Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників

Вид материала

Закон

Содержание Стаття 167. Забезпечення працівників гарячих цехів газованою солоною водою Стаття 168. Перерви в роботі для обігрівання і відпочинку Стаття 169. Обов'язкові медичні огляди працівників певних категорій Стаття 170. Переведення на легшу роботу Стаття 171. Обов'язки власника або уповноваженого ним органу щодо розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворю Стаття 172. Застосування праці інвалідів Залучення інвалідів до надурочних робіт та робіт у нічний час без їх згоди не допускається (статті 55, 63). Стаття 173. Відшкодування шкоди в разі ушкодження здоров'я працівників

Подобный материал:

• Про результати нагляду за додержанням, 136.09kb.
• Типові тематичний план І програма навчання посадових осіб І спеціалістів з питань охорони, 193.21kb.
• Книга перша, 2833.03kb.
• Ації праці, належних безпечних умов праці, підвищення її продуктивності та ефективності,, 84.75kb.
• Законодавство про охорону праці, 7656.52kb.
• Закону України "Про охорону праці", 373.73kb.
• Ки життєдіяльності педагогічних працівників навчальних закладів, що проводять інструктажі, 19.64kb.
• Міністерство юстиції україни головне управління юстиції у Полтавській області Методичні, 551.75kb.
• «вирішення індивідуальних трудових спорів», 153.95kb.
• Україна врадіївська районна державна адміністрація миколаївської області розпорядження, 20.02kb.

Стаття 167. Забезпечення працівників гарячих цехів газованою солоною водою

Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний безплатно постачати працівників гарячих цехів і виробничих ділянок газованою солоною водою.

Цехи і виробничі ділянки, де організовується постачання газованою солоною водою, визначаються органами санітарного нагляду за погодженням з власником або уповноваженим ним органом.

1. Виробництва, цехи, дільниці та інші підрозділи підприємства, в яких працівники мають право на одержання газованої солоної води, визначаються органами санітарного нагляду за погодженням з власником. Перелік гарячих цехів, що наводиться у чинних в Україні нормативних актах СРСР (постанова Секретаріату ВЦРПС «Про забезпечення працівників гарячих цехів газованою солоною водою» та постанова Секретаріату ВЦРПС «Про поширення постанови Секретаріату ВЦРПС від 11 червня 1934 року «Про забезпечення працівників гарячих цехів газованою солоною водою» на котельні та машинні зали електростанцій» від 15 квітня 1935 року), слід розглядати як обов'язковий, але не вичерпний. Названі нормативні акти до гарячих цехів відносять доменні, мартенівські, прокатні, випалювальні та інші цехи металургійної промисловості, гути скляних заводів, горни порцеляново-скляних та цегельних заводів, котельні та машинні зали електростанцій, де робота проводиться при високих температурах.

2. Забезпечення газованою солоною водою покладається на підприємство і здійснюється за його рахунок. Забезпечення газованою солоною водою провадиться з розрахунку 4-5 літрів на особу в зміну. Забезпечення газованою солоною водою не звільняє підприємство від обов'язку забезпечення працівників доброякісною прісною водою на загальних підставах (пункти 4 і 5 постанови від 11 червня 1934 року).

3. Порядок забезпечення працівників газованою солоною водою регулюється Інструкцією для впровадження раціонального питного режиму в гарячих цехах, затвердженою постановою Секретаріату ВЦРПС від 11 червня 1934 року. Відносини з цих питань можуть регулюватись колективним договором, умови якого не можуть погіршувати становище працівників порівняно з згаданими нормативно-правовими актами.

Стаття 168. Перерви в роботі для обігрівання і відпочинку

Працівникам, що працюють в холодну пору року на відкритому повітрі або в закритих неопалюваних приміщеннях, вантажникам та деяким іншим категоріям працівників у випадках, передбачених законодавством, надаються спеціальні перерви для обігрівання і відпочинку, які включаються у робочий час. Власник або уповноважений ним орган, зобов'язаний обладнувати приміщення для обігрівання і відпочинку працівників.

1. Стаття 168 КЗпП передбачає надання працівникам двох видів перерв: 1) для обігрівання; 2) для відпочинку.

2. Перерви для обігрівання надаються працівникам, що працюють в холодну пору року на відкритому повітрі або в закритих неопалюваних приміщеннях. Температура і сила вітру, при яких надаються перерви для обігрівання, визначаються виконкомами місцевих рад (п. 2 постанови Наркомпраці СРСР від 11 грудня 1929 року). Практично виконкоми давно перестали займатися цими питаннями, у зв'язку з чим і переліки працівників, які мають право на перерви для обігрівання, і умови, за яких встановлюються перерви, визначаються угодами, колективними договорами та іншими локальними нормативно-правовими актами, які приймає власник за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації.

3. Перерви для обігрівання включаються у робочий час. Кількість і тривалість перерв визначає власник за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації. При відрядній формі оплати праці вони закладаються в норми виробітку (інші норми праці). Використовуватися вони можуть працівниками на їх розсуд або за розпорядженням керівника робіт. При почасовій формі оплати праці перерви для обігрівання використовуються в порядку, встановленому власником за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації.

4. Кошти для обігрівання надаються за місцем роботи або поблизу від нього. При короткочасних роботах має бути забезпечене лише влаштування багать для обігрівання.

5. Вантажникам та деяким іншим працівникам надаються спеціальні перерви для відпочинку. їх тривалість і розподіл встановлюються правилами внутрішнього трудового розпорядку (п. 23 Правил про умови праці вантажників при вантажно-розвантажувальних роботах, затверджених Наркомпраці СРСР). За умови відрядної форми заробітної плати перерви, які надаються вантажникам для відпочинку, закладаються в норми виробітку, внаслідок чого, як правило, здійснення контролю за кількістю, тривалістю та розподілом перерв для відпочинку позбавлено сенсу.

Стаття 169. Обов'язкові медичні огляди працівників певних категорій

Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний за свої кошти організувати проведення попереднього (при прийнятті на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі, а також щорічного обов'язкового медичного огляду осіб віком до 21 року.

Перелік професій, працівники яких підлягають медичному оглядові, термін і порядок його проведення встановлюються Міністерством охорони здоров'я України за погодженням із Державним комітетом України по нагляду за охороною праці.

1. Обов'язкові медичні огляди встановлені для таких категорій працівників: а) зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці; б) зайнятих на роботах, де є необхідність у професійному доборі; в) віком до 21 року; г) деяких інших категорій працівників.

2. Основним нормативним актом, який регулює проведення медичних оглядів, є Порядок проведення медичних оглядів працівників певних категорій, затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України. Додаток № 5 до Порядку містить Перелік робіт, для виконання яких є обов'язковим попередній (періодичні) медичний огляд працівників. Додатком 6 до зазначеного Порядку є Перелік загальних медичних протипоказань до роботи із шкідливими та небезпечними факторами виробничого середовища і трудового процесу. Крім того, Міністерство охорони здоров'я затвердило Правила проведення обов'язкових профілактичних медичних оглядів працівників окремих професій, виробництв і організацій, діяльність яких пов'язана з обслуговуванням населення і може призвести до поширення інфекційних хвороб, Перелік необхідних обстежень лікарів-спеціалістів, видів клінічних, лабораторних та інших досліджень, що необхідні для проведення обов'язкових медичних оглядів, та періодичність їх проведення, Перелік протипоказань для роботи за професіями, визначеними в Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним медичним оглядам.

