Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників
| Вид материала | Закон |
- Про результати нагляду за додержанням, 136.09kb.
- Типові тематичний план І програма навчання посадових осіб І спеціалістів з питань охорони, 193.21kb.
- Книга перша, 2833.03kb.
- Ації праці, належних безпечних умов праці, підвищення її продуктивності та ефективності,, 84.75kb.
- Законодавство про охорону праці, 7656.52kb.
- Закону України "Про охорону праці", 373.73kb.
- Ки життєдіяльності педагогічних працівників навчальних закладів, що проводять інструктажі, 19.64kb.
- Міністерство юстиції україни головне управління юстиції у Полтавській області Методичні, 551.75kb.
- «вирішення індивідуальних трудових спорів», 153.95kb.
- Україна врадіївська районна державна адміністрація миколаївської області розпорядження, 20.02kb.
Стаття 80. Перенесення щорічної відпустки
Щорічна відпустка на вимогу працівника повинна бути перенесена на інший період у разі:
1) порушення власником або уповноваженим ним органом терміну письмового повідомлення працівника про час надання відпустки (частина п'ята статті 79 цього Кодексу);
2) несвоєчасної виплати власником або уповноваженим ним органом заробітної плати працівнику за час щорічної відпустки (частина третя статті 115 цього Кодексу).
Щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або продовжена у разі:
1) тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку;
2) виконання працівником державних або громадських обов'язків, якщо згідно із законодавством він підлягає звільненню на цей час від основної роботи із збереженням заробітної плати;
3) настання строку відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами;
4) збігу щорічної відпустки з відпусткою у зв'язку з навчанням.
Щорічна відпустка за ініціативою власника або уповноваженого ним органу, як виняток, може бути перенесена на інший період тільки за письмовою згодою працівника та за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) у разі, коли надання щорічної відпустки в раніше обумовлений період може несприятливо відбитися на нормальному ході роботи підприємства, установи, організації, та за умови, що частина відпустки тривалістю не менше 24 календарних днів буде використана в поточному робочому році.
У разі перенесення щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом. Якщо причини, що зумовили перенесення відпустки на інший період, настали під час її використання, то невикористана частина щорічної відпустки надається після закінчення дії причин, які її перервали, або за згодою сторін переноситься на інший період з додержанням вимог статті 12 Закону України «Про відпустки».
Забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років підряд, а також ненадання їх протягом робочого року особам віком до вісімнадцяти років та працівникам, які мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами чи з особливим характером праці.
1. Стаття, що коментується, встановлює випадки перенесення щорічної відпустки на вимогу працівника в його інтересах, а також за ініціативою власника. Стаття 79 КЗпП, частина десята ст. 10 Закону «Про відпустки» зобов'язують власника повідомити працівника про початок відпустки не пізніш як за два тижні до початку відпустки. Порушення цього терміну є підставою для пред'явлення працівником вимоги про перенесення терміну щорічної відпустки. Внесення цього правила до законів означає, що власник повинен доручати відповідним працівникам відділів кадрів обов'язок інформувати працівника про дату початку відпустки. У свою чергу, і працівникові ми б рекомендували свою вимогу про перенесення часу надання відпустки оформляти шляхом подання відповідної заяви на ім'я власника.
2. Право вимагати перенесення відпустки на інший час виникає у працівника також у випадку порушення власником обов'язку виплатити заробітну плату за час щорічної відпустки не пізніше ніж за три дні до початку відпустки (ст. 115 КЗпП; частина перша ст. 21 Закону «Про відпустки»). У цьому випадку також доцільно, щоб працівник вимогу про перенесення відпустки оформляв шляхом подання заяви.
3. Якщо до моменту початку відпустки працівникові видано листок непрацездатності, початок відпустки повинен переноситися на інший термін (частина четверта ст. 80 КЗпП; частина четверта ст. 11 Закону «Про відпустки»). Якщо непрацездатність настала в період відпустки, відпустка підлягає подовженню на кількість календарних днів, протягом яких працівник був непрацездатний. Працівник одержує право на подовження щорічної відпустки у разі непрацездатності незалежно від того, підлягає виплаті за період тимчасової непрацездатності допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю чи ні (відповідно до абзацу третього п. 2 ст. 35 Закону «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» при настанні тимчасової непрацездатності в період щорічної відпустки допомога виплачується тільки у випадках, якщо непрацездатність викликана захворюванням або травмою, не пов'язаною з нещасним випадком на виробництві). Інша справа, що працівник не зацікавлений в подовженні відпустки на ту кількість днів непрацездатності, за яку він не має права на одержання допомоги з державного соціального страхування.
4. Настання терміну відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами також тягне перенесення або подовження щорічної відпустки.
5. Підставою для перенесення відпустки на інший час є також виконання працівником до моменту початку відпустки чи під час відпустки державних або громадських обов'язків, якщо згідно із законодавством працівник підлягає звільненню на цей час від основної роботи із збереженням заробітної плати. Про випадки звільнення працівників від виконання трудових обов'язків на період виконання державних або громадських обов'язків, див. коментар до ст. 119 КЗпП.
6. Відпустки у зв'язку з навчанням повинні надаватися працівникові в період, визначений графіком навчального процесу. Тому частина друга коментованої статті надає працівникові право на перенесення щорічної відпустки або її подовження у разі збігу щорічної відпустки з відпусткою, наданою у зв'язку з навчанням без відриву від виробництва.
7. Настання обставин, зазначених у п. 1-4 частини другої ст. 80 КЗпП (п. 1-4 частини другої ст. 11 Закону «Про відпустки»), зовсім не означає, що працівник може за своїм розсудом вирішувати питання про перенесення відпустки на період, що безпосередньо йде за днем припинення дії цих обставин. При перенесенні щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником і власником. Навіть при подовженні відпустки (якщо обставини, зазначені в частині другій ст. 80 КЗпП, настали під час використання щорічної відпустки) невикористана частина щорічної відпустки після закінчення цих причин не використовується працівником за своїм розсудом, а повинна бути надана працівникові. Ця частина відпустки «надається» (частина четверта ст. 80 КЗпП) шляхом видання власником наказу про це. Сторони мають право погодити і питання про перенесення відпустки в подібних випадках на інший період.
