Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників
| Вид материала | Закон |
- Про результати нагляду за додержанням, 136.09kb.
- Типові тематичний план І програма навчання посадових осіб І спеціалістів з питань охорони, 193.21kb.
- Книга перша, 2833.03kb.
- Ації праці, належних безпечних умов праці, підвищення її продуктивності та ефективності,, 84.75kb.
- Законодавство про охорону праці, 7656.52kb.
- Закону України "Про охорону праці", 373.73kb.
- Ки життєдіяльності педагогічних працівників навчальних закладів, що проводять інструктажі, 19.64kb.
- Міністерство юстиції україни головне управління юстиції у Полтавській області Методичні, 551.75kb.
- «вирішення індивідуальних трудових спорів», 153.95kb.
- Україна врадіївська районна державна адміністрація миколаївської області розпорядження, 20.02kb.
Стаття 77. Творча відпустка
Творча відпустка надається працівникам для закінчення дисертаційних робіт, написання підручників та в інших випадках, передбачених законодавством.
Тривалість, порядок, умови надання та оплати творчих відпусток установлюються Кабінетом Міністрів України.
1. Стаття, що коментується, і ст. 16 Закону «Про відпустки» передбачають надання працівникам творчих відпусток. Формулювання «відпустка надається» має розумітися як виникнення за відповідних умов у працівників суб'єктивного права на творчу відпустку. Постановою Кабінету Міністрів України затверджені Умови, тривалість і порядок надання і оплати творчих відпусток.
2. Право на творчу відпустку мають працівники підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності за основним місцем роботи. Творча відпустка надається для завершення дисертації на здобуття наукового ступеня доктора або кандидата наук, а також для написання підручника, монографії, довідника або іншої наукової праці. Творча відпустка для завершення кандидатської дисертації надається тривалістю до трьох місяців, докторської - до шести.
3. Підставою для надання творчої відпустки для завершення дисертації є заява працівника і рекомендація про доцільність надання творчої відпустки наукової (науково-технічної) ради центрального органу виконавчої влади або вченої ради вищого навчального закладу III—IV рівнів акредитації або науково-дослідного інституту відповідного профілю.
Для одержання творчої відпустки з метою завершення роботи над дисертацією особа, що бажає здобути науковий ступінь, повинна зробити наукову доповідь на засіданні кафедри, відділу чи лабораторії, де вона проводить наукову працю. За результатами доповіді дається вмотивований висновок з обґрунтуванням тривалості відпустки.
4. Творча відпустка для написання підручника або наукової праці тривалістю до трьох місяців надається на підставі заяви працівника і довідки видавництва про включення підручника чи наукової праці в план видання на поточний рік. Оскільки останнім часом одержати таку довідку дещо складніше, ніж написати заяву, істотного значення набуває правило про те, що творча відпустка для цілей, що розглядаються, може бути надана лише працівникові, який успішно поєднує основну трудову діяльність з науковою працею. Якщо підручник чи наукова праця створюється авторським колективом, творча відпустка надається одному з авторів на основі письмової заяви, підписаної всіма членами авторського колективу.
5. На час творчої відпустки за працівником зберігається місце роботи і середня заробітна плата.
Стаття 78. Невключення днів тимчасової непрацездатності до щорічних відпусток
Дні тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку, а також відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами до щорічних відпусток не включаються.
1. Стаття, що коментується, містить правило, яке не допускає обмеження права працівників на щорічні основну і додаткову відпустки у зв'язку з тим, що працівник у період щорічної відпустки був непрацездатним. Право жінок на відпустку не обмежується також у зв'язку з використанням права на відпустку у зв'язку з вагітністю та пологами. Більш того, періоди тимчасової непрацездатності і відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами, які збіглися з часом щорічної відпустки, зараховуються до стажу роботи, що дає право на одержання відпустки (п. 3 частини першої ст. 82 КЗпП; п. 3 частини першої ст. 9 Закону «Про відпустки»).