3. Перелік робіт, де є потреба в професійному доборі, затверджено наказом Держкомнаглядохоронпраці та Міністерства охорони здоров'я України.

4. Кабінетом Міністрів України затверджено Порядок проведення обов'язкових попередніх та періодичних психіатричних оглядів. Періодичність проведення психіатричних оглядів визначається Переліком медичних психіатричних протипоказань щодо виконання окремих видів діяльності (робіт, професій, служби), що можуть становити безпосередньо небезпеку для особи, що проводить цю діяльність, або оточуючих. Інструкція про проведення обов'язкових попередніх та періодичних психіатричних оглядів затверджена Міністерством охорони здоров'я. У зв'язку з прийняттям зазначених нормативно-правових актів не були скасовані нормативно-правові акти про профілактичний наркологічний огляд працівників.

5. Витрати щодо проведення медичного огляду несе власник. Це означає, що власник зобов'язаний відшкодувати медичній установі витрати, пов'язані з проведенням медичного огляду. Власник також відшкодовує частково витрати на обстеження та лікування працівників у профілактичних центрах, клініках науково-дослідних і навчальних інститутів, університетів (п. 2.5 Положення про медичний огляд працівників певних категорій). Крім того, відповідно до ст. 17 Закону «Про охорону праці» власник зобов'язаний на час медичного огляду працівника зберегти за ним місце роботи і середній заробіток.

Середній заробіток зберігається за працівником під час не лише проходження звичайного медогляду, а й обстеження в профілактичних центрах, клініках науково-дослідних і навчальних медичних інститутів (університетів) для уточнення діагнозу або визначення ролі виробничих факторів у розвитку захворювання (п. 2.21 Порядку проведення медичних оглядів працівників певних категорій). Буквально тлумачачи ст. 17 Закону «Про охорону праці», слід зробити висновок про те, що середній заробіток на період медичного огляду виплачується лише при проведенні періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів. За період проведення попереднього (при прийнятті на роботу) медичного огляду збереження середнього заробітку неможливе через відсутність такого, а виплата тарифної ставки (окладу) законодавством не передбачена.

6. Відповідно до згаданих нормативно-правових актів, які встановлюють коло осіб, що підлягають обов'язковому медичному огляду, контингент осіб, що підлягають медичним оглядам, визначається санітарно-епідеміологічною установою (п. 2.2 Порядку). На промислових підприємствах цей контингент визначається один раз на два роки, а на підприємствах сільського господарства - щорічно. При зміні технологічного процесу, запровадженні нових професій, про що власник повідомляє санітарно-епідеміологічний заклад, контингент осіб, що підлягають медичному огляду, уточнюється. Санітарно-епідеміологічний заклад складає акт визначення контингенту осіб, що підлягають періодичному медичному огляду.

7. На основі акта визначення контингенту осіб, що підлягають медичному огляду, власник складає поіменний список, погоджує його з санітарно-епідеміологічним закладом й один примірник цього списку направляє до лікувально-профілактичного закладу, на який покладається обов'язок проведення медичних оглядів. Після погодження з лікувально-профілактичним закладом терміну проведення медичних оглядів власник видає наказ про проведення медичних оглядів з визначенням їх термінів і працівників, відповідальних за організацію медичних оглядів.

Власник направляє працівників на медичний огляд і контролює своєчасне його проходження.

8. Власник на прохання працівника або за своєю ініціативою організує позачерговий медичний огляд, якщо працівник вважає, що погіршення його здоров'я пов'язане з умовами праці (частина третя ст. 17 Закону «Про охорону праці»).

9. Власник не має права допускати працівника до роботи, якщо він зобов'язаний проходити, але вчасно не пройшов медичний огляд. Якщо працівник ухиляється від проходження медичних оглядів, він відстороняється від роботи без збереження заробітної плати (частина друга ст. 17 Закону «Про охорону праці»). При наявності поважних причин непроходження медичного огляду у встановлений термін відсторонення від роботи здійснюється із збереженням заробітної плати в розмірі двох третин тарифної ставки (окладу). Ухилення працівника від проходження медичного огляду, якщо його проходження обов'язкове, є порушенням трудової дисципліни і може тягти дисциплінарну відповідальність працівника аж до звільнення з роботи.

Стаття 170. Переведення на легшу роботу

Працівників, які потребують за станом здоров'я надання легшої роботи, власник або уповноважений ним орган повинен перевести, за їх згодою, на таку роботу у відповідності з медичним висновком тимчасово або без обмеження строку.

При переведенні за станом здоров'я на легшу нижчеоплачувану роботу за працівниками зберігається попередній середній заробіток протягом двох тижнів з дня переведення, а у випадках, передбачених законодавством України, попередній середній заробіток зберігається на весь час виконання нижчеоплачуваної роботи або надається матеріальне забезпечення за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням.

1. Частина перша ст. 170 КЗпП формулює загальне правило про обов'язки власника переводити працівника на іншу легшу роботу відповідно до медичного висновку. Спеціальними законами встановлюються особливості правового регулювання тимчасових переведень працівників на іншу роботу за станом здоров'я.

2. Висновок про необхідність тимчасового переведення на іншу роботу видають лікар або комісія лікарів лікувального закладу за місцем проживання або роботи працівника (частина перша ст. 69 Основ законодавства України про охорону здоров'я). При цьому лікар або комісія лікарів діють як органи медико-соціальної експертизи, висновки яких є обов'язковими для всіх роботодавців. Право давати висновки про необхідність переведення працівника на іншу роботу надано лікарсько-консультаційним комісіям (ЛКК), а якщо така в лікувальному закладі не створена, то такий висновок дає лікуючий лікар з дозволу головного лікаря (п. 2.13 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян).

3. Пункт 6 ч. 1 ст. 35 Закону «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» встановлює таку підставу виплати допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю як тимчасове переведення застрахованої особи у відповідності до медичного висновку на легшу, нижчеоплачувану роботу. Умови виплати такої допомоги визначені ч. 8 тієї ж статті. У зв'язку з цим варто зробити висновок про те, що підстави для одержання працівниками допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, якщо працівник за станом здоров'я потребує переведення на іншу нижчеоплачувану роботу, значно розширені: загальне захворювання і побутова травма (а не лише захворювання туберкульозом та професійне захворювання), що вимагають тимчасового переведення на іншу роботу, якщо при цьому видано лікарняний листок із записом про необхідність переведення, також є підставою для одержання допомоги по соціальному страхуванню та тимчасового переведення. При цьому допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю разом із заробітком за легшою нижчеоплачуваною роботою не повинна перевищувати середньої заробітної плати працівника за колишньою роботою.

Лікарняний листок як підстава і для виплати допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, і для переведення може бути виданий не більше ніж на два місяці, рахуючи з першого дня переведення.