8. Щорічна відпустка може бути перенесена на інший період і за ініціативою власника. Це допускається у випадку, коли надання відпустки в раніше передбачений період може несприятливо відбитися на нормальному ході роботи підприємства. Встановлено такі умови, які повинні додержуватися при перенесенні щорічної відпустки на інший термін:
1) наявність письмової згоди на це працівника;
2) погодження перенесення відпустки з виборним органом первинної профспілкової організації;
3) частина відпустки тривалістю не менше 24 календарних днів повинна бути використана в поточному робочому році.
У разі перенесення щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником і власником (частина третя ст. 11 Закону «Про відпустки»).
9. Допускається поділ щорічної відпустки на частини. Це можливо на прохання працівника за наявності згоди власника за умови, що основна безперервна частина відпустки становить не менше 14 календарних днів (частина перша ст. 12 Закону «Про відпустки»).
10. Частина п'ята ст. 11 Закону «Про відпустки» забороняє ненадання відпустки повної тривалості протягом двох років (робочих) підряд. Заборонено також не надавати відпустку протягом робочого року таким категоріям працівників:
- працівникам віком до 18 років;
- працівникам, які мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці або за особливий характер праці.
11. Навіть при найсуворішому і найприскіпливішому аналізі Закону «Про відпустки» не можна не визнати, що він пронизаний прагненням законодавця створити максимально сприятливі умови для реалізації працівниками права на відпочинок. Одним із шляхів реалізації цього права і є відпустка з подальшим звільненням. Це - нова для українського законодавства про працю правова конструкція. Вона була відома радянському законодавству, однак право на одержання відпустки з наступним звільненням мали лише особи, які працювали в районах Крайньої Півночі СРСР і прирівняних до них районах.
Тільки у разі звільнення за порушення трудової дисципліни працівник не має права на використання відпустки перед звільненням. Однак реалізація працівниками права на одержання відпустки з наступним звільненням може бути ускладнена внаслідок того, що відповідно до ст. 3 Закону «Про відпустки» за бажанням працівника йому повинна бути надана саме «невикористана відпустка». Питання про невикористану частину відпустки закон прямо не вирішує. І все-таки, на нашу думку, законодавству про працю не буде суперечити надання з наступним звільненням не всієї відпустки, а її частини, що є пропорційною до часу, відпрацьованого в рахунок робочого року, за який надається відпустка.
При наданні відпустки з наступним звільненням датою звільнення є останній день відпустки. Природно, саме цей день зазначається в трудовій книжці. Відповідно до абзацу 5 пункту 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, трудова книжка видається працівникові в останній день роботи. Виходить, що при наданні відпустки з наступним звільненням трудова книжка повинна бути видана в останній день відпустки або відповідно до п. 4.2 зазначеної Інструкції. На нашу думку, такий формально-юридичний підхід не відповідає самому змісту конструкції надання відпустки з наступним звільненням. Одна з цілей надання відпустки з наступним звільненням полягає саме у видачі трудової книжки працівникові в останній день роботи перед відпусткою. Мета працівника не приступати до роботи після закінчення відпустки реалізується шляхом подання заяви про звільнення за власним бажанням за два тижні до закінчення відпустки. Це зовсім не означає, що працівник, одержавши відпустку з наступним звільненням, наступного дня може пред'явити трудову книжку і влаштуватися на роботу на інше підприємство. Законодавство про працю сьогодні не дозволяє мати одночасно два основних місця роботи. І все-таки з трудовою книжкою на руках шукати роботу легше. Хоча до настання зазначеного в трудовій книжці дня звільнення працівник вправі влаштуватися на роботу тільки за сумісництвом.
Надання відпустки з наступним звільненням можливе і тоді, коли час відпустки повністю або частково виходить за межі встановленого строку трудового договору. У цьому випадку дія трудового договору продовжується до закінчення відпустки.
12. Надання відпустки (або її частини) з наступним звільненням вигідне працівникам з тієї причини, що в цьому випадку час відпустки зараховується до страхового стажу, який дає право на трудову пенсію, до страхового стажу, від тривалості якого залежить у відповідних випадках розмір допомоги по соціальному страхуванню, а також до стажу роботи, який дає право на одержання щорічних основної та додаткової відпусток. Так, якщо з 20 травня працівникові надана відпустка тривалістю 28 календарних днів з наступним звільненням, то днем звільнення буде зазначено 16 червня, а тривалість відпустки повинна бути визначена з урахуванням стажу роботи до 16 червня включно. У період відпустки, наданої з наступним звільненням, працівник підлягає соціальному страхуванню на загальних підставах (як працівник, що перебуває у трудових відносинах та знаходиться у відпустці).
Стаття 81. Право на щорічну відпустку у разі переведення на інше місце роботи
За бажанням працівників, переведених на роботу з одного підприємства, установи, організації на інше підприємство, в установу, організацію, які не використали за попереднім місцем роботи повністю або частково щорічну основну відпустку і не одержали за неї грошової компенсації, щорічна відпустка повної тривалості надається до настання шестимісячного терміну безперервної роботи після переведення.
Якщо працівник, переведений на роботу на інше підприємство, в установу, організацію, повністю або частково не використав щорічні основну та додаткові відпустки і не одержав за них грошову компенсацію, то до стажу роботи, що дає право на щорічні основну та додаткові відпустки, зараховується час, за який він не використав ці відпустки за попереднім місцем роботи.
1. Право працівника, прийнятого на роботу в порядку переведення з іншого підприємства, на одержання відпустки до закінчення шести місяців роботи на новому місці не є безумовним. Воно виникає тільки за умови, що працівник не одержав грошової компенсації за невикористану основну відпустку за попереднім місцем роботи (п. 8 частини сьомої ст. 10 Закону «Про відпустки»). Неодержана грошова компенсація в цьому випадку підлягає перерахуванню на поточний рахунок підприємства, на яке працівник прийнятий на роботу в порядку переведення (частина третя ст. 24 Закону «Про відпустки»).
