Мовна специфіка літературних творів доби Золотого Віку
Дипломная работа - Иностранные языки
Другие дипломы по предмету Иностранные языки
них дослідників характеризуються антропоцентричним підходом до аналізу художнього тексту: текст розглядається як відображення ідейно-естетичної та ціннісної концепції автора. Принципового значення набуває прагматичний ракурс дослідження творів. Мовні засоби вираження субєктивної оцінки є найважливішим способом реалізації образу автора. Особливості індивідуального стилю автора дають ключ до розуміння його концептуальної картини світу.
У своїй магістерській роботі ми розглядаємо поняття аксиології науки про цінності, досліджуємо категорію оцінки, в першу чергу, оцінки субктивної, аналізуємо лексику творів іспанських авторів доби Золотого Віку. Актуальність даного дослідження визначається необхідністю подальшого вивчення мовної специфіки літературних творів доби Золотого Віку.
Магістерська робота складається зі вступу, пяти розділів та висновків. Обсяг роботи складає 92 сторінки. У списку використаної літератури нараховується 60 джерел, у тому числі 10 іспанською мовою. Практична частина розроблена на матеріалі творів М.Севантеса „Циганочка”, „Рінконете і Кортадильо”, „Ліценціат Відрьєра”, „Ревнивий екстремадурець”, „Славетна судомийка”, „Мрії” Кеведо, „Мистецтво винахідливості” Грасіана, „Правда, що в коханні...” Лопе де Вега, „Життя є сон” Кальдерона де ла Барка.
Перший розділ має на меті зробити загальний огляд доби Золотого Віку, епохи, що вважається апогеєм розвитку іспанської культури. Це період найбільшого політичного та економічного розквіту Іспанії, коли країна набула загального міжнародного визнання. В цей час стає модною іспанська мова, особливого розвитку набуває література, музика та образотворче мистецтво. Що стосується літератури, у добу Золотого Віку жили і творили такі визначні письменники і поети як Мігель де Сервантес Сааведра, Кеведо, Грасіан, Тирсо де Моліна, Лопе де Вега, Лопе де Руеда, Педро Кальдерон де ла Барка та інші. Із них найбільший внесок в іспанську та світову літературу зробили, без сумніву, Сервантес та Лопе де Вега. „Дон Кіхот” Сервантесастав одним із найбільш відомих у світі романів, а „лицар печального образу” одним із найпопулярніших і найулюбленіших образів сьогодення. Лопе де Вега - це геніальний драматург та поет, автор численних драм та комедій, серед яких найбільш відомою для українських читачів є „Камяний гість”.
У другій частині магістерської роботи дається тлумачення понять „цінність” та „аксиологія”, розглядається внесок різних лінгвістів у вивчення проблем аксиології.
У своєму житті ми сприймаємо безліч речей, але не кожна з них має для нас якусь цінність. Часто обєкти нашого сприйняття залишають нас абсолютно байдужими. Предмет має аксиологічну цінність лише за тієї умови, що викликає до себе небайдуже ставлення (позитивне чи негативне).
Цінність обєктивна. Лише той факт, що ми можемо сперечатися щодо цінностей говорить про те, що ми глибоко впевнені у їхній обєктивності. Цінності незалежні від особистого досвіду людини. Вони вічні, абсолютні і незмінні. Цінності, якими користується наше суспільство, були притаманні нашими пращурам багато століть тому і будуть чинними для багатьох поколінь у майбутньому.
У третій частині роботи досліджуються семантичні особливості оцінки. Найважливішою характеристикою оцінки є субєктивність. Будь-яке судження передбачає наявність субєкта, тобто особи, яка здійснює оцінку, явища, події чи предмета, що оцінюється. Мірилом цінності усього, що існує в природі, є людина в сукупності усіх проявів її життєдіяльності. Ця людина може бути представлена конкретно-історичним індивідом, визначеною соціальною групою або суспільством в цілому.
Присутність субєкта оцінки передбачає деякі особливі риси оцінювального судження і в першу чергу можливості виникнення дискусії щодо оцінок, при якій зіштовхуються різні точки зору. Коли йде мова про субєктивний компонент, мається на увазі позитивне чи негативне ставлення субєкта оцінки до обєкта, тоді як обєктивний (дескриптивний) компонент оцінки орієнтується на власні ознаки предмета чи явища, що оцінюється.
Оцінювальний характер судження виражається за допомогою аксиологічних предикатів: думати, вважати, гадати, здаватися.
Співвідношення субктивного і обєктивного є основною проблемою, навколо якої розгортаються дискусії про філософську сутність цінностей і про природу оцінювальних суджень. Історія вивчення оцінки характеризується постійною боротьбою двох течій, одна з яких спирається на уявлення, що в оцінці основним є обєкт, а інша вважає більш важливими якості обєкта. Перший напрямок знайшов своє яскраве відображення у концепціях емотивізму, де оцінювальні значення розглядаються лише як вираження емоцій субєкта, як ставлення субєкта до обєкта. Протилежний напрямок спирається на ідею, що оцінювальні значення слід розглядати як приналежні обєктам, і таким чином являють собою не відношення, а властивості.
Існує багато класифікацій типів оцінки. Класифікація, запропонована Х. фон Врігтом, базується на семантиці сполучень зі словом „гарний”. Він виділяє такі шість „форм добра”: добро інструментальне (гарний ніж), технічне (гарний водій), медичне (гарна память), утилітарне (гарна нагода), гедоністичне (гарний запах), людське (гарний вчинок).
Взаємодія субєкта оцінки з її обєктом лежить в основі класифікації Н.Д. Арутюнової. Вона виділяє три групи, що включають сім підгруп. Перша група це сенсорні оцінки, вони поділяються на сенсорно-смакові, пс