4. Належить, однак, враховувати, що п. 2.13 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчує тимчасову непрацездатність громадян передбачає видачу лікарняних листків у разі необхідності переведення на іншу роботу лише при захворюванні на туберкульоз та при професійному захворюванні. В інших випадках, якщо непрацездатний «за своїм основним місцем роботи» (мається на увазі підприємство, з яким працівник уклав трудовий договір - Авт.) може повноцінно виконувати іншу роботу без порушення процесу лікування, працівникові видається висновок ЛКК, а листок непрацездатності не видається. За логікою згаданої Інструкції це саме правило повинне діяти і після спливу двох місяців, на період яких працівникові було призначене переведення та видано лікарняний листок.

5. Примусова праця в Україні заборонена (ст. 43 Конституції України). Отже, відмова працівника від тимчасового переведення на іншу роботу, призначену лікарем, не може кваліфікуватися як порушення трудової дисципліни. Але оскільки при цьому виявляється невідповідність працівника роботі (посаді), передбаченій трудовим договором, допустимим є звільнення з роботи на підставі п. 2 ст. 40 КЗпП.

6. Невиконання власником обов'язку перевести тимчасово непрацездатного працівника на іншу, легшу роботу, при наявності лікарняного листка із записом про призначене переведення або відповідного висновку ЛКК створює ситуацію, яка повинна бути кваліфікована як вимушений прогул. Це дає підставу для застосування за аналогією частини другої ст. 235 КЗпП: за час, протягом якого працівник не працював у зв'язку з невиконанням власником обов'язку перевести працівника, підприємство (власник) повинне виплатити працівникові середню заробітну плату. Лікарняний листок (із записом про призначене переведення) при цьому не оплачується. Посилання власника на неможливість тимчасового переведення при вирішенні спорів такого роду до уваги братися не повинне, оскільки ні частина перша ст. 170 КЗпП, ні ст. 35 Закону «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» не ставлять виникнення обов'язку власника перевести працівника в залежність від наявності такої можливості. Законодавець виходить з того, що власник завжди має можливість використовувати працю осіб, які потребують за станом здоров'я переведення на легшу роботу.

7. Стаття 23 Закону «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачає можливість переведення працівників за їх згодою на іншу роботу, не пов'язану з ризиком поширення інфекційних хвороб, якщо працівник є бактеріоносієм, а його робота пов'язана з обслуговуванням населення і продовження роботи може призвести до поширення інфекційних хвороб. У цьому випадку рішення про тимчасову непридатність працівників, які є бактеріоносіями, до виконання певних видів робіт приймає медико-соціальна експертна комісія (МСЕК) на підставі даних медичних оглядів, результатів лікування та інших обставин. Строк, на який працівник підлягає переведенню на іншу роботу з розглянутої підстави, законодавством не обмежений. Можлива видача МСЕК висновку про постійну непридатність працівника до виконання відповідної роботи.

Відмова працівника від переведення на іншу тимчасову роботу відповідно до ст. 23 Закону «Про захист населення від інфекційних хвороб» допустима. Це не може бути кваліфіковане як порушення трудової дисципліни, але дає власникові право звільнити працівника на підставі п. 2 ст. 40 КЗпП. 3а час, поки працівник не працював у зв'язку з його відмовою від запропонованого переведення, може бути проведена виплата заробітної плати. При цьому за аналогією повинна застосовуватися частина четверта ст. 113 КЗпП.

Стаття 23 Закону «Про захист населення від інфекційних хвороб» допускає такі ситуації, коли відсутня можливість тимчасового переведення працівників-бактеріоносіїв на іншу роботу. Так слід кваліфікувати усі випадки, коли необхідне незайняте робоче місце (вакантна посада) відсутнє. В таких випадках працівник підлягає відстороненню від роботи і йому виплачується допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю. Лікарняний листок при цьому видається лікарем-інфекціоністом або лікуючим лікарем згідно з висновком лікаря-епідеміолога територіальної санітарно-епідеміологічної служби (п. 5 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян).

Центральний орган виконавчої влади з питань охорони здоров'я визначає перелік робіт, для виконання яких особи, визнані бактеріоносіями, можуть бути визнані тимчасово непридатними (частина четверта ст. 23 Закону «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

8. ЛКК видає висновки про необхідність тимчасового переведення на легшу роботу працівників, які є потерпілими внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання (ст. 31 Закону «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, що призвели до втрати працездатності»). За час переведення на легшу роботу, якщо вона є нижчеоплачуваною, за працівником зберігається середня заробітна плата, яка обчислюється відповідно до загального порядку обчислення середньої заробітної плати для виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, що затверджується Кабінетом Міністрів України (ч. 10 ст. 34 Закону «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, що спричинили втрату працездатності» в редакції Закону від 22 лютого 2001 р.). Порядок обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням затверджено постановою Кабінету Міністрів України. Збереження заробітної плати здійснюється шляхом виплати заробітної плати за виконану роботу та доплати за рахунок Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України. Якщо працівник не був переведений, середній заробіток виплачується за рахунок коштів зазначеного Фонду.

Строк тимчасового переведення законодавством не обмежений, але побічно такі обмеження випливають із правил про строки направлення тимчасово непрацездатних працівників на огляд медико-соціальними експертними комісіями (п. 4 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян) та правовими нормами, які встановлюють порядок визнання громадян інвалідами.

Тимчасове переведення на іншу роботу з розглянутої підстави допускається лише за згодою працівника. Виплата середнього заробітку за період, коли працівник відповідно до висновку ЛКК підлягав переведенню на легшу роботу, але відмовився від переведення, законодавством не передбачена.

У той же час звільнення працівника, який відмовився від тимчасового переведення на іншу роботу з розглянутої підстави, не допускається. Такий висновок зроблений з урахуванням того, що в такому разі підлягає застосуванню за аналогією п. 5 ст. 40 КЗпП, який забороняє звільняти працівників, що втратили працездатність у зв'язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням.

Якщо власник, всупереч висновку ЛКК, не виконує свого обов'язку перевести працівника, який потерпів внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, працівник має право на одержання страхової виплати в розмірі середньомісячного заробітку (частина п'ята ст. 31 Закону «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»).

9. Тимчасове переведення на легшу роботу відповідно до медичного висновку надає право працівникові після закінчення тимчасового періоду, строк якого визначається медичним висновком і встановлюється наказом власника, повернутися на попереднє місце роботи.

10. Висновок про необхідність переведення на іншу легшу постійну роботу без обмеження строком дають МСЕК, на обов'язковість висновків яких про умови та характер праці інвалідів для власників і адміністрації підприємств, установ і організацій прямо зазначається в частині третій ст. 69 Основ законодавства України про охорону здоров'я. Зазначення на трудову рекомендацію для осіб, щодо яких встановлена стійка втрата працездатності (інвалідність), дається в довідці МСЕК. Крім того, інвалідам видаються індивідуальні реабілітаційні програми. їх копії направляються підприємствам за місцем роботи, які зобов'язані здійснити трудову реабілітацію інваліда. МСЕК може дати висновок про необхідність переведення працівника на іншу постійну роботу і в тих випадках, коли працівник інвалідом не визнається.

