Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників

Вид материалаЗакон

Содержание


Стаття 158. Обов'язок власника або уповноваженого ним органу щодо полегшення і оздоровлення умов праці працівників
Стаття 159. Обов'язок працівника виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці
Стаття 160. Контроль за додержанням вимог нормативних актів про охорону праці
Подобный материал:
1   ...   71   72   73   74   75   76   77   78   ...   104

Стаття 158. Обов'язок власника або уповноваженого ним органу щодо полегшення і оздоровлення умов праці працівників


Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний вживати заходів щодо полегшення і оздоровлення умов праці працівників шляхом впровадження прогресивних технологій, досягнень науки і техніки, засобів механізації та автоматизації виробництва, вимог ергономіки, позитивного досвіду з охорони праці, зниження та усунення запиленості та загазованості повітря у виробничих приміщеннях, зниження інтенсивності шуму, вібрації, випромінювань тощо.

1. У статті, що коментується, докладніше, ніж у частині четвертій ст. 153 КЗпП, формулюється обов'язок власника щодо полегшення і оздоровлення умов праці працівників. Власникові приписується з метою полегшення і оздоровлення умов праці впроваджувати прогресивні технології, досягнення науки і техніки, засоби механізації та автоматизації виробництва, досягнення ергономіки, передовий досвід, вживати заходів до зниження та усунення запиленості, загазованості повітря у виробничих приміщеннях, зниження інтенсивності шуму, вібрації, випромінювань тощо.

2. Стаття, що коментується, є підставою для висування виборним органом первинної профспілкової організації або іншим органом, що представляє інтереси найманих працівників, при укладенні колективного договору відповідних вимог до власника.

Стаття 159. Обов'язок працівника виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці


Працівник зобов'язаний:

знати і виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці, правила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, користуватися засобами колективного та індивідуального захисту;

додержувати зобов'язань щодо охорони праці, передбачених колективним договором (угодою, трудовим договором) та правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства, установи, організації;

проходити у встановленому порядку попередні та періодичні медичні огляди;

співробітничати з власником або уповноваженим ним органом у справі організації безпечних та нешкідливих умов праці, особисто вживати посильних заходів щодо усунення будь-якої виробничої ситуації, яка створює загрозу його життю чи здоров'ю або людей, які його оточують, і навколишньому природному середовищу, повідомляти про небезпеку свого безпосереднього керівника або іншу посадову особу.

1. Стаття, що коментується, визнає працівника зобов'язаним додержувати нормативних актів про охорону праці, правил внутрішнього трудового розпорядку в частині охорони праці, а також умов колективного і трудового договорів. Навіть якщо порушення норм і умов охорони праці створює загрозу життю і здоров'ю лише самого працівника (порушника), воно може тягти за собою застосування до працівника всього комплексу правових заходів впливу, які допускаються законодавством про працю (позбавлення премії, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо). У ст. 14 Закону «Про охорону праці» формулюється обов'язок працівника дбати про особисту безпеку і здоров'я, а також про безпеку і здоров'я людей, що його оточують, як в процесі виконання будь-яких робіт, так і під час перебування на території підприємства.

2. У разі невиконання працівником обов'язків, передбачених ст. 159 КЗпП, за відсутності його вини, власник також повинен вжити заходів. Зокрема, якщо працівник не може вивчити відповідні правила і належно пройти перевірку знань з питань охорони праці, він після повторної перевірки знань підлягає звільненню відповідно до п. 2 ст. 40 КЗпП, якщо немає можливості перевести працівника на іншу роботу.

3. Про обов'язок працівника проходити у відповідних випадках медичні огляди (див. коментар до ст. 169 КЗпП).

4. Ушкодження здоров'я працівника внаслідок нещасного випадку або професійного захворювання, які настали внаслідок порушення працівником нормативних актів про охорону праці, визнається страховим випадком, що дає працівникові право на одержання страхових виплат і відповідних соціальних послуг. Лише розмір одноразової допомоги, що виплачується працівникові при стійкій втраті професійної працездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві, може зменшуватися (не більше ніж на 50 відсотків), якщо комісія з розслідування нещасного випадку встановить, що ушкодження здоров'я відбулося не тільки з вини роботодавця, а й внаслідок порушення правил з охорони праці потерпілим (п. 2 ст. 34 Закону «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»).

Стаття 160. Контроль за додержанням вимог нормативних актів про охорону праці


Постійний контроль за додержанням працівниками вимог нормативних актів про охорону праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Трудові колективи через обраних ними уповноважених, професійні спілки в особі своїх виборних органів і представників контролюють додержання всіма працівниками нормативних актів про охорону праці на підприємствах, в установах, організаціях.

1. Стаття, що коментується, регулює відносини, пов'язані із здійсненням контролю за охороною праці власником, трудовим колективом, створеними ними службами та органами, а також професійними спілками. Про державний контроль і нагляд див. коментар до статей 259-265 КЗпП.

