Зовнішня політика Речі Посполитої в другій половині XVI ст. – першій половині XVII ст.
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
раїнське козацтво. Козацтво було серйозним чинником дипломатичних відносин Польщі з Кримським ханством та Османською імперією, оскільки козаки здійснювали Дніпром і Чорним морем напади на володіння цих держав, що ускладнювали ці відносини. У 1557р. при допомозі козацького загону господарський престол у Молдавському князівстві здобув Іван Підкова, за походженням молдаванин, до цього козак. У результаті натиску на нього обєднаних сил турків і молдавських бояр він відступив на територію Речі Посполитої. Польський уряд , забороняючи козакам чинити напади, був водночас зацікавлений у їх використанні для захисту південно східних кордонів Речі Посполитої від татарських вторгнень. З цією метою Стефан Баторій у 1578р. сформував реєстроване військо з 500 козаків, які мали служити державі за відповідну платню. Військово політичним центром всього козацтва була Запорозька Січ. Спроби Стефана Баторія зробити козаччину слухняним знаряддям Речі Посполитої виявилося малорезультативними. Козацькі походи на Крим і проти Туреччини продовжувалися. Реагуючи на погрозу турецького султана провести похід проти Польщі, сейм 1590р., у відповідь на козацькі розбої, прийняв ухвалу, що мало служити гарантією взятих Річчю Посполитою перед Портою зобовязань вивести всіх козаків з Низу, звідки вони здійснювали свої походи.
В українських землях настало десятиліття золотого спокою (1638-1648рр.) у козацькопольських відносинах. У цей період Польща не вела війн, тож не потребувала козацької збройної сили. Проте 1646р. Владислав IV розпочав потаємну дипломатичну підготовку до війни з Туреччиною і Кримським ханством, у звязку з цим мав намір збільшити козацький реєстр, щоб використати у ній збройний потенціал Війська Запорозького.
Висновки
Річ Посполита у другій половині XVI першій половині ХVII ст. була великою державою, яка нерідко визначала політичний клімат у Східній та Південній Європі. У своїй міжнародній політиці вона часом виступала під релігійними гаслами, але мала на меті в основному задовольнити прагнення шляхти і магнатів до загарбання нових земель.
Пріоритетне місце в зовнішній політиці Польського королівства, як і Великого князівства Литовського, впродовж XVІ - першій половині XVII ст. займали відносини з Московською державою. На першому їхньому етапі йшлося про боротьбу з нею Князівства, підтримуваного Польщею, за володіння великоруськими землями та виходу до Балтійського моря. Згодом розпочалась Лівонська війна, в якій Московія одержала поразку, але як наслідок стався розгром Лівонського Ордена. Після цієї війни і обєднання Польщі та Великого князівства Литовського у 1569 р. зовнішньополітичні позиції Речі Посполитої зміцніли. У зязку з тим, що в Московії настають смутні часи, польські магнати починають боротьбу і висувають самозванця, якого прозвали в історії Лжедмитрієм І. В 1609 р. починається відкрита інтервенція проти Росії, яка призвела до приєднання Смоленська і Чернігово-Сіверських земель до Речі Посполитої. Після нетривалого панування в столиці, Лжедмитрій був вбитий. Не пройшло багато часу і Польща висуває другого самозванця Лжедмитрія ІІ. Піднесення народного руху звільнило Московію від іноземців. Протягом XVI XVII ст. Росія змогла забезпечити собі подальший розвиток і розвязання першочергових завдань.
Вона стала однією з могутніх держав, яка суперничала з Габсбургами за лідерство в Східній Європі. Втручання Габсбургів в життя Східної Європи мало фатальні наслідки для словянських народів. Стосунки між імперією Габсбургів та Польщею довгий час були напруженими, тільки за сприяння Папи Римського вони уклали союз, за яким Габсбурги зобовязалися не втручатися у внутрішні справи Речі Посполитої, не вступати у союз з іншими державами проти неї. Після цього союзу відносини між імперією Габсбургів та Польщею нормалізувалися.
На початку XVI ст. Швеція починає відігравати велику роль в Південно-Східній Європі. Вперше інтереси Польщі і Литви зі Швецією співпали у період Лівонської війни. Зовнішньополітичні напрямки цих країн зіткнулися в Балтійському питанні. Швеція намагалася перетворити Балтійське море в своєрідне “шведське озеро”, але отримати повний контроль над Балтикою їй не вдалося, хоча упродовж півсторіччя втручалася в європейські справи. У кінці XVI ст. відбулася спроба обєднати Швецію з Річчю Посполитою. Після смерті Яна ІІІ, Сигізмунд став також шведським королем.
Стосунки Речі Посполитої з Османською імперією в XVI - XVII ст. відіграють в історії Польщі особливу роль. Довгий час стосунки між цими державами залишалися в основному дружніми. Польські королі проявляли політичну мудрість, не дозволивши ввернути себе в військові конфлікти, а намагалися шукати виходу дипломатичним шляхом. Тільки в XVII ст. починаються військові протистояння. В 1620 р. польська армія потерпіла важку поразку від турків під Цецерою, а перемогу під Хотином в 1621 р. було забезпечено завдяки участі в ній запорозьких козаків.
Затяжні конфлікти між Річчю Посполитою, Росією, Швецією та Османською імперією вирішували долю Східної Європи. Ретроспективно можна добачати, що Андрусівське перемиря 1667 р. порушило рівновагу сил. Росія непомітно заступила Польщу і стала провідною державою східноєвропейського регіону. А втім, і Польща, і Росія мали одну спільну рису: жодна з цих держав не дозволила втягнути себе в Тридцятилітню війну.
Таким чином, з вісімдесяти років правління династії Ваза в Речі Посполитій, майже сімдесят велися війни. Вони підірвали політичну і