Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників
| Вид материала | Закон |
- Про результати нагляду за додержанням, 136.09kb.
- Типові тематичний план І програма навчання посадових осіб І спеціалістів з питань охорони, 193.21kb.
- Книга перша, 2833.03kb.
- Ації праці, належних безпечних умов праці, підвищення її продуктивності та ефективності,, 84.75kb.
- Законодавство про охорону праці, 7656.52kb.
- Закону України "Про охорону праці", 373.73kb.
- Ки життєдіяльності педагогічних працівників навчальних закладів, що проводять інструктажі, 19.64kb.
- Міністерство юстиції україни головне управління юстиції у Полтавській області Методичні, 551.75kb.
- «вирішення індивідуальних трудових спорів», 153.95kb.
- Україна врадіївська районна державна адміністрація миколаївської області розпорядження, 20.02kb.
Стаття 52. П'ятиденний і шестиденний робочий тиждень та тривалість щоденної роботи
Для працівників установлюється п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. При п'ятиденному робочому тижні тривалість щоденної роботи (зміни) визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності, які затверджує власник або уповноважений ним орган за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації з додержанням установленої тривалості робочого тижня (статті 50 і 51).
На тих підприємствах, в установах, організаціях, де за характером виробництва та умовами роботи запровадження п'ятиденного робочого тижня є недоцільним, встановлюється шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем. При шестиденному робочому тижні тривалість щоденної роботи не може перевищувати 7 годин при тижневій нормі 40 годин, 6 годин при тижневій нормі 36 годин і 4 годин при тижневій нормі 24 години.
П'ятиденний або шестиденний робочий тиждень встановлюється власником або уповноваженим ним органом спільно з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) з урахуванням специфіки роботи, думки трудового колективу і за погодженням з місцевою Радою народних депутатів.
1. Стаття 52 КЗпП України встановлює, як загальне правило, режим роботи працівників з п'ятиденним робочим тижнем з двома вихідними днями. І тільки на тих підприємствах, в установах, організаціях, де за характером виробництва або умовами роботи запровадження п'ятиденного робочого дня є недоцільним, встановлюється шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем. Сьогодні підприємств, установ і організацій, на яких для працівників встановлюється шестиденний робочий тиждень, залишилося дуже мало.
2. Вирішення питання про встановлення п'ятиденного або шестиденного робочого тижня віднесено до компетенції власника, який при цьому повинен діяти (приймати рішення) спільно з виборним органом первинної профспілкової організації, з урахуванням думки трудового колективу і за погодженням з сільською, селищною, міською радою.
3. Тривалість щоденної роботи працівників (зміни) при п'ятиденному робочому тижні може визначатися правилами внутрішнього трудового розпорядку, затвердженими зборами трудового колективу (ст. 142 КЗпП України). Інший документ, який може застосовуватися для визначення тривалості щоденної роботи працівників,- це колективний договір. Графіки виходу на роботу затверджуються завжди, коли тривалість щоденної роботи або надані працівникам вихідні дні не є стабільними. Графіки змінності (графіки виходу на роботу) затверджує власник або уповноважений ним орган за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації. Термін «графік змінності» вживається, коли робота на підприємстві виконується в дві чи три зміни, що передбачає періодичний перехід працівників на роботу в першу, другу або третю зміну.
4. Звертає на себе увагу вибір законодавцем способу обмеження тривалості щоденної роботи. Якщо на підприємстві, в установі, організації для працівників встановлено п'ятиденний робочий тиждень, то законодавець спеціально не встановлює граничну денну норму робочого часу, надаючи власникові за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації право визначати тривалість щоденної роботи. Однак щодо шестиденного робочого тижня приписується не тільки додержувати тижневу норму робочого часу, а й забезпечувати, щоб при шестиденному робочому тижні тривалість щоденної роботи не перевищувала 7 годин при тижневій нормі робочого часу 40 годин, 6 годин - при тижневій нормі 36 годин і 4 години - при тижневій нормі 24 години.
При п'ятиденному робочому тижні частина перша ст. 52 КЗпП вимагає тільки одного - дотримання встановленої для працівників тижневої тривалості робочого часу. Питання про тривалість щоденної роботи в цьому випадку Кодексом законів про працю не визначається. Не можна, однак, думати, що вона і взагалі не визначена законодавством. В Україні зберігає силу роз'яснення Держкомпраці СРСР і ВЦРПС «Про деякі питання, пов'язані з переведенням робітників та службовців підприємств, установ і організацій на п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями». Це роз'яснення рекомендує застосовувати при п'ятиденному робочому тижні графіки змінності, при яких тривалість щоденної роботи повинна бути, як правило, однаковою. Крім того, назване роз'яснення обмежує тривалість щоденної роботи при п'ятиденному робочому тижні для неповнолітніх віком до 16 років - п'ятьма, а віком до 18 років - сьома годинами.
Стаття 53. Тривалість роботи напередодні святкових, неробочих і вихідних днів
Напередодні святкових і неробочих днів (стаття 73) тривалість роботи працівників, крім працівників, зазначених у статті 51 цього Кодексу, скорочується на одну годину як при п'ятиденному, так і при шестиденному робочому тижні.
Напередодні вихідних днів тривалість роботи при шестиденному робочому тижні не може перевищувати 5 годин.