11. Стаття, що коментується, містить імперативне правило, яке зобов'язує власника переводити працівників на легшу роботу. Зміст частини першої ст. 170 КЗпП не дає підстави для висновку про те, що власник має право відмовитися від виконання зазначеного обов'язку з мотивів відсутності вакантного робочого місця (посади) та звільнити працівника на підставі п. 2 ст. 40 КЗпП. Цей висновок підтверджується частиною п'ятою ст. 6 Закону «Про охорону праці», котра покладає на роботодавця обов'язок організовувати у разі необхідності навчання працівника, що потребує за станом здоров'я надання більш легкої роботи, нової професії. Однак, в кінці цієї частини міститься відсилання до законодавства. На нашу думку, вона стосується відносин щодо навчання працівників нових професій безпосередньо на виробництві. Водночас, звільнення працівника можливе при відмові працівника від переведення на легшу роботу, яка відповідає трудовій рекомендації, виданій працівникові МСЕК.

12. Частина друга ст. 170 КЗпП передбачає збереження за працівниками, переведеними на легшу нижчеоплачувану роботу відповідно до медичного висновку, попереднього середнього заробітку протягом двох тижнів з дня переведення, якщо інше не передбачено спеціальними правилами. Норма частини другої ст. 170 КЗпП відповідає загальному положенню частини першої ст. 114 КЗпП.

13. Частина п'ята ст. 6 Закону «Про охорону праці» передбачає можливість видачі медичного висновку про наявність необхідності встановити скорочений робочий день. Зазначення «скорочений робочий день» слід тлумачити як «скорочений робочий час» (ст. 51 КЗпП) з додержанням однакової щоденної його тривалості (заборонено застосовувати при цьому підсумкований облік робочого часу). Оскільки вживається поняття «скорочений робочий день», оплата праці при цьому має здійснюватися за повною тарифною ставкою (окладом) без будь-якого її зменшення у зв'язку із скороченням тривалості робочого часу.

Стаття 171. Обов'язки власника або уповноваженого ним органу щодо розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань, аварій на виробництві

Власник або уповноважений ним орган повинен проводити розслідування та вести облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві відповідно до порядку, встановленого Кабінетом Міністрів України.

1. Обов'язок проведення розслідування і ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві покладається на власника. Таке саме правило передбачено ст. 22 Закону «Про охорону праці». Порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві затверджено постановою Кабінету Міністрів України (далі в межах коментаря до цієї статті - Порядок). Чинність Порядку поширюється на всі підприємства, установи, організації незалежно від форм власності. У Порядку (п. 1) зазначається, що він поширюється на осіб, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи та використовують найману працю.

Встановлений порядок розслідування нещасних випадків поширюється на всіх фізичних осіб - працівників (громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства), які працюють на основі трудового договору. Це відповідає змісту ст. 2 Закону «Про охорону праці», де зазначається, що чинність цього Закону поширюється на всіх працюючих.

2. Порядок поширюється на нещасні випадки та професійні захворювання осіб, що уклали трудові договори з підприємствами, військовими частинами, підрозділами та організаціями Міноборони, МВС, Держспецзв'язку, Мінтрансзв'язку, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Адміністрації Держприкордонслужби, Державного департаменту з виконання покарань, МНС. Щодо нещасних випадків з особами, що не укладають трудових договорів, названі відомства встановлюють порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків у підвідомчих організаціях з урахуванням Порядку.

3. Відповідно до Порядку розслідуються випадки раптового погіршення стану здоров'я, одержання працівниками поранення, травми, в тому числі тілесних ушкоджень, заподіяних іншою особою, одержання теплового удару, опіки, обмороження, випадки утоплення, ураження електричним струмом, блискавкою, іонізуючим випромінюванням, випадки інших ушкоджень, отриманих внаслідок аварій, пожеж, стихійного лиха, контакту з тваринами, комахами та іншими представниками фауни і флори, випадки гострих професійних захворювань і гострих професійних отруєнь, а також випадки смерті на підприємстві. До категорії нещасних випадків Порядок відносить гострі професійні захворювання, якщо вони спричиняються дією хімічних речовин, іонізуючого та неіонізуючого випромінювання, значним фізичним навантаженням, перенапруженням окремих органів і систем людини. За відповідних умов до гострих професійних захворювань можуть бути віднесені інфекційні, паразитарні, алергійні захворювання тощо і гострі професійне отруєння. Професійні захворювання і професійні отруєння вважаються гострими, якщо вони сталися після одноразового (протягом не більш однієї робочої зміни) впливу небезпечних факторів.

4. Встановлений Порядок розслідування поширюється на нещасні випадки, результатом яких є або втрата працівником працездатності на один робочий день чи більше, або необхідність перевести потерпілого на іншу легшу роботу не менше ніж на один день. За результатами розслідування на кожного потерпілого складається акт за формою Н-1 і беруться на облік нещасні випадки, які сталися з працівниками під час виконання трудових обов'язків. Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань а аварій на виробництві» затверджено Перелік обставини, за яких настає страховий випадок державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання.

5. Пов'язаними з виробництвом відповідно до Порядку визнаються нещасні випадки, які сталися під час:

1) перебування на робочому місці, на території підприємства або в іншому місці, пов'язаному з виконанням роботи протягом робочого часу, а за дорученням власника - також у неробочий час, під час відпустки, у вихідні, святкові і неробочі дні. Цей час відлічується з моменту прибуття працівника на підприємство до його виходу, що повинне фіксуватися способом, встановленим правилами внутрішнього трудового розпорядку;

2) приведення в порядок знарядь виробництва, засобів захисту, одягу перед початком роботи та після її закінчення, під час дотримання особистої гігієни;

3) проїзду на роботу чи з роботи на транспорті підприємства або на транспорті сторонньої організації, яка надала його, якщо проїзд на цьому транспорті здійснюється відповідно до розпорядження власника;

4) використання власного транспорту в інтересах підприємства з дозволу або за дорученням власника. Використання власного транспорту працівника для проїзду до місця роботи і назад не може бути підставою для складання акта за формою Н-1 про нещасний випадок, який стався під час такого проїзду (крім випадків, коли працівник уклав з власником договір про використання власного транспорту в інтересах підприємства);

5) здійснення дій в інтересах підприємства, на якому потерпілий працює (під час надання допомоги іншому працівникові, здійснення дій щодо попередження можливих аварій, щодо рятування людей та майна підприємства), інших дій за наявності розпорядження роботодавця;

6) ліквідації аварій, наслідків надзвичайної ситуації технологічного і природного характеру на виробничих об'єктах і транспортних засобах, які використовуються підприємством;

7) виконання роботи в порядку надання підприємством шефської допомоги;

8) прямування працівника до об'єктів обслуговування за затвердженими маршрутами або до інших об'єктів за дорученням власника;

9) перебування на транспортному засобі або на місці його стоянки, на території вахтового селища, в тому числі під час змінного відпочинку, якщо настання нещасного випадку пов'язане з виконанням працівником трудових обов'язків або впливом на нього виробничого фактора або середовища (п. 14 Порядку).

