Історіографія історії Білорусії
Информация - История
Другие материалы по предмету История
блінську унію Кіркор оцінив як політичну смерть Великого князівства Литовського. Кіркор не засуджував дії поляків. Більш вищим рівнем розвитку польської культури він пояснює її домінування над білоруською в ХVІІ -ХVІІІ ст. В його обережних висновках відчувалася симпатія до польської нації, зокрема діячів культури.
Торкаючись відносин із східним сусідом, Кіркор відзначає імперські амбіції московських правитель, які спричиняли до військових вторгнень на землі Білорусії і Литви, що супроводжувалися загибеллю місцевого населення, знищенням сіл та міст. Без будь-яких оцінок чи коментарів Кіркор наводить велику кількість фактів, наприклад, про наслідки придушення повстання 1863-1864 рр., які емоційно підводили читача до негативного висновку про наслідки перебування білоруських земель в складі Російської імперії, відстороненість російської влади, від інтересів білоруського народу. На початку 80-х років ХІХ ст.. першу спробу теоретичного обґрунтування існування окремої білоруської нації зробили білоруські народники. В так званому “Листі Данили Боровика про Білорусію” відзначалося, що до ХV століття білоруський народ жив самостійним життя, мав державність “Литву” і сам визначав свою долю. Все змінилося, коли посилився політичний та культурно-релігійний вплив Польщі. Під його тиском відбулася ополячення верхів білоруського суспільства і втрата державності. Носієм білоруської самобутності, яких не зачепив процес ополячення, був простий народ, що страждав від кріпацтва. Ополячення продовжувалося та захопило селян і після переходу білоруських земель під владу Російської імперії. Після 1863 р. замість ополячення почалася русифікація засобами освіти та репресіями. Подібні погляди висловлювались в часописі народників “Гомон”. Вони підкреслювали прагнення Польщі та Росії до асиміляції білорусів, ідеалізували вічеві установи Полоцького князівства як втілення “народовладдя”, що було знищене політикою Польщі. На їх думку, народ сам запрошував князів та позбавляв їх влади. В часописі висвітлювалися повстання білоруського народу проти шляхетського гніту, на захист своєї самобутності. Народники ототожнювали термін “білоруський народ” лише із селянством, тобто надавали терміну етнічну та соціальну суть.
Народники першими висунули тезу про “дві злі сили” білоруської історії польську та московську. Створення національної концепції білоруської історії, на думку дослідника О. Смолянчука, започаткував М. Довнар-Запольський наприкінці ХІХ ст. В циклі газетних статей “Білоруське минуле” він зробив важливі висновки щодо історичної долі білоруського народу. Низка його праць присвячена формуванню державності на білорусько-литовських землях, соціально-економічним відносинам у Великому князівстві Литовському (“Нарис історії Кривицької та Дреговицької земель до кінця ХІІ ст.”, 1896 р.; “Нариси по організації західно-руського селянства в ХУІ ст.”,1905 р. та інші).
Він висловив своє бачення історичного минулого. Вчений розглядав білорусів як окрему націю із власною історією. До кінця ХVІІ ст. білоруський народ жив самостійним життям. В управлінні державою велику вагу мали традиції народовладдя. Посилення політичного та релігійного впливу Польщі завдали удару білоруській державності. Польські політики прагнули встановити у Білорусії аристократичне правління та змусити населення сприйняти польський спосіб життя. Встановлення “польсько-католицького іга” змусило білорусів шукати допомоги Москви. Проте політика Москви нічим не відрізнялася від польської. Московська влада намагалася навязати правління у формі боярської олігархії, нехтуючи демократичними формами правління, притаманними білоруському народу. Політика русифікації, на думку М. Довнар-Запольського, означала загибель Білорусії.
Науково обґрунтовуючи тезу про “дві злі сили” в білоруській історії, дослідник наголошував, що західний та східний сусіди взаємними зусиллями спільно знищували політичну самостійність білоруської нації та перешкоджували її національно-культурному розвитку.
Згодом учений зміцнив соціальну тему в своїй концепції. Кріпацтво він повязав із польським впливом. Соціально-економічний гніт переплітався із національно-релігійним гнітом. Проте і російські закони освячували кріпацтво.
Учений впродовж всієї подальшої наукової діяльності був вірним сформульованій концепції історії Білорусії.
На початку ХХ ст. Я.Карський у фундаментальній праці “Білоруси” (т. 1-3, 1903-1922) вперше науково обґрунтовував національну самобутність білорусів як окремого словянського народу.
На початку 1910 р. опублікував “Коротку історію Білорусії” В. Ластовський активний діяч білоруського національно-культурного відродження. Праця створена на основі попередніх історичних видань і присвячена історії білоруської державності. У ній було сформульовано принципи концепції історії Білорусії, яку поділяла білоруська народницька інтелігенція того часу.
До них належали:
- пошуки білоруської державності у давньоруський період;
- трактування історії Великого князівства Литовського як білоруської держави;
- трактування історії білоруського народу як безкласового та одвічно демократичного (теорія “єдиного потоку”);
- трактування історії Білорусії як історії розвитку національної самосвідомості тісно повязаної із релігійністю;
- ідеалізація суспільного ладу в Білорусії в ХУ-ХУІ ст. (теорія “золотого віку”);
- трактування ролі інтелігенції у форму?/p>