2. Обов'язок здійснення постійного контролю за додержанням працівниками вимог нормативних актів про охорону праці покладається на власника або уповноважений ним орган. На підставі правила частини першої ст. 160 КЗпП створення відповідних служб і призначення посадових осіб не звільняють власника від обов'язку постійно контролювати дотримання вимог нормативних актів про охорону праці. Здійснення такого контролю означає не лише обов'язок контролювати додержання правил з охорони праці при виконанні робіт, а й обов'язок контролювати додержання вимог нормативних актів про організацію охорони праці, які стосуються створення і діяльності служби охорони праці підприємства, діяльності посадових осіб підприємства, розподілу відповідни> обов'язків між керівниками структурних підрозділів, функціонування органів громад ського контролю за охороною праці.

3. Для безпосереднього управління охороною праці на підприємстві створюється служба охорони праці. Ліквідація цієї служби допускається лише у разі ліквідації підприємства (частина восьма ст. 15 Закону «Про охорону праці»). Служба охорони праці створюється не тільки на підприємствах сфери виробництва, а й на всіх інших підприємствах і в організаціях. Вона може створюватися залежно від чисельності працюючих на підприємстві у вигляді самостійного структурного підрозділу, групи спеціалістів або окремого спеціаліста, який може працювати на умовах сумісництва. На підприємствах виробничої сфери з чисельністю працюючих 50 і більше створення служби охорони праці в складі одного спеціаліста, який працює на умовах сумісництва, не допускається (частина друга ст. 15 Закону «Про охорону праці»). Стаття 23 Закону «Про охорону праці» не допускає формування служби охорони праці на підприємствах з чисельністю працюючих менше ніж 50 осіб шляхом доручення відповідних обов'язків працівникам у порядку суміщення професій (посад), але допускає покладення функції служби охорони праці на працівника, прийнятого на роботу за сумісництвом. При кількості працюючих менше ніж 20 осіб для виконання зазначених функцій можуть залучатися сторонні спеціалісти на договірних засадах (договір повинен укладатись з організацією, яка бере на себе такі функції і покладає їх виконання на конкретного спеціаліста. Однак на підприємствах невиробничої сфери це можливо. Служба охорони праці підпорядкована безпосередньо керівникові підприємства і прирівнюється до основних виробничо-технічних служб (ст. 15 Закону «Про охорону праці»).

4. Служба охорони праці комплектується спеціалістами за профілем виробництва з вищою освітою і стажем роботи за цим профілем не менше трьох років. Прийняття на таку роботу спеціалістів з середньою спеціальною освітою допускається як виняток. Зазначені вимоги не поширюються на працівників служб охорони праці, прийнятих на роботу до затвердження Типового положення про службу охорони праці (3 серпня 1993 року).

5. Служба охорони праці підприємства організує проведення правових, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних, соціально-економічних і лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на запобігання нещасним випадкам, професійним захворюванням, аваріям тощо.

6. Служба охорони праці контролює:

1) дотримання законодавства про охорону праці, вимог державних міжгалузевих і галузевих актів про охорону праці;

2) виконання приписів органів державного контролю за охороною праці та інших органів з нагляду за охороною праці, пропозицій і подань уповноважених трудових колективів і профспілок з питань нагляду за охороною праці;

3) відповідність нормативним актам про охорону праці машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, технологічних процесів, засобів протиаварійного, колективного та індивідуального захисту;

4) своєчасне проведення навчання, інструктажів, перевірки знань з питань охорони праці;

5) забезпечення тих, хто працює, засобами індивідуального захисту, лікувально-профілактичним харчуванням, мийними засобами, санітарно-побутовими приміщеннями, надання працівникам пільг і компенсацій, пов'язаних з важкими і шкідливими умовами праці;

6) дотримання вимог законодавства, які стосуються праці жінок і підлітків;

7) проходження медичних оглядів, якщо це є обов'язковим;

8) витрата коштів фонду охорони праці;

9) виконання заходів щодо охорони праці, встановлених колективним договором, наказів, розпоряджень з охороні праці, заходів, зазначених в актах розслідування нещасних випадків.

7. Спеціалістам з охорони праці надаються такі права:

1) видавати керівникам структурних підрозділів підприємства обов'язкові для виконання приписи про усунення недоліків у забезпеченні охорони праці. Розпорядження спеціалістів з охорони праці має право скасувати лише керівник підприємства;

2) одержувати від посадових осіб необхідні відомості, документацію і пояснення з питань охорони праці;

3) вимагати відсторонення від роботи осіб, які не пройшли медичний огляд, навчання, інструктаж, перевірку знань, і тих, які не мають допуску до відповідних робіт або не виконують нормативів з охорони праці;

4) зупиняти роботу виробництв, дільниць, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва у разі порушень, які створюють загрозу для життя чи здоров'я працюючих;

5) направляти подання керівникові підприємства про притягнення до відповідальності працівників, які порушують вимоги щодо охорони праці.

8. Повноваження щодо охорони праці надані також найманим працівникам. Вони здійснюють громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці через обраних ними уповноважених з питань охорони праці. Термін «уповноважені найманими працівниками особи з питань охорони праці» введено в обіг статтями 16 і 42 Закону «Про охорону праці». До приведення підзаконних актів у відповідність до Закону «Про охорону праці» на уповноважених найманими працівниками осіб з питань охорони праці поширюється чинність правових норм щодо уповноважених трудових колективів з питань охорони праці.

