результаті дій індепендентської армії її керівники влітку 1647р. здобу-ли перемогу над пресвітеріанами Довгого парламенту і створили в пала-ті общин індепендентську більшість.

Розбіжності між різними течіями парламентської більшості нароста-ли і весною 1648р. спалахнула Друга громадянська війна. На захист мо-нархії піднялись головним чином шотландські аристократи – пресвітері-ани, їх підтримав флот. Армія Кромвеля придушила виступи, вступила в Лондон і підтримала організований Радою офіцерів розгон монархічно налаштованих членів парламенту(близько 140). Після цього парламент став по суті знаряддям індепендентської диктатури.

Кульмінацією революції став організований по рішенню парламенту суд над королем Карлом І(січень 1649р.). В склад суду – першого у сві-товій історії суду нації над короною – були включені до 150 правників і членів парламенту. Судовий розгляд тривав 5 днів. В результаті Карл І був визнаний “тираном, зрадником, вбивцею і ворогом держави”. Під тиском армії і в результаті політичних змін в країні, що відбувались па-ралельно процесу суд виніс смертний вирок. 30 січня 1649р. в присутно-сті багаточисельного натовпу на лондонській торговій площі Карлу І відрубали голову.

Другий етап революції. Страта короля стала заключним, формально – юридичним завершенням встановлення в Англії республіки. Слідом за процесом Палата общин 19 березня 1649р. прийняла постанову про лік-відацію палати лордів – верхньої палати парламенту члени якої не під-тримали ідею суду над королем.

Акт від 17 березня 1649р. скасував королівську владу “як марну, тя-жку і небезпечну для свободи, безпеки й інтересів англійської нації”. 19 травня 1649р. Англія була проголошена республікою, яка повинна управлятися “вищою владою нації, представниками народу, в парламен-ті при цьому не повинно бути ні короля, ні лордів”.

Верховним органом влади в Англійській республіці став парламент, що складався з однієї Палати общин. В Постанові про оголошення себе вищою владою в державі (4 січня 1649р.) Палата общин проголосила(1) визнання народного суверенітету як основи всякої влади,(2) представни-цьку і виборчу від общин організацію вищої влади,(3) законодавчі необ-межені повноваження представників общин.

Парламент зосередив у себе практично всю повноту державної вла-ди, включаючи організацію урядової влади, адміністрацію, керівництво армією і вищий судовий контроль.

Вища виконавча влада передавалась Державній раді(створена 7 лис-топада 1969р.) із 41 члена. Члени ради вибирались парламентом на 1 рік з числа військових, юристів, вчених. Формально Раді належали тільки повноваження по виконанню рішень парламенту. Фактично ж в ній і в її комітетах зосереджувалась урядова влада. Таке перерозподілення пов-новажень від парламенту до урядових інститутів також було своєрідною рисою нової республіки.

Політична система влади була нестабільною. В складі Довгого пар-ламенту після 1649р. залишалось близько 80 депутатів. Більшість з них були одночасно членами Державної ради і Ради армії. Надзвичайно ви-росли авторитет і особиста військова влада О.Кромвеля. В цих умовах організація влади виявляла очевидне тяжіння до військово - диктаторсь-кого режиму і одноособової влади.

Третій етап революції. В 1650р. Кромвель замінив Ферфакса на по-саді генерала армії, що ще більше зміцнило його позиції серед офіцерів. 20 квітня 1653р., спираючись на підтримку армії Олівер Кромвель розі-гнав так зване “охвістя” Довгого парламенту(усього 50 депутатів). Ця подія була початком встановлення військової диктатури.

Новий державний лад був юридично закріплений Конституцією від 13 грудня 1653р. під назвою “Знаряддя управління”, яку запропонувала Державна рада, а затвердила Рада армії.

“Знаряддя управління” встановлювало зовні республіканську, а по суті диктаторську систему влади. Законодавча влада “вільної держави Англії, Шотландії і Ірландії” зосереджувалась в подвійному інституті – парламенті і заново заснованому лорді – протекторі. Парламенту нале-жали виключні повноваження змінювати, призупиняти, вводити нові за-кони, встановлювати податки. Парламент повинен був скликатись регу-лярно(раз в 3 роки) і самостійно, не можна було розпускати його раніше ніж після 5 місяців його роботи. Право обирати депутатів до нього нада-валось особам, які володіли майном вартістю 200 фунтів стерлінгів і яким виповнився 21 рік. Парламент повинен був складатись не менш ніж із 60 членів, “відомих своєю чесністю, богобоязливих і доброї поведін-ки”.

