Історіографічна традиція Школи Анналів. Друге і третє покоління істориків
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
ову карєру. Всупереч рекомендаціям професорів Сорбонни, які радили йому присвятити докторську дисертацію історії Німеччини, він зайнявся вивченням минулого Іспанії. Вже влітку 1927 р. Ф. Бродель почав свої пошуки в архівах і бібліотеках Саламанки, збираючи історичний матеріал для дисертації „Філіп ІІ, Іспанія і Середземноморя”.
В 1932 р. Ф. Бродель почав викладати в Парижі. В цей же час зародилася його дружба і співробітництво з Л. Февром.
В 1935 р. Ф. Бродель виїхав у Бразилію, де йому запропонували місце професора університету в Сан-Паоло. В 1937 р. він повернувся до Франції і в наступному році почав роботу в Практичній школі вищих досліджень. Ф. Бродель вирішив написати книгу про середньовіччя Середземноморя під керівництвом Л. Февра, але війна завадила цим планам.
В 1939 р. Ф. Бродель вступив до французької армії. В 1940 р. потрапив в полон і провів наступні пять років в таборах для військовополонених спочатку в Майнці, потім з 1943 р. в концтаборі суворого режиму неподалік від Любеку. Саме в полоні ним написана праця „Середземноморя і середземноморський світ в епоху Філіпа ІІ”, яка в 1947 р. була захищена в якості дисертації, а в 1949 р. вийшла окремим виданням і відкрила Ф. Броделю шлях до великої науки. Розповідають, що протягом пяти років він працював на шматках шкільних зошитів, на краю стола без будь-яких документів і книг, по памяті і тим знанням, які він накопичив, досліджуючи архіви і бібліотеки Іспанії, Венеції, Рагуси (Дубровнік).
Після завершення війни і звільнення Ф. Бродель повернувся до Франції і працював у Сорбонні, в 1949 р. перейшов у Колєж де Франс і став завкафедрою історії сучасної цивілізації.
Після смерті Л. Февра в 1956 р. Ф. Бродель став президентом VІ секції (цю посаду він обіймав до 1972 р.) та головним редактором „Анналів”, які з 1946 р. змінили підзаголовок на „Економіка. Суспільство. Цивілізація”.
Своєрідним маніфестом другого етапу школи „Анналів” стала праця саме Ф. Броделя „Середземноморя і середземноморський світ в епоху Філіпа ІІ”. Ця книга, за словами самого автора, стала проривом до „геоісторії”, що відзначається синхроністю трьох основних ритмів часу географічного, часу соціального, часу індивідуального. Парадоксально, але ця ідея виникла в Ф. Броделя, коли сама його робота над темою зайшла в глухий кут. З самого початку дослідження мало бути присвячене середземноморській політиці іспанського короля Філіпа ІІ. Після 1580 р. зовнішня політика його правління кардинально змінює напрям зі середземноморської на атлантичну. Це змусило Ф. Броделя задуматися про історію та долю середземноморського регіону, боротьбу двох транзитних торговельних шляхів. Господарський занепад Середземноморя Ф. Бродель зумів віднести лише до ХVІІ ст. „Політика” та „економіка” розходилися в датах. Різність протікання історичного часу й навела автора на думку про багатовимірність потоків історичних процесів.
Ідею про тривимірність історичного процесу в часі дослідник виклав у вступі до першого видання своєї книги. Структуру праці підпорядковано розкриттю цієї ідеї: „Середземноморя” складається з трьох автономних есеїв, сукупність яких відкривала перед читачами три великі площини, обмежені хронологічними рамками другої половини ХVІ ст.: 1) „історію начебто непорушну, історію людини у стосунках з середовищем, що її оточує”; 2) „повільно рухому історію, історію соціальну”; 3) „історію у вимірі не людини (тобто суспільства), а індивіда”. Перша історія є глибинною й репрезентує собою майже незмінний вплив середовища на людину; друга, що ніби лежить пластом над першою, повільно змінюється під впливом економічного прогресу; третя „здійснюється і гине миттєво”. У своєму складному поєднанні всі часові ритми історичного процесу творять „історію живу і по суті історію єдину”, „глобальну”.
Найважливішим з точки зору глобальної перспективи розвитку людства Ф. Бродель вважав „географічний час”, який був найбільш статичним, незмінним елементом в такій непевній субстанції як еволюція суспільства. Ф. Бродель вважав, що шлях до пізнання плинних діянь людини лежить через те, що в ньому незмінне, а саме через стосунки з оточенням.
Діалог людини із землею та оточуючим довкіллям є вічним, зберігаючи свою суть при незначних поверхових змінах. Тому Ф. Бродель заохочував до синтезу географії та історії у вивченні суспільства: географи мали, на його погляд, присвячувати більше уваги часові, а історики середовищу, в якому функціонує суспільство.
В 1958 р. Ф. Бродель опублікував в „Анналах” свою програмну статтю „Історія та соціальні науки: довга часова тривалість”, в якій він сформулював знамените, центральне поняття своєї концепції „час довгої тривалості” (). Згідно поглядів історика „час довгої тривалості” це час, який володіє людством. Під історією в цьому часі він розумів „майже статичну” або „повільно пульсуючу” історію, „макроісторію”. Значно динамічнішою була „соціальна історія”, яка могла оновлюватися декілька разів за один цикл „довгої тривалості”. Найменш цінною для дослідника, за переконанням Ф. Броделя, була „коротка історія” події та дії індивідів.
Таким чином, Ф. Бродель остаточно відійшов від позитивістської схильності до історії-події та окреслив поле дослідження історика „часом довгої тривалості”, поглибивши цим погляди М. Блока щодо структурного підходу до історії.
Методологічні інновації, пропоновані Ф. Броделем у „Середземноморї”, вразили та захопили сучасників. Л. Февр називав цю книгу „новим маніфестом „Анн?/p>