2. Проте стаття, що коментується, п. 1 частини другої ст. 80 КЗпП, п. 1 частини другої ст. 11 Закону «Про відпустки» (щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період чи продовжена у разі «тимчасової втрати працездатності...») вирішують лише питання, пов'язане з продовженням відпустки, якщо тимчасова непрацездатність настала в період відпустки і належне засвідчена. Питання про оплату часу непрацездатності, яка настала в період щорічної відпустки, вирішується абзацом третім ч. 2 ст. 35 Закону «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням»: допомога по тимчасовій непрацездатності виплачується тільки у тому разі, якщо тимчасова непрацездатність настала внаслідок захворювання чи травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, під час перебування у щорічній відпустці. Якщо ж непрацездатність, що настала в період щорічної відпустки, пов'язана з доглядом за хворою дитиною, доглядом за іншим членом сім'ї та іншими обставинами, зазначеними в ч. 6 ст. 35 названого Закону, працівник права на допомогу не одержує, але право на продовження відпустки одержує, якщо непрацездатність належно засвідчена.
3. Дні тимчасової непрацездатності, а також відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами не включаються лише до щорічних відпусток. Отже, вони включаються до всіх інших видів відпусток, передбачених пункти 2-5 частини першої і частиною другою ст. 4 Закону «Про відпустки».
Стаття 78-1. Неврахування святкових і неробочих днів при визначенні тривалості щорічних відпусток
Святкові і неробочі дні (стаття 73 цього Кодексу) при визначенні тривалості щорічних відпусток не враховуються.
1. Святкові і неробочі дні не враховуються при визначенні тривалості щорічних основних і додаткових відпусток. Відповідно до ст. 19 Закону «Про відпустки» ці дні не враховуються і при визначенні тривалості соціальної відпустки працівникам, що мають дітей.
Стаття 79. Порядок і умови надання щорічних відпусток. Відкликання з відпустки
Щорічні основна та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи надаються працівникам після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві, в установі, організації.
У разі надання зазначених відпусток до закінчення шестимісячного терміну безперервної роботи їх тривалість визначається пропорційно до відпрацьованого часу, крім визначених законом випадків, коли ці відпустки за бажанням працівника надаються повної тривалості.
Щорічні відпустки за другий та наступні роки роботи можуть бути надані працівникові в будь-який час відповідного робочого року.
Черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості їх відпочинку.
Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов'язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну.
Поділ щорічної відпустки на частини будь-якої тривалості допускається на прохання працівника за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів.
Невикористана частина щорічної відпустки має бути надана працівнику, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка.
Відкликання з щорічної відпустки допускається за згодою працівника лише для відвернення стихійного лиха, виробничої аварії або негайного усунення їх наслідків, для відвернення нещасних випадків, простою, загибелі або псування майна підприємства, установи, організації з додержанням вимог частини шостої цієї статті та в інших випадках, передбачених законодавством. У разі відкликання працівника з відпустки його працю оплачують з урахуванням тієї суми, що була нарахована на оплату невикористаної частини відпустки.
1. Надання відпустки є обов'язком власників. І вони навчилися цей обов'язок задовільно виконувати. Однак не можна не погодитися з тим, що, виконуючи свій обов'язок щодо надання працівникові відпусток, власник є постійно обтяженим турботою про те, як перерозподілити обов'язки працівників, які ідуть у відпустку. З урахуванням цього законодавець погодився з тим, що працівники не мають право використовувати відпустки в час, визначений ними за своїм розсудом.
Черговість надання відпусток визначається графіками, затверджуваними власниками за погодженням з виборними органами первинних профспілкових організацій чи іншими органами, уповноваженими трудовими колективами на представництво. Закон «Про відпустки» не встановлює строк затвердження графіків надання відпусток. Однак в Україні продовжують діяти Типові правила внутрішнього трудового розпорядку для робітників га службовців підприємств, установ, організацій. Пункт 20 Типових правил передбачає, що графіки відпусток складаються на кожний робочий рік не пізніше 5 січня.
При складанні графіка враховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та наявність можливостей для відпочинку.
Графіки відпусток повинні доводитися до відома всіх працівників. Найзручніша форма доведення їх до відома - це вивішування їх для загального ознайомлення в приміщеннях підприємств, установ, організацій та їх структурних підрозділів.
