Лінгво-філософські трактування темпоральності у сучасній англістиці
Курсовой проект - Иностранные языки
Другие курсовые по предмету Иностранные языки
Курсова робота
На тему:
Лінгво-філософські трактування темпоральності у сучасній англістиці
1. Час багатоаспектна властивість буття
Світ як обєктивна реальність існує в часі. Філософське поняття часу ґрунтується на життєвому досвіді людини, і з ним повязане пізнання людиною навколишньої дійсності. Розуміння часу розвивалось і продовжує розвиватись людством по лінії абсолютної істини, наближаючись до неї. Багато дослідників простежують еволюцію уявлень про час у процесі розвитку людського мислення і пізнання природи, аналізують на матеріалі філософії та інших наук історію становлення та розвитку поняття часу. Деякі з них, зокрема Ю.Б.Молчанов, виокремлюють чотири концепції часу: субстанційну, реляційну, статичну та динамічну, і доходять висновку, що час це дуже складна і багатостороння характеристика буття. Виходячи з цього, слід говорити не про час як такий, а про проблему часу, про те, як ми приходимо до часу, а також зясувати його логічну і концептуальну структуру. Проблема часу не просто питання, на яке можна дати однозначну відповідь, а складний комплекс питань, які ставляться і вирішуються по-різному на різних рівнях розвитку та організації суспільства. Якщо буде вирішена проблема часу, тоді буде знайдена і відповідь на запитання що таке час?. Ця відповідь стане складним сукупним результатом досліджень у різноманітних сферах знань.
Історично процес формування категорії часу проходив у тісному звязку з формуванням категорії простору. Час і простір є необхідними умовами існування матерії. Абсолютно всі події співвідносяться з певним місцем і часом. Простір виражає порядок розташування одночасно наявних обєктів; час протікання змін існуючих явищ. На відміну від тривимірного простору час є одновимірним, незворотним. Як правило, час повязують з рухом або пояснюють через рух, як, наприклад, це зробив великий грецький мислитель Аристотель. Він вважав, що час не існує без руху, і хоча час не є рухом сам по собі, насправді він є ним, оскільки рух заключає у собі число.
Уявлення про час змінювались і будуть змінюватись у звязку із глибинним пізнанням закономірностей розвитку обєктивної дійсності. Поки що вчені так і не змогли дати точних визначень часу і простору. Наприклад, мислитель християнської епохи Блаженний Августин досить раціонально зазначав, що він розуміє, що таке час, тільки до тих пір, поки його не запитують, що це таке. І на сьогоднішній день не встановлено, що таке час поза нами і час у нас. Якщо розглядати сучасні, давні та, навіть, прадавні погляди щодо цієї проблеми, стає очевидним, що час і простір є обовязковими компонентами всього змісту нашого сприйняття, який тепер називають полем сприйняття. Час і простір, як особливі способи розрізнення речей, так схожі між собою, що коли простір називати шириною, то час можна назвати довжиною одного поля. Простір вказує на співіснування сприйнять у певний момент часу в обємі чи на площині, і ми начебто вимірюємо ширину нашого поля сприйняття. Час вказує на поступовий рух сприйняття в певному пункті простору, і ми нібито вимірюємо його довжину. Поєднання цих двох категорій, тобто зміна в розташуванні разом із зміною у часі, є рухом основним способом, яким уявляються нам явища у сприйнятті.
Без часу як категорії сприйняття було б можливим вивчення лише тих явищ, які повязуються порядком чи взаємовідношеннями існуючих речей, з числом, розташуванням та виміром. Словом, із наук були б можливі лише ті, що відносяться до сфери математики, і не змогли б існувати фізичні, біологічні та історичні науки, основним предметом яких є зміни або чергування у сприйнятті. Без категорії часу просто не можна уявити матеріалу для цих наук, оскільки час є враженням, яке залишає у памяті людини послідовність явищ. Будь-яке поняття базується на досвіді, а слово досвід саме по собі вже передбачає наявність часу як категорії сприйняття речей.
Таким чином, простір це ніби зовнішня категорія сприйняття, сприйняття співіснуючих чуттєвих вражень. Час сприйняття нагромаджених чуттєвих вражень, які чергуються; взаємовідношення між минулими сприйняттями та сприйняттями безпосередніми.
Отже, час і простір дають первинну орієнтацію, на основі якої будується відповідна картина світу. У цьому плані їх можна вважати гранично абстрактними характеристиками буття, оскільки вони задають початковий порядок, контури і ритми, які зумовлюють більш конкретні уявлення людини про певні явища, процеси та їх духовне, теоретичне і практичне опанування.
Великий енциклопедист епохи Відродження Леонардо да Вінчі провів аналіз уявлень про властивості часу і дійшов висновку, що час співпадає з первинними началами геометрії, тобто з точкою та лінією: точка у часі прирівнюється до миттєвості, а лінія до тривалості відомої кількості часу.
Відомо, що поняття часу є складним і багатогранним явищем, тому природно, що у різних типах мислення час моделюється по-різному, але так чи інакше моделюється завжди. Основна ідея, на якій наголошують філософи та дослідники інших галузей науки, це ідея про комплексний характер часу, який виражається у складній концептуальній структурі. Різні науки прагнуть зі своїх позицій розглянути категорію часу, надати їй адекватну інтерпретацію. Так, В.П. Руднєв зазначає, що час це універсальна характе?/p>