Корпоративные взаимоотношения в акционерном обществе
Реферат - Экономика
Другие рефераты по предмету Экономика
й орган правління. Структура корпоративної власності висока розпорошеність акцій серед населення.
Значні пакети акцій сконцентровані у керівників акціонерних товариств і трудових колективах. Ключовими учасниками корпоративних відносин є держава, керівники АТ, зовнішні акціонери. Фінансові інститути відіграють незначну роль у корпоративному управлінні. Частка інвестиційних фондів і компаній обмежена 25% статутного фонду АТ, а частка банків не обмежена. Маючи значний пакет акцій, держава відіграє невелику роль у корпоративному управлінні. Дрібні акціонери не мають впливу на корпоративне управління. Основні джерела залучення капіталу короткострокові кредити банків. Рада директорів обирається з числа будь-яких фізичних осіб простою більшістю голосів на зборах акціонерів. Термін повноважень законодавчо не обмежений. Член ради не може бути одночасно членом інших органів управління. Якщо число акціонерів не перевищує 100 рада може не створюватися. Чисельність ради не регламентується законом. Виконавчий орган правління чи інший орган. Може бути одноосібним чи колегіальним. Обирається загальними зборами акціонерів. Слабкий внутрішній і зовнішній контроль за діяльністю АТ. Надається щорічна інформація про результати фінансово-господарської діяльності. Феномен великого пакета акцій (40%), полягає в тому, що він спроможний блокувати проведення зборів акціонерів протягом необмеженого часу. Категорія повторних зборів відсутня.
Розвиток корпоративного сектору в Україні тісно повязаний з розвитком цивілізованого корпоративного управління, яке можна визначити як систему організаційно-правових, економічних і фінансових взаємин усіх учасників акціонерних товариств. Що встановлює механізм, способи і взаємодію зацікавлених сторін, за допомогою яких вони представляють в АТ свої інтереси і взаємодіють з АТ і між собою [11, 12].
Проблеми і перспективи розвитку корпоративного сектору економіки повязані з управлінням державними пакетами акцій, оскільки діяльність корпоративного сектору практично цілком залежить від дій держави.
Механізми корпоративного управління та корпоративних відносин
Основні фактори та умови корпоративних відносин
Рис. 1. Сукупність механізмів корпоративного управління та корпоративних відносин в АТ
Особливу роль у корпоративному секторі відіграють відкриті АТ, утворені шляхом трансформування державних підприємств. З огляду на значення цих АТ в економіці України, на недосконалість законодавства і відсутність необхідної методичної бази, запропонована і впроваджена така схема роботи з ВАТ: 1) формування реєстрів (кількість АТ, державних пакетів акцій, уповноважених осіб, контрактів тощо); 2) надання допомоги в організації корпоративного управління; 3) робота з головами правлінь, укладання контрактів і контроль за виконанням умов контрактів; 4) робота з наглядацькими радами, діяльність представників органів управління у наглядацькій раді; 5) організація постійно-діючої комісії з питань аналізу фінансового-грошової діяльності підприємств; 6) участь у вирішенні питань аналізу фінансово-грошової діяльності підприємств; 6) участь у вирішенні питань реструктуризації, санації, банкрутства і ліквідації; 7) оформлення прав власності на державні пакети акцій; 8) управління державними пакетами акцій, робота з уповноваженими особами; 9) здійснення від імені держави дивідендної політики, контроль за нарахуванням дивідендів на державні пакети акцій.
В Україні розвиток корпоративного управління є актуальною проблемою приватизації і функціонування відкритих акціонерних товариств. Це також вадливий фактор інвестиційних рішень внутрішніх та іноземних інвесторів. Підприємства, що здійснюють справедливе й ефективне управління, активно залучають іноземний капітал, і навпаки.
Функціонування будь-якої моделі корпоративного управління визначається двома характеристиками: розміром пакетів акцій різних акціонерів і доходами, що їх одержують акціонери від володіння акціями визначеної корпоратизації. Власність, розподілена між багатьма акціонерами, створює зовсім інші проблеми управління і контролю, а ніж власність, зосереджена в одних руках. У першому випадку головна проблема полягає в тому, щоб ефективний контроль забезпечував контрольованість дій з боку всіх акціонерів, у той час як окремі акціонери прагнуть, не затрачаючи додаткового часу і засобів, використовувати активність використання домінуючим акціонером своєї влади для ухвалення рішень, що не враховують інтересів інших акціонерів.
Відповідно до цільових установ і ступеню участі інвесторів в управлінні акціонерним капіталом в Україні, можна виділити 4 моделі вітчизняного корпоративного управління.
Перша модель. Менеджери компаній домінуючі акціонери. Ця модель характерна для невеликих і середніх підприємств, оскільки у процесі приватизації у менеджерів не було б можливості зосередити в своїх руках значні пакети акцій великих підприємств. Перевагою такої моделі є те, що істотно згладжується основний недолік корпоративного управління відмежування власності від контролю. У менеджерів є стимул найефективно використовувати активи підприємства, оскільки вони мають право на значну частину прибутку у вигляді дивідендів. При цьому їхня увага зосереджується на максимізації результатів у довгостроковому періоді, розширенні сегменту ринку. Однак така модель управ