Історіографія історії Білорусії
Информация - История
Другие материалы по предмету История
?ією, станом освіти та культури. Осібне місце в розвитку білоруської історичної науки займають друга половина 50-х-80-ті роки ХХ ст. Відносна лібералізація радянського режиму у білоруській історіографії, на думку М.Біча, проявилася формально, у вилученні з праць імені та цитат Й. Сталіна. Однак оцінки та дух “Короткого курсу історії ВКП(б)” продовжував існувати у більшості праць. Розширилася проблематика досліджень, зявилась низка праць, присвячених історії Білорусії з найдавніших часів. В. Сєдов в праці “Словяни Верхнього Подніпровя та Подвіння” висунув теорію походження білорусів внаслідок змішування словян з балтами. Процеси формування населення Білорусії з часів камяного віку до ІХ ст. (індоєвропейці ранні балти словяни) розглянув Е. Загорульський у праці “Стародавня історія Білорусії” (1977 р.). В. Алексєєв в монографіях “Полоцька земля в ІХ-ХШ ст.: “Нариси історії Північної Білорусії” 1966 р.) та “Смоленська земля в ІХ-ХШ ст.: Нариси історії Смоленщини та Східної Білорусії (1980 р.) зробив висновок, що Полоцьке князівство у раннім середньовіччі було самостійною політичною одиницею з оригінальною культурою.
П. Лисенко у праці “Міста Туровської землі” (1974 р.) висловив думку, що вона склалася наприкінці Х ст. і зберігала своє значення в ХІ ст. На початку ХІІ ст. Туровська земля частково позбавилася політичної самостійності і знаходилася в складі Київської землі. З кінця 1150-х років вона остаточно виокремилася і в Турові встановилася постійна династія князів. Це твердження розходиться з думкою П. Толочка про “відносну” самостійність Туровського князівства з 1160-х років.
Білоруські дослідники раннього середньовіччя висували твердження, що відрізнялися від радянських стереотипів щодо соціально-економічного розвитку східних словян. В. Горемикін у праці “До проблеми історії докапіталістичних суспільств” (1970 р.) доводив, що у давній Русі в ІХ-ХІ ст. існувала рабовласницька формація, а в ХІІ-ХШ ст. її починає змінювати феодалізм. А. Пянков вважав, що у УІ-УШ ст. у східних словян панував рабовласницький лад, а в ІХ-ХІІ ст. встановилися феодальні відносини. Ця думка висловлена в монографії “Походження суспільного та державного ладу стародавньої Русі” (1980 р.) Обидва автори використали білоруські матеріали. А. Пянков стверджував, що в ранньому середньовіччі існував великий “кривицький племінний союз”, в якому окрім кривичів перебували дреговичі, радимичі, вятичі та сіверяни. Цей союз складався з трьох етнічних компонентів словян, балтів, фіно-угорів. Спроба київських князів створити в Х-ХІ ст. централізоване управління державою, на думку А. Пянкова, не могла бути успішною тому, що цьому перешкоджало панування натурального господарства та економічна роздробленість окремих земель.
В 1950-1980-ті роки з проблематики середньовічної історії Білорусії практично було виключено дослідження проблем історії держави та права, церкви та міжконфесійних відносин, шляхти як суспільного стану. Виключення надавалося працям, які мали відверту проросійську та проправославну спрямованість. До них належать такі видання: Я. Мараш “ З історії боротьби народних мас Білорусії проти експансії католицької церкви” (1969 р.), А. Ігнатенко “Боротьба білоруського народу за воззєднання з Росією (друга половина ХУІІ-ХІШ ст.)” (1974 р.), Л. Абецедарський “Білорусія і Росія: Нариси російсько-білоруських звязків другої половини ХУІ-ХУІІ ст.”(1978 р.). У вказаний період більшість білоруських істориків-медиєвістів досліджували економічний розвиток та соціальне-становище міст. Цій проблематиці присвячено праці С. Щербакова, А. Лютого, Я. Карповича, З. Каписького, А. Ігнатенка, А. Грицкевича. Аграрну історію вивчали П. Козловський, В. Мелешко, В. Чапко, З. Коптський, М.Спиридонов, П. Лойко, В. Голубєв та ін. Праці 60-80-х рр.- відзначаються докладною джерельною базою, що дозволило використати статистичний метод досліджень і цим домогтися переконливої аргументації висновків. В монографіях П. Козловського “Магнатське господарство Білорусії в другій половині ХУШ ст.”(1974 р.), “Землеволодіння та землекористування в Білорусії у ХУШ- першій половині ХІХ ст.”(1981 р.) вперше розкрито звязок еволюції феодальної ренти із змінами структури селянського наділу. Автор по новому охарактеризував співвідношення натуральної та грошової ренти в Західній Білорусії в другій половині ХУШ- першій половині ХІХ ст. Ця оцінка змінила попереднє уявлення про Західну Білорусь як зону цілковитого панування відробіткової ренти. Автор подав суттєві докази свого висновку про зростання товарно-грошових відносин та зародження капіталістичних елементів в середині феодальної економіки в другій половині ХУШ- першій половині ХІХ ст.
В книзі М. Романовського “Розвиток мануфактурної промисловості в Білорусії (друга половина ХУШ- перша половина ХІХ ст.” (1966 р.) висвітлено роль мануфактурного виробництва (зокрема вотчинного) як цілого етапу, що впливав на передумови формування капіталістичного устрою в економіці дореформеної Білорусії.
В звязку з відзначеннями ювілеїв в 1968 р. було видано колективні монографії “450 років білоруського книгодрукування”, “Франциск Скорина та його час” (1988 р.). Проблемам культурного життя присвячено змістовні праці Я. Неміровського, В. Конона, Г. Галенчанка, С. Падокшина, В. Шматова, Ю. Лабинцева та інших. Кількість праць з історії Білорусії ХІХ початку ХХ ст., опублікованих в другій половині 50-х 80-х рр.. ХХ ст., значно збільшилася, особливо з питань соціально-економічного розвитку та історії революційного руху. Джер