Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників

Вид материала

Закон

Содержание Стаття 74. Щорічні відпустки Стаття 75. Тривалість щорічної основної відпустки Особам віком до вісімнадцяти років надається щорічна основна відпустка тривалістю 31 календарний день.

Подобный материал:

• Про результати нагляду за додержанням, 136.09kb.
• Типові тематичний план І програма навчання посадових осіб І спеціалістів з питань охорони, 193.21kb.
• Книга перша, 2833.03kb.
• Ації праці, належних безпечних умов праці, підвищення її продуктивності та ефективності,, 84.75kb.
• Законодавство про охорону праці, 7656.52kb.
• Закону України "Про охорону праці", 373.73kb.
• Ки життєдіяльності педагогічних працівників навчальних закладів, що проводять інструктажі, 19.64kb.
• Міністерство юстиції україни головне управління юстиції у Полтавській області Методичні, 551.75kb.
• «вирішення індивідуальних трудових спорів», 153.95kb.
• Україна врадіївська районна державна адміністрація миколаївської області розпорядження, 20.02kb.

Стаття 74. Щорічні відпустки

Громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

1. Право на відпустку мають усі працівники, тобто всі особи, які виконують роботу на основі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності. Закон «Про відпустки» (ст. 2) спеціально підкреслює, що право на відпустку мають іноземні громадяни та особи без громадянства, які працюють в Україні. Усунуто будь-які сумніви щодо того, чи мають право на відпустку сезонні та тимчасові працівники. Це право не тільки випливає із ст. 2 Закону «Про відпустки», щодо цієї категорії працівників воно прямо передбачено частиною дев'ятою ст. 6 Закону «Про відпустки». Право на відпустку мають працівники, які уклали трудові договори не тільки з підприємствами, установами, організаціями, але і з громадянами, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, або використовують працю громадян у домашньому господарстві. З тексту Закону «Про відпустки» цілком визначено випливає, що право на відпустку або грошову компенсацію замість невикористаних днів відпустки мають працівники-сумісники.

Право на відпустку не диференціюється за критерієм форми власності. Що ж стосується зазначення в ст. 2 Закону «Про відпустки» на незалежність права на відпустку від галузевої належності підприємства, то це правильно, якщо право на відпустку розглядати вузько (як саме право). Диференціація тривалості відпустки залежно від виду діяльності підприємства і галузевої належності, що визначають зміст трудової діяльності та умови праці, законодавству не суперечить.

2. У період відпустки працівник не несе обов'язку виконувати роботу, обумовлену трудовим договором, і підлягати внутрішньому трудовому розпорядку. Період відпустки працівник може використовувати за своїм розсудом. Він тільки повинен так усе розрахувати, щоб до моменту закінчення відпустки повернутися на підприємство, в установу, організацію і продовжити виконання роботи відповідно до трудового договору. Невихід на роботу після закінчення відпустки у зв'язку з труднощами виїзду до місця постійного проживання і роботи, за загальним правилом, повинен визнаватися прогулом без поважної причини. Наявність вини в діях працівника, що не вийшов на роботу після закінчення відпустки, визначається за критерієм його належної турботи про вихід на роботу. Хоча працівник у період відпустки і не працює, час відпустки зараховується йому до страхового стажу, до спеціального стажу, що обчислюється відповідно до спеціального законодавства, і до стажу роботи, що дає право на щорічні відпустки. Отже, трудовий договір і трудові правовідносини на період відпустки зберігають свою силу.

На власникові лежить обов'язок оплатити час відпустки з розрахунку середнього заробітку. Якщо ж працівник звільнився, не використавши право на відпустку, а також у деяких інших випадках, працівникові виплачується середній заробіток за час невикористаної відпустки або за невикористану відпустку. Це дає підстави стверджувати, що відпустка зменшує обсяг обов'язку працівника виконувати роботу (звільняє від виконання трудових обов'язків на відповідний період). І якщо працівник правом на зменшення обсягу робіт не скористався, йому виплачується грошова компенсація в порядку, встановленому законодавством.

3. Стаття 4 Закону «Про відпустки» встановлює такі види відпусток:

1) щорічні відпустки: основна і додаткова (за роботу із шкідливими та важкими умовами праці; за особливий характер праці; інші додаткові) відпустки;

2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням;

3) творчі відпустки;

4) соціальні відпустки (у зв'язку з вагітністю та пологами; для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; додаткова відпустка працівникам, які мають дітей);

5) відпустки без збереження заробітної плати;

6) інші види відпусток, встановлені законодавством, угодами (мається на увазі генеральна, галузева і регіональна), колективним і трудовим договором.

Стаття 75. Тривалість щорічної основної відпустки

Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Особам віком до вісімнадцяти років надається щорічна основна відпустка тривалістю 31 календарний день.

