Корекція шкільної тривожності в молодшому шкільному віці
Курсовой проект - Педагогика
Другие курсовые по предмету Педагогика
µслено емоційно указують на наявність небезпеки. До числа вселених можна віднести також і страхи, які виникають у надмірно тривожних батьків.
Шкільні страхи не тільки позбавляють дитину психологічного комфорту, радощі навчання, але і сприяють розвитку дитячих неврозів. Першокласники, які з різних причин не можуть справлятися з навчальним навантаженням, з часом потрапляють в розряд неуспішних, що у свою чергу, приводить як до неврозів, так і до школобоязні.
Тривожні діти дуже чутливі до своїх невдач, гостро реагують на них, схильні відмовлятися від тієї діяльності, наприклад малювання, в якій відчувають скруту.
У таких дітей можна помітити помітну різницю в поведінці на заняттях і поза уроками. Поза заняттями це живі, товариські і безпосередні діти, на заняттях вони затиснені і напружені. Відповідають на питання вихователя тихим і глухим голосом, можуть навіть почати заїкатися. Мова їх, може бути як дуже швидкою, квапливою, так і уповільненою, утрудненою. Як правило, виникає тривале збудження: дитина теребить руками одяг, маніпулює чим-небудь.
Тривожні діти мають схильність до шкідливих звичок невротичного характеру (вони гризуть нігті, смокчуть пальці, вискубують волосся, займаються онанізмом). Маніпуляція з власним тілом знижує у них емоційну напругу, заспокоює.
Відокремлюють самостійні семантичні одиниці, повязані з тривогою: тривога, немотивована тривожність й особистісна тривожність.
Психологічні причини тривоги можуть бути викликані внутрішнім конфліктом, повязаним із неправильним уявленям про власний образ Я, неадекватним рівнем домагань, недостатнім обгрунтуванням мети, передчуттям обєктивних труднощів, необхідністю вибору між різними образами дії. Як фізіологічні причини називають хвороби, дію на організм психофармакологічних препаратів [3, 4].
Немотивована тривожність, що характеризується безпричинними або погано пояснюваними очікуваннями неприємностей, передчуттям біди, можливих втрат психіка таких дітей постійно у стані напруження, а поведінка може обумовлюватися дисфункціональним емоційним стереотипом, що мало піддається контролю свідомості, і це її загальні рисах зближує стан тривоги й афекту. Останнім часом в експериментальних дослідженнях дедалі частіше робиться акцент не так на окрему рису або диспозицію, як на особливості ситуації взаємодії особистості з ситуацією. Зокрема, виділяють або загальну неспецифічну особистісну тривожність, або специфічну характерну для певного класу ситуацій. Причому в першому випадку передбачається, що особистісна тривожність має хронічний, не повязаний з особливостями ситуації, характер.
Термін особистісна тривожність використовується для визначення відносно сталих індивідуальних відмінностей у схильності індивіда відчувати стан тривоги. У цьому випадку тривожність означає рису особистості [3, 4].
Тривожність як рису особистості, за Ж. Тейлор, традиційно визначають у вигляді тенденції переживання нейтральної ситуації як загрозливої й відповідній цьому поведінковій тенденції уникання уявної загрози. Тривожність розглядається як стала характеристика особистості, як її риса, що відображає потенційну схильність розцінювати різні ситуації як загрозливі. У психологічній сфері тривожність проявляється у зміні рівня домагань особистості, у заниженні самооцінки, рішучості, впевненості у собі. Особистісна тривожність впливає на мотивацію. Крім того, відзначається зворотний звязок тривожності з такими особливостями особистості як соціальна активність, принциповість, сумлінність, прагнення до лідерства, рішучість, незалежність, емоційна стійкість, впевненість, працездатність, ступінь невротизму та інтровертованості [3, 5].
Особистісна тривожність не обовязково проявляється безпосередньо в поведінці, часом це субєктивне неблагополуччя особистості, що створює специфічний фон її життєдіяльності, пригнічує психіку. Аналіз публікацій дозволив виявити основні негативні риси високого рівня особистісної тривожності:
1. Особистість із високим рівнем тривожності схильна сприймати довколишній світ як такий, що містить у собі загрозу і небезпеку більше, ніж особистість із низьким рівнем тривожності.
2. Високий рівень тривожності створює загрозу психічному здоровю особистості та сприяє розвитку передневротичних станів.
3. Високий рівень тривожності негативно впливає на результат діяльності. Відзначається кореляція тривожності з рисами особистості, від яких залежить навчальна успішність.
4. Тривожність суттєво впливає на професійну спрямованість.
5. Тривожність по-різному позначається на усталеності поведінки і прояві навичок самоконтролю [3, 5-6].
На думку А. Прохорова, процес формування тривожності має декілька етапів.
На першому відбувається її зародження. Цей момент повязаний з формуванням динамічного опорного ядра з психічних процесів, у яких тривожність проявляється.
Другий етап характеризується виявленням тривожності та її закріпленням у конкретній діяльності та поведінці.
На третьому етапі сформоване новоутворення, набираючи характеру риси особистості особистісної тривожності ~ саме репродукує психічні стани, завдяки яким воно виникло [3, 6].
Головною причиною виникнення тривожності у дітей вважається неправильне виховання та несприятливі стосунки дитини з батьками, особливо з матірю. Відторгнення, неприйняття матірю дитини викликає