2. Конкретний період надання щорічних відпусток працівникові в межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником. При цьому на власника покладається обов'язок письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніше як за два тижні «до встановленого графіком терміну». Взяте в лапки - цитата з частини десятої ст. 10 Закону «Про відпустки». За логікою речей, слід було вказати «до початку відпустки», оскільки графіками відпусток дата початку відпустки, як правило, не встановлюється. Графіками визначається місяць початку використання відпустки. Іноді в графіку зазначається на два місяці: місяць початку відпустки і місяць її закінчення. Дату початку відпустки погоджують працівник і власник. За результатами такого узгодження остаточну дату відпустки визначає власник, у зв'язку з чим на нього покладається обов'язок письмово повідомити працівника про час початку відпустки.
3. При складанні графіка надання відпусток має враховуватися, що частина дванадцята ст. 10 Закону «Про відпустки» цілому ряду категорій працівників надає право на одержання відпустки за їх бажанням у зручний для них час. Це - такі категорії працівників:
1) працівники, які не досягли віку 18 років;
2) інваліди;
3) жінки перед відпусткою у зв'язку з вагітністю та пологами чи після неї;
4) жінки, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда;
5) одинокі матері (батьки), які виховують дитину без батька (матері). Прирівнювання батьків до одиноких матерів, безумовно, свідчить про те, що тут (пункт 5 частини дванадцятої ст. 10 Закону «Про відпустки») маються на увазі не тільки ті матері, у свідоцтві про народження дітей яких відсутній запис про батька або цей запис зроблений за вказівкою матері (ст. 135 Сімейного кодексу України). До категорії одиноких відповідно до ст. 10 Закону «Про відпустки» буде віднесена навіть жінка, яка одержує аліменти, а тим більше - вдова;
6) опікуни, піклувальники або інші особи, які фактично виховують одного або більше дітей віком до 15 років за відсутності батьків;
7) дружини (чоловіки) військовослужбовців;
8) ветерани праці та особи, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною;
9) ветерани війни, особи, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, а також особи, на яких поширюється чинність Закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;
10) батьки-вихователі дитячих будинків сімейного типу;
11) інші працівники, яким таке право надане законодавством, колективним чи трудовим договором. Встановлення трудовим договором права на використання відпустки у зручний для працівника час може зачіпати інтереси інших працівників. Проте законодавець визнав за можливе встановлення часу використання відпустки за згодою сторін трудового договору, не надаючи у таких випадках можливості вирішення цього питання з участю профспілкового органу, що представляє інтереси всіх членів відповідної профспілкової організації чи профспілки.
Закон «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» надає право на використання чергової (варто думати - щорічних основної та додаткової відпустки) відпустки в зручний для працівників час особам, віднесеним до категорії 1-2 потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи (п. 22 ст. 20, ст. 21), і одному з батьків дитини з числа зазначених у ст. 27 цього Закону (ст. 30).
Закон «Про статус ветеранів військової служби і ветеранів органів внутрішніх справ та їх соціальний захист» (ст. 6) надає право на використання чергової відпустки в зручний для працівників, на яких поширюється цей Закон, час.
Статті 22 і 27 Закону «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення» надають право на використання щорічної відпустки в літній чи інший зручний для них час матерям, які мають дітей віком до 16 років, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, а також медичним працівникам, які були заражені вірусом імунодефіциту або захворіли на СНІД внаслідок виконання професійних обов'язків.
4. Крім того, необхідно враховувати право жінок, яким надаються відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами, на одержання щорічних основної і додаткової відпусток безпосередньо перед відпусткою у зв'язку з вагітністю та пологами або після неї. Наведемо приклад: жінка влаштувалася на роботу 5 вересня 2003 року. Свою відпустку за перші три робочих роки вона використала повністю. 20 травня 2007 року вона іде у відпустку у зв'язку з вагітністю та пологами, яка закінчується 9 вересня 2008 р. 10 вересня 2008 року жінка приходить на роботу і, замість того, щоб приступити до роботи, звертається із заявою про надання їй щорічної основної відпустки за робочий рік, що триває з 5 вересня 2008 р. до 4 вересня 2009 р. Ця її вимога повинна бути задоволена, хоча в рахунок робочого року, за який повинна бути надана відпустка, у неї є стаж тривалістю всього 5 днів. Частина друга ст. 20 Закону «Про відпустки» прямо зазначає на право жінки приєднати щорічну відпустку (точніше було б сказати - щорічні відпустки, оскільки, поза всяким сумнівом, тут маються на увазі щорічні основна і додаткова відпустки) до відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами, незалежно від тривалості її роботи в поточному робочому році. Важливо, щоб цей робочий рік почався (став «поточним»).
