Лінгво-філософські трактування темпоральності у сучасній англістиці
Курсовой проект - Иностранные языки
Другие курсовые по предмету Иностранные языки
¶иним, І. Стенгерсом та нашими власними спостереженнями про те, що лінгвістичний аспект часу підпорядкований не лише філософському та фізичному аспектам, а також логічному, біологічному, соціологічному, психологічному. Ми в цілому розділяємо погляди вчених, але зазначимо, що Б.Я.Уорф, на нашу думку, не врахував того, що часові відношення позамовної реальності сприймаються людьми однаково, не залежно від того, якою мовою вони володіють, у силу їх біологічної єдності, належності до єдиної загальнонаціональної культури, і виражаються ці часові відношення різними мовами доволі адекватно. Відрізняється лише інструментарій, сукупність мовних засобів, якими це вираження досягається. Тому важко погодитись з Т.І. Дешерієвою у тому, що лінгвістичний аспект поняття часу слід розглядати лише у філософській та фізичній площинах.
Взаємозвязок лінгвістичного поняття часу з категоріями логіки та фізики простежує М.К.Курбанов. Дослідник стверджує, що при визначенні граматичної категорії часу і відповідно часових форм дієслова більшість мовознавців виходить із логіко-філософських і фізичних позицій. Спроби лінійно розставити усі форми дієслова, повязані із значенням часу, витікають саме з його фізичного розуміння. Але на відміну від фізичного часу, якому властива односпрямованість, реалізація мовного часу відбувається у двох напрямках з теперішнього у минуле і з теперішнього у майбутнє, тобто він є двонаправленим. Отже, тут при запереченні однієї властивості фізичного часу, визнається інша лінійність. При цьому, як вважають дослідники, на скільки сегментів не ділилася б схема горизонтальної лінії часу, вона не здатна розмістити усі ті дієслівні форми, які так чи інакше повязані з часом.
Точка зору, згідно якої категорія часу англійського дієслова тривимірна система: теперішнє, минуле і майбутнє є традиційною і загальноприйнятою. Вона базується на логічній основі, оскільки співвідноситься з понятійним часом. Ми поділяємо цю думку, виходячи із антропоцентричної теорії мови, яка передбачає її розгляд не самої по собі, а у співвідношенні мислення мова, що входить у гноселогічну тріаду обєктивна дійсність мислення мова. На сьогодні це найбільш природна теорія, яка відповідає істинному стану речей. На наш погляд, лінгвістичну категорію часу і усі її особливості не слід розглядати ізольовано, оскільки необхідно опиратися на час обєктивної дійсності. Звичайно, тут не йдеться про перенесення фізичного бачення часу на лінгвістичне.
Відображаючи у мові реальний світ, людське мислення певним чином узагальнює і спрощує обєктивний звязок явищ природи, вносить елемент субєктивності, що зумовлений активним творчим характером пізнавальної діяльності людини. Субєктивний елемент зберігається на рівні мовної інтерпретації думки і впливає на процес відображення зовнішнього світу в мовній структурі.
Відповідно до специфіки обєкту дослідження у наукових працях активно дискутуються також питання існування специфічних часів соціального або історичного, космічного, хімічного, біологічного, психічного, музичного та інших.
Соціальний час вираховується поколіннями, століттями, тисячоліттями. Його особливістю є те, що історичні події зберігаються у памяті людства. У ньому за точку відліку можуть бути взяті ті чи інші суспільні події і навіть легенди. Свою особливу структуру має час історичних подій, субєкти яких освоюють простір і час, організуючи ці події, переживаючи їх. Коли ми говоримо, що час прискорює свій біг, то маємо на увазі, що події проходять швидше, тобто зростає інтенсивність усіх форм соціальної життєдіяльності.
Фізичний час, на думку дослідників, включає у себе проблеми співвідношення часу і матерії, реально існуючих незалежно від свідомості людини. Категорія часу у філософському та фізичному розумінні є двома сторонами одного цілого.
Значний інтерес становить тлумачення категорії часу в психологічній науці. Імперичні дослідження часу в цій галузі налічують вже більше ста років. До перших розробок можна віднести вивчення А. Гьорінгом та Е.Махом здатності розрізняти на слух часові інтервали. Сьогодні у психології розглядаються питання психологічного значення та змісту самого часу; простежуються закономірності переживання психологічного часу в різних умовах, його суть та механізм сприйняття; досліджуються сталі параметри в індивідуальному переживанні часу, тобто йде мова про сприйняття і переживання часу різними людьми. Дослідники вважають, що індивідуум має здатність трансформувати обєктивно існуючий фізичний час у психологічний, перцептивний, і в такий спосіб у субєктивному сприйнятті виявляються часові властивості.
Аналіз досліджень питань психології часу дає аргументовані підстави дійти висновку про якісні зміни у розумінні психологічного змісту категорії часу. Саме перехід від загального уявлення про переживання часу до індивідуального його сприйняття і осмислення заслуговує, на нашу думку, належної уваги.
У своєму трактуванні проблеми часу ми виходимо з того, що час це ключ до розуміння природи, а також і мови. На цьому вперше наголосив Ф. де Сосюр. Проте мовознавець обмежив вплив реального часу на мову лише сферою звукової форми, вважаючи, що такій залежності не піддається зміст чи семантика мови. Теоретичний аналіз показує, що час впливає на мову перш за все на рівні граматичної семантики, тобто найбільш загальної смислової суті речень і слів, а лише звукова форма цієї суті вира