2. До стажу роботи, що дає право на щорічні основну та додаткову відпустки за новим місцем роботи працівникові, який прийнятий на роботу в порядку переведення, включається час, за який працівник не використав ці відпустки за попереднім місцем роботи (частина третя ст. 9 Закону «Про відпустки»). При цьому і частина друга коментованої статті, і частина третя ст. 9 Закону «Про відпустки» прямо ставлять включення зазначеного часу до стажу, що дає право на відпустку за новим місцем роботи, у залежність від одержання чи неодержання компенсації за невикористану відпустку або її частину за попереднім місцем роботи. Тому одержання грошової компенсації за невикористану основну відпустку або її частину при звільненні в порядку переведення виключає можливість включення стажу роботи, за який працівник не використав щорічні основну та додаткову відпустки або їх частину та одержав грошову компенсацію при звільненні в порядку переведення, до стажу роботи, що дає право на відпустку за новим місцем роботи.
3. Частина друга ст. 81 КЗпП встановлює лише загальне правило про включення часу, протягом якого не використані щорічні основна і додаткова відпустки за попереднім місцем роботи, до стажу роботи, що дає право на щорічні основну та додаткову відпустки. Які саме періоди підлягають включенню до зазначеного стажу, - це визначається ст. 82 КЗпП і ст. 9 Закону «Про відпустки».
4. З п. 8 частини сьомої ст. 10 Закону «Про відпустки» не можна зробити висновок про те, що право на відпустку до закінчення шести місяців роботи на новому місці мають усі працівники, які не використали повністю або частково основну відпустку за попереднім місцем роботи і не одержали грошової компенсації, незалежно від причин звільнення. Тільки при припиненні трудового договору в порядку переведення допускається не видавати працівникові грошову компенсацію за невикористані дні відпустки, а перераховувати її на рахунок підприємства за новим місцем роботи. При звільненні працівників з інших підстав виплата грошової компенсації за невикористані дні відпустки є обов'язковою.
Стаття 82. Обчислення стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку
До стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (стаття 75 цього Кодексу), зараховуються:
1) час фактичної роботи (в тому числі на умовах неповного робочого часу) протягом робочого року, за який надається відпустка;
2) час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно з законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу);
3) час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому надавалося матеріальне забезпечення за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, за винятком відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;
4) час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому не виплачувалася заробітна плата у порядку, визначеному статтями 25 і 26 Закону України «Про відпустки», за винятком відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку;
5) час навчання з відривом від виробництва тривалістю менше 10 МІСЯЦІР на денних відділеннях професійно-технічних навчальних закладів;
6) час навчання новим професіям (спеціальностям) осіб, звільнених у зв'язку із змінами в організації виробництва та праці, у тому числі з ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємства, установи, організації, скороченням чисельності або штату працівників;
7) інші періоди роботи, передбачені законодавством.
До стажу роботи, що дає право на щорічні додаткові відпустки (стаття 76 цього Кодексу), зараховуються:
1) час фактичної роботи із шкідливими, важкими умовами або з особливим характером праці, якщо працівник зайнятий у цих умовах не менше половини тривалості робочого дня, встановленої для працівників даного виробництва, цеху, професії або посади;
2) час щорічних основної та додаткових відпусток за роботу із шкідливими, важкими умовами і за особливий характер праці;
3) час роботи вагітних жінок, переведених на підставі медичного висновку на легшу роботу, на якій вони не зазнають впливу несприятливих виробничих факторів.
1. Стаття, що коментується, і ст. 9 Закону «Про відпустки» детально регулюють порядок обчислення стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку. Спеціально регулюється порядок обчислення стажу роботи, що дає право на щорічні додаткові відпустки.
2. Щорічна основна відпустка надається за робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору (частина перша ст. 6 Закону «Про відпустки»). Це, однак, лише загальне правило, практичне застосування якого дуже проблематичне, уже хоча б унаслідок складності визначення дня, з якого трудовий договір варто вважати укладеним. Тому при обчисленні стажу роботи, що дає право на основну щорічну відпустку, слід безпосередньо керуватися більш конкретними нормами коментованої статті і ст. 9 Закону «Про відпустки».