1. Вживання в статті, що коментується, терміна «тривалість роботи» (а не «тривалість робочого часу») дещо ускладнює її розуміння. Із статей 50 і 51 КЗпП випливає, що поняття «тривалість робочого часу» («нормальна», «скорочена») визначає міру праці (міру робочого часу). У ст. 52 КЗпП вживається поняття «тривалість щоденної роботи», за допомогою якого не визначається міра праці (міра робочого часу), а тільки встановлюється порядок реалізації міри робочого часу, встановленої відповідно до статей 50 і 51 КЗпП, в умовах того чи іншого режиму робочого часу (при п'ятиденному і шестиденному робочому тижні). Таким чином, із статей 50-52 КЗпП можна зробити висновок про те, що поняття тривалості роботи стосується тільки режиму робочого часу.
2. У ст. 53 КЗпП йдеться про скорочення тривалості не робочого часу, а роботи. Це, у принципі, дає підставу для висновку про те, що ця стаття сама по собі не передбачає скорочення робочого часу, а лише вимагає його перерозподілу таким чином, щоб напередодні святкових, неробочих і вихідних днів тривалість роботи скорочувалася за умови, що норма робочого часу в цьому зв'язку не скорочується.
І все-таки слід визнати, що на практиці ст. 53 КЗпП розуміється таким чином, що нею передбачено скорочення тривалості робочого часу. Таке тлумачення цієї статті обумовлене історичними факторами. До 10 березня 1956 р. у СРСР діяла норма робочого часу - 8-годинний робочий день. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 8 березня 1956 р. тривалість робочого дня (тобто норма робочого часу) напередодні святкових і вихідних днів була скорочена на 2 години. І це не викликало ніяких питань. При переведенні на п'ятиденний робочий тиждень тижнева тривалість робочого часу залишилась незмінною (п. 1 роз'яснення Держкомпраці СРСР і ВЦРПС від 8 квітня 1967 р. № 74/П-10), тобто тижнева тривалість робочого часу визначалася з урахуванням скорочення тривалості робочого дня напередодні святкових і вихідних днів на дві години. До цієї усім зрозумілої ситуації елементи невизначеності були внесені роз'ясненням Держкомпраці СРСР і ВЦРПС від 12 червня 1967 р. № 6/П-18, у якому йшлося про скорочення робочої зміни напередодні святкових і вихідних днів. Тривалість робочої зміни - це, по науці,- елемент режиму робочого часу. І скорочення робочої зміни саме по собі не повинно означати скорочення робочого часу. Проте і після затвердження цього роз'яснення визнавалося право працівників на скорочення робочого часу напередодні святкових і вихідних днів.
Після введення в дію Кодексу законів про працю Українською РСР (30 травня 1972 р.) у державі вже здійснювалася досить активна соціальна політика. Тому, незважаючи на використання в ст. 52 КЗпП поняття тривалості роботи, становище працівників порівняно з раніше чинним законодавством вирішили не погіршувати. Цьому істотно допомогли найавторитетніші вчені-юристи-спеціалісти в галузі трудового права. Вони одноголосно підтвердили, що в тексті ст. 53 КЗпП йдеться саме про скорочення робочого часу. Так статтю, що коментується, розуміють і сьогодні.
3. Таким чином, з урахуванням викладеного історичного тлумачення ст. 53 КЗпП, напередодні святкових і неробочих днів тривалість робочого часу скорочується на одну годину як при шестиденному, так і при п'ятиденному робочому тижні. У кінцевому підсумку це приводить до відповідного скорочення робочого тижня, який при цьому становить не 40, а тільки 39 годин (при одному святковому чи неробочому дні на тиждень). Якщо на тиждень припаде два дні, які безпосередньо передують святковому чи неробочому дню, робочий тиждень повинен бути скорочений до 38 годин. Термін «напередодні» у правозастосовній і господарській практиці, а також у науці почали розуміти як день, який безпосередньо передує святковому чи неробочому дню. У зв'язку з цим вважається недопустимим скорочувати робочий час за правилами частини першої ст. 53 КЗпП, коли святковому чи неробочому дню передує вихідний день, оскільки найближчий робочий день безпосередньо святковому чи неробочому дню не передує.
4. Для працівників, яким встановлена скорочена тривалість робочого часу відповідно до ст. 51 КЗпП, тривалість робочого дня напередодні святкових і неробочих днів не скорочується. Це стосується, відповідно до букви закону, і тих працівників, яким скорочена тривалість робочого часу встановлена відповідно до частини третьої ст. 51 КЗпП. Серед них є й такі, тривалість робочого часу яких становить шість з половиною годин у день.
5. Оскільки ст. 53 КЗпП почали розуміти як таку, що встановлює правило про скорочення тривалості робочого часу, при неможливості скоротити робочий час напередодні святкових і неробочих днів, працівникові повинна бути надана компенсація - скорочення робочого часу в інший день.
6. Скорочення тривалості роботи відповідно до частини другої ст. 53 КЗпП, з урахуванням викладеного вище також одностайно розуміють і в науці, і на практиці як скорочення робочого часу. Насправді, це правило є безпосереднім продовженням частини другої ст. 52 КЗпП. Разом ці два правила визначають порядок реалізації встановленої тривалості робочого часу (40 годин на тиждень) при шестиденному робочому тижні: п'ять днів роботи по 7 годин (частина друга ст. 52 КЗпП) плюс п'ять годин роботи в передвихідний день.
Зрозуміло, що при п'ятиденному робочому тижні про скорочення тривалості роботи напередодні вихідних днів у законодавстві мова не йде: встановлена законодавством нормальна тривалість робочого часу (40 годин) повинна бути реалізована в режимі, що відповідно до частини першої ст. 52 КЗпП визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіком змінності.