Історіографія історії Білорусії
Информация - История
Другие материалы по предмету История
иторії Білорусії діяла лише одна міська більшовицька організація в Гомелі, а названі автори налічують 28 таких організацій. Більш повно та, за тогочасними можливостями, обєктивно політичне життя Білорусії відображено в працях А. Короля “Більшовики Білорусії в революції 1905-1907 рр.”(1986р.), В. Салашенка “Більшовики в боротьбі з дрібнобуржуазними партіями в Білорусії (1905- квітень 1917 рр.)(1981 р.) В. Салашенко показав відносини та ідейну боротьбу з есерами, Бунтом, іншими єврейськими партіями.
Монографія І.Ігнатенка “Лютнева буржуазно-демократична революція в Білорусії”(1986 р.) є першою узагальнюючою працею в якій комплексно розглядається проблема. Було видано монографії з історії культурних та революційних звязків з Росією: В. Меляшкевіча “Російсько-білоруські культурні звязки другої половини ХІХ ст.”(1984 р.), Г. Філякова “Революційні звязки робітників Білорусії та Росії наприкінці ХІХ початку ХХ ст.”(1987 р.).
Єдиним науковим дослідженням з історії церкви була монографія М. Корзуна “Російська православна церква на службі експлуататорських класів (Х ст.-1917 р.) (1984 р.). В ній розкрито роль церковної організації православя як державної релігії Російської імперії, показано вплив церкви на ідеологічні уявлення широких мас населення, позицію церкви з важливих суспільних проблем.
В другій половині 40-х 80-х роках ХХ ст. продовжувалося видання книг з проблематики радянського періоду історії Білорусії, частка яких переважала серед публікацій наукових праць з історичної тематики. Автори беззастережно дотримувалися офіціальної радянської концепції.
Питання встановлення радянської влади в Білорусії та оформлення білоруської радянської державності висвітлювала в своїх працях Н. Каменська.
В період “відлиги” кінця 50-х- першої половини 60-х років ХХ ст. зявилась можливість більшого доступу до архівних матеріалів, розширення тематики досліджень. Зявилися праця І. Ігнатенка “Бідніше селянство-союзник пролетаріату в боротьбі за перемогу Жовтневої революції в Білорусії. 1917-1918 рр.”(1962 р.), М. Завалєєва “Робітничий клас Білорусії в період побудови фундаменту соціалізму. 1926-1932 рр.”(1957 р.), І. Марченка “Робітничий клас в післявоєнні роки. 1945-1950.”(1962 р.), В. Палубна та І. Палубна “Революційний та національно-визвольний рух в Західній Білорусії в 1920-1939 рр.”(1962 р.) та інші.
Видані в 70-80-ті роки книги А. Філімонова “Зміцнення союзу робітничого класу і селянства в 1929-1936 рр.”, М. Злотника про “Діяльність органів партійно-державного контролю БСРР в 1917-1934 рр.”, колективна праця “Перемога колгоспного ладу в БРСР” та інших авторів як і чисельні видання з історії компартії Білорусії мали не дослідницький , а ілюстративний характер. Автори ілюстрували матеріалами архівів, і періодичної преси висновки та оцінки документів ЦК КПРС. Проблеми насильницької колективізації, політичних репресій практично не заторкувалися.
Своєрідним підсумком білоруської радянської історичної науки було видання узагальнюючих праць. Ними стали-двотомна та пятитомна “Історія Білорусії” (1-е видання двотомника 1955-1958 рр., 2-ге 1961 р., та пятитомника 1972-1975 рр.). Пятитомне видання, незважаючи на переважання матеріалів радянського періоду, істотно поглибило та розширило уявлення про минуле Білорусії. Історія Білорусії подавалась в тісному звязку з історією Росії. Підкреслювалося включно позитивне значення цього звязку для історичної долі білоруського народу.
В чотиритомній праці “Історія робітничого класу Білоруської РСР”(1984-1987 рр.) описано процес формування та розвитку цієї соціальної верстви, проте перебільшено її роль в суспільстві. В тритомнику “Всенародна боротьба в Білорусії проти німецько-фашистських загарбників в роки Великої Вітчизняної війни”(1983-1985 рр.) узагальнено великий матеріал про героїзм та самопожертву жителів Білорусії в роки війни, їх самовіддану боротьбу з ворогом в партизанських загонах, підпіллі, на фронтах. Проте, поза увагою залишилися такі аспекти теми як проблема колабораціонізму, діяльності польської Армії Крайової на західнобілоруських землях тощо.
В 70-х-80-х роках зявилась низка праць з історіографічної тематики, серед них колективні - ”Досягнення історичної науки в БРСР за 50 років.1919-1969”.(1970 р.), “Досягнення історичної науки в БРСР за 60 років”(1979 р.), книга В. Міхнюка “Становлення та розвиток історичної науки Радянської Білорусії 1919-1941 рр.”(1985 р.) та інші.
Слід зазначити, що переважну більшість праць з історичної тематики в Білорусії в радянські часи видано російською мовою.
Новий етап в розвитку білоруської історіографії розпочався на переломі 80-90-х років ХХ ст., в звязку з розпадом СРСР та становленням незалежної Білоруської держави. В науці та ідеології зникли диктат ідеологічних структур КПРС-КПБ та монополія офіційно-державної марксистсько-ленінської методології. На початку 90-х років почався процес повернення до наукового обігу раніше заборонених праць, було знято обмеження на контакти з закордонними, науковими центрами. Було зроблено спробу відродження національного змісту історичної освіти, зявилися нові періодичні наукові видання “Білоруське минуле”, “Білоруський історичний часопис”. Частина білоруських вчених-істориків почала досліджувати та висвітлювати вітчизняну історію з національно-державницьких позицій. В основу цих підходів було покладено принципи деполітизації історіографії як головної передумови її науковості; гуманістичні, загальнолюдські і національно-державницькі цінності як критерій істини та оцінки історични?/p>