Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників
| Вид материала | Закон |
- Про результати нагляду за додержанням, 136.09kb.
- Типові тематичний план І програма навчання посадових осіб І спеціалістів з питань охорони, 193.21kb.
- Книга перша, 2833.03kb.
- Ації праці, належних безпечних умов праці, підвищення її продуктивності та ефективності,, 84.75kb.
- Законодавство про охорону праці, 7656.52kb.
- Закону України "Про охорону праці", 373.73kb.
- Ки життєдіяльності педагогічних працівників навчальних закладів, що проводять інструктажі, 19.64kb.
- Міністерство юстиції україни головне управління юстиції у Полтавській області Методичні, 551.75kb.
- «вирішення індивідуальних трудових спорів», 153.95kb.
- Україна врадіївська районна державна адміністрація миколаївської області розпорядження, 20.02kb.
Глава V. ЧАС ВІДПОЧИНКУ
Стаття 66. Перерва для відпочинку і харчування
Працівникам надається перерва для відпочинку і харчування тривалістю не більше двох годин. Перерва не включається в робочий час. Перерва для відпочинку і харчування повинна надаватись, як правило, через чотири години після початку роботи.
Час початку і закінчення перерви встановлюється правилами внутрішнього трудового розпорядку.
Працівники використовують час перерви на свій розсуд. На цей час вони можуть відлучатися з місця роботи.
На тих роботах, де через умови виробництва перерву встановити не можна, працівникові повинна бути надана можливість приймання їжі протягом робочого часу. Перелік таких робіт, порядок і місце приймання їжі встановлюються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації.
1. Перерви для відпочинку і харчування не включаються в робочий час. їх тривалість не повинна перевищувати двох годин. Якщо тривалість перерви перевищує 2 години, це означає, що робочий день (зміна) поділений на частини. А поділ робочого дня (зміни) на частини допускається відповідно до ст. 60 КЗпП лише у випадках, передбачених законодавством.
Мінімальна тривалість перерви для відпочинку і харчування законодавством не встановлена, її визначення належить до компетенції трудового колективу, уповноваженого вирішувати це питання при затвердженні правил внутрішнього трудового розпорядку, або сторін колективного договору, оскільки в ньому можуть передбачатись відповідні умови. Однак не можна вважати, що трудовий колектив чи сторони колективного договору повністю вільні у визначенні мінімальної тривалості перерви для відпочинку і харчування. Очевидно, її тривалість повинна бути такою, щоб перерва виконувала своє призначення: за час перерви працівники повинні встигнути відпочити і прийняти їжу. Поширена практика надання працівникам перерви для відпочинку і харчування тривалістю одна година, що, на нашу думку, не виправдує себе через відсутність на більшості підприємств умов для ефективного використання часу перерви з метою відпочинку.
2. Правило частини першої ст. 66 КЗпП про те, що перерва для відпочинку і харчування повинна надаватися через чотири години після початку роботи, не є імперативним.
При встановленні конкретного часу початку і закінчення перерви в місцевих правилах внутрішнього трудового розпорядку від цієї норми можуть допускатися обгрунтовані відхилення.
3. У статті, що коментується, спеціально зазначається на право працівників використовувати час перерви для відпочинку і харчування на свій розсуд, у тому числі і відлучатися з місця роботи. Залишати територію підприємства під час перерви працівник також має право за умови, що він зможе повернутися до місця виконання трудових обов'язків до моменту закінчення перерви.
4. Частина четверта ст. 66 КЗпП зобов'язує власника надавати працівникові можливість вживання їжі протягом робочого часу на тих роботах, де за умовами виробництва установити перерву неможливо. Перелік таких робіт, порядок і місце приймання їжі визначається власником за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації. Згідно зі ст. 7 Закону «Про колективні договори і угоди» це питання може бути вирішене і в колективному договорі.
Стаття 67. Вихідні дні
При п'ятиденному робочому тижні працівникам надаються два вихідних дні на тиждень, а при шестиденному робочому тижні - один вихідний день.
Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при п'ятиденному робочому тижні, якщо він не визначений законодавством, визначається графіком роботи підприємства, установи, організації, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації, і, як правило, має надаватися підряд з загальним вихідним днем.
У випадку, коли святковий або неробочий день (стаття 73) збігається з вихідним днем, вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого.
1. Коли в законодавстві про працю йдеться про вихідні дні, то маються на увазі насамперед вихідні дні працівника. Вихідні дні за календарем (неділя) далеко не завжди є вихідними днями працівників, хоча частина друга ст. 67 КЗпП і називає неділю загальним вихідним днем. Таке найменування неділі означає, що вона, як правило, є вихідним днем для працівника (якщо інше не передбачено у встановленому законодавством порядку).
2. Вихідні дні підприємства також можуть не збігатися з вихідними днями працівника. Досить звернути увагу на ту обставину, що в період, коли підприємство не працює, є працівники, які здійснюють охорону підприємства і виконують інші невідкладні роботи.
3. За загальним правилом, кількість (один чи два) вихідних днів встановлюється в розрахунку на календарний тиждень. Тільки при режимі підсумованого обліку робочого часу за рахунок продовження тривалості роботи протягом дня (зміни) вихідні дні можуть чергуватися з робочими днями через один, два, три чи інше число днів.
4. Загальні правила про вихідні дні встановлюються на підприємствах, в установах, організаціях відповідно до законодавства правилами внутрішнього трудового розпорядку, що затверджуються трудовими колективами. Ними визначається насамперед тривалість робочого тижня. Вона може складати п'ять чи шість робочих днів. Відповідно працівникам надається один чи два вихідних дні. Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день (при п'ятиденному робочому тижні) має надаватися, як правило, підряд із загальним вихідним днем. Він визначається графіком змінності (виходу на роботу), що затверджується власником за погодженням із виборним органом первинної профспілкової організації. Найчастіше це - субота, однак ним може бути і понеділок або інший день.