Історіографічна традиція Школи Анналів. Друге і третє покоління істориків
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
орено Центр порівняльних досліджень стародавніх суспільств ім. Луїса Герне (Centre Louis Gernet de recherches compares sur les soits anciennes). Керуючись здобутками школи французької соціології та антропології, зокрема працями Л. Герне і І. Мейсона, дослідники основне своє завдання вбачають у дослідженні релігійної практики, іконографії, філології, філософії, механізмами генерації та обміну знань у стародавніх народів. Їх порівняння дозволить глибше зрозуміти історію стародавнього Сходу та древньої Греції. Тогочасними директорами центру були Ж.-П. Вернан та П. Відаль-Наке відомі історики в галузі історії античної Греції та історичної антропології. 1973 р. вони написали спільну працю „Міф і трагедія в Стародавній Греції”. Ж.-П. Вернан свого часу брав участь у Русі Опору, знаний він також іншою своєю працею „Міф і думка греків: етюди історичної психології” (1971).
1965 р. в межах Центру історичних досліджень утворено Центр середньовічної археології (Centre darchologie mdivale), керівником якого став Жан-Марі Песе (J.-M. Pesez). Формування дослідницького колективу Центру відбулося завдяки дослідженням Ф. Броделем покинутих і залишених сіл за участі археологів польського Інституту історії матеріальної культури.
Яскравим прикладом практичної реалізації заклику школи „Анналів” до міждисциплінарних досліджень слугує заснування у 1968 р. Групи соціальної географії (Groupe de gographie sociale), яка поставила своїм завданням вивчити простір і територію у різних аспектах: як теоретичні чи логічні конструкції, як фактор динаміки суспільних подій, до того ж останній розглядається в різних масштабах від локального до глобального, різних хронологічних і географічних межах.
З 50-х рр. у французькій історіографії формулюється також спеціальна програма „культурних ареалів” (aires culturelles). Під імпульсом праць Ф. Броделя і К. Елле та керуючись практикою американських університетів, програма передбачала вивчення сучасних народів через культурно-цивілізаційних зріз їх історії. З цією метою знову ж таки починають створюватися науково-дослідні центри, що концентрують увагу на історії різних країн, починаючи з Латинської Америки і закінчуючи Китаєм чи ісламськими народами.
Звичайно, окрім пошукових інститутів, не слід забувати власне про журнал „Аннали”. В цей час він стає визнаним патріархами історії лідером наукового історіописання, виразником вже усталених ідей та інструментом постулювання та утвердження нових традицій. Читацька аудиторія „Анналів” цього часу досягає небаченої кількості, а праці представників школи „Анналів” масово тиражуються як в самій Франції, так і за її межами.
В 50-60-і рр. поряд з Ф. Броделем другим великим авторитетом французької історичної науки вважається Ернест Лябрусс (1895-1988). Основними працями цього історика вважаються „Нарис коливань цін та доходів у Франції ХVІІІ ст.” (1933) та „Криза французької економіки в кінці старого режиму та на початку революції” (1944).
В 1945 р. Е. Лябрусс очолив кафедру економічної історії в Сорбонні, яка залишалася вакантною після загибелі М. Блока, і реорганізував її в кафедру економічної та соціальної історії.
Досліджуючи стан суспільства та населення Франції ХVІІІ ст., він висунув концепцію, згідно якої французьку економіку ХVІІІ ст. слід вважати „економікою старого типу”, що заснована на домінуванні сільського господарства та повязаних з ним промислів, зі слабко розвиненою торгівлею та шляхами сполучення. Провідною галуззю промисловості у той час була текстильна, а основним продуктом харчування хліб. Ця „економіка хлібу і текстилю” неодноразово відчувала „кризи старого типу”, які викликалися, головним чином, неврожаями, зростанням ціни на хліб і наступним збідненням населення. Саме такі тривалі цикли економічного розвитку, які визначалися змінами ціни на хліб та реальної заробітної плати, були визначальними для суспільно-політичного життя.
В подальшому вивчаючи вже історію ХІХ ст., Е. Лябрусс розвивав свою теорію економічних циклів, пояснюючи революційні зміни у французькому суспільстві (Велику французьку революцію, революцію 1948 р.) саме як наслідок попередньої „кризи старого типу”.
Е. Лябрусс був організатором і одним із авторів колективної праці „Аспекти кризи і депресії французької економіки в середині ХІХ ст.”, а потім разом з Ф. Броделем став організатором та редактором фундаментальної „Економічної та соціальної історії Франції” в 4 томах (1977-82). Е. Лябрусс очолював Міжнародну комісію з історії соціальних рухів і соціальних структур, головою Товариства з історії революції 1848 р. За його ініціативи чи участі були створені Центр вивчення історії синдикалізму Франції, Французький інститут соціальної історії, журним „Соціальний рух”.
Е. Лябрусс чудово розумів необхідність практики спільних досліджень та колективного вирішення проблем. Послідовність та наступність вивчення проблеми для нього лежала швидше у площині традиційних звязків вчитель-учень, але це вдавалася йому блискуче.
В 1955 р. Е. Лябрусс очолює грандіозний проект розвитку французької історичної науки крізь призму зясування ґенези сучасного капіталізму. Офіційне озвучення його відбулося на Міжнародному конгресі історичних наук в Римі. В основу проекту було покладено десятки дисертацій учнів Е. Лябрусса, кожна з яких була присвячена висвітленню певного елементу соціально-економічної історії Франції ХVІІІ ст. Ці дослідження нерідко обмежувалися рамками однієї провінції, департаменту чи навіть міста, сектором матеріального чи со?/p>