3. До стажу роботи, що дає працівникові право на щорічну основну відпустку, зараховуються такі періоди:
1) час фактичної роботи на підставі трудового договору на даному підприємстві, установі, організації протягом робочого року, за який надається відпустка. Спеціально зазначається в законі на те, що до стажу зараховується і час роботи на умовах неповного робочого часу. До стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку зараховується і час роботи на умовах неповного робочого часу жінок (інших осіб, зазначених у частині сьомій ст. 179 КЗпП і в ст. 186і КЗпП) у період відпустки для догляду за дитиною до досягнення трирічного (у випадках, передбачених частиною шостою ст. 179 КЗпП,— шестирічного) віку. Не зараховується лише час педагогічної роботи на умовах погодинної оплати праці, оскільки в ставках погодинної оплати врахована компенсація за невикористану відпустку. Підкреслимо, що під фактичною роботою в п. 1 частини першої ст. 82 КЗпП і частини першої ст. 9 Закону «Про відпустки» мається на увазі саме реальне виконання працівником своїх трудових обов'язків. Час, коли працівник перебував у трудових правовідносинах, однак фактично не працював, не підпадає під дію цієї норми. Включення такого часу до стажу роботи, що дає право на відпустку, допускається лише тоді, коли це передбачено спеціальними правилами;
2) час, коли працівник не працював, але за ним, відповідно до законодавства, зберігалося місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково, в тому числі час вимушеного прогулу у зв'язку з незаконним звільненням чи незаконним переведенням. Це - час виконання державних і громадських обов'язків (час перебування військовозобов'язаних на військових зборах; час роботи в комісіях з питань приписки допризовників до призовних дільниць, у призовних і лікарських комісіях при військкоматах членів цих комісій, лікарів і середнього медичного персоналу; час виконання зазначеними особами державних обов'язків на призовних дільницях і збірних пунктах під час призову громадян на військову службу; час роботи в примирних комісіях і трудових арбітражах), час відсторонення від роботи із збереженням заробітної плати повністю чи частково; час щорічних основної і додаткової відпусток; час навчальної відпустки з повною або частковою оплатою тощо). Водночас необхідно враховувати, що поширюється така законодавча практика, коли за час виконання державних чи громадських обов'язків за працівниками зберігається місце роботи, але виплата в розмірі середньої заробітної плати за основним місцем роботи провадиться за місцем виконання державних чи громадських обов'язків. Такі правила передбачені ст. 32 Закону «Про статус депутатів місцевих рад», законами «Про всеукраїнський та місцеві референдуми», «Про вибори Президента України», «Про вибори народних депутатів України», «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» (щодо кандидатів на відповідні посади, їх довірених осіб, членів виборчих комісій і комісій по проведенню референдумів), частиною четвертою ст. 252 КЗпП (щодо членів виборних органів профспілок на час участі у роботі з'їздів і конференцій профспілок) тощо. У цих випадках немає підстав для включення періодів виконання державних чи громадських обов'язків до стажу роботи, що дає право на щорічну оплачувану відпустку, оскільки відповідно до п. 4 частини першої ст. 82 КЗпП і п. 4 частини першої ст. 9 Закону «Про відпустки» до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, зараховується лише час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому не виплачувалося заробітна плата у порядку, визначеному статтями 25 і 26 Закону «Про відпустки». Звільнення працівників від виконання трудових обов'язків на період виконання ними державних або громадських обов'язків без збереження заробітної плати, але з виплатою середнього заробітку за місцем виконання державних або громадських обов'язків не підпадає під дію статей 25 і 26 Закону «Про відпустки». Інші підстави для зарахування зазначених періодів у трудовий стаж, що дає право на щорічну основну відпустку, також не встановлені;
3) час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і виплачувалася допомога по державному соціальному страхуванню, крім частково оплачуваної відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Час цієї останньої відпустки до стажу роботи, що дає право на відпустку, не включається;
4) час, коли працівник фактично не працював, йому не виплачувалася заробітна плата, однак за ним зберігалося місце роботи (посада). Тут мається на увазі надання працівникам відпусток без збереження заробітної плати, у порядку, передбаченому статтями 25 і 26 Закону «Про відпустки». Однак час перебування жінки у відпустці без збереження заробітної плати для догляду за дитиною, що потребує відповідно до медичного висновку домашнього догляду до досягнення дитиною шестирічного віку, до стажу роботи для надання щорічної основної відпустки не зараховується. Не включається до цього стажу і час участі в страйку, хоча б він і не був визнаний незаконним. Зазначення в частині третій ст. 28 Закону «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» на невключення до загального та безперервного стажу лише часу участі у визнаному судом незаконним страйку не слід розуміти як можливість включення до стажу, що дає право на щорічну основну відпустку, часу участі працівника в страйку, не визнаному судом незаконним. Спеціальні правила частини першої ст. 82 КЗпП і частини першої ст. 9 Закону «Про відпустки» передбачають включення до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, періодів, зазначених у цих нормах, а також передбачених законодавством. Правило про невключення до стажу роботи, що дає право на відпустку, часу участі в страйку, визнаному судом незаконним, не можна тлумачити таким чином, що тим самим передбачене включення до такого стажу часу участі в інших страйках. Дні, коли працівник фактично не працював, хоча б працівник і довів наявність поважних причин, не можуть включатися до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, якщо тільки це не передбачено спеціальними положеннями законодавства. Відпустка без збереження заробітної плати, надана працівникові відповідно до частини другої ст. 126 КЗпП, не може включатися до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку за основним місцем роботи, оскільки за цей період працівник одержує право на відпустку (грошову компенсацію замість невикористаних днів відпустки) за місцем впровадження відповідного об'єкта інтелектуальної власності;
5) час навчання з відривом від виробництва тривалістю менше 10 місяців на очних відділеннях професійно-технічних закладів освіти (п. 5 частини першої ст. 82 КЗпП; п. 5 частини першої ст. 9 Закону «Про відпустки»). Тут йдеться не тільки про випадки направлення на навчання працівників підприємства, установи, організації за згодою сторін і повернення працівника на попереднє місце роботи, а й про всі інші випадки навчання, що безпосередньо передує вступу на роботу на підприємство. Аналогічне правило міститься в частині третій ст. 38 Закону «Про професійно-технічну освіту». Час професійної підготовки безпосередньо на виробництві законодавство про працю непрямо кваліфікує як час роботи (статті 201, 204 КЗпП; пункти 1, 2 Положення про оплату праці за час виробничого навчання, перекваліфікації або навчання іншим професіям). Природно, що він також включається до стажу, що дає право на щорічну основну відпустку;
6) час навчання нових професій (спеціальностей) осіб, звільнених у зв'язку із змінами в організації виробництва, у тому числі у зв'язку з ліквідацією, реорганізацією, перепрофілюванням підприємства, скороченням чисельності або штату працівників. За буквою закону (п. 6 частини першої ст. 82 КЗпП; п. 6 частини першої ст. 9 Закону «Про відпустки» мова йде тільки про «звільнених». Отже, цей пункт не стосується осіб, які не звільнялися, а були направлені на навчання нових професій (спеціальностей) з метою продовження роботи на тому ж підприємстві. Якщо ж направлення на навчання нової професії (спеціальності) особи, яка підлягає звільненню, провадиться підприємством, з якого працівник підлягає звільненню, то в цьому випадку трудові відносини зберігаються. І час навчання слід зараховувати до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, застосовуючи при цьому за аналогією п. 6 ст. 9 Закону «Про відпустки» і п. 1 ст. 26 Закону «Про зайнятість населення». У подібних випадках можливе також використання правила п. 5 ст. 9 Закону «Про відпустки»;
7) до стажу роботи, що дає право на відпустку, включаються й інші періоди, передбачені законодавством.