6. Відповідно до Порядку визнаються пов'язаними з виробництвом, розслідуються із складанням акта за формою Н-1 і беруться на облік, зокрема, такі випадки:

1) раптового погіршення стану здоров'я працівника або його смерті внаслідок гострої серцево-судинної недостатності під час перебування на підземних роботах (видобування корисних копалин, будівництво, реконструкція, технічне переоснащення і капітальний ремонт шахт, рудників, копалень, метрополітенів, підземних каналів, тунелів та інших підземних споруд, геологорозвідувальні роботи, які проводяться під землею) чи після виведення працівника на поверхню з ознаками гострої серцево-судинної недостатності, що підтверджено медичним висновком;

2) скоєння самогубства працівником плавскладу на суднах морського, річкового та рибопромислового флоту в разі перевищення обумовленого колективним договором строку перебування у рейсі або його смерті під час перебування у рейсі внаслідок впливу психофізіологічних, небезпечних чи шкідливих виробничих факторів;

3) заподіяння працівникові під час виконання або в зв'язку з виконанням ним трудових обов'язків тілесних ушкоджень іншою особою або вбивства працівника. Оскільки частина друга ст. 2 КЗпП імперативно формулює право працівника на здорові і безпечні умови праці, власника слід визнати зобов'язаним, зокрема, забезпечити безпеку працівника, виключити посягання на життя і здоров'я працівника. Тому розслідуються, оформляються актом Н-1 і беруться на облік будь-які випадки заподіяння працівникові тілесних ушкоджень або його вбивства під час виконання або в зв'язку з виконанням ним трудових обов'язків, крім випадків, коли заподіяння працівникові тілесних ушкоджень або вбивство мали місце з особистих мотивів (якщо цей факт встановлено судом чи слідчим органом);

4) що сталися внаслідок раптового погіршення стану здоров'я працівника. За результатами розслідування акт за формою Н-1 складається, якщо стан здоров'я працівника погіршився внаслідок впливу шкідливих і небезпечних виробничих факторів, або якщо робота протипоказана працівникові відповідно до медичного висновку про стан його здоров'я, а потерпілий не проходив медичний огляд, передбачений законодавством (п. 10 Порядку).

7. Розслідуються, але не беруться на облік і не оформляються актами за формою Н-1 такі нещасні випадки:

1) які сталися з особами, які прямували на роботу або поверталися з неї пішки, на громадському або власному транспортному засобі (крім випадків, коли було укладено договір про використання власного транспорту в інтересах виробництва і нещасний випадок стався під час такого використання). У таких випадках розслідування здійснюється відповідно до Порядку розслідування та обліку нещасних випадків невиробничого характеру;

2) які сталися за місцем постійного проживання в польових і вахтових селищах. Слова «постійного проживання» (п. 18 Порядку) не означають таке місце, де прописаний (зареєстрований) працівник (тимчасово або постійно) відповідно до встановлених вимог. За умови зв'язку нещасного випадку з виконанням потерпілим трудових (посадових) обов'язків або з дією на нього небезпечних чи шкідливих виробничих факторів або середовища акт за формою Н-1 складається;

3) факти самогубств, природної смерті (із зазначеними вище винятками), а також нещасні випадки, які сталися під час вчинення працівником злочину або іншого правопорушення. Рішення про кваліфікацію нещасного випадку як такого, що має такі ознаки, приймається комісією з розслідування нещасного випадку, однак тільки за наявності і на підставі офіційного висновку відповідного органу (медичного висновку про факт звичайної смерті; прокуратури - про самогубство; суду - про визнання потерпілого таким, що вчинив злочин чи інше правопорушення);

4) які сталися внаслідок отруєння алкоголем, наркотичними засобами або іншими отруйними речовинами, а також унаслідок їх дії (асфіксія, зупинення серця тощо), крім випадків, коли це викликано застосуванням зазначених речовин у виробничих процесах, неправильним їх зберіганням або транспортуванням. Висновок про отруєння алкоголем або наркотичними засобами комісія з розслідування нещасного випадку робить на підставі письмового висновку медичного закладу. Не оформляються актом за формою Н-1 і не беруться на облік нещасні випадки, якщо потерпілий перебував у стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння і був відсторонений від роботи;

5) які сталися під час використання працівником в особистих цілях транспортних засобів підприємства без дозволу роботодавця, а також устаткування, механізмів, інструментів, крім випадків, що сталися внаслідок несправності цього устаткування, механізмів, інструментів.

Про такі нещасні випадки складається акт за формою НТ (невиробничий травматизм відповідно до Порядку розслідування та обліку нещасних випадків невиробничого характеру).

8. На працівників (потерпілих, очевидців або тих, хто виявив нещасний випадок) покладається обов'язок повідомити про це безпосереднього керівника, керівника робіт або іншу посадову особу та вжити заходів до надання необхідної допомоги потерпілому (п. 8 Порядку).

Обов'язок повідомити власника про кожний випадок звернення потерпілого з посиланням на нещасний випадок на виробництві без направлення підприємства покладається також на лікувально-профілактичні заклади, куди потерпілі звертаються за допомогою. Вони зобов'язані направляти екстрене повідомлення за встановленою формою також відповідному робочому органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, якщо нещасний випадок не був зареєстрований на підприємстві. У разі виявлення гострих професійних захворювань (отруєнь) інформація направляється до санітарно-епідеміологічної служби.

9. Керівник (інша посадова особа), яка одержала повідомлення про нещасний випадок, зобов'язаний: 1) терміново організувати медичну допомогу потерпілому, в разі потреби доставити його до лікувально-профілактичного закладу; 2) повідомити про те, що сталося, власника, профспілкову організацію; якщо нещасний випадок стався внаслідок пожежі - орган пожежної охорони; при гострому професійному захворюванні (отруєнні) - орган санепідемслужби; 3) зберігати до прибуття комісії з розслідування нещасного випадку обстановку на робочому місці та устаткування в тому стані, в якому вони були на момент події (якщо це не призведе до додаткових шкідливих наслідків); 4) вжити заходів до недопущення подібних випадків.

10. Власник зобов'язаний своїм наказом призначити комісію з розслідування нещасного випадку. До складу комісії включаються: керівник (спеціаліст) служби охорони праці підприємства (голова комісії), головний спеціаліст або керівник підрозділу підприємства, де стався нещасний випадок, представник первинної організації профспілки, членом якої є потерпілий (якщо потерпілий не є членом профспілкової організації, до комісії включається уповноважена найманими працівниками особа з питань охорони праці). До складу комісії можуть бути внесені й інші особи на розсуд керівника. У разі гострого професійного захворювання до складу комісії включається спеціаліст санепідемстанції.

На суднах морського, річкового та рибопромислового флоту під час плавання або перебування в іноземних портах комісія з розслідування нещасного випадку створюється капітаном судна з повідомленням власника судна.

Право брати участь у розслідуванні нещасного випадку має потерпілий або його довірена особа.