5. Працівники, які навчаються в закладах освіти без відриву від виробництва, мають право, за їх бажанням, приєднати щорічні основну і додаткову відпустки до часу проведення настановних занять, виконання лабораторних робіт, складання заліків та іспитів, до часу підготовки та захисту дипломного проекту та інших робіт, передбачених навчальним планом (частина перша ст. 212 КЗпП).
Працівники, які навчаються в середніх загальноосвітніх вечірніх (змінних) школах, класах, групах з очною, заочною формами навчання при загальноосвітніх школах, мають право, за їх бажанням, на одержання щорічних основної та додаткової відпусток з таким розрахунком, щоб вони могли бути використані до початку навчання (навчального року) у цих закладах (частина друга ст. 212 КЗпП).
6. Положення про право на щорічну основну відпустку тривалістю до 56 календарних днів поширюється на керівних працівників навчальних закладів та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічних, науково-педагогічних працівників та наукових працівників відповідно до частини шостої ст. 6 Закону «Про відпустки та Порядку надання щорічної основної відпустки тривалістю до 56 календарних днів керівним працівникам навчальних закладів та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічним, науково-педагогічним працівникам та науковим працівникам (далі - для стислості - Порядок). Але спеціальні правила щодо реалізації права на щорічну відпустку поширюються не на всіх зазначених працівників. З іншого боку, особливості реалізації права на щорічну відпустку (частина тринадцята ст. 10 Закону «Про відпустки» та права отримання компенсації за невикористану відпустку (частина друга ст. 24 того ж Закону) стосуються і деяких працівників, що не мають права на щорічну основну відпустку до 56 календарних днів.
Щорічна основна відпустка повної тривалості в перший та наступний роки надається в період літніх канікул (незалежно від часу прийняття на роботу) не всім працівникам, що мають право на відпустку тривалістю до 56 календарних днів. Відповідно до частини тринадцятої ст. 10 Закону «Про відпустки» відпустка повної тривалості в період літніх канікул незалежно від часу прийняття на роботу надається керівним, педагогічним, науковим та науково-педагогічним працівникам навчальних закладів, а також спеціалістам цих закладів (хоч останні і не користуються правом на щорічну основну відпустку тривалістю до 56 календарних днів). В силу загальних широких правотворчих повноважень Кабінету Міністрів слід визнати чинність п. 2 Порядку, що поширює зазначені вище особливості надання відпустки на керівних, педагогічних, наукових і науково-педагогічних працівників навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів.
Але зазначені особливості надання щорічної основної відпустки за перший та наступні роки не поширюються на керівних, педагогічних, наукових і науково-педагогічних працівників, що не працюють в навчальних закладах або в навчальних (педагогічних) частинах (підрозділів) інших установ і закладів, про що і йдеться в абзаці першому п. 2 Порядку надання щорічної основної відпустки тривалістю до 56 календарних днів керівним працівникам навчальних закладів та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічним, науково-педагогічним працівникам та науковим працівникам.
7. Працівники художньо-постановочних частин і творчі працівники театрів мають право на одержання щорічної відпустки повної тривалості незалежно від часу прийняття на роботу в літній період наприкінці театрального сезону.
8. Щорічні основна і додаткова відпустки повинні надаватися за графіком з таким розрахунком, щоб вони були використані, як правило, до закінчення робочого року.