4. Виявляючи послідовний лібералізм при визначенні порядку обчислення стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, законодавець зайняв тверду позицію при встановленні правил обчислення стажу роботи, що дає право на щорічні додаткові відпустки. До стажу роботи, що дає право на одержання щорічних додаткових відпусток, зараховуються лише такі періоди:
1) час фактичної роботи із шкідливими або важкими умовами або з особливим характером праці, якщо працівник зайнятий у таких умовах не менше половини тривалості робочого часу, встановленого для працівників даного виробництва, цеху або посади. Це правило частини другої ст. 82 КЗпП і п. 1 частини другої ст. 9 Закону «Про відпустки» дещо розширило можливості працівників одержати право на додаткові відпустки. Справа в тому, що п. 11 раніше чинної Інструкції про порядок застосування Списку виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими умовами праці, робота в яких надає право на додаткову відпустку і скорочений робочий день, передбачав у разі зазначення у Списку «постійно зайнятий» та «який постійно працює» зарахування до стажу роботи, що дає право на додаткову відпустку лише тих днів, коли працівник був зайнятий у відповідних умовах повний робочий день. Це правило нормативного акта Союзу РСР втратило силу як таке, що суперечить Закону «Про відпустки». Міністерство праці та соціальної політики України наказом затвердило Порядок застосування Списку виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими та важкими умовами праці, зайнятість працівників на роботах у яких надає право на щорічну додаткову відпустку, і Порядок застосування Списку виробництв, робіт, професій і посад працівників, робота яких пов'язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних, географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров'я, що дають право на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці. Ці нормативні акти передбачають, що у разі зазначення у відповідних списках «постійно зайнятий», «який постійно працює» як час, відпрацьований в таких умовах, зараховуються лише ті дні, коли працівник у таких умовах праці був зайнятий повний робочий день. Це правило не цілком відповідає п. 1 частини другої ст. 82 КЗпП і п. 1 частини другої ст. 9 Закону «Про відпустки». Підприємства, які не одержують дотації з бюджетів, безумовно, мають право надавати додаткові відпустки працівникам, зайнятим на роботах із шкідливими та важкими умовами праці або з особливим характером праці не менше половини тривалості робочого часу, встановленого для працівників даного виробництва, цеху або посади. Відповідні витрати цілком допустимо віднести на валові витрати;
2) час щорічних основної та додаткової відпусток за роботу із шкідливими або важкими умовами і за особливий характер праці. Якщо працівник переведений на роботу, що дає право на додаткову відпустку, а потім йому надається щорічна основна відпустка, то до стажу роботи, що дає йому право на додаткову відпустку, буде включена лише та частина основної відпустки, яка була надана за період роботи, що дає право на додаткову відпустку;
3) час роботи вагітних жінок, переведених на підставі медичного висновку на легшу роботу, на якій на них не впливають несприятливі виробничі фактори та на яких не передбачено надання щорічної додаткової відпустки.
Інші періоди до стажу роботи, що дає право на щорічні додаткові відпустки, включатися не можуть.
Стаття 83. Грошова компенсація за невикористані щорічні відпустки
У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.
У разі звільнення керівних, педагогічних, наукових, науково-педагогічних працівників, спеціалістів закладів освіти, які до звільнення пропрацювали не менш як 10 місяців, грошова компенсація виплачується за не використані ними дні щорічних відпусток з розрахунку повної їх тривалості.
У разі переведення працівника на роботу на інше підприємство, в установу, організацію грошова компенсація за не використані ним дні щорічних відпусток за його бажанням повинна бути перерахована на рахунок підприємства, установи, організації, куди перейшов працівник.
За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні.
Особам віком до вісімнадцяти років заміна всіх видів відпусток грошовою компенсацією не допускається.
У разі смерті працівника грошова компенсація за не використані ним дні щорічних відпусток, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, виплачується спадкоємцям.
1. Стаття, що коментується, передбачає можливість виплати грошової компенсації при звільненні за всі не використані працівником дні щорічних відпусток, як вони визначені в п. 1 частини першої ст. 4 Закону «Про відпустки». Грошова компенсація за невикористані дні інших відпусток не допускається. Виняток з цього правила встановлено частиною першою ст. 83 КЗпП та частиною першою ст. 24 Закону «Про відпустки», відповідно до яких при звільненні допускається можливість грошової компенсації одного з видів соціальних відпусток — додаткової відпустки працівникам, які мають дітей (ст. 19 Закону «Про відпустки»). Слід мати на увазі, що виплата грошової компенсації замість невикористаних днів щорічних основної і додаткової відпусток (крім додаткової відпустки працівникам, які мають дітей) за відповідних умов можлива і при продовженні трудових відносин.
2. Частиною другою коментованої статті і частиною другою ст. 24 Закону «Про відпустки» встановлюються особливості виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічних відпусток керівним, педагогічним, науково-педагогічним працівникам і спеціалістам закладів освіти.
3. Коло працівників, на яких поширюється дія частини другої ст. 24 Закону «Про відпустки», не збігається з колом осіб, зазначених у частині шостій ст. 6 Закону «Про відпустки». Частина друга ст. 83 КЗпП і частина друга ст. 24 Закону «Про відпустки» поширюються не лише на керівних, педагогічних, наукових, науково-педагогічних працівників, а й на спеціалістів закладів освіти. Стаття 6 Закону «Про відпустки» на спеціалістів закладів освіти не поширюється. Однак вона діє не тільки щодо працівників освіти, але й стосовно наукових працівників незалежно від виду діяльності підприємства, установи, організації.
4. Керівні, педагогічні, науково-педагогічні працівники та спеціалісти закладів освіти можуть на загальних підставах розірвати трудовий договір за власною ініціативою в будь-який час. Таке ж право щодо цих працівників за наявності підстав має і власник, якщо інше не передбачене законодавством. За умови, що такі працівники пропрацювали на даному підприємстві не менше 10 місяців (взагалі, а не в рахунок поточного робочого року), компенсація за не використані ними дні відпусток виплачуються з розрахунку повної їх тривалості. Якщо працівник пропрацював менше 10 місяців, компенсація виплачується пропорційно до відпрацьованого часу.
