Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників
| Вид материала | Закон |
- Про результати нагляду за додержанням, 136.09kb.
- Типові тематичний план І програма навчання посадових осіб І спеціалістів з питань охорони, 193.21kb.
- Книга перша, 2833.03kb.
- Ації праці, належних безпечних умов праці, підвищення її продуктивності та ефективності,, 84.75kb.
- Законодавство про охорону праці, 7656.52kb.
- Закону України "Про охорону праці", 373.73kb.
- Ки життєдіяльності педагогічних працівників навчальних закладів, що проводять інструктажі, 19.64kb.
- Міністерство юстиції україни головне управління юстиції у Полтавській області Методичні, 551.75kb.
- «вирішення індивідуальних трудових спорів», 153.95kb.
- Україна врадіївська районна державна адміністрація миколаївської області розпорядження, 20.02kb.
Стаття 161. Заходи щодо охорони праці
Власник або уповноважений ним орган розробляє за участю професійних спілок і реалізує комплексні заходи щодо охорони праці відповідно до Закону України «Про охорону праці». План заходів щодо охорони праці включається до колективного договору.
1. Ст. 161 КЗпП і ст. 22 Закону "Про охорону праці" передбачають необхідність розробки комплексних заходів щодо охорони праці, які включають заходи щодо забезпечення працівникам соціальних гарантій у сфері охорони праці на рівні, не нижчому за передбачений законодавством, щодо досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці, виробничого середовища, підвищення існуючого рівня охорони праці, запобігання випадкам виробничого травматизму, професійним захворюванням і аваріям.
2. Конкретні заходи, які слід вносити до плану заходів щодо охорони праці, який є додатком до колективного договору, зазначені в Спільних рекомендаціях державних і профспілкових органів.
Стаття 162. Кошти на заходи по охороні праці
Для проведення заходів по охороні праці виділяються у встановленому порядку кошти і необхідні матеріали. Витрачати ці кошти і матеріали на інші цілі забороняється.
Порядок використання зазначених коштів і матеріалів визначається в колективних договорах.
Трудові колективи контролюють використання коштів, призначених на охорону праці.
1. Стаття 19 Закону «Про охорону праці» не передбачає створення фондів охорони праці. Передбачається, що фінансування заходів з охорони праці здійснюється за рахунок бюджетів, що не виключає використання інших джерел фінансування.
2. Фонд соціального страхування від нещасних випадків забезпечує фінансування заходів, передбачених національною, галузевими, регіональними програмами поліпшення стану безпеки, умов праці та виробничого середовища, планами наукових досліджень з охорони та медицини праці, навчання і підвищення кваліфікації відповідних спеціалістів з питань охорони праці, організації розроблення і виробництва засобів індивідуального та колективного захисту працівників, розроблення, видання, розповсюдження нормативних актів, журналів, спеціальної літератури, а також інших профілактичних заходів відповідно до завдань страхування від нещасних випадків (частина друга ст. 25 Закону «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»).
3. На підприємства покладається обов'язок фінансування заходів щодо охорони праці. Мінімальні витрати підприємств на проведення заходів з охорони праці мають становити не менш ніж 0,5% від суми продукції, яка реалізована. Для юридичних осіб, що фінансуються з бюджетів, цей показник становить 0,2% фонду оплати праці. Визначення в частині п'ятій ст. 19 Закону «Про охорону праці» витрат на охорону праці, які можуть відноситися на валові витрати платників податку на прибуток, є некоректним, оскільки ці відносини регулюються актами податкового законодавства. Витрати на охорону праці, що здійснюються в формі оплати товарів, робіт, послуг, що придбава-ються для використання підприємством у власній господарській діяльності, включаються у їх валові витрати (ч. 5.1 ст. 5 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств»). Спеціально зазначається на право платників податку на прибуток включати до валових витрат витрати на забезпечення працівників спеціальним одягом, взуттям, обмундируванням, що необхідні для виконання професійних обов'язків, а також продуктами спеціального харчування (п. 5.4.1 ч. 5.4 ст. 5 того самого Закону).
Стаття 163. Видача спеціального одягу та інших засобів індивідуального захисту
На роботах із шкідливими та небезпечними умовами праці, а також роботах, пов'язаних із забрудненням або здійснюваних у несприятливих температурних умовах, працівникам видаються безплатно за встановленими нормами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту.
Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний організувати комплектування та утримання засобів індивідуального захисту відповідно до нормативних актів про охорону праці.
1. В Україні діє ГОСТ 12.4.011-89 «Система стандартів безпеки праці. Засоби захисту працюючих. Загальні вимоги і класифікація». Цей стандарт передбачає застосування засобів колективного та індивідуального захисту працюючих. Стаття, що коментується, присвячена видачі працівникам засобів індивідуального захисту.
2. Засоби індивідуального захисту видаються працівникам тих професій і посад, що передбачені типовими галузевими нормами безплатної видачі працівникам спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту, відповідними галузевими нормами, розробленими і затвердженими на основі типових. До останнього часу в Україні застосовували переважно типові галузеві норми, затверджені державними органами Союзу РСР. Але вже почалася робота із затвердження таких норм державними органами України. Зокрема, наказами Держнаглядохоронпраці затверджені Типові галузеві норми безплатної видачі працівникам спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту в харчовій промисловості (масложирове, спиртове, лікеро-горілчане, пиво безалкогольне, кондитерське, тютюнове та тютюново-ферментаційне, парфумерно-косметичне і ефіроолійне виробництво); Типові норми безплатної видачі спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту працівникам сільського і водного господарства; Типові норми безплатної видачі спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту працівникам елеваторної, мукомельно-круп'яної та комбікормової промисловості; Типові норми безплатної видачі спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту працівникам зв'язку. Ця робота продовжується. Так, наказами Держгірпромнагляду затверджені Норми безплатної видачі спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту працівникам радіоелектронної промисловості; Норми безплатної видачі спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту працівникам, зайнятим на підприємствах промисловості будівельних матеріалів; Норми безплатної видачі спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту працівникам приладобудівної промисловості.
На власника покладається обов'язок забезпечувати хімчистку, прання, ремонт та інші види догляду за спецодягом та іншими засобами захисту в той час, коли працівники не зайняті на роботі (у період міжзмінних перерв, у вихідні дні). Якщо ж виконання цієї вимоги неможливе або недоцільне, власник зобов'язаний видавати працівникові два комплекти засобів захисту. У цьому разі термін ношення цих речей подвоюється.
3. Від спецодягу, що видається працівникам відповідно до правил статті, що коментується, слід відрізняти санітарний одяг, який видається працівникам медичних закладів, підприємств побутового обслуговування населення, торгівлі, громадського харчування. Порядок видачі санітарного одягу визначається відповідними галузевими правилами. Щодо підприємств торгівлі і громадського харчування чинними є Норми видачі санітарного одягу, санітарного взуття і санприладдя для працівників підприємств системи Міністерства торгівлі СРСР, що буди свого часу затверджені наказом Міністерства торгівлі СРСР за погодженням з Міністерством охорони праці СРСР і ЦК профспілки працівників державної торгівлі і споживчої кооперації. На підставі цих Норм відповідні умови слід включати до колективного договору.
4. Обов'язок забезпечення працівників спеціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами індивідуального захисту (далі - засоби індивідуального захисту) лежить на всіх роботодавцях незалежно від форм власності.
5. Положення про порядок забезпечення працівників спеціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами індивідуального захисту затверджене наказом Держнаглядохоронпраці. Це Положення визначає порядок видачі спеціального одягу, догляду за ним і користування ним. Додатком до названого Положення є форма Особової картки, в якій враховується видача і повернення працівниками засобів індивідуального захисту.
6. Засоби індивідуального захисту є власністю підприємства. Власник зобов'язаний виділити для збереження засобів індивідуального захисту спеціально обладнані приміщення (гардеробні). Працівники зобов'язані дотримуватися встановленого порядку користування засобами індивідуального захисту та їх збереження. Вони мають право залишати в себе засоби індивідуального захисту в неробочий час лише у випадках, передбачених в угодах і колективних договорах, якщо на підприємствах немає умов для зберігання засобів індивідуального захисту поблизу робочих місць (наприклад, на лісозаготівлях, геологорозвідувальних роботах тощо).
7. За незбереження засобів індивідуального захисту працівники несуть матеріальну відповідальність відповідно до п. 1 ст. 133 і п. 5 ст. 134 КЗпП. Але вони не несуть такої відповідальності в тому разі, якщо незбереження засобів індивідуального захисту було викликане відсутністю умов для їх збереження на підприємстві в період неробочого часу.