11. На комісію з розслідування нещасного випадку покладаються такі обов'язки:

1) обстежити місце нещасного випадку, провести опитування очевидців і осіб, причетних до нещасного випадку, за можливості одержати пояснення від потерпілого;

2) розглянути й оцінити відповідність умов праці вимогам нормативних актів про охорону праці;

3) установити обставини і причини нещасного випадку, виявити осіб, які допустили порушення нормативних актів щодо охорони праці, а також розробити заходи для запобігання подібним випадкам;

4) скласти акт розслідування нещасного випадку за формою Н-5 у двох примірниках, а також акт за формою Н-1 (у відповідних випадках - формою НПВ) про потерпілого у шести примірниках і подати його на затвердження роботодавцю.

Комісія зобов'язана до першого примірника акта за формою Н-5 додати: 1) акт за формою Н-1; 2) пояснення свідків, потерпілого; 3) при необхідності - схеми, фотографій та інші документи, що характеризують стан робочого місця; 4) медичний висновок про наявність в організмі потерпілого алкоголю, отруйних або наркотичних речовин.

12. На власника покладається обов'язок розглянути і затвердити акти за формою Н-1 (НПВ) протягом доби після закінчення розслідування. Проконтролювати своєчасність виконання цього обов'язку важко, оскільки законодавство не передбачає визначення з точністю до години і хвилин моменту закінчення розслідування та передачі актів власникові на затвердження. Тому слід зробити висновок про те, що акт за формою Н-1 (НПВ) повинен бути затверджений не пізніше наступного дня після закінчення розслідування і передачі власникові складених комісією актів. Якщо нещасний випадок стався за межами підприємств, добовий термін обчислюється після одержання необхідних матеріалів.

13. Власник зобов'язаний протягом трьох діб після затвердження акта забезпечити надсилання по одному примірнику акта форми Н-1 таким особам:

1) потерпілому або особі, яка представляє його інтереси (разом з актом розслідування нещасного випадку за формою Н-5);

2) керівникові (головному спеціалістові) цеху або іншого структурного підрозділу, де стався нещасний випадок, для здійснення заходів щодо запобігання таким випадкам надалі;

3) відповідному робочому органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань (разом з копією акта про розслідування нещасного випадку);

4) відповідному територіальному органу Держгірпромнагляду;

5) первинній організації профспілки, представник якої брав участь у роботі комісії, або уповноваженій найманими працівниками особі з питань охорони праці;

6) керівникові (спеціалістові) служби охорони праці (йому акт за формою Н-1 надсилається разом з першим примірником акта розслідування нещасного випадку і усіма матеріалами розслідування), який зобов'язаний забезпечити збереження акта разом з матеріалами розслідування протягом 45 років. При реорганізації підприємств акт разом з усіма додатками до нього передається правонаступникові, а за умови ліквідації підприємства - передається до державного архіву для подальшого зберігання протягом зазначеного терміну.

Інші примірники акта зберігаються до здійснення зазначених у ньому заходів, але не менше двох років.

У разі гострого професійного захворювання (отруєння) копія акта за формою Н-1 повинна бути надіслана до відповідної установи державної санітарно-епідеміологічної служби.

14. Встановлені такі особливості розслідування окремих нещасних випадків:

1) нещасні випадки, про які безпосередній керівник потерпілого або власник не були своєчасно попереджені, або внаслідок яких втрата працездатності настала не відразу, розслідуються незалежно від строку, коли стався нещасний випадок, протягом місяця з дня надходження заяви від потерпілого або особи, яка представляє інтереси потерпілого. Питання про складання акта про нещасний випадок за таких умов вирішуються комісією з розслідування відповідно до встановлених правил (п. 26 Порядку);

2) нещасний випадок, що стався на підприємстві з працівником іншого підприємства під час виконання ним завдання його керівника, розслідується підприємством, в якому стався нещасний випадок, за участю в комісії з розслідування представника підприємства, працівником якого є потерпілий. Нещасний випадок береться на облік підприємством, з яким потерпілий перебуває в трудових відносинах. Один примірник затвердженого акта залишається на підприємстві, де стався нещасний випадок, для усунення причин нещасного випадку, а інші надсилаються на підприємство, з яким потерпілий перебуває в трудових відносинах (п. 28 Порядку);

3) за місцем проведення роботи розслідуються і беруться на облік нещасні випадки, які сталися з працівниками, тимчасово переведеними на інше підприємство або такими, що працюють за сумісництвом (п. 29 Порядку);

4) нещасні випадки з працівниками, які виконують роботи під керівництвом своїх посадових осіб на виділених окремих територіях, об'єктах, дільницях іншого підприємства, розслідуються і беруться на облік підприємством, з яким працівники перебувають у трудових правовідносинах (п. 30 Порядку);

5) нещасні випадки з особовим складом аварійно-рятувальних формувань, що залучені до роботи на підприємстві на основі договорів з цими формуваннями та виконують роботи під керівництвом посадових осіб підприємства, розслідуються підприємством, на якому стався нещасний випадок за участю представників командування аварійно-рятувального формування (п. 31 Порядку);

6) нещасні випадки з працівниками Державної служби охорони, які охороняють об'єкти підприємства відповідно до договору, розслідуються і беруться на облік цими підрозділами. До комісії з розслідування нещасного випадку залучається представник підприємства. Аналогічним чином розслідуються нещасні випадки з працівниками інших підприємств, які надають послуги щодо охорони об'єктів (п. 32 Порядку);

7) якщо з автомобілів з водіями різних підприємств автотранспортним або іншим підприємством формується зведена автоколона, нещасні випадки з водіями такої автоколони розслідуються автотранспортним або іншим підприємством, яке сформувало зведену автоколону, за участю представника підприємства, яке направило відповідного водія на зазначені роботи (п. 33 Порядку);

8) нещасні випадки з учнями і студентами навчальних закладів, що сталися під час проходження ними виробничої практики або виконання робіт під керівництвом посадових осіб підприємства, розглядаються і беруться на облік підприємством. До комісії з розслідування нещасного випадку повинен бути включений представник навчального закладу (п. 34 Порядку);

9) нещасні випадки, що сталися під час виконання трудових обов'язків на транспортних засобах (автомобілях, поїздах, морських і річкових суднах тощо) за межами території підприємства, розслідуються в загальному порядку. При розслідуванні використовуються матеріали відповідних державних служб по нагляду за безпекою руху. Висновки цих служб надсилаються підприємству, у трудових відносинах з яким перебуває працівник, у 10-денний строк після їх підготовки (п. 35 Порядку);

10) нещасні випадки, що сталися з членами екіпажів (бригад) (незалежно від громадянства) на морських і річкових суднах, літаках, засобах залізничного транспорту, які перебувають за кордоном (у портах, на станціях, корабельних заводах, у майстернях тощо), розслідуються відповідно до Порядку. Якщо нещасний випадок стався з вини іноземного суб'єкта, що дає підстави для пред'явлення до нього майнових вимог, акт повинен бути поданий на підпис цьому суб'єктові. При його відмові підписати акт інформація про це направляється в консульство або посольство України у відповідній державі;

11) нещасні випадки, що сталися з працівниками на території підприємства або в іншому місці роботи під час перерви, що надається згідно з правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства, а також під час перебування працівника на території підприємства у зв'язку з проведенням виробничої наради, одержанням заробітної плати, проходженням обов'язкового медичного огляду або проведенням з дозволу чи ініціативи роботодавця професійних та кваліфікаційних конкурсів і тренувальних занять, розслідуються та беруться на облік згідно з вимогами Порядку.