5. З метою надання працівникам можливості реалізовувати право на відпочинок частина третя ст. 83 КЗпП і частина третя ст. 24 Закону «Про відпустки» надають їм право при звільненні в порядку переведення вимагати перерахування компенсацій за не використані ними дні щорічних відпусток на рахунок підприємства, на яке працівники переводяться. Ці суми будуть використовуватися на цьому останньому підприємстві при оплаті працівникам щорічних відпусток з урахуванням часу, відпрацьованого в рахунок відповідного робочого року на попередньому підприємстві. Ці ж правила повинні застосовуватися й у випадку звільнення працівника у зв'язку з переходом на виборну посаду.
6. Перерахування компенсації за невикористану відпустку при звільненні в порядку переведення викликає ряд питань, у зв'язку з чим необхідно враховувати таке. Відповідно до законодавства розрахунки у зв'язку з перерахуванням зазначених компенсацій проводяться між роботодавцями. Тому підприємство, з якого працівник звільняється в порядку переведення, не несе обов'язку щодо утримання з перерахованих сум податку з доходів фізичних осіб, зборів на обов'язкове державне соціальне страхування. Це підприємство не зобов'язане також перераховувати підприємству, на яке переводиться працівник, суми зазначених обов'язкових зборів, які сплачуються роботодавцем, оскільки це не передбачено законодавством (суми зборів, платником яких є працівник, перераховуються у складі компенсації).
Викладене, однак, не звільняє підприємство, яке прийняло працівника на роботу в порядку переведення, від обов'язку нарахувати на суму заробітної плати, що виплачується за період відпустки, наданої з урахуванням стажу роботи за попереднім місцем роботи, зборів на обов'язкове соціальне страхування, які сплачуються відповідно до чинного законодавства роботодавцем. З нарахованої суми заробітної плати за період відпустки повинні бути утримані податок з доходів фізичних осіб, збори на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Середня заробітна плата для оплати часу відпустки, наданої працівникові, прийнятому на роботу в порядку переведення, з урахуванням стажу роботи, що дає право на щорічні відпустки, за попереднім місцем роботи, обчислюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати. Порядок не передбачає для таких випадків будь-яких винятків. Тому середня заробітна плата за час відпустки в випадках, що розглядаються, обчислюється з фактичного часу роботи на підприємстві, на яке працівник прийнятий у порядку переведення (мається на увазі, що відпустка надається, як правило, в той час, коли працівник ще не відпрацював на новому місці роботи 12 календарних місяців. Якщо ж він пропрацював 12 календарних місяців або більше, то середня заробітна плата обчислюється за 12 календарних місяців, що передують місяцю, в якому надається відпустка). Час роботи на підприємстві, з якого працівник звільнений у порядку переведення, і відповідний заробіток не може враховуватися при обчисленні середньої заробітної плати. Сума перерахованої компенсації за невикористану відпустку (невикористані дні відпустки) також не може враховуватися при обчисленні середньої заробітної плати для оплати часу відпустки в подібних випадках.
Викладене, однак, не є загальновизнаним. У журналі «Все о бухгалтерском учете» (2002, № 47, с. 24—25) з посиланням на консультації головного спеціаліста Управління політики оплати праці Мінпраці роз'яснювалось протилежне. За вихідне автор роз'яснення взяв частину третю ст. 9 Закону «Про відпустки», відповідно до якої при переведенні, якщо працівник за попереднім місцем не використав щорічні основну та додаткову відпустки і не одержав за них грошову компенсацію, до стажу роботи зараховується час роботи за попереднім місцем, за який працівник не використав щорічні відпустки. Це положення, на нашу думку, є безспірним. Автор безпідставно взяв його за вихідне для розрахунку середнього заробітку. При цьому було розраховано середньоденний заробіток за 88 днів роботи (виключаючи 2 святкових дні) за попереднім місцем роботи. Цей заробіток склав 12 грн. 50 коп., що за 6 днів основної щорічної відпустки склало 75 грн. За 6 місяців роботи на новому місці середньоденний заробіток склав 17 грн. 05 коп. При тривалості щорічної відпустки працівника 24 дні автор помножив цей заробіток на 18 днів відпустки, що дало результат 306 грн. 90 коп, а за період відпустки запропонував нарахувати заробітну плату 381 грн. 90 коп. Жоден закон, проте, не передбачає обчислення середнього заробітку для оплати часу відпустки виходячи із того заробітку, який працівникові нараховувався за час роботи, що входить до стажу роботи, який дає право на цю відпустку.
Це роз'яснення викликає інтерес як метод тлумачення правових норм. Автор бере для тлумачення положення, що є вельми віддаленим від тих відносин, що потребують урегулювання, і положення про час, який включається до стажу, що дає право на відпустку. В подальшому це положення розгортається за допомогою логіки, а в кінці наводиться розрахунок та його результат. Такий метод тлумачення правових норм ми називаємо економізмом в юриспруденції. Відповідно ж до законодавства середня заробітна плата за період відпустки завжди, в тому числі і при переведенні, повинна розраховуватись на підставі Порядку обчислення заробітної плати, який не встановлює будь-яких особливостей обчислення середнього заробітку для оплати часу відпустки у разі зарахування до стажу роботи, що дає право на щорічні відпустки, часу роботи на попередньому місці роботи. Таким чином, і в цьому разі середня заробітна плата розраховується, виходячи із заробітку за 12 повних календарних місяців роботи за останнім місцем роботи, а у випадках, коли працівник не пропрацював на цьому підприємстві повних 12 календарних місяців, для розрахунку середнього заробітку береться заробітна плата за фактично відпрацьовані повні календарні місяці (п. 2 названого Порядку).