Поруч із парламентом засновувалась влада лорда - протектора. Ви-бори на цю посаду проводились Державною радою(членів якої у кілько-сті 15 чоловік обирав парламент). Лорд – протектор мав право затвер-джувати чи відхиляти закони парламенту. Він користувався практично необмеженою владою у справах управління. Протектор вважався голо-внокомандуючим армією, йому повністю належали права в сфері зовні-шньої політики. Від його імені проводились всі призначення посадових осіб. Тільки призначення вищих посадових осіб вимагали згоди парла-менту чи Ради.

Особливою статтею конституції повноваження лорда - протектора довічно закріплювались за О.Кромвелем.

Прийняття конституції і переобладнання верхів політичної системи не ліквідували протиріч між суспільством і індепендентським керівниц-твом. Під натиском генералітету принципи військової організації були перенесені на адміністративно – територіальний устрій. Літом 1655р. країна була поділена на 11 військових округів на чолі з генерал – майо-рами (тобто старшими генералами). Намісники були як би протекторами в мініатюрі і наділялись значними повноваженнями.

22 травня 1657р. Кромвель одержав право самому призначати собі наступника. Одночасно відновлювалась Палата лордів(63 лорди).

Режим протекторату був тісно пов’язаний з особою і авторитетом Кромвеля. Як тільки він помер (3 вересня 1658р.), режим потрапив в тя-жкий кризовий стан безвладдя. Призначений наступником батька Річард Кромвель не зміг втримати владу і в 1659р. його змусили відректися від звання і відновити умовну республіку. Громадське невдоволення режи-мом індепендентів і безвладною республікою одночасно стало настільки значним, що питання про відновлення монархії і історичної конституції в країні стало предметом практичної політики.

В пошуках стабільності виходом стало представлятись повернення на престол династії Стюартів (спадкоємець престолу Карл ІІ знаходився у Франції). Відіграли свою роль і протиріччя в вищому військовому ке-рівництві.

В цих умовах воєначальник і намісник одного з найбільших шотла-ндських військових округів генерал Монк здійснив державний перево-рот. Його війська вступили в Лондон для здійснення політичного конт-ролю над владою, а генерал попередньо встановив контакт з спадкоєм-цем престолу.

Парламентський конвент (в склад якого ввійшли і лорди) прийняв рішення про відновлення монархії, запрошення Карла ІІ і про пожалу-вання йому прибутків замість конфіскованих в революцію володінь. Згі-дно постанови конвенту (25 квітня 1660р.) республіканський лад і пар-ламентське єдиновладдя в Англії знищувались: “По стародавніх основ-них законах королівська влада в ньому належить і повинна належати ко-ролю, лордам і общинам”. У травні 1660р. Карл ІІ висадився в Англії і

в‘їхав у столицю. Монархія була відновлена.

Ще до відновлення монархії Карл ІІ підписав своєрідні гарантії своєї майбутньої політики у вигляді Бредської декларації 1660р. Корона гара-нтувала повне і загальне прощення всім хто на протязі 40 днів визнає новий порядок(якщо тільки не буде особливих рішень парламенту), сво-боду совісті в країні, а також те що спори з приводу конфіскованого в революцію майна будуть вирішуватись не інакша як із згоди парламен-ту. Юридично декларація поклала початок конституції нової монархії, в якій корона вже не була головною частиною парламенту, а визнавала його верховенство і право на політичні прерогативи. Король підтвердив значення Великої Хартії вольностей 1215р., Петиції про право 1628р. і Великої ремонстрації 1641р..

Практична політика нової монархії пішла цілком закономірно – по іншому напрямку. Незважаючи на гарантії прощення, був проведений суд над уцілівшими учасниками процесу над Карлом І який виніс 29 смертних вироків. Тіла головних антироялістів – Кромвеля, Айртона та ін. – були викопані із могил і підвішені. Були відновлені основи англі-канської церкви.