Корекція шкільної тривожності в молодшому шкільному віці
Курсовой проект - Педагогика
Другие курсовые по предмету Педагогика
тільки у свідомості людини).
З. Фройд поряд із конкретним страхом виділяв невизначений, підсвідомий страх. Він розглядає тривогу часто з точки зору афекту, ігноруючи при цьому обєкт, який її спричиняє; але обєктивну тривогу він все ж визначає як природне і раціональне явище.
П. Зетзел вважає страх нормальною адекватною реакцією на ситуацію зовнішньої небезпеки. Тривога ж, на його думку, є:
- перебільшеною, тобто неадекватною, реакцією на ситуацію реальної зовнішньої небезпеки; надмірною реакцією на малозначущу ситуацію зовнішньої небезпеки;
- реакцією, схожою на страх, але за відсутності зовнішньої безпеки перебільшеною, тобто неадекватною реакцією на ситуацію внутрішньої небезпеки.
П. Тілліх вважає, що страх і тривога невіддільні вони іманентно повязані одне з одним. Жало страху тривога, а тривога прагне стати страхом. Найпоширенішою є думка, що базова тривога необхідна для подальшого розвитку реакцій страху [3, 2-3].
К. Голдштейн вважає тривогу первинною і первісною реакцією. Перші реакції дитини на тривогу недиференційовані, страхи це пізніші утворення, що виникають у міру того, дитина навчається обєктивізувати і певним чином ставися до тих елементів світу довкола, які можуть вкинути її у катастрофічний стан [3, 3].
О. Черникова говорить про тривогу як про страх очікування, 3. Кондаш про страх перед випробуванням. Ф. Перлз визначає тривогу як розрив між тепер і пізніше або як страх перед аудиторією. Тривога є результатом активності уяви, фантазії майбутнього. Тривога зявляється у людини внаслідок незавершених ситуацій, заблокованої активності, що не дає розрядити збудження.
Отже, тривога сприймається як емоційний стан гострого внутрішнього болісного беззмістовного хвилювання, що повязується у свідомості індивіда із прогнозуванням невдачі, небезпеки або ж очікуванням чогось важливого, значущого для людини в умовах невизначеності [3, 3].
Р. Мей стверджує, що нормальна тривога вільна від витіснення і не задіює механізмів психологічного захисту, тоді як невротична потребує витіснення і дії різноманітних механізмів обмеження активності та свідомості. Нормальна тривога є реакцією іа загрозу цінностям індивіда, які він вважає необхідними для його існування як особистості [3, 3].
У психологічній літературі, можна зустріти різні визначення поняття тривожності, хоча більшість дослідників сходяться у визнанні необхідності розглядати його диференційовано - як ситуативне явище і як особистісну характеристику з урахуванням перехідного стану і його динаміки.
Тривожність - це переживання емоційного дискомфорту, повязане з очікуванням неблагополуччя, з передчуттям небезпеки, що грозить.
Розрізняють тривожність як емоційний стан й як стійку властивість, рису особистості або темпераменту.
На думку Л.Ф. Обухової: Тривожність це постійна або ситуативна властивість людини , яка призводить до стану підвищеного занепокоєння, відчуття страху і тривоги в специфічних соціальних ситуаціях [9, 81].
За визначенням А.А. Петровської: Тривожність - схильність індивіда до переживання тривоги, що характеризується низьким порогом виникнення реакції тривоги, один з основних параметрів індивідуальних розходжень.
Тривожність звичайно підвищена при нервово-психічних і важких соматичних захворюваннях, а також у здорових людей, що переживають наслідки психотравми, у багатьох груп осіб із субєктивним проявом, що відхиляється, неблагополуччя особистості [10, 132].
Н.Є. Аракелов у свою чергу, відзначає, що тривожність - це багатозначний психологічний термін, що описують як певний стан індивідів в обмежений момент часу, так і стійка властивість будь-якої людини [ 1, 12-13].
Вітчизняні психологи вважають, що неадекватно висока самооцінка в дітей складається в результаті неправильного виховання, завищених оцінок дорослими успіхів дитини, захвалювання, перебільшення його досягнень, а не як прояв уродженого прагнення до переваги.
Висока оцінка оточуючих і заснована на ній самооцінка цілком влаштовує дитину. Зіткнення ж із труднощами й новими вимогами виявляють її неспроможність. Однак, дитина прагне всіма силами зберегти свою високу самооцінку, тому що вона забезпечує їй самоповагу, добре ставлення до себе. Проте, це дитині не завжди вдається. Претендуючи на високий рівень досягнень у навчанні, вона може не мати достатніх знань, умінь, щоб домагатися їх, негативні якості або риси характеру можуть не дозволити їй зайняти бажане положення серед однолітків у класі. Таким чином, протиріччя між високими домаганнями й реальними можливостями можуть привести до важкого емоційного стану.
Від незадоволення потреби в дитини виробляються механізми захисту, що не допускають у свідомість визнання неуспіху, невпевненості й втрати самоповаги. Дитина намагається знайти причини своїх невдач в інших людях: батьках, учителях, товаришах. Намагається не зізнатися навіть собі, що причина неуспіху перебуває в ній самій, вступає у конфлікт із усіма, хто вказує на її недоліки, проявляє дратівливість, уразливість, агресивність.
Неймарк називає це афектом неадекватності - …гостре емоційне прагнення захистити себе від власної слабості, будь-якими способами не допустити у свідомість непевність у себе, відштовхування правди, гнів і роздратування проти всього й всіх. Такий стан може стати хронічним і трива?/p>