"Руська Правда" – видатний політичний документ в історії України
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
Такий вид покарання застосовувався до тих, хто вчинив підпал, розбій та конокрадство (ст. 7, 35, 45, 83).
Тяжким покаранням у вигляді грошового стягнення була вира грошовий штраф (40 гривень) на користь князя за вбивство вільної людини. Подвійна вира стягувалась за вбивство княжих слуг (ст. ст. 19, 22 кор. ред., ст. З). Розширеною редакцією передбачалась і так звана "дика вира" виплата членами верві (общини) за вбивство, скоєне на її території, у випадку, коли вбивця був невідомий або верв не хотіла його видавати (ст. 4). Родичам убитого виплачувалась грошова компенсація "головщина", що дорівнювала розміру вири. За покалічення та вбивство жінки встановлювалася "полувира" (ст. ст. 27, 89). Розповсюдженим видом покарання була "продажа" грошовий штраф, що стягувався на користь князя за майнові злочини та злочини проти особи. Це була чітко фіксована сума: вища продажа 12 гривень, звичайна 1,3 гривні.
За злочини проти сімї та моральності давньоруське законодавство, на відміну від візантійського (наприклад, візантійських законодавчих зводів "Еклога" (VIII ст.) та "Прохірон" (IX ст.), в яких за певні порушення передбачалася смертна кара чи покалічення), застосовувало систему покарань у вигляді грошових штрафів на користь єпископа (ст. 2 "Уставу" князя Ярослава). Наприклад, у Візантії одружений чоловік за перелюбство отримував для "напучення" 12 ударів палицею, незалежно від соціального походження та матеріального становища; за звязок із заміжньою жінкою чоловікам відрізали носи. У Київській Русі покарання за подібні вчинки не були такими суворими. Стаття 8 розш. ред. "Уставу" князя Ярослава забороняла митрополиту стягувати штраф за подружню невірність чоловіка. У памятках канонічного походження є також свідчення, що на порушника цієї церковної настанови накладалися піст і єпитимія. За скотолозтво у Візантії оскопляли, а у Київській Русі за ст. 21 розширеної редакції "Уставу" князя Ярослава таке ж збочення каралося штрафом у 12 гривень на користь єпископа і оголошенням єпитимії. Інші прояви сексуальної розбещеності або збочень також каралися накладенням єпитимій.
РОЗДІЛ 2 ВИДИ ЗЛОЧИНІВ
2.1 Злочини проти особистості
а) Убивство
Постанови про убивство в Правді Ярослава. Норми про убивство в памятниках права Київської держави XI-XII в.в. змінювалися в міру розвитку принципів феодального права і права привілею.
У Правді Ярослава про вбивство говорить стаття 1: "Убьеть мужь мужа, то мьстити брату брата, или сынови отца, любо отцю сына, или брату чаду, любо сестрину сынови; аще не будетъ кто мьстя, то 40 гривен за голову; аще будеть русин, любо гридин, любо купчина, любо ябетник, любо мечник, аще изъгои будеть, любо словенин, то 40 гривен положити за нь".
По цій статті встановлюється взагалі єдиний розмір карного штрафу і притому єдиний розмір за вбивство представників різних груп тодішнього суспільства: русинів, гридинов, купців, ябетников, мечников, ізгоїв, словенинов. Цілком можливо, що розмір штрафу за вбивство цих людей був раніше неоднаковий. Також можливо, що за вбивство ізгоїв платили штраф у меншому розмірі, ніж за вбивство вільного чоловіка.
Стаття 1 Короткої Правди обмежує помсту між досить вузьким колом родичів (батько, син, племінники). Вона має на увазі післясудову помста.
За змістом статті 1 Короткої Правди у випадку вбивства вільного чоловіка вільним чоловіком можуть мстити родичи чоловічої статі; якщо ж не буде тих осіб, що могли б помститися, то вбивця платить 40 гривень за голову. Якщо вбитий буде русин, або гридин, або купець, або ябетник, або мечник, або ізгой, або словенин, то все рівно за їхнє вбивство треба сплатити 40 гривень.
Родичи вбитого, відмовляючись від помсти, могли одержати головщину, що стягується в розмірі вири (тобто в розмірі 40 гривень).
Якщо родичей месників не було, то з загального змісту статті 1 Короткої Правди випливає, що князь, проте, стягував штраф у розмірі 40 гривень з вбивці. Вираження "аще не будеть кто мьстя" може означати, що або месників з числа родичей, установлених даною статтею, не буде або вони відмовляються від помсти, надаючи перевагу одержанню головщини.
У статті 1, безсумнівно, відбилося прагнення з боку князя захистити життя представників свого "княжого" суспільства.
Постанови Правди Ярославичей. У Правді Ярославичей вже в достатньому ступені одержали відображення принципи феодального права права-привілею при встановленні покарань за вбивство. Але ці принципи були відбиті при встановленні покарань тільки за вбивство осіб, належних до вузького кола князівського суспільства, навіть до князівського двору. Недарма Правду Ярославичей деякі дослідники називали регламентом князівського господарства.
Про вбивство в Правді Ярославичей говориться у великій кількості статей (9 статей). Перші три статті (19 21 Акад.) говорять про вбивство огнищан.
"Аще убъють огнищанина в обиду, то платити за нь 80 гривен убиици, а людем не надобе; а в подъездном княжи 80 гривен.
А иже убъють огнищанина в разбои, или убийца не ищуть, то вирное платити в неи же вери голова начнеть лежати.
Аже убъють огнищанина у клети, или у коня, или у говяда, или у коровье татьбы, то убити в пса место; а то же покон и тивуницу".
Правда Ярославичей говорить про вбивство огнищан у трьох випадках.
По-перше, статтею 19 Акад. передбачалося вбивство огнищанина "в образу", за що стягувалося безпосередньо з вбивці 80 гривень (підкресл?/p>