Лінгво-філософські трактування темпоральності у сучасній англістиці
Курсовой проект - Иностранные языки
Другие курсовые по предмету Иностранные языки
?истика як фізичної реальності, так і будь-якої знакової системи. Проте, існує думка, що семіотичний час, тобто час культури, виражений знаками мови, живопису, музики тощо, відрізняється від часу фізичної реальності. На наш погляд, не слід абсолютизувати цю відмінність, оскільки саме розрізнення речей, на що звернув увагу ще Аристотель, виникає там, де наявна їх спільність. Можна вважати, що і міфологія часу, і філософія і його наука та філологія є по суті одне і теж, але різним чином виражене. Йдеться про образ-ідею-вид: предметно-образний, логічно-ідеальний, концептуально-видовий, або про ту чи іншу систему термінологічно-предметної форми образів. Таким чином, філологічне осмислення часу ґрунтується на єдності його внутрішньо-психологічного сприйняття та філософського і наукового осмислення.
Важливо водночас відзначити, що образ часу, поняття часу, концепція часу, термінологія часу не можуть існувати поза певними загально логічними засобами визначення самого часу та його моментів, чи навіть деякої сукупності визначень. Хоч у такому разі йдеться передовсім про визначення у його формально-логічному змісті, проте дійсна змістовність субєктно-предикативних відношень визначення не обмежується рухом думки лише в одному напрямку. Тим більше, коли це стосується визначення категорій.
На даному етапі розвитку науки вчені висловлюють різні погляди на особливості сприйняття часу, пропонують свої концепції часу. Це передусім праці О.А. Івіна, Ю.Б.Молчанова, В.І. Свідерського, С.В.Мейена, О.М.Жарова, Б.А.Успенського, Д.Ж.Дитроу, Дж. Уітроу, E. MacTaggart, J.Dunne, A. Alexander, R. Gale та ін.
Так, якщо Дж.Мак-Таггарт, Дж.Данн, А.Александер вважають, що час нереальний, що ілюзія часу виникає у статичному світі через безперервні зміни уваги спостерігача, то А.Грюнбаум, А.Прайор, Р.Гейл та інші не сумніваються в обєктивності часу. Однак і серед вчених, які визнають реальність часу, немає одностайності щодо співвідношення категорій часу та буття. У цьому аспекті виділяються дві основні концепції статична і динамічна. Прихильники статичної концепції вважають, що події минулого, теперішнього і майбутнього існують реально, і навіть у деякому розумінні одночасно, а поява і зникнення матеріальних обєктів є ілюзорними. Минуле, теперішнє і майбутнє витікають із часових відношень субєкта і обєкта, тоді як відношення раніше чи пізніше витікають із відношень обєкта і обєкта . Відповідно до динамічної концепції, прихильниками якої є, зокрема, А.Прайор, Р.Гейл, реально існує лише теперішній момент, події минулого уже реально не існують, а події майбутнього ще реально не настали.
На різних структурних рівнях матерії, у різних сферах пізнання, а також у різних областях людської діяльності часові притаманні свої специфічні властивості змісту та вияву. Очевидно, слід брати до уваги концептуальні форми бачення часу у фізичному, філософському, логічному, біологічному, соціальному, психологічному та лінгвістичному аспектах, кожен з яких диференціює поняття часу, посилається на власні концепції, що пропонуються у певній окремо взятій науці, і кожен з яких є складовою частиною загальнонаукової картини світу. Зрозуміти і визначити поняття часу в цілому можна лише тоді, коли враховувати характер сприйняття часових відношень людиною, вираження їх засобами мови.
Дослідження розвитку мов на різних етапах еволюції людського суспільства дає підстави вважати, що диференціація уявлень про просторові відношення відбувалась раніше, ніж диференціація уявлень про час. Л.Брюль, наприклад, зазначає, що майже всі первісні мови настільки бідні засобами вираження часових відношень, наскільки багаті щодо вираження просторових. Із первинного усвідомлення людиною ритму і періодичності поступово виникла абстрактна ідея всесвітнього однорідного часу.
Особливість репрезентації обєктивної дійсності у мові детермінована двома типами факторів: обєктивними закономірностями реальності, і субєктивними, тобто особливостями людської природи психологічними, біологічними і соціальними. Адекватність/неадекватність відображення обєктивної реальності у мові простежується у її структурних ознаках.
Проблеми співвіднесеності філософської інтерпретації часу з лінгвістичним часом вивчали Я.Ф. Аскін, В.К.Ярмоленко, Ю.С.Степанов, Є.В.Падучева, Б.Л.Уорф, Г.Рейхенбах та інші.
Б.Л.Уорф, зокрема, заперечує характер загально філософського поняття часу і намагається довести, що категорія часу залежить від певної мови та її структури. Г.Рейхенбах наголошує на єдності трактування часу у філософії та лінгвістиці: Будь-яка думка має точку відліку. Цей факт виражається у граматиці тим, що кожне речення повинне містити дієслово, тобто вказівно-рефлексивний знак, що вказує на час події.. Я.Ф. Аскін, виходячи з філософського трактування часу: різниця між теперішнім минулим і майбутнім є відмінностями між тим, що здійснюється, уже здійснилося і поки ще не здійсненим, наголошує: характерно, що у мові категорії часу та часової співвіднесеності мають місце саме у звязку лише з дієсловом частиною мови, що виражає дію..
Простір і час як форми існування матерії належать до числа тих категорій, які кваліфікуються І.І. Мєщаніновим як поняттєві і такі, що не замальовуються за допомогою мови, а виявляються в ній самій, у її лексичній і граматичній структурах. Саме таке розуміння простору і часу відповідає нашим поглядам. Із суджень І.І. Мєщанінова випливає думка, яка підтверджується М.К.Курбановим, І. Приго?/p>