15. Спеціальне розслідування проводиться за фактами нещасних випадків групових (тобто таких, що сталися одночасно з двома і більше працівниками незалежно від тяжкості ушкодження здоров'я), із смертельним наслідком, смерті на підприємстві, зникнення працівника під час виконання трудових обов'язків. За рішенням органу Держгірпромнагляду проводиться спеціальне розслідування інших нещасних випадків з тяжкими наслідками, в тому числі з можливою інвалідністю потерпілого.

16. На власника покладається обов'язок повідомити про нещасний випадок, який підлягає спеціальному розслідуванню, такі органи:

1) відповідний територіальний орган Держгірпромнагляду;

2) орган прокуратури за місцем виникнення нещасного випадку;

3) робочий орган виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

4) міністерство або інший орган управління майном. У разі його відсутності повідомлення надсилається місцевому органу виконавчої влади або виконавчому органу місцевого самоврядування;

5) відповідну установу санітарно-епідеміологічної служби (лише в разі гострих професійних захворювань, отруєнь);

6) первинну організацію профспілки, членом якої є потерпілий;

7) відповідний орган з питань захисту населення від надзвичайних ситуацій.

17. Для спеціального розслідування нещасного випадку комісія призначається наказом керівника територіального органу Держгірпромнагляду за погодженням з органами, представники яких входять до складу комісії з розслідування. До складу комісії включаються:

1) посадова особа відповідного органу по нагляду за охороною праці (голова комісії);

2) представник відповідного робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

3) представник органу, до сфери управління якого належить підприємство, а в разі його відсутності - місцевого органу виконавчої влади;

4) керівник (спеціаліст) служби охорони підприємства або інший представник роботодавця;

5) представник первинної організації профспілки, членом якої є потерпілий. Якщо потерпілий не є членом профспілки, до складу комісії включається уповноважена найманими працівниками особа з питань охорони праці;

6) представник вищестоящого профспілкового органу;

7) спеціаліст санепідемслужби (в разі професійного захворювання або отруєння);

8) у разі необхідності для участі в розслідуванні залучаються представники інших зацікавлених організацій (штабу цивільної оборони і надзвичайних ситуацій, органів охорони здоров'я тощо).

18. Комісію із спеціального розслідування нещасних випадків, що сталися на ядерних установках, призначає Держатомрегулювання.

Комісію із спеціального розслідування нещасних випадків, що сталися під час катастроф та аварій з повітряними, морськими та річковими суднами, рухомим складом залізничного транспорту утворює відповідний орган нагляду за безпекою польотів, судноплавства, руху з обов'язковим виключенням до неї представників Держгірпромнагляді, відповідного робочого органу Фонду, профспілкової організації, вищестоящого органу профспілки. Головою комісії призначається посадова особа відповідного органу нагляду за безпекою польотів, судноплавства, руху.

19. Комісія із спеціального розслідування групових нещасних випадків, в результаті яких загинуло 5 і більше осіб або травмовано 10 і більше осіб, затверджується наказом Держгірпромнагляду, якщо з цього приводу не було прийнято спеціального рішення Кабінетом Міністрів України.

20. Для встановлення причин нещасного випадку і розроблення заходів щодо запобігання їм в майбутньому комісія з спеціального розслідування має право вимагати залучення до розслідування за рахунок підприємства експертів, спеціалістів науково-дослідних, проектно-конструкторських та інших організацій, органів виконавчої влади і державного нагляду за охороною праці. Експертна комісія створюється власником за вимогою комісії з спеціального розслідування.

За вимогою комісії з спеціального розслідування власник зобов'язаний:

- зробити фотознімки місця нещасного випадку, пошкодженого об'єкта, устаткування, інструменту, а також надати технічну документацію та інші необхідні матеріали;

- надати для роботи комісії з спеціального розслідування приміщення, транспорт, засоби зв'язку;

- провести медичне обстеження працівників відповідної дільниці підприємства (в разі гострого професійного захворювання або отруєння);

- забезпечити проведення лабораторних досліджень і випробувань, виконання технічних розрахунків та інших необхідних робіт;

- забезпечити передрук і тиражування необхідної кількості матеріалів спеціального розслідування.

21. Граничний термін проведення спеціального розслідування - 10 днів. Результатом роботи комісії є акт спеціального розслідування (за формою Н-5), який підписується головою та всіма членами комісії. На підставі цього акта відповідно до висновків комісії складається акт за формою Н-1 на кожного потерпілого. Власник зобов'язаний затвердити ці акти не пізніше доби після підписання акта спеціального розслідування.

22. Власник зобов'язаний у п'ятиденний термін розглянути матеріали спеціального розслідування нещасного випадку і видати наказ за результатами розслідування. У наказі повинні бути передбачені заходи, спрямовані на запобігання подібним нещасним випадкам у майбутньому. Цим самим наказом власник зобов'язаний вирішити питання про притягнення до відповідальності осіб, які допустили порушення вимог законодавства про охорону праці.

23. Порядок розслідування та обліку хронічних професійних захворювань і отруєнь визначається пунктами 68-74 Порядку. Віднесення захворювання до професійного проводиться відповідно до Переліку професійних захворювань.

У разі підозри на професійне захворювання лікувально-профілактичний заклад направляє працівника на консультацію до спеціаліста з профпатології міста (області). Для визначення остаточного діагнозу і зв'язку захворювання з впливом виробничих факторів і трудового процесу спеціаліст з профпатології направляє хворого до відповідного спеціалізованого лікувально-профілактичного закладу. Перелік спеціалізованих лікувально-профілактичних закладів, які мають право встановлювати остаточний діагноз щодо професійних захворювань затверджується та переглядається кожні п'ять років Міністерством охорони здоров'я. У спірних випадках діагноз профзахворювання встановлюється Інститутом медицини праці Академії медичних наук. Він виносить остаточне рішення щодо зв'язку захворювання з умовами праці працівника. У разі незгоди працівника з висновками щодо зв'язку захворювання з умовами праці працівник має право звернутися із скаргою до суду.

Лікувально-профілактичні заклади визначають зв'язок профзахворювання з умовами праці працівника на основі клінічних даних і санітарно-гігієнічної характеристики умов праці, яку складає санепідемстанція. Санепідемстанції видають такі характеристики на запити керівників лікувально-профілактичних закладів, які обслуговують підприємства, спеціалістів із профпатології міста (області), завідувачів спеціальних відділень профпатології міських (обласних) лікарень, науково-дослідних інститутів гігієни праці і профзахворювань.

Професійний характер захворювання визначається експертною комісією у складі спеціалістів лікувально-профілактичного закладу, закладів охорони здоров'я, яким надано таке право. У разі необхідності до роботи експертної комісії залучаються спеціалісти (представники) підприємства, робочого органу виконавчої дирекції Фонду, профспілкової організації, членом якої є потерпілий.