Працівникові надане право вирішувати питання про те, використовувати додаткові відпустки одночасно з основною відпусткою чи окремо. З урахуванням більш суворих вимог до обчислення стажу роботи, що дає право на додаткову відпустку, порівняно з правилами обчислення стажу роботи, що дає право на основну відпустку, додаткова відпустка більшою мірою, ніж основна, буде надаватися авансом. Однак у силу права працівника приєднати додаткову відпустку до основної, власник не вправі відмовити працівникові в наданні додаткової відпустки разом з основною, хоча б робочий рік, який дає право на додаткову відпустку, лише почався. При цьому додаткова відпустка, оскільки вона є щорічною, повинна надаватися тієї тривалості, яка встановлена за рік роботи, що дає право на додаткову відпустку. І тільки при переведенні з роботи, яка дає право на додаткову відпустку, на роботу, яка такого права не дає, при тимчасових переведеннях, тривалість додаткової відпустки повинна визначатися пропорційно до наявного стажу роботи, який дає право на додаткову відпустку.
9. Право працівника на щорічні основну і додаткову відпустки повної тривалості в перший рік роботи настає після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві - тут процитована частина п'ята ст. 10 Закону «Про відпустки». Коректніше було б говорити про право працівників на використання відпусток. Право на відпустку - це поняття, яке не стосується часу надання (використання) відпустки.
Однак закон не лише допускає встановлення в трудовому договорі умови надання працівникові щорічних основної і додаткової відпусток до закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві, але й допускає угоду сторін про це незалежно від змісту трудового договору. У зв'язку з цим законодавець врегулював питання про тривалість основної та додаткової відпусток, які надаються до закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві. Вона визначається пропорційно до відпрацьованого часу (тобто стажу роботи, який дає право на щорічні основну і додаткову відпустки), за винятком випадків, коли частиною сьомою ст. 10 Закону «Про відпустки» дозволено надавати відпустки за перший робочий рік до закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві (до речі, п. 11 цієї частини передбачає встановлення колективними та трудовими договорами випадків, коли щорічні відпустки повної тривалості за перший роботи надаються до настання шестимісячного строку безперервної роботи на даному підприємстві).
10. Право на використання щорічних відпусток повної тривалості за перший робочий рік до закінчення шестимісячного терміну безперервної роботи на даному підприємстві мають:
- жінки перед відпусткою у зв'язку з вагітністю та пологами або після неї. Ця норма повторює правило про можливість використання жінкою основної та додаткової відпустки за своїм розсудом до чи після відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами. Однак сенс у даному правилі все-таки є, оскільки тут питання вирішується про перший робочий рік, щодо якого встановлені спеціальні норми про час використання відпусток;
- жінки, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда;
- інваліди (без будь-яких винятків);
- особи віком до 18 років, тобто ті, що не досягли цього віку на день початку відпустки;
- чоловіки, дружини яких перебувають у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами (у цьому випадку працівник зобов'язаний надати довідку, яка підтверджує наявність цієї обставини);
- особи, звільнені зі строкової військової або альтернативної (невійськової") служби, якщо після звільнення із служби вони були прийняті на роботу протягом трьох місяців, не враховуючи часу переїзду на місце постійного проживання;
- сумісники. їм щорічні основна і додаткова відпустки надаються одночасно з відпусткою за основним місцем роботи;
- працівники, які успішно навчаються в навчальних закладах та бажають приєднати відпустку до часу складання іспитів, заліків, написання дипломних, курсових, лабораторних та інших робіт, передбачених навчальною програмою;
- працівники, які не використали за попереднім місцем роботи повністю або частково щорічні основну і додаткову відпустку і не одержали за них грошову компенсацію. Звичайно ж, мова йде про працівників, звільнених за п. 5 ст. 36 КЗпП, оскільки інші не можуть не одержати при звільненні грошову компенсацію за невикористану повністю або частково відпустку;
- працівники, які мають путівку (курсівку) для санаторно-курортного (амбулаторно-курортного) лікування;
- батьки-вихователі дитячих будинків сімейного типу;
- в інших випадках, передбачених законодавством, колективним або трудовим договором.
11. Стаття 38 Закону «Про професійно-технічну освіту» імперативним правилом встановлює обов'язок надання «оплачуваної відпустки» (під цими слова розуміються щорічні основна і додаткова відпустки) випускникам професійно-технічних закладів очної форми навчання, які навчалися 10 і більше місяців, протягом перших трьох місяців роботи на даному підприємстві. Випускники, які навчалися за денною формою навчання менше 10 місяців, такого права не мають. Зате для них встановлена пільга -включення часу навчання до стажу роботи, який дає право на основну відпустку.
