Країни Тропічної і Південної Африки (1900–2002 рр.)
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
?ума, Джамо Кеніата, Хастинге Банда у майбутньому президенти Золотого Берегу, Кенії, Ньясаленду, південноафриканський письменник Питер Абрахамс, відомі громадські діячі. Головував на більшості засідань Уілям Дюбуа, якого назвали „батьком панафриканізму”.
Перемога антигітлерівської коаліції окрилила учасників конгресу надією на зміни у всьому світі. Антиколоніальний та антиімперіалістичний дух переважав на конгресі. Було обговорено положення у всіх регіонах Африки в багатьох африканських країнах. Серед резолюцій найбільше значення враження. А в лавочках „колоніальних товарів” висіли картинки ніби з африканського життя, їх продавали відвідувачам.
Слово „Африка у масовій свідомості звязувалось більше всього з такими іменами, як Лівінгстон і Стенлі. А узагальнено це мужній європеєць, з обвітреним, загорілим обличчям в пробковому шлемі, на чолі загону чорних носильників бється з левами, носорогами і крокодилами, прорубається крізь скали і через тропічні ліси, переправляється через гірські хребти, відкриваючи для співвітчизників нові і нові землі. „Африка існувала як земля для мандрівників, для різних Стенлі і Лівінгстонів”, писав К.Г.Паустовський про ті часи, про роки свого дитинства. „Мені як і іншим ношам Африка, „де ми бродили в мріях”, здавалася полюванням на левів „з зорею в пісках Сахари, плотами на Нігері, свистом стріл, криком мавп і густими непрохідними лісами, які були завжди в тумані, і з мріями про те, щоб „таємничу Африку пройти від Алжиру до Мису Доброї Надії і від Конго до Занзібару”. Така романтизація настільки притягувала юнаків, що багато хто з них тікали в Африку, наймаючись юнгами на кораблі, або ховались у трюмах. Про це яскраво писав М.Гумилев, який побував у Африці чотири рази і для нього вона була „відображенням раю”.
Я пробрался в глубь неизвестных стран
Восемьдесят дней шел мой караван
Древний я открыл храм из-под песка
Именем моим названа река.
И в стране озер пять больших племен
Слушали меня, чтили мой закон.
Європейцям важко було зрозуміти африканців, і вони вважали їх малозрозумілими дітьми. Африканці платили їм тим же.
На протязі XX ст. уявлення мінялись, їх ставало більше, але взаємні забобони зберігались і зберігаються, позбутися їх можна лише прагненнями взаємними, зі значними зусиллями.
А воно проходило своєрідно: суспільства, які виникали в Африці як синтез колоніального з традиційним і дісталось в наслідство незалежним державам, тепер часто називають колоніальним. У більшості країн Африки початок їх створення відноситься до рубежу XIX XX ст. (хоча в Капській колонії з XVII ст.) Але найважливіші риси цих суспільств чітко проявились уже після першої світової війни.
Перша світова війна значною мірою була боротьбою за переділ Африки, але на життя більшості африканських країн вона майже не вплинула. Військові дії велися лише на території німецьких колоній. Вони були завойовані військами Антанти і після війни за рішенням Ліги Націй передані країнам Антанти як підмандатні території: Тао і Камерун поділили між собою Великобританія і Франція, Німецька Південно Західна Африка дісталася ПАС, частина Німецької Східної Африки Руанда і Бурунді були передані Бельгії, інша Танганьїка Великобританії. Так збулася давня мрія англійських правлячих кіл: виникла суцільна полоса британських володінь від Кейптауна до Каїру.
Після закінчення війни процес колоніального освоєння Африки прискорився. Колонії все більше перетворювались в аграрно-сировинні придатки метрополій. Сільське господарство все більше орієнтувалось на експорт. В міжвоєнний період різко змінився склад сільськогосподарських культур: кофе в 11 раз, чаю в 10, какао-бобів в 6, арахісу більше ніж в 4, тютюну в 3 рази і т.д. Все більше число колоній стають країнами монокультурного господарства. Напередодні другої світової війни у багатьох країнах від двох третин до 98% вартості всього експорту припадало на яку-небудь одну культуру. В Гамбії і Сенегалі такою культурою став земляний горіх, на Занзібарі гвоздика, в Уганді бавовник, на Золотому березі какао-боби, у Французькій Гвінеї банани і ананаси, у Південній Родезії тютюн. В деяких країнах було по дві експортні культури: на Березі Слонової Кістки і Того кофе і какао, в Кенії кофе і чай і т.д. В Габоні і деяких інших країнах монокультурою стали цінні породи лісу.
Промисловість, яка створювалась, головним чином гірничо видобувна ще більше була орієнтована на експорт. Розвивалася вона швидко. У Бельгійському Конго, наприклад, видобування міді з 1913 по 1937 рік зросла більше ніж у 20 раз. В 1937 р. Африка займала в капіталістичному світі значне місце по виробництву мінеральної сировини. На неї припадало 97% всіх алмазів, які видобувались, 92% кобальту, більше 40% золота, хромітів, літієвих мінералів, марганцевої руди, фосфоритів і більше третини всього виробництва платини.
В Західній Африці, а також у більшості районів Східної і Центральної Африки експортна продукція вироблялась в основному в господарствах самих африканців. Європейське плантаційне виробництво там не привилось із-за кліматичних умов, які були важкими для європейців. Головними експлуататорами африканського виробника були іноземні компанії. Експортна сільськогосподарська продукція вирощувалась на фермах, які належали європейцям і були розташовані в Південно-Африканському Союзі, Південній Родезії, частині Північної Родезії, Кенії, Південно-Західній Африці.
Щоб заставити чим більше число африканців щорічно