Для деяких категорій працівників законодавством України може бути передбачена інша тривалість щорічної основної відпустки. При цьому тривалість їх відпустки не може бути меншою за передбачену частиною першою цієї статті.

1. Основна відпустка - це така відпустка, право на яку мають усі працівники. Це - головна відмінність основної відпустки від всіх інших. Для одержання інших видів відпусток необхідні спеціальні юридичні факти-підстави для їх одержання. Для одержання основної відпустки необхідний один юридичний факт - робота на основі трудового договору протягом передбаченого часу. При формулюванні частини першої коментованої статті законодавець виходив з того, що трудовий договір укладають не тільки наймані робітники, але й члени виробничих кооперативів, колективних підприємств, фермерських господарств. Тому для них робочий рік обчислюється не з дня набуття статусу члена кооперативу (КСП), а з дня укладення трудового договору, тобто досягнення угоди про виконання працівником визначеної роботи з додержанням встановлених правил про оформлення такої угоди та початку роботи.

2. Є тільки один виняток з правила про право працівників на відпустку. Працівники, які виконують педагогічну роботу на умовах погодинної оплати, не мають права на відпустку з тієї причини, що в ставках оплати праці врахована оплата часу відпустки (Додаток 16 до наказу Міністерства освіти і науки «Про впорядкування умов оплати праці та затвердження схем тарифних розрядів працівників навчальних закладів, установ освіти та наукових установ»).

Закон «Про відпустки» перейшов від обчислення тривалості відпустки, як правило, у робочих днях до обчислення тривалості відпустки в календарних днях. Якщо відповідно до актів, прийнятих до введення в дію цього Закону, тривалість відпустки була визначена в робочих днях, вона повинна бути перерахована в календарні дні шляхом перемножування тривалості відпустки в робочих днях на дріб 7/6.

Тривалість щорічної основної відпустки становить 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, якщо інша (більша) тривалість відпустки не встановлена законодавством.

3. Деякі категорії працівників користуються правом на відпустку більшої тривалості. До них віднесений насамперед промислово-виробничий персонал вугільної, сланцевої, металургійної, електроенергетичної промисловості, а також персонал, зайнятий на відкритих гірничих роботах, на роботах на поверхні шахт, розрізів, кар'єрів і рудників, на будівельно-монтажних роботах у шахтному будівництві, на транспортуванні та збагаченні корисних копалин (частина друга ст. 6 Закону «Про відпустки»).

Категоріям працівників, зазначеним вище, щорічна основна відпустка надається тривалістю 24 календарних дні (як і всім іншим працівникам), однак за кожних два відпрацьованих роки тривалість відпустки їм збільшується на два дні. Формулювання частини другої ст. 6 Закону «Про відпустки» «за кожних два відпрацьованих роки» може означати тільки одне: час виконання зазначених робіт повинен підсумовуватися незалежно від наявності перерв у роботі і незалежно від того, в одному чи в декількох підприємствах виконувалися ці роботи. Оскільки такої підстави для продовження основної відпустки раніше в законодавстві не було, стаж роботи, який дає право на збільшення тривалості основної щорічної відпустки, повинен, обчислюватися з дня введення в дію Закону «Про відпустки» (з 1 січня 1997 року). Однак загальна тривалість щорічної основної відпустки цієї категорії працівників не повинна перевищувати 28 календарних днів.

4. Працівники, що зайняті на підземних гірничих роботах, у розрізах, кар'єрах і рудниках глибиною 150 метрів і нижче, мають право на щорічну основну відпустку тривалістю 28 календарних днів незалежно від стажу роботи.

5. Працівники, що зайняті на підземних гірських роботах, у розрізах і рудниках глибиною до 150 метрів, мають право на основну щорічну відпустку тривалістю 24 календарних дні. Однак при стажі роботи на даному підприємстві два роки і більше щорічна основна відпустка продовжується на 4 дні. Звернемо увагу на ту обставину, що в Законі не йдеться про безперервний стаж, значить стаж роботи в зазначених умовах може підсумовуватися, однак лише тоді, коли працівник перебував у трудових відносинах з тим самим підприємством.

6. Працівники лісової промисловості та лісового господарства, державних заповідників, національних парків, що мають лісові площі, лісомисливських господарств, постійних лісозаготівельних і лісогосподарських підрозділів цих підприємств, а також лісництв за Списком робіт, професій і посад, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, мають право на щорічну основну відпустку тривалістю 28 календарних днів. Список робіт, професій і посад працівників лісової промисловості і лісового господарства, державних заповідників, національних парків, що мають лісові площі, лісомисливських господарств, постійних лісозаготівельних і лісогосподарських підрозділів інших підприємств, а також лісництв, яким надається основна відпустка тривалістю 28 календарних днів, і Порядок застосування цього Списку затверджені постановою Кабінету Міністрів України.