За результатами роботи експертної комісії на кожного потерпілого лікувально-профілактичні заклади, які мають право встановлювати остаточний діагноз профзахворювання, складають повідомлення за формою П-3 та надсилають його підприємству, де працює хворий, санепідемстанції та лікувально-профілактичному закладу, який обслуговує дане підприємство, відповідному органу виконавчої дирекції Фонду.

24. Власник зобов'язаний провести розслідування причин професійних захворювань протягом 10 днів після одержання повідомлення про профзахворювання. Для проведення розслідування керівник підприємства своїм наказом створює комісію. До складу комісії входять: представник санепідемстанції (голова комісії), представник лікувально-профілактичного закладу, представник підприємства, представник профспілкової організації, членом якої є хворий (або уповноважений трудового колективу з питань охорони праці).

25. На власника покладається обов'язок надати комісії з розслідування: 1) дані лабораторних досліджень шкідливих факторів виробничого процесу з інструментальними вимірюваннями їх значень; 2) документацію на виробничий процес (технологічні регламенти, вимоги і нормативи з безпеки тощо). Власник зобов'язаний також для роботи комісії з розслідування надати приміщення, транспорт, засоби зв'язку, забезпечити друкування, оформлення і тиражування матеріалів тощо.

26. Комісія з розслідування одержує письмові пояснення від посадових осіб або інших працівників по суті розслідування, проводить гігієнічну оцінку умов праці хворого за матеріалами раніше проведених атестацій робочих місць, результатів обстежень і досліджень.

Акт розслідування профзахворювання за формою П-4 складається комісією протягом трьох діб після закінчення розслідування в шести примірниках, які після затвердження надсилаються роботодавцем: 1) хворому; 2) до лікувально-профілактичного закладу, який обслуговує підприємство; 3) робочому органу виконавчої дирекції Фонду; 4) у профспілкову організацію, членом якої є хворий. Один примірник акта залишається в санепідемстанції для аналізу і контролю за виконанням намічених заходів. На підприємстві перший примірник акта розслідування зберігається протягом 45 років.

27. Якщо профзахворювання виявлено у працівника, направленого для роботи в іншому підприємстві, розслідування проводиться під керівництвом санепідемстанції, яка здійснює нагляд за підприємством, на якому виявлено профзахворювання. У роботі комісії з розслідування профзахворювань бере участь представник підприємства, з яким потерпілий (хворий) перебуває в трудових відносинах.

Реєстрація та облік профзахворювання в розглянутому випадку здійснюється підприємством, з яким хворий перебуває в трудових відносинах, санепідемстанцією, яка здійснює контроль за цим підприємством і відповідним робочим органом виконавчої дирекції Фонду.

Стаття 172. Застосування праці інвалідів

У випадках, передбачених законодавством, на власника або уповноважений ним орган покладається обов'язок організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування інвалідів відповідно до медичних рекомендацій, встановити на їх прохання неповний робочий день або неповний робочий тиждень та створити пільгові умови праці.

Залучення інвалідів до надурочних робіт та робіт у нічний час без їх згоди не допускається (статті 55, 63).

1. Частина перша ст. 172 КЗпП не зобов'язує безпосередньо власника забезпечувати умови для використання праці інвалідів, а відсилає до спеціального законодавства, яке повинне регулювати відповідні суспільні відносини.

2. Безумовний обов'язок власника забезпечити відповідно до медичних рекомендацій перепідготовку і працевлаштування інваліда, встановлення пільгових умов і режиму роботи випливає із частини п'ятої ст. 6 Закону «Про охорону праці».

За інвалідом внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання визнається право на професійну орієнтацію, професійне навчання або перекваліфікацію за рахунок власника. Крім того, за період професійної орієнтації, професійного навчання і перекваліфікації, визначених індивідуальною програмою реабілітації, якщо з дня встановлення інвалідності минуло не більше одного року, працівник-інвалід має право на щомісячні страхові виплати в розмірі середнього заробітку за рахунок коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (ст. 23 Закону «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»).

3. Інваліди внаслідок загального захворювання або побутової травми, інвалідність яких встановлена в період, коли вони перебували в трудових відносинах, підлягають переведенню на іншу роботу на цьому підприємстві відповідно до рекомендації медико-соціальної експертної комісії на підставі частини першої ст. 170 КЗпП.

4. Для працевлаштування інвалідів підприємствам, установам і організаціям усіх форм власності встановлюються нормативи робочих місць у розмірі не менше (можна більше) чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих (а не лише робітників). Якщо кількість працюючих не менше ніж 8 і не більше ніж 25 осіб, встановлюється норматив у кількості одного робочого місця (ст. 19 Закону «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»). Якщо на підприємстві, в установі, організації працює менше інвалідів, ніж це передбачено нормативом, такі підприємства, установи, організації зобов'язані щорічно відраховувати до Фонду соціального захисту інвалідів цільові кошти на створення робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі середньорічної заробітної плати працівників на даному підприємстві. Розмір цих відрахувань для підприємств з кількістю працюючих від 8 до 25 осіб складає 50% річної середньої заробітної плати на підприємстві (ст. 20 зазначеного Закону).

5. Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам та атестоване спеціальною комісією за участю представників МСЕК, органу державного нагляду за охороною праці, громадських організацій інвалідів і введене в дію шляхом влаштування на нього інваліда. При цьому робочим місцем інваліда може бути:

1) звичайне робоче місце, якщо за умовами праці та з урахуванням фізичних можливостей інваліда воно може бути використано для його працевлаштування;

2) спеціалізоване місце інваліда - робоче місце, обладнане спеціальним технічним оснащенням, пристосуваннями і пристроями для праці інваліда залежно від анатомічних дефектів або нозологічних форм захворювання та з урахуванням рекомендацій МСЕК, професійних навичок і знань інваліда.

6. Обов'язок власника встановити на прохання працівника-інваліда неповний робочий день або неповний робочий тиждень, створити пільгові умови праці передбачена в статті, що коментується, а також випливає з частини третьої ст. 18 Закону «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», якщо індивідуальною програмою реабілітації інваліда передбачена необхідність надання йому відповідних пільгових умов.

7. Забороняючи залучати інвалідів без їх згоди до надурочної роботи, а також роботи в нічний час, частина друга ст. 172 КЗпП відсилає до статей 55 і 63 КЗпП, які не допускають залучення інвалідів до надурочної та нічної роботи, якщо це суперечить медичним рекомендаціям, навіть за наявності згоди працівника.

Стаття 173. Відшкодування шкоди в разі ушкодження здоров'я працівників

Шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

1.3 1 квітня 2001 р. введено у дію Закон «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності». З цього дня обов'язок виплати працівникам грошових сум у зв'язку з ушкодженням здоров'я на виробництві та професійним захворюванням перейшов до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань.

2. Формально ст. 173 із Кодексу законів про працю не вилучена. Слід очікувати, що Верховна Рада України внесе до Кодексу законів про працю зміни, пов'язані з фактичним зупиненням дії ст. 173 КЗпП.