Лінгво-філософські трактування темпоральності у сучасній англістиці
Курсовой проект - Иностранные языки
Другие курсовые по предмету Иностранные языки
?асові, який поєднує усі структури реалізації темпоральної семантики відповідно до задуму письменника.
3. Сутність і характеристики теперішності
Сутність теперішнього часу це предмет довгих дискусій у філософії та мовознавстві, починаючи від античності і до наших днів. У філософському трактуванні теперішність це те, що ми бачимо, чуємо, відчуваємо, це відрізок часу, коли можна активно діяти, впливаючи на поточні події. Вчинки чи бездіяльність відходять у минуле назавжди, залишаючи за собою можливість ставати причиною якихось подій. Таким чином, минуле це застиглі моменти теперішнього, воно зумовлене теперішнім, і його наслідок, у свою чергу, стає визначальним фактором подій в актуальному теперішньому.
Ю.В.Молчанов наголошує, що поняття тепер і теперішній час виражають перехід від минулого через теперішнє до майбутнього. Поняття тепер доцільно трактувати як переживання теперішнього часу людиною момент теперішнього часу у її психічній діяльності. Поняття ж момент теперішнього часу можна розглядати як таке, що відображає обєктивну властивість відокремлення у бутті кожної речі, її минулого від майбутнього. Ю.В.Молчанов також вважає, що граматичний теперішній час дійсно ототожнюється з моментом тепер, який переживається даною свідомістю. Щодо обєктивного або фізичного теперішнього часу тієї чи іншої матеріальної системи, то його слід оцінювати як часовий відрізок, на протязі якого дана система існує як така.
У сучасній лінгвістиці більшість вчених, зокрема В.М.Ярцева, А.К.Корсаков, Т.І. Дешерієва, Н.Л.Жабицька, Е.Я.Мороховська, М.Я.Блох, R. Quirk, S. Greenbaum, G. Leech, J. Svartvik, H. Poutsma та інші дотримуються думки про те, що основою мовного теперішнього є реальний теперішній час обєктивного світу. При цьому у свідомості того, хто говорить, теперішнє невіддільне від минулого і майбутнього, оскільки кожний теперішній момент його існування заповнений памяттю минулого, а в основі вчинків, які людина здійснює у теперішньому, лежить модель майбутнього.
Подібно до суті будь якого явища, суть теперішності складається з її властивостей, функціонально-семантичних особливостей, що виявляються у функціонуванні мовних засобів, якими вона реалізується. Отже, чим більше властивостей теперішності ми охопимо, тим повніше розкриємо її суть. Автором дисертації умовно виділяються три основні підходи до визначення властивостей теперішності:
Перший з них базується на поєднанні двох аспектів, що доповнюють один одного, широкого та вузького. У.І. Булл розрізняє два презенси: точковий і плинний. Останній у його трактуванні це часовий інтервал між минулою і майбутньою подіями. Точковий презенс це акт встановлення відношення, визначеного цим часовим інтервалом.
Є.П. Надірова, називаючи широкий та вузький аспекти презенса неактуальним і актуальним теперішнім, вважає теперішньою актуальною ту дію, яка відбувається у момент мовлення, і наголошує, що звичайно період часу, необхідний для здійснення актуальної дії, виявляється значно ширшим від періоду мовлення.
Б.В.Чернюх, розуміючи теперішній час як вираження сучасності у широкому значенні слова, зводить два різновиди презенса актуальний і неактуальний до спільного знаменника. Він вважає, що основною функцією теперішнього часу є вираження актуального презенса, тобто дії, що збігається з моментом мовлення. Неактуальний презенс позначає дію, яка крім моменту мовлення, охоплює певні відрізки часу, що передують і слідують за ним.
Основні положення цього підходу до розуміння теперішності можна відобразити у запропонованій нами схемі.
Як бачимо зі схеми, актуальний презенс має певні межі, у той час як межі неактуального презенса відсутні.
У трактуванні теперішнього часу тексту, зокрема, його актуальності/неактуальності, доцільно керуватися підходом, започаткованим А. Бєлічем. Його суть полягає у виділенні сфери синтаксичного індикатива, у якій вживання усіх часових форм повязане з моментом мовлення, і сфери синтаксичного релятива, у якій минуле цілком відособлене від реального теперішнього і зображається само по собі. Е. Бенвеніст розмежував часи, що вживаються у плані мови і плані історії, а Х. Вайнріх протиставив часи обговорюваного і часи переданого в оповіді. Виходячи із суті цих підходів, у запропонованій роботі розглядається часова площина, створена творчою уявою автора, на тлі якої розгортаються події, і яка є теперішньою у сприйнятті персонажів. Вона виявляється у мовленнєвих ситуаціях, описаних у творі, або комунікативних актах персонажів. Таким чином відбувається переплетення сфер, планів чи часів. У мовленнєвій сфері синтаксичного релятива, про яку ведеться оповідь, створюється своя сфера синтаксичного індикатива обговорення, що є реально теперішнім для учасників описаних подій та комунікативних ситуацій.
У дослідженні актуального/ неактуального теперішнього домінантного значення набуває момент мовлення, що за визначенням А.П. Загнітко є умовним позначенням реального теперішнього, відносно якого всі події визначаються як такі, що належать до плану теперішнього/ минулого/ чи майбутнього.
На визначальне місце моменту мовлення як точки відліку часу вказують прихильники визначеного вище підходу до трактування протяжності як основної властивості теперішнього, а також інші дослідники категорії презентності. У лінгвістичних дослідж