7. За умови використання щорічної відпустки тривалістю 24 календарних дні працівник одержує суб'єктивне право на грошову компенсацію за іншу частину невикористаних днів щорічних відпусток. Однак реалізувати це право просто тільки в тому випадку, якщо працівник готовий реально використати щорічну основну відпустку, а за щорічні додаткові відпустки бажає одержати грошову компенсацію. Оскільки щорічні додаткові відпустки за бажанням працівника повинні надаватися одночасно з основною відпусткою або окремо від неї (частина друга ст. 10 Закону «Про відпустки»), працівник може використати основну відпустку, а за щорічні додаткові відпустки вимагати грошову компенсацію вже при одержанні основної відпустки.
Якщо ж працівник побажає одержати лише частину щорічної основної відпустки тривалістю 24 календарних дні, а за іншу частину основної відпустки - одержати грошову компенсацію, він повинен вести з власником переговори на предмет надання не всієї щорічної відпустки, а лише частини. При наданні щорічної основної відпустки повної тривалості працівник використовує її, що виключає реалізацію права на одержання грошової компенсації замість невикористаних днів відпустки.
8. Кабінет Міністрів також розуміє частину четверту коментованої статті (частину четверту ст. 24 Закону «Про відпустки») не як таку, що встановлює повністю визначене право працівника на одержання грошової компенсації за дні щорічних відпусток понад 24 календарні дні. З урахуванням цього в п. 5 Порядку надання щорічної основної відпустки тривалістю до 56 календарних днів керівним працівникам навчальних закладів та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічним, науково-педагогічним працівникам та науковим працівникам Кабінет Міністрів передбачив можливість виплати грошової компенсації за частину невикористаної працівником відпустки за умови реального використання щорічної відпустки тривалістю 24 календарних дні і за наявності можливості забезпечення працівників у відповідний період роботою. За відсутності такої можливості власник не зобов'язаний виплачувати працівникові компенсацію за невикористані дні відпустки, оскільки працівник повинен у такому випадку використати відпустку в натурі.
9. Можна стверджувати, що формулювання «щорічної та додаткових відпусток», що міститься в частині четвертій ст. 83 КЗпП і в частині четвертій ст. 24 Закону «Про відпустки», логічно й економічно не цілком обґрунтоване. Але це не може бути підставою для відступу від букви закону. Це означає, що в рахунок 24 календарних днів відпустки, використання якої надає право на одержання грошової компенсації за невикористані дні щорічних основної та додаткових відпусток, входять дні фактично використаних: 1) щорічних основної та додаткової відпусток (п. 1 частини першої ст. 4 Закону «Про відпустки»); 2) додаткових відпусток у зв'язку з навчанням (п. 2 частини першої ст. 4 Закону «Про відпустки»); 3) додаткової відпустки працівникам, які мають дітей (абзац четвертий п. 4 частини першої ст. 4 Закону «Про відпустки»).
10. Особам віком до 18 років заміна усіх видів відпусток грошовою компенсацією не допускається (крім випадків звільнення).
11. У разі смерті працівника ст. 24 Закону «Про відпустки» приписує виплачувати грошову компенсацію за всі не використані ним дні щорічних відпусток, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, спадкоємцям. Це правило не є нормою прямої дії, що зобов'язує власника проводити відповідні виплати на користь спадкоємців.
Стаття 84. Відпустки без збереження заробітної плати
У випадках, передбачених статтею 25 Закону України «Про відпустки», працівнику за його бажанням надається в обов'язковому порядку відпустка без збереження заробітної плати.
За сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік.
1. Закон «Про відпустки» значно докладніше, ніж стаття, що коментується, врегулював питання відпусток без збереження заробітної плати. Ним передбачене надання двох видів відпусток без збереження заробітної плати:
1) відпусток, наданих працівникам у силу суб'єктивного права, яке належить їм за законом;
2) відпусток без збереження заробітної плати, наданих за погодженням сторін. Ця категорія відпусток містить у собі відпустки, надані працівникам за сімейними обставинами та з інших підстав (надаються за згодою між власником і працівником).
2. Власник зобов'язаний надати працівникові відпустку без збереження заробітної плати в таких випадках (ст. 25 Закону «Про відпустки»):
- матері або батьку, який виховує дітей без матері (в тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), що має двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, - тривалістю до 14 календарних днів щорічно;
- чоловікові, дружина якого перебуває у післяпологовій відпустці, - тривалістю 14 календарних днів;
- матері - у разі, якщо дитина потребує домашнього догляду - тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку. Відповідно до п. 3 частини першої ст. 25 і статей 18, 19 Закону «Про відпустки», таке право має також батько дитини, баба, дід, інші родичі, які фактично здійснюють догляд за дитиною, особи, які усиновили або взяли дитину під опіку. Батько дитини має право на одержання відпустки із зазначених підстав також і тоді, коли він виховує дитину без матері, у тому числі й у разі тривалого перебування її в лікувальному закладі (незалежно від фактичного здійснення ним догляду за дитиною). Перелічені особи мають право на одержання відпустки без збереження заробітної плати також відповідно до частини сьомої ст. 179 і ст. 186і КЗпП;
- ветеранам війни, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, та особам, на яких поширюється чинність Закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»,- тривалістю до 14 календарних днів щорічно. Особами, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, визнаються Герої Радянського Союзу, повні кавалери ордена Слави, особи, нагороджені чотирма і більше медалями «За відвагу», а також Герої Соціалістичної Праці, відзначені цим званням за працю в роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років (ст. 11 Закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»). Ветерани війни визначені в ст. 4-9 названого Закону. Особи, на яких поширена дія цього Закону, визначені в його ст. 10. Відповідно до Закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (п. 22 ст. 16), особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, відпустка без збереження заробітної плати надається тривалістю до трьох тижнів. Ці останні норми можна визнати спеціальними і застосовувати їх переважно перед нормою п. 4 ст. 25 Закону «Про відпустки». Тоді тривалість відпустки цієї категорії працівників повинна становити три тижні;
- особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, - тривалістю до 21 календарного дня щорічно. Такими особами визнаються Герої Соціалістичної Праці, Герої України та повні кавалери ордена Трудової Слави (ст. 8 Закону «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні»);
