Зовнішня політика Речі Посполитої в другій половині XVI ст. – першій половині XVII ст.
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
го перешийка усередину Росії, що тривало протягом декількох десятиліть (до середини XVII в.) і закінчилося виходом всіх карел з меж Швеції.
Загони королевича Владислава й гетьмана Ходкевича знову вторглись у російські землі в 1617 р. Просуваючись через Вязьму, польські загони до жовтня 1618 р. підійшли до Москви й зайняли Тушено. 1 жовтня воєнні дії розгорнулися в стін Білого міста (у районі Арбатских воріт). Приступ був відбитий, і інтервенти відійшла до Троїце-Сергієвого монастирю й Калузі. Проти загарбників активно діяли зміцнілі урядові війська й населення зайнятих інтервентами територій. Авантюри магнато-шляхетской верхівки виснажили Польщу, і нові спроби інтервентів уже не мали успіху. Міжнародна становище, що загострилася напередодні Тридцятирічної війни, також перешкоджала Речі Посполитої продовження завойовницької політики на Сході. Реч Посполита змушена була укласти в грудні 1618 р. у селі Деуліно (біля Тровце-Сергівєва монастиря) перемиря на 14,5 років, при цьому вона отримувала захоплені нею Смоленські, Чернігівські й Новгород-Сіверські землі. Втрата цих територій була важка для Російської держави, але воно отримало відпочинок після тривалої боротьби.
Таким чином, до кінця 1618 р. територія Російської держави була звільнена від ворогів, за винятком земель, що відійшли до Швеції по Столбовському миру й, що залишилися під владою Речі Посполитої по Деулінському перемирю.
На мою думку, якщо Лжедмитрій І був витвором рук боярських, то Лжедмитрій ІІ був “орудием народной массы” проти свавілля аристократії. Смак влади і небажання ділитися нею призвели до загибелі обох самозванців: першого від рук боярських, другого від рук поляків. Початок XVII ст. характеризувалося внутрішньою слабістю не тільки російського, але й польської держави. Підтримуючи самозванців, король Сигізмунд одержав можливість направити найбільш неспокійну частину: шляхти на Русь, трохи розрядивши внутрішню обстановку.
Російська держава не могла примиритися із втратою Смоленська й Сіверщини, які захопила Річ Посполита по Деулинському перемирю. До того продовжувало існувати постійна погроза польсько-литовської інтервенції. Деулинськое перемиря й Столбовський мир порушували життєві інтереси Російської держави. Зміцнення економічного й політичного положення Країни дозволило уряду Михайла Романова перейти до більше активної зовнішньої політики й почати боротьбу за повернення областей, захоплених Річ Посполитої під час інтервенції.
Поразки, нанесені шведським королем Густавом II Адольфом габсбургсько-католицькій групі держав під час Тридцятирічної війни, створювали сприятливу обставину для вступу Росії у війну з Польщею. Війна яка почалася навесні 1632р. одержала назву Смоленської війни, тому що Російську державу переслідувала в ній повернення Смоленська, чернігівських та Новгород-Сіверських земель. Цій війні, крім дипломатичної підготовки, передувала й серйозна військова підготовка. До початку війни Росія мала кілька полків, сформованих і збройних відповідно до стану військового справи в Європі в епоху Тридцятирічної війни. Російська армія нараховувала 40 тис. чоловік.
Восени 1632 р. російські війська зайняли ряд міст на Сіверщині й Смоленщині. Але облога Смоленська, що почалася навесні 1633 р., не мала успіху.
Загін Волконського який складався з рейтарських та драгунських полків іноземного строя зробив ризький прорив на Україну. Одночасно з настанням військ почався стихійний рух російських селян Смоленського й Дорогобужського повітів. Селяни створювали партизанські загони. Партизанський рух ставав великою силою в боротьбі з ворожими військами. Однак командування царської армії боялися народного руху й не використовувало його.
Улітку 1633 р. на допомогу обложеному польському гарнізону Смоленська прийшов новий король - Владислав IV з більшим військом. Російські війська виявилися відрізаними й притиснутими до стін Смоленська. В армії почалися сильний голод, хвороби, висока смертність. Російське командування капітулювало в лютому 1634 р. Ні в цей момент, ні пізніше Росія не одержала обіцяної підтримки з боку держав, які воювали проти Габсбургів у Тридцятирічній війні. Турецький васал - кримський хан, діючи в контакті з Річ Посполитої, спустошив набігом російські землі. Це відволікло частину збройних сил із західного фронту.
Війна була закінчена в 1634 р. Поляновським миром, що підтвердив умови Деулинського перемиря, доповнивши їхньою відмовою Владислава від домагань на російський престол.
Обмануте у своїх розрахунках на підтримку держав антигабсбурзького угруповання успіхам яких воно сприяло, російський уряд послабив свої звязки з Данією, Голландією й Швецією. Відпустка хліба й селітри в ці країни був скорочений і вироблявся тепер у тих масштабах і на тих умовах, які відповідали економічним інтересам Російської держави.
Після воззєднання України з Росією в 1654 році почалася їхня спільна боротьба проти Речі Посполитої. На Смоленськом напрямку були зосереджені російські війська на чолі із царем Олексієм Михайловичем. Улітку 1654 року Білий і Дорогобуж здалися без бою. У червні 1654 року почалася облога Смоленська. У вересні місто було здано. Польський гарнізон вийшов зі Смоленська, склавши зброю й прапори. Частина шляхтичів пішла із залишками гарнізону, але багато хто залишилися у своїх смоленських маєтках, ставши жителями Росії
Отже, з 1654 року в історії Смоленського краю відкрилася нова сторінка. А по Андрусівському перемирю 1