Історіографія історії Білорусії
Информация - История
Другие материалы по предмету История
ельна база досліджень розширилася. Тому описовий метод, характерний для 20-40 рр. ХХ ст., все більше сполучався з всебічним статистичним аналізом історичних процесів та явищ соціальних, економічних, революційних та інших. Це дозволило показувати їх у динаміці, висвітлювати певні тенденції розвитку. Проте, як і раніше, у системі аргументації виключне значення надавалося цитатам з творів К.Маркса, Ф.Енгельса, В.Леніна, які визначалися як методологічні засади кожного дослідження. При цьому ті їх висновки і праці, що були відмінними від офіційних партійних установок та оцінок замовчувалися.
Всі історики притримувалися марксистського формаційного принципу періодизації історії. Кінець ХУШперша половина ХІХ ст. характеризувалися як період глибокої та всебічної кризи феодально-кріпосницького ладу і зародження в економіці Білорусі капіталістичних відносин. Цим проблемам присвячені праці декількох вчених.
В. Чапко у монографії “Сільське господарство Білорусії у першій половині ХІХ ст.”(1966 р.) на основі дослідження матеріалів 800 маєтків (поміщицьких та селянських господарств) розкрив дві головні тенденції в розвитку економіки села кризу кріпосницької системи та зростання ролі капіталістичного виробництва у феодальних маєтках та господарствах державних селян. В монографії “Міста Білорусії в першій половині ХІХ ст.: Економічний розвиток” (1987). В. Чапко подає загальну характеристику міст та містечок, наводить багатий матеріал про стан ремісницького виробництва, розвиток мануфактур, торгівлі, участі міських мешканців у сільськогосподарському виробництві, проаналізовано зміни кількісного, соціального, національного, конфесійного складу населення міст.
М. Болбас в праці “Розвиток промисловості Білорусії (1795-1861) (1966 р.)” прослідковує динаміку та основні етапи промислового розвитку в цілому та складових частин її структури ремісництва, мануфактури, капіталістичної фабрики, походження, склад, становище робітників.
З проросійських позицій написана праця Е. Корнійчука “Білоруський народ у Вітчизняній війні 1812 р.” (1962 р.) єдине дослідження по цій проблемі.
Селянська реформа 1861 р. в Росії розглядалася радянською історіографією як початок капіталістичної формації. З таких позицій вона досліджувалася у праці М. Фрідмана “Відміна кріпосного права в Білорусії” (1958 р.). В ній докладно розглянуто соціально-економічні та політичні передумови відміни кріпосного права, підготовка реформи, подано глибокий аналіз головних законодавчих актів, шляхів здійснення реформи, зміни в законодавстві, спричинених повстанням 1863 р.
Найважливіші соціально-економічні аспекти становлення ринкових відносин, капіталістичного ладу за тогочасною термінологією, на селі відображені в низці досліджень.
А. Кожушков у праці “Розвиток капіталізму в сільському господарстві Білорусії в другій половині ХІХ ст.” (1963 р.) зробив спробу прослідкувати процеси розвитку капіталістичних відносин у поміщицьких і селянських господарствах - спеціалізацію поміщицьких господарств, їх ринкові звязки, форми наймання робочої сили. На думку сучасних вчених автор перебільшував залежність селян від влади та поміщиків тощо.
Більш фундаментально еволюцію капіталістичних відносин на селі досліджував Л. Ліпінський. У монографії “Розвиток капіталізму в сільському господарстві Білорусії (ІІ половина ХІХ ст.)” (1971р.) процес розглядався в трьох аспектах землеволодіння та землекористування після реформи, поміщицькі та селянські господарства. Деякі дослідники вважають неточними статистичні відомості, які автор подав на основі анкет Північно-Західного відділу Російського географічного товариства, не погоджуються з авторським поділом сільського населення на соціальні категорії.
У праці “Столипінська аграрна реформа в Білорусії” (1978 р.) розглядаються передумови та здійснення реформи, утворення хуторів та відрубів, руйнація сільської громади, майнова диференціація селян, збереження поміщицького землеволодіння.
Питання аграрного перенаселення та відходництва в білоруському селі досліджувалися в монографії В. Панютіча “З історії формування пролетаріату Білорусії. 1861-1914 рр.” (1969 р.) В ній всебічно розглядаються соціальне розшарування селянства, причини, рівень, регіональна специфіка аграрного перенаселення, показано рівень, характер , напрямки відходництва, його роль у формуванні робітничого класу. В іншій праці “Соціально-економічний розвиток білоруського села в 1861-1900 рр.” (1990 р.) В. Панютіч проаналізував загальний, становий національний склад селянського населення до і після реформи 1861 р., прослідкував його динаміку по губерніях в 1858 1897 рр., показав причини його збільшення, дослідив склад та структуру селянських сімей, міграційні процеси всередині та поза Білорусією, стан освіти серед селянства. Велика увага приділена аналізу складу та функцій сільської громади, діяльності органів селянського самоврядування, селянського землеволодіння та землекористування, забезпечення селян надільною землею, торгівлі селян землею, її оренду та інше. Багато місця в праці займає дослідження процесу майнового розшарування селянства в другій половині ХІХ ст. Міграцію селянства Білорусії головним чином до Сибіру, її причини та динаміку висвітлено в монографії В.Верещагіна “Селянські переселення з Білорусії (друга половина ХІХ ст.)” (1978 р.). Прослідковано звязок селянських переселень з процесом розвитку капіталізму, політика царизму в цій сфері, її особливості в Білорусії.
В дос