Методика вивчення іменника у початкових класах
Дипломная работа - Педагогика
Другие дипломы по предмету Педагогика
ивному відмінку. Цей іменник є головним членом речення підметом. Підмет учні у реченні повязаний з присудком подарували: учні (що зробили?) подарували. Іменник вчительці стоїть у давальному відмінку, відповідає на питання кому?, виконує роль другорядного члена речення. Важливо звернути увагу школярів на те, що другорядний член речення також поєднується з присудком, але вже у складі словосполучення (як залежний член словосполучення), наприклад: подарували (кому?) вчительці.
Таким чином, перед учнями розкривається різниця у функціонуванні в реченні іменників у називному відмінку, з одного боку, та у непрямих відмінках з другого.
В усному й писемному мовленні учнів трапляється багато помилок у побудові речень, у тому числі й повязаних з уживанням іменників. Діти часто не розуміють ролі в реченні іменникових форм, не усвідомлюють звязку їх з іншими частинами мови, структури словосполучень.
Звичайно, мовлення молодшого школяра не може бути бездоганним. Але завдання вчителя добиватись, щоб помилок було якомога менше. Тому необхідна постійна увага до розвитку мовлення учнів, зокрема до вироблення навичок правильної побудови речень.
Проте цій роботі, на жаль, не надається належної ваги.
По-перше, в підручниках з української мови для початкових класів, ще мало вправ, які спонукали б учителя систематично працювати з учнями над структурою речень та особливостями їх інтонаційного оформлення.
По-друге, нерідко вчителі поверхово опрацьовують програмовий матеріал: на уроках морфології аналізують з учнями форми слів без урахування їх синтаксичних звязків і функцій. Питання синтаксису розглядають лише на уроках, безпосередньо присвячених опрацюванню синтаксичних тем, а цього недостатньо для вироблення необхідних практичних навичок. Навіть тоді, коли вимога програми щодо постійної роботи над реченням при вивченні конкретної теми ніби й виконується, а вчителі не завжди досягають бажаного ефекту. Від учнів часто вимагають лише складання речень з певним словом чи якоюсь його граматичною формою, не звертаючи уваги на синтаксичні звязки.
В ролі ілюстративного і дидактичного матеріалу використовують здебільшого зразки з літературних текстів. Речення, складені учнями, аналізують формально, без зясування помилок у побудові, або й не обговорюють зовсім. Отже, діти не усвідомлюють суті допущених помилок, не знають, як їх виправляти, хоч здебільшого вони повязані з теоретичними питаннями програми початкових класів. Тому одні й ті ж похибки часто повторюються, вкорінюються, школярі припускаються їх і в наступних класах.
Так, учні нерідко вибирають не ту граматичну форму іменника, яка вимагається структурою речення: “Вся земля укривається в зелені”. “Дмитрик почепив квітку в капелюх” і т. п. Самі по собі граматичні форми іменників цілком правильні, ними можна було б скористатися у таких, скажімо, висловах: одяглася в зелень, поклав у капелюх. Учні зрозуміють суть помилок, якщо звернути їхню увагу на граматичну, смислову залежність: укриється чим?, почепив на що?
Неувагою до звязку між словами пояснюються і часті порушення узгодження між підметом та присудком: ”В пакунку були сухарі і консерви”. “Він уже збив три ворожих літаки”, неправильний порядок слів у реченні: “На стіні висить Шевченка портрет”, “Потім прийшли дітей батьки”, “Важко стало добувати їжу пташкам”. До такої самої помилки призводить нерозрізнення форм називного й знахідного відмінків: “Чорні зажурені дерева окутують сутінки” та ін.
Типовою помилкою є також пропуск необхідного для звязку двох слів прийменника: “Дмитрик побачив, що Василька не ловиться рибка”. “Він жив березі річки”. “Льотчик їхав на машині село”. Якщо в першому реченні відсутність прийменника можна пояснити злиттям звуків (в Василька), то інші свідчать про нерозуміння ролі прийменника.
Прийменник разом з відмінковими закінченнями служить для звязку між словами. Ця сама прогалина в знаннях учнів проявляється і в злитті прийменника з іменником, а тим більше з залежним від нього словом: Всі зібралися “вкласі”. Микола “здобрим” уловом пішов додому.
Нерідко учні пропускають іменники, необхідність яких зумовлена змістом керуючого слова: “Білка ще з осені запаслася”. (Чим?). “Дощ падав лише на одну половину”. (Чого?). “До памятника підходять люди з усіх кінців”. (Чого?).
Трапляється й заміна потрібного іменника іншими словами: “Було тільки чути курличуть журавлі” (чути що? курликання).
Запобігти таким і подібним помилкам допоможе тільки систематична праця, передусім під час вивчення відмінкових форм та особливостей уживання прийменників.
Учні мають усвідомити, що кожен іменник це не тільки частина мови, яка має номінативну функцію, а й синтаксична одиниця. Отже, його не можна розглядати окремо, не беручи до уваги звязку з іншими членами речення.
Щоб у школярів не склалося хибної думки, ніби іменник тільки підмет, використовуємо для аналізу речення з іменниками в різних синтаксичних функціях, щоразу показуємо, на які відмінкові і смислові питання він відповідає, з якими словами перебуває у звязку, як змінюється його роль зі зміною відмінкової форми.
Правильне вживання іменника у потрібній відмінковій формі і написання відповідного закінчення залежить від уміння встановлювати граматичні звязки між словами, від знання правопису відмінкових закінчень. Якщо орфографічні норми учень може