Лінгво-філософські трактування темпоральності у сучасній англістиці
Курсовой проект - Иностранные языки
Другие курсовые по предмету Иностранные языки
ова, В.Д.Гогошидзе, К. Brunner, W. Bull, R. Аllen, B. Righter, H. Brinkmann, І.Michael, А. Prior, Р. Roberts, L. Vendler та інші.
Серед різноманіття концепцій і думок щодо мовного часу можна виділити наступні лінгвістичні концепції:
Концепція 1, прихильниками якої є О. Єсперсен, Г.Рейхенбах, Дж.Хук, І. Метьюз та інші, найбільш традиційна і опирається на логіко-фізичне розуміння часу, відповідно до якого дієслівні видо-часові форми розміщені на єдиній осі орієнтації. Деякі лінгвісти називають її стрілою часу або стрічкою часу.
Концепцію 2, представляє У.І. Булл, який в результаті вивчення мовного матеріалу кількох десятків мов пропонує універсальну типологічну схему часових форм. В її основі лежить введення додаткових осей орієнтації для концептуального бачення часу, тобто окремої осі для минулого, теперішнього та майбутнього часів і ще однієї осі для майбутнього в минулому. У.І. Булл також запровадив вектор часу спрямований відрізок, що вказує напрямок розвитку події щодо точки відліку на відповідній осі орієнтації. Цю концепцію використовували у своїх дослідженнях З.Я. Тураєва, Г.Калужа та інші.
Г.Калужа пристосовує запропоновану У.І. Буллом універсальну схему до англійської мови, вводячи ще по дві додаткові осі попередності і наступності відносно точки, що позначає минулу/ майбутню дію, всі інші минулі/майбутні будуть попередні до неї чи наступні.
Представники першої та другої концепцій висловлюються на користь тривимірної моделі часу, тобто визнають існування теперішнього, минулого та майбутнього часів.
Концепція 3 представлена у працях О.І. Смирницького та його прихильників, зокрема, Л.С.Бархударова, Б.О. Ільїша, Р.Кверка та інших. О.І. Смирницький, виходячи з теорій обовязкових дихотомічних відношень, визнає лише два види загальний і тривалий, а Perfect та Perfect Continuous, на його думку, не є видами, оскільки завершеність не може виражатися у дієслові одночасно з тривалістю. Тому ці форми належать до особливої категорії часової віднесеності, яка є не видовою і не часовою. Б.О. Ільїш, прийнявши в цілому теорію перфекта, запропоновану О.І. Смирницьким, вказує, що це питання складне і не може вважатися остаточно вирішеним. Крім того Б.О. Ільїш вважає термін категорія часової віднесеності невдалим, оскільки останній зближує перфект із часом, а це категорія виду, і пропонує термін категорія віднесеності. Р.Кверк у свою чергу пропонує два ряди зіставлення видів progressive non-progressive, perfective non-perfective.
Концепція 4 представлена такими дослідниками, як М.Я.Блох, В.Я.Плоткін, Ф.І. Маулер, F. Palmer, R. Аllen, P. Roberts, J. Lyons, М. Joos, А.Hill. Ці лінгвісти вважають, що категорія часу є двокомпонентною чи опозиційною. У відповідності до основної, диференційної семантичної ознаки, розрізняються принаймні два члени опозиції, тобто у системі дієслова виділяється опозиція минуле/ неминуле або минуле/теперішнє і майбутнє/не-майбутнє. В.Я. Плоткін вважає, що категорія часу включає дві підкатегорії: мовленнєвої приналежності та рухомої віднесеності. С.О.Соколова, беручи за основу семантичну ознаку одночасність/неодночасність дії з моментом мовлення, виводить співвідношення часів у такій послідовності: одночасність з моментом мовлення : неодночасність з моментом мовлення.
Конструктивною, на нашу думку, є позиція І.С.Бика, який у своєму підході до трактування категорії часу намагається поєднати тривимірну і двовимірну моделі граматичного часу. У його розумінні часова система англійського дієслова є тричленною, її компоненти повязані між собою не простою лінійною залежністю, а у вигляді двох окремих привативних опозицій через їх спільний член теперішній час.
Подані концепції моделюють різні лінгвістичні підходи до трактування самого поняття часу та дієслова як основного засобу вираження часу у мові. Незалежно від розходжень у цих концепціях щодо кількості часів, видів, їх назв, встановлення основи їх співвіднесеності, усі мовознавці не лише визнають існування теперішнього часу, а і відводять йому визначальне місце у ієрархії часових форм.
Ми схиляємося до думки, що для встановлення звязку між реальною і мовною темпоральностями необхідно виділяти три категорії, мовне вираження яких забезпечує певний спосіб і повноту реалізації обєктивної теперішності. Домінуюче значення має категорія часу, яку більшість дослідників розглядають як послідовність виникнення подій і акту мовлення.
Як специфічне мовне відображення обєктивного часу категорія часу служить для темпоральної локалізації дії/стану, про яку йдеться у реченні. Ця локалізація є дейктичною, оскільки вона прямо або опосередковано співвідноситься з реальним чи уявним тепер. У ролі дейктичного центру, відносно якого встановлюється попередність одночасність наступність, тут виступає момент мовлення або якась інша точка відліку часу. Категорія часу виражається дієслівними часовими формами, яким властиві певні морфологічні ознаки і граматичні значення. Локалізація, яка досягається дієслівною категорією часу, може сполучатися з більш детальною вказівкою на час за допомогою лексичних та синтаксичних засобів.
Категорія часової віднесеності забезпечує темпоральну локалізацію дії/стану через відношення до точки відліку часу, вираженої іншими мовними засобами. Категорія часової віднесеності реалізується а) дієслівними засобами, які передають часову зумовленість; б) кореляціями особових та безособових форм дієслова у фразі/реченні; в) переносни?/p>