Уповноважені найманими працівниками з питань охорони праці мають право безперешкодно перевіряти на підприємстві виконання вимог щодо охорони праці і вносити обов'язкові для розгляду власником пропозиції про усунення порушень нормативних актів з безпеки і гігієни праці (частина перша ст. 42 Закону «Про охорону праці»).

9. Уповноважені найманими працівниками з питань праці обираються найманими працівниками підприємств та їх структурних підрозділів з числа досвідчених та ініціативних працівників на строк повноважень органу самоврядування відповідного трудового колективу. Чисельність уповноважених визначається найманими працівниками, виходячи з необхідності забезпечення безперервного громадського контролю за станом безпеки та умов праці в кожному виробничому підрозділі. Після обрання, в місячний термін, уповноважені повинні пройти навчання з питань охорони праці за рахунок власника за програмою, складеною службою охорони праці підприємства за погодженням з органом самоврядування трудового колективу і виборним органом первинної профспілкової організації. Програма затверджується керівником підприємства.

10. Уповноважені особи з питань охорони праці виконують свої громадські обов'язки безпосередньо в процесі праці. Звільнення їх від роботи із збереженням заробітної плати на строк, встановлений колективним договором, допускається лише у разі залучення їх до перевірки стану безпеки і умов праці посадовими особами міністерств, відомств, об'єднань, підприємств, місцевих органів виконавчої влади, органів державного нагляду та органів громадського контролю за охороною праці (п. 1.7 Типового положення про діяльність уповноважених найманими працівниками осіб з питань охорони праці). Однак ст. 42 Закону «Про охорону праці» дещо розширює повноваження уповноважених осіб, надає їм право безперешкодно перевіряти виконання вимог про охорону праці і вносити роботодавцеві обов'язкові для розгляду пропозиції про усунення виявлених порушень. Ця ж стаття передбачає обов'язки роботодавця забезпечувати уповноважених осіб необхідними коштами, звільняти від роботи для виконання цих функцій на строк, який встановлено колективним договором, із збереженням середнього заробітку. Встановлюється гарантія для уповноважених осіб: їх звільнення, притягнення до дисциплінарної або матеріальної відповідальності є можливим лише за згодою найманих працівників, яка надається в порядку, що встановлений колективним договором.

11. Право на здійснення громадського контролю за виконанням законодавства про охорону праці надане також професійним спілкам в особі їх виборних органів та представників. Стаття 41 Закону «Про охорону праці» надає право професійним спілкам здійснювати контроль за додержанням власником нормативних актів про охорону праці, створенням безпечних і нешкідливих умов праці, належного виробничого побуту для працівників, забезпеченням їх засобами індивідуального та колективного захисту.

Профспілкам надається право безперешкодно перевіряти стан умов і безпеки праці, виконання відповідних програм і зобов'язань власників відповідно до колективних договорів (угод). Вони мають право вносити власникам, державним органам подання з питань охорони праці та одержувати на них аргументовані відповіді. Професійні спілки мають право на проведення незалежної експертизи умов праці, а також об'єктів виробничого призначення, що проектуються, будуються або експлуатуються, на відповідність їх нормативно-правовим актам з охорони праці.

12. Рекомендаційним органом з питань охорони праці є комісії з питань охорони праці підприємств. їх створення не є обов'язковим. Відповідно до ст. 16 Закону «Про охорону праці» такі комісії можуть створюватися на підприємствах за рішенням трудового колективу. До складу комісії мають входити представники власника, профспілок, уповноважені найманими працівниками особи, спеціалісти з питань безпеки, гігієни праці та представники інших служб підприємства. Тут не міститься будь-яких вимог до співвідношення кількості представників відповідних сторін. Але Типове положення про комісію з питань охорони праці підприємства, затверджене наказом Держгірпромнагляду, встановлює, що комісія створюється на основі рівного представництва осіб від власника і трудового колективу.

13. Комісія з питань охорони праці вносить власникові та органу самоврядування трудового колективу пропозиції щодо регулювання відносин в галузі охорони праці, має право створювати робочі групи для прийняття погоджених рішень з питань охорони праці, одержувати необхідну інформацію, здійснювати контроль за додержанням законодавства про охорону праці, делегує своїх представників для участі в обговоренні питань охорони праці власником і трудовим колективом, у вирішенні конфліктів, пов'язаних з відмовою працівників виконувати роботу через небезпечну для життя та здоров'я виробничу ситуацію (частина п'ята ст. 153 КЗпП; частина друга ст. 6 Закону «Про охорону праці»). Пункт 2.2 Типового положення про комісію з питань охорони праці надає право комісії приймати рішення про відсоток зменшення розміру одноразової допомоги потерпілому (але не більше ніж на 50%), якщо комісією з розслідування нещасного випадку встановлена його вина. Рішення з цього питання комісія приймає за поданням власника і виборного органу первинної профспілкової організації.