- пенсіонерам за віком та інвалідам третьої групи - тривалістю до 30 календарних днів щорічно. Це право мають також пенсіонери за віком, які одержують пенсію на пільгових умовах;
- інвалідам 1 та 2 груп - тривалістю до 60 календарних днів;
- особам, які одружуються,- тривалістю до 10 календарних днів;
- працівникам у разі смерті рідних по крові або по шлюбу: чоловіка (дружини), батьків (вітчима, мачухи), дитини (пасинка, падчерки), братів, сестер - тривалістю до 7 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місця поховання та назад; інших рідних - тривалістю до 3 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місця поховання та назад;
- працівникам для догляду за хворим родичем по крові або по шлюбу, який за висновком медичного закладу потребує постійного догляду,- тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більше 30 календарних днів;
- працівникам для завершення санаторно-курортного лікування - тривалістю, визначеною у медичному висновку;
- працівникам, допущеним до вступних іспитів у вищі заклади освіти,- тривалістю 15 календарних днів, без урахування часу, необхідного для проїзду до місцезнаходження навчального закладу та назад (ст. 214 КЗпП);
- працівникам, допущеним до складання вступних іспитів в аспірантуру з відривом або без відриву від виробництва, а також працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в аспірантурі та успішно виконують індивідуальний план підготовки, - тривалістю, необхідною для проїзду до місцезнаходження навчального закладу або закладу науки та назад. До категорії осіб, які мають право на відпустку без збереження заробітної плати з розглянутої підстави, не належать працівники, які навчаються без відриву від виробництва у вищих закладах освіти. Вони можуть одержати відпустку без збереження заробітної плати на період проїзду до місцезнаходження закладу освіти та назад лише за згодою власника (частина перша ст. 26 Закону «Про відпустки»). Якщо така згода не буде одержана, працівник змушений буде для проїзду використовувати час додаткової відпустки у зв'язку з навчанням;
- сумісникам на термін до закінчення відпустки за основним місцем роботи;
- ветеранам праці - тривалістю до 14 календарних днів щорічно. Особи, які належать до категорії ветеранів праці, визначені в ст. 6 Закону «Про основні принципи соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку»;
- працівникам, які не використали за попереднім місцем роботи «щорічну основну та додаткові відпустки», і одержали за них грошову компенсацію,- тривалістю до 24 календарних днів у перший рік роботи на даному підприємстві, до настання шестимісячного терміну безперервної роботи.
3. До числа відпусток без збереження заробітної плати ст. 25 Закону «Про відпустки» відносить і надання працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в аспірантурі, протягом четвертого року навчання, за їх бажанням, одного вільного від роботи дня на тиждень без збереження заробітної плати.
4. Стаття 26 Закону «Про відпустки» не передбачає прямо можливості надання працівникам на їх вимогу відпустки без збереження заробітної плати в обов'язковому порядку в інших встановлених законодавством випадках. Це, однак, не може бути підставою для заперечення чинності тих норм законів, які таку можливість надають. Так, ст. 73 Закону «Про вибори народних депутатів України» передбачає надання кандидатам у народні депутати України «неоплачуваних» відпусток на період виборчої компанії. Надання «неоплачуваних» відпусток передбачено також Законом «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» (ст. 58). Необхідність надання відпусток без збереження заробітної плати випливає також з деяких інших законів, зокрема з частини другої ст. 126 КЗпП.
5. Можливість надання працівникам на їх вимогу в обов'язковому порядку відпусток без збереження заробітної плати може бути передбачена підзаконними актами, якщо тільки відповідний правотворчий орган наділений повноваженнями видавати такі акти. З урахуванням цього варто визнати таким, що не суперечить закону, правило про надання посадовим особам митних органів часу, необхідного для проїзду до місця проведення відпустки, однак не більше 15 діб (п. 36 Положення про порядок проходження служби в митних органах України).
6. Якщо працівник має право на одержання відпустки без збереження заробітної плати з кількох підстав, використання відпустки з однієї з підстав не перешкоджає використанню відпустки з інших підстав.
7. Час надання відпустки без збереження заробітної плати в одних випадках визначається самим працівником у межах дії обставин, зазначених у ст. 25 Закону «Про відпустки», а в інших випадках підлягає погодженню з власником. Час відпустки без збереження заробітної плати надається з дня, про який просить працівник за своїм розсудом у таких випадках:
- особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною (п. 22 ст. 9 Закону «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» передбачає надання відпустки в зручний для працівників час);
- особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною (п. 22 ст. 16 Закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачає надання відпустки в зручний для працівників час).
8. У таких випадках відпустка без збереження заробітної плати надається з дня, про який просить працівник у межах періоду, в якому існували обставини, що дають право на відпустку:
- чоловіку, дружина якого перебуває в післяпологовій відпустці (п. 1 ст. 25 Закону «Про відпустки»). Хоча законодавство і не вказує прямо на право працівника одержати відпустку в зручний для нього час, погодження цього питання з власником привело б до втрати для працівника сенсу відпустки;
- матері (іншим особам), якщо дитина віком до 6 років потребує домашнього догляду (п. 3 ст. 25 Закону «Про відпустки»), час відпустки визначається медичним висновком;
- працівникам, які одружуються;
- працівникам у разі смерті рідних;
- працівникам для догляду за хворими рідними;
- працівникам для завершення санаторно-курортного лікування;
- працівникам, допущеним до вступних іспитів в аспірантуру, і які навчаються в аспірантурі, на час проїзду.
9. В інших випадках час відпустки без збереження заробітної плати повинен бути погоджений з власником.
10. За згодою сторін трудового договору, працівникові може бути надана відпустка без збереження заробітної плати тривалістю до 15 календарних днів. Для надання такої відпустки працівник у заяві на ім'я керівника підприємства повинен зазначити на сімейні обставини або інші причини, які зумовили потребу у відпустці. Однак варто враховувати, що в цій статті йдеться про відпустку у зв'язку з обставинами, не врахованими в ст. 25 Закону «Про відпустки».
Законодавець імперативно обмежує підсумовану тривалість відпустки в цьому випадку 15 календарними днями протягом року.