12. Право на використання відпустки до закінчення шести місяців роботи на даному підприємстві виникає і в інших випадках, передбачених законодавством України. Наприклад, Закон «Про статус ветеранів військової служби і органів внутрішніх справ та їх соціальний захист» (ст. 6) надає таке право особам, на яких поширюється дія цього Закону. Таке право може бути також передбачене колективним чи трудовим договором (п. 11 частини сьомої ст. 10 Закону «Про відпустки»). На можливість встановлення такого права трудовим договором варто звернути особливу увагу. Законодавець по суті дозволив сторонам трудового договору вирішувати питання про надання щорічних основної та додаткової відпусток до закінчення шестимісячного терміну безперервної роботи на даному підприємстві за своїм розсудом, оскільки відповідним чином доповнити трудові договори ніколи не пізно. Причому в разі надання щорічних основної та додаткової відпусток до закінчення встановленого шестимісячного строку на підставі колективного і трудового договору повинні надаватися відпустки повної тривалості. Це позбавляє всякого сенсу правило частини шостої ст. 10 Закону «Про відпустки», відповідно до якого при наданні у відповідних випадках відпустки за перший рік роботи тривалість відпусток повинна бути пропорційною до відпрацьованого часу.
Для одержання відпустки за перший рік роботи до закінчення встановленого шестимісячного терміну безперервної роботи на даному підприємстві, якщо працівникові таке право надане відповідно до частини сьомої ст. 10 Закону «Про відпустки», не встановлені будь-які вимоги до тривалості роботи на даному підприємстві. Звідси слід (робити висновок про те, що працівник, який має право використовувати відпустку до закінчення встановленого шестимісячного строку безперервної роботи на даному підприємстві, має право в перший день роботи подати заяву про надання щорічних основної та додаткової відпусток із другого дня роботи. На власника закон покладає лише один обов'язок такого роду перед працівником — надати щорічну основну та додаткову відпустки до закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві. Щорічні основна і додаткова відпустки за другий і наступні робочі роки надаються відповідно до графіка відпусток у будь-який час робочого року.
13. Відкликання з щорічної відпустки допускається тільки у випадку, коли це необхідно для таких цілей:
1) відвернення стихійного лиха, виробничої аварії та негайного усунення їх наслідків;
2) відвернення нещасних випадків, простою, загибелі або псування майна підприємства, установи, організації (ст. 12 Закону «Про відпустки»).
14. Відкликання з відпустки допускається тільки за таких умов:
1) згода працівника;
2) основна безперервна частина відпустки (до відкликання або після нього) повинна становити не менше 14 календарних днів;
3) невикористана частина щорічної відпустки повинна бути надана працівникові після закінчення дії причин, з яких працівника відкликано з відпустки. Це жорстке правило частини четвертої ст. 11 Закону «Про відпустки» пом'якшується наданням йому диспозитивного значення, що полягає у наданні сторонам трудового договору можливості іншим способом погодити період, на який переноситься відпустка з додержанням положень ст. 12 Закону «Про відпустки».
15. Особливий порядок відкликання з відпустки встановлено для державних службовців. Згідно зі ст. 20 Закону «Про державну службу» вони можуть бути відкликані з щорічної чи додаткової відпустки за рішенням керівника відповідного органу державної влади. Таким чином, по-перше, таке відкликання може провадитися без згоди державного службовця, а по-друге, підстави прийняття керівником такого рішення значно ширші, ніж встановлені в ст. 12 Закону «Про відпустки». При цьому частина невикористаної відпустки, що залишилася невикористаною, надається державному службовцю в будь-який інший час відповідного року або приєднується до відпустки в наступному році.
Згідно з п. 41 Положення про порядок і умови проходження служби в митних органах України у виняткових випадках, коли подальше перебування посадової особи у відпустці може негативно вплинути на нормальний хід роботи митного органу, за рішенням керівника цього органу і за згодою працівника допускається його відкликання з чергової відпустки. У цьому випадку невикористана частина відпустки надається, як правило, у поточному році. Частина відпустки, яка не була використана посадовою особою, може бути за її бажанням приєднана до чергової відпустки в наступному році.