7. Працівники гірничорятувальних частин, що не належать до воєнізованого особового складу, мають право на щорічну основну відпустку тривалістю 24 календарних дні із збільшенням її на два календарних дні за кожних два відпрацьованих роки, але не більше 28 календарних днів (частина п'ята ст. 6 Закону «Про відпустки»). Очевидно, маються на увазі два роки роботи в гірничорятувальних частинах після введення в дію Закону «Про відпустки», а не лише робота в одній і тій же гірничорятувальній частині, а тим більше - не безперервна робота.

8. Відповідно до частини шостої ст. 16 Закону «Про відпустки» та Порядку надання щорічної основної відпустки тривалістю до 56 календарних днів керівним працівникам навчальних закладів та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічним, науково-педагогічним працівникам та науковим працівникам названі категорії працівників мають право на щорічну основну відпустку тривалістю до 56 календарних днів. Додатком до цього Порядку визначена тривалість щорічної основної відпустки для окремих категорій названих працівників.

9. Інваліди І і II груп мають право на щорічну основну відпустку тривалістю 30 календарних днів, а інваліди III групи - 26 календарних днів (частина 7 ст. 6 Закону «Про відпустки»). У зв'язку з встановленням цього правила, втратили силу норми, якими були передбачені відпустки для окремих категорій інвалідів більшої тривалості, ніж це передбачалося раніше чинними загальними правилами, але меншої тривалості, ніж це встановлено Законом «Про відпустки». Однак тут слід враховувати, що відповідно до п. 2 Постанови Верховної Ради України «Про порядок введення в дію Закону України «Про відпустки» інваліди, які користувалися відпусткою більшої тривалості, ніж це передбачено Законом «Про відпустки», зберігають право на таку відпустку на весь час їх роботи на даному підприємстві, в установі, організації на посадах, професіях, роботах, які давали їм право на таку відпустку.

10. Працівники віком до 18 років мають право на щорічну основну відпустку тривалістю 31 календарний день. Відпустка такої тривалості надається за той період роботи працівника, коли йому не виповнилося 18 років. Наприклад, працівник влаштувався на роботу 25 серпня 2007 року. Відпустка за перший робочий рік йому надається з 1 червня 2008 року. Виникає питання, якою повинна бути тривалість відпустки, якщо працівникові 30 квітня 2008 року виповнилося 18 років. За період з 25 серпня 2007 р. по 30 квітня 2008 року щорічна основна відпустка обчислюється з розрахунку 31 календарний день, а з 1 травня по 25 серпня 2008 року - 24 календарних дні.

11. Відповідно до частини десятої ст. 6 Закону «Про відпустки» зберігають чинність акти законодавства, які встановлюють для окремих категорій працівників іншу тривалість відпустки. Правда, ці акти не діють, якщо встановлена ними тривалість основної щорічної відпустки менше встановленої Законом «Про відпустки» як загальне правило (частина перша ст. 6 названого Закону). У силу цього зберігають чинність положення законодавства, які встановлюють тривалість щорічної основної відпустки:

1) для державних службовців - тривалістю 30 календарних днів (ст. 35 Закону «Про державну службу»);

2) для суддів — тривалістю 30 робочих днів (п. 5 ст. 44 Закону «Про статус суддів»). Перерахунок робочих днів у календарні проводиться шляхом перемножування тривалості відпустки в робочих днях (30) на дріб 7/6. У результаті цього тривалість відпустки визначається в 35 календарних днів;

3) для прокурорів - тривалістю 30 календарних днів (ст. 49 Закону «Про прокуратуру»);

4) для працівників, які працюють на території радіоактивного забруднення: а) у зонах відчуження та безумовного відселення - тривалістю 44 календарних дні; б) у зоні гарантованого добровільного відселення - 37 календарних днів; в) у зоні посиленого радіологічного контролю - 30 календарних днів (ст. 47 Закону «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»);

5) для посадових осіб митних органів - залежно від вислуги років: до 10 років -30 діб; від 10 років до 15-35 діб; від 15 до 20 років - 40 діб; більш 20 років - 45 діб (п. 37 Положення про порядок і умови проходження служби в митних органах України). Хоча доба не передбачена і взагалі в Кодексі законів про працю як одиниця обчислення строків, і в законодавстві про відпустки - зокрема, все-таки нескладно зробити висновок про те, що доба і календарний день у цих випадках не розрізняються.

12. Відповідно до частини десятої ст. 6 Закону «Про відпустки» інша (більша) тривалість відпустки може встановлюватися актами законодавства, прийнятими після набрання чинності названим Законом. З урахуванням цього ст. 27 Закону «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення» встановлює щорічну основну відпустку загальною тривалістю 56 календарних днів медичним працівникам, які заражені вірусом імунодефіциту людини або захворіли на СНІД внаслідок виконання професійних обов'язків.