"Руська Правда" – видатний політичний документ в історії України
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
грамів і відповідно 80 гривень дорівнювали 23 кобилицям=40 коровам=400 баранам). Порівняно безболісно її могли сплатити тільки заможні люди. Рядовий общинник, що присуджувався до сплати вири, знаходився в досить важкому положенні: його долею була втрата всього майна і перетворення в раба.
Виходом з цього важкого положення для незаможних людей був інститут так називаної дикої вири. По статті 4 (46) Тр. члени верви могли робити складчину, причому якщо хто-небудь із вкладників учинив злочин на бенкеті або в "сваде", тобто у сварці, інші допомагали йому заплатити з цієї складової суми. ("Которая ли вервь начнеть платити дикую, виру, колико лет заплатить ту виру зане же без головника им платити. Будеть ли головник их в верви, то зань к ним прикладываеть, того же деля им помагати головнику, любо си дикую виру; но сплати им вообчи 40 гривен, а головничьство самому головнику, а в 40 гривен ему заплатити ис дружины свою часть. Но оже будеть убил или в сваде или в пиру явлено, то тико ему платити по верви ныне, иже ся прикладывають вирою").
Тим, хто не вкладався в дику виру, члени верви не зобовязані допомагати ("Аже кто не вложиться в дикую виру, тому людье не помагають, но сам платить" (стаття 6 (8) Тр.).
б) Головничество.
Вира була штрафом, що стягувався князем. Родичі убитого одержували винагороду, що називалася головщиной. Руська Правда не вказує розміру головщини. Можливі одні припущення. Г. А. Романов вважав, що приватна винагорода сплачувалася в половинному розмірі штрафу, що йде князеві (полувирє 20 гривень) і головничество при повній вирі стягувалгося в тій же пропорції.
в) Винагороди за убивство князівських холопів і смердів, що стягувалися в різному розмірі (від 5 до 12 гривень).
г) Продаж штраф, який йшов князеві стягувався у двох розмірах у 12 гривень і в 3 гривні.
д) Урок винагорода, що одержували потерпілі від образ у різноманітному розмірі в залежності від характеру образи і від майнового збитку.
Застосовували грошові стягнення і церкви по справах, що підлягають її юрисдикції. Так, за Статутом Ярослава, штраф стягувався від одного карбованця до 5 гривень золота.
3.3 Потік і розграбування
Існували різні думки про походження потоку і розграбування, так, наприклад, В.І. Сергієвич наполягав на візантійському походженні потоку і розграбуванню. Однак є всі підстави думати, що потік і розграбування тотожні з банництвом, шляхом якого в первісному ладі громади звільнялися від своїх злочинних членів. А потім потік і розгарбування зробилися вищою мірою покарання за Руською Правдою.
Безсумнівно, сутність потоку і розграбування мінялася. Спочатку воно дійсно було "потоком і розграбуванням", тобто вигнанням і конфіскацією майна злочинця і членів його родини. Так, князь Ярослав, розгнівавшись на Костянтина Добрынича "поточи е в Ростова". Але з часом під потоком і розграбуванням стало розумітися фізичне винищування і знищення майна.
Найбільш яскравий приклад застосування потоку і розграбування це покарання ряду не бажаних Новгороду представників адміністрації. Так, літопис розповідає: "заутра убиша Семена Борисовича, и дом его весь разграбиша, и села, и жену его яша".
3.4 Страта
У Руській Правді не говориться про страту, але в літописах досить багато повідомляється про її застосування. Досить згадати про встановлення князем Володимиром страти у відношенні розбійників. Страта застосовувалася до повсталої проти князівської феодальної влади, до зрадників. Так, літопис розповідає про страту князем Изяславом організаторів і учасників повстання 1068р., спрямованого проти нього. Як було зазначено, князь Василько страчував чоловіків князя Давида Святославича, по наущенню яких він був осліплений. Існувала вже сформована норма, по якій за зраду князі розплачувалися втратою землі, а бояри головою.
Так, у літопису приводиться наступне звертання князя Святослава до Романа: "Брате, я не ищу под тобою ничего же, но ряд наш так есть, оже ся князь извинить, то в волость, а мужь в голову".
Норма, по якій васали, що зрадили своїх верховних сюзеренів королів і імператорів, карають стратою, є звичайною нормою і в західноєвропейському феодальному праві.
Памятник, що примикає до Руської Правди, Правосуддя митрополичє, містить норму, по якій винні в безчестях (в образі князів) караються відетнинням голови ("Князю великому за бесчестье главу сняти").
Візантійське духівництво домагалося в князів застосування страти до церковних злочинців: богохульників, "волхвів" і т.п.
Неважко бачити, що страта в Київській державі є не різновидом політичного терору, а нормальним покаранням за деякі види злочинів. Припускати, що князі за зазіхання проти них обмежувалися стягненням з винних продажів, вкрай наївно.
3.5 Покарання шляхом калічення
У Руській Правді не говориться про покарання, що спричиняють каліцтво. але вони стали застосовуватися представниками вищої церковної ієрархії у відношенні осіб, що скоїли злочини проти церкви і релігії. Саме особам, що скоїли ці злочини, вирізався язик, виколювалися очі та ін. на підставі візантійських карних законів.
Літопис і інші памятники повідомляють про деякі випадки, коли застосовувалися ці покарання. Так, новгородський єпископ Лука наказав у 1053 р. урізати своєму рабові ніс і обидві руки. У 1189 р. київський митрополит наказав урізати язик, відітнути праву руку і вийняти ока ростовському єпископові Феодору.
Ц?/p>