Зовнішня політика Речі Посполитої в другій половині XVI ст. – першій половині XVII ст.
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
°хопити Псков не вдалося.
Вже після 24-літньої виснажливої боротьби, обидві сторони підписали в 1582р. в селі ям Запольський, розташований на північ від Великих Лук десятирічне перемиря. Мир був підписаний при участі представника папи, на умовах як до війни, з взаємною відмовою від завойованих земель, тобто зберігався старий кордон. Річ Посполита була вимушена відмовитись від претензій на Псков, Новгород і Смоленськ. Для Російської держави це означало втрату Лівонії.
В наступному 1583р. на річці Плюссе було укладено перемиря зі шведами, які утримали за собою російські міста Коропє, Ям, Івангород і все узбережжя фінської затоки, крім невеликого виходу в Балтійське море в районі гирла Неви.
Подальше воєнне протистояння Речі Посполиті і Московської держави припадає на першу третину XVII ст. Після того як Сигізмунд ІІІ у 1598р. зазнав поразки у Швеції в намагань відновити там свої позиції як короля й наступного року був детронівзований шведським парламентом, він звернув погляд на Схід, щоб компенсувати втрачене. До цього спонукало політична криза, яку переживала Московська держава на початку XVII ст., у так звані “смутний час”. Король і дехто з його оточення тішив себе надією, що успішне втручання в московські справи допоможе йому повернути шведський трон.
У 1602р. Польський магнат князь Адам Вишневецький оголосив про те, що в нього перебуває царевич Дмитрів, який врятувався від рук вбивць. Це був Самозванець, який увійшов в історію під іменем Лжедмитрій І. Уряд Годунова заявив, що це втікач монах Григорій Отрепєв і вимагав його видачі. Проте скоро й інші пани підтримали авантюриста, в тому числі і воєвода Юрій Мнішек. Лжедмитрія підтримував польський король Сигізмунд, правда, на жорстких умовах: вступивши на престол повинен повернути Смоленськ і Сіверську землю, надати допомогу Сигізмунду у набутті шведської корони і сприяти об єднанню Московської держави з Польщею. Свої умови вимагав від Лжедмитрія і польський воєвода Юрій Мнішек одружитися на його дочці Марині, віддати їй у володіння Новгород і Псков ,погасити його борги. Лжедмитрій пообіцяв і королю і Мнішеку, але виконав лише одне одружився на Марині, в якій був закоханий.
Поява Самозванця збіглася з ослабленням уряду Годунова, який продовжував політику Івана Грозного у відношенні до бояр. І тим самим викликавши ненависть бояр до неродового царя. Серед них готувалась змова проти Годунова. Шлях наступу Лжедмитрія на Москву проходив по південно-західній окраїни Російської держави, де населення вже піднялося проти Бориса Годунова.
Тому війська Лжедмитрія швидкими темпами росло і стрімко просувалась вперед. Царські воєводи іноді і без бою віддавали міста. Інші, прямо переходили на сторону Лжедмитрія. На протязі двох тижнів його признали Путивль, Рильськ, Севск, Курск, Кроми і інші міста.
Перший серйозний опір Лжедмитрій зустрів лише під Новгород-Сіверським. В січні 1605р. під Добринічами він потерпів поразку. Але від цього не покращилось становища царя.
Повстання продовжувала рости, охоплюючи все нові території. Це використав в свою користь самозванець. Невдовзі на сторону Лжедмитрія перейшли Рязань, Тула і Алексин.
Ситуація в країні кардинально змінилася після того, як 13 квітня 1605 року раптово помер цар Борис. Його успадковував 16-літній син Федір, але багато бояр боялися, що він, не маючи батьківського досвіду й розуму, не зможе подолати зі смутою. Незабаром його вбили.
20 червня 1605р. Лжедмитрій на чолі польського загону ввійшов до столиці де через місяць був коронований. Однак спиратися на бояр йому не вдалося тому, що був непотрібен боярам, так як династія Годунових була знищена. Нашмагавшись найти підтримку серед московської аристократії, повернув з заслання бояр які постраждали при Борисі Годунові.
Дворянам які находилися на військову службу, були надані землі. 7 січня 1606р. було закріплено положення кабальних холопів, закон 1 лютого 1606р. зберігав пятирічний строк розшукування біглих селян. Всі ці заходи носили яскраво виражений кріпосний характер, і по суті справ представляли собою продовження політики попередніх років.
Бояри створили Лжедмитрія І як знаряддя боротьби проти Бориса. Новоспечений царевич отримав підтримку від усіх верств населення, які не стільки вірили в його царське походження, скільки намагалися заявити про своє невловольство. Бояри, шукали зручного випадку для відсторонення самого Лжедмитрія.
2 травня 1606р. в Москву прибула з Польщі наречена, Марина Мнішек в супроводі дух тисяч озброєних шляхтичем. 8 травня відбулася одруження. Під час свята польські пани і солдати почали грабували мешканців.
17 травня в столиці спалахнуло повстання, у ході якої були перебиті багато поляків, литовці та інші іноземці. Кремль був захоплений юрбою, народу. Змовники скористалися метушнею й вбили Лжедмитрія, проголосивши царем князя Василя Шуйського.
Так через одинадцять місяців закінчилась царювання цієї загадкової постаті. Таким чином перша спроба інтервенції польсько-литовських феодалів проти Російської держави потерпіла поразку.
Боярський цар Василій Шуйський, побоюючись відкритої інтервенції Речі Посполитої, прагнув не загострити з нею відносини. Однак якщо з початку йому вдалося запобігати прямої інтервенції, то це зовсім не була заслуга його дипломатії. Сигізмунд ІІІ не мав на той час змоги втручатися в справи Російської держави, тому що в самої Речі Посполитої починається повстання шляхти (рокош ) проти короля, і в цей час прийняло все більший розмах.