Історіографія історії Білорусії
Информация - История
Другие материалы по предмету История
?и. Саме завдяки цьому, вважав М. Коялович та його однодумці, вдалось врятувати Білорусію від зазіхань Польщі та католицької церкви, а раніше від німців і татар. Працям притаманна апологія білорусько-російської єдності та православя. Прихильники “ західно-русизму” стверджують, що Білорусія надто слабка для створення самостійних шляхів політичного, економічного та культурного розвитку, через те, що в минулому “розтратила свої сили”. Течія “західно-русизму”, немовби із середини білоруського суспільства, підтримувала офіційну російську історіографію, що розглядала Білорусію. як частину “Північно-Західного краю Росії”, а білорусів, як одне з племен єдиного російського народу. М. Коялович автор багатьох праць, зокрема: “Литовська церковна унія”, “Читання про церковні західно-російські братства”, “Лекції з історії Західної Росії”, “Історія західно-російських уніатів старих часів”. Слід зазначити, що він виокремлював білоруські елементи із історії держав, до складу яких в різні часи входила Білорусія. Всі праці написані на значній джерельній базі, деякі документи він вперше ввів до наукового обігу, підготував до публікації збірник документів.
В працях М. Кояловича знайшла відображення концепція “Золотого віку” часу перебування Білорусії в складі Литовської держави, як найкращого за всі часи її існування. Велику увагу дослідників в другій половині ХІХ ст.. привертала історія білоруського міста. Авторами окремих праць та робіт були І. Крашевський, В. Сирокомля, А. Родзішевський, А. Сементовський, П. Дружиловський, І. Малишевський, Д. Булгаковський, А. Трубницький, Є. Орловський та інші.
Спробою узагальнюючого викладу історії білоруських міст була праця В. Стукаліча “Білорусія та Литва. Нариси з історії міст в Білорусії.” Автор зробив спробу проаналізувати значення Магдебурзького права в історії міст, визначити вплив зростання шляхетських привілеїв на занепад міст.
Ф. Тарановський в праці “Огляд памяток магдебурзького права західно-російських міст литовської епохи” довів, що в текстах грамот про магдебурію, які отримували білоруські міста, були використанні окремі норми місцевого права та вічевої традиції.
М. Любавський подав великий фактичний матеріал в монографіях “Обласний поділ та місцеве управління Литовсько-Руської держави на час видання першого Литовського статуту”, “Литовсько-Руський сейм”. Він досліджував утворення і розвиток сейму в звязку з національно-політичною боротьбою між польськими, литовськими, руськими (білоруськими та українськими) феодалами та організацією шляхетства як суспільної верстви в Литовський державі. М. Любавський вважав що входження білоруських та українських земель до складу Литовського князівства мало добровільний характер. Феодалізм він розумів лише як політичне явище і розглядав його як взаємовідносини феодалів різних рангів. Виникнення кріпацтва розглядав у контексті розвитку правових відносин та правового статусу смердів часів Давньоруської держави. І. Данилович, Ф. Леонтович, Ф. Чернецький та інші всебічно досліджували Литовські статути в історико-правовому аспекті.
Низка праць окремих дослідників була присвячена проблемі розвитку культури. Н. Любович в працях “До історії єзуїтів в литовсько-руських землях в ХVІ ст..”, “Початок католицької реакції та занепад реформації в Польщі” висвітлив діяльність єзуїтів, їх супротивників та реформаторів.
К. Харлампович в монографії “Західно-російські православні школи ХVІ ст. початку ХVІІ століття” дослідив роль церковних братств та організованих при них шкіл у житті тогочасного суспільства, зокрема у захисті прав білоруського населення на освіту та культуру. В ХІХ ст. було опубліковано величезний корпус джерел з історії Білорусії, зокрема у виданнях “Акты, относящиеся к Западной России, Акты, издаваемые Виленской археографической комиссией, Археографические сборники документов, относящиеся к истории северо-западной Руси.
Одночасно видавалися праці полонофільского спрямування. О. Турчинович в монографії “Огляд історії Білорусії з найдавніших часів” доводив, що самостійний історичний розвиток Білорусії тривав до ХV ст., а після цього відбувається злиття історії Білорусії з історією Польщі. Слід відзначити, що більшість згаданих праць видано за межами Білорусії, у Варшаві, Петербурзі, Києві, Казані. Початок формування білоруської нації в середині ХІХ ст. викликав потребу виховання самосвідомості засобами історії. До справи формування основ білоруської національної історіографії причетні діяч національного руху К. Каліновський, білоруські народники зокрема, І. та А. Луцкевичи, В. Ластовський, вчені А. Кіркор, М. Довнар-Запольський та інші.
К. Каліновський напередодні повстання 1863 р. на сторінках “Мужицької правди” з допомогою історичних екскурсів намагався довести селянам, що причина важкого становища полягає у “московському правлінні”. До влади Москви в Білорусії начебто існував “золотий вік” щасливого життя селян без панщини. Під ”москалем” К. Каліновський розумів російських солдат , чиновників, царя. Крім цих ворогів селян, К. Каліновський вказував також на байдужість, страх, притаманні селянам, що сприяли їх закріпаченню. А. Кіркор, автор історичної частини видання “Мальовнича Росія”, присвяченого Білорусії та Литві висвітлив проблему їх відносин з найближчими сусідами. Він показав протистояння польських політиків прагненням литовського князя Вітовта створити могутню незалежну державу. Лю