Зовнішня політика Речі Посполитої в другій половині XVI ст. – першій половині XVII ст.
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
ську дорогу, по якій повинен був підійти польський гетьман Ходкевич із підкріпленнями для московського гарнізону. 20 серпня ще один російський загін зайняв район Арбатских воріт. Козаки Трубецького, у свою черга, розташувалися до південно-сходу від Білого міста - у Яузских воріт і на Воронцовом поле.
Трубецькой пропонував приєднати свої сили до ополчення, але Пожарський утримався від перемішування загонів з козачими. Пожарському не хотілося ділити із Трубецьким лаври визволителя Москви. Проте польський гарнізон виявився відтиснутий у Кремль і майже повністю блокований. Обложені почали нести гостру недостачу продовольства. Усього в Кремлі було обложено близько 3 тисяч поляків і німецьких найманців.
21 серпня з боку Вязьми до Москви підійшла армія Ходкевича, що нараховувала близько 12 тисяч чоловік, у тому числі близько 8 тисяч українських реєстрових козаків. Піхоти ж було лише 1,5 тисячі. Йому протистояло не менш 20 тисяч ополченців і близько 5 тисяч козаків Трубецького. Правда, частина російських сил була відвернена на облогу Білого міста. 22 серпня гетьман форсував ріку Москву в Новодівочого монастиря й атакував кінноти Пожарського на Дівочому полі. У ході семичасового бою росіяни були відтиснуті до Чертольским воріт. Після цього Ходкевич увів у справу піхоту, що штурмувала Земляний вал. У цей час у фланг Ходкевичу вдарили козаки Трубецького, підкріплені пятьома сотнями кінних ополченців. Польські війська не витримали натиску переважаючих сил супротивника й відступили.
23 серпня полякам, що вийшли із Кремля, удалося відбити в козаків Трубецького острожок і церква Георгія на Яндове. Ходкевич у той день перейшов у Донськой монастир, готуючи прорвався в Замоскворечье. Пожарський же сконцентрував свої сили в районі церкви Іллі Повсякденного на Остоженке. 24 серпня відбувся зустрічний бій між кіннотами Ходкевича й ополчення на підступах до Донського монастирю. Росіяни виявилися відкинуті до Земляного вала, потім польська наймана піхота й українські козаки, вибили їх і звідти. Запорожцям Зборовского вдалося у взаємодії з гарнізоном Кремля взяти Климентовский острожек. Гетьман уже розпорядився ввести в Замоскворіччя 400 возів із продовольством, призначеним для захисників Кремля. Однак Трубецькой контратакою повернув Климентовский острожок, і Ходкевич змушений був відступити. У Кремль прорвалося лише 600 чоловік з полку Певяровского. У цей час Пожарському вдалося організувати загальну контратаку, атакував Ходкевича з лівого флангу. Із правого флангу вдарили козаки Трубецького, а в центрі - головні сили Пожарського, що складалися з піхоти й спішеної кавалерії. Військо Ходкевича відступило до Донського монастирю, а звідти 25 серпня рушило назад до Вязьми. Позбавлений підтримки ззовні польський гарнізон Москви 27 жовтня 1612 року, виснаживши запаси продовольства й пороху, капітулював.
У листопаді керівники ополчення розіслали в усі російські воєводства грамоти про скликання Земського собору, що у лютому 1613 року обрало на царство Михайла Романова.
У лютому 1613 р. Михайло Романов був вибраний на російський престол (1613-1645). Перед новим урядом стояло завдання закінчення воєнних дій з Польщею й Швецією й очищення території країни від збройних загонів.
Але боротьба з інтервентами не закінчилась. Тепер вона велась зі шведами, головним чином у районі Тихвіна, що стояло на шляху з Новгородської землі в центральні райони Росії. Після провалу спроб взяти Тихвін штурмом, Делагарді почав тривалу облогу міста, що закінчилася невдачею. Жителі Тихвіна, що вкривалися за його стінами, околишні селяни й військовий загін, що прибув з Москви, зуміли нанести шведам поразка, та змусила їх не тільки зняти облогу Тихвіна, але й відмовитися від подальших наступальних операцій у напрямку до центра Російської держави.
До цього ж часу встановлюються й безуспішні спроби шведів опанувати Псковом. Шведи пять разів намагалися взяти Псков (в 1611, 1612, два рази в 1615 і в 1616 р.). Особливої гостроти боротьба за Псков досягла в 1615 р., коли сам шведський король Густав II Адольф почав облогу міста. Армія Густава Адольфа під Псковом нараховувала більше 13 тис. найманців різних національностей. Повне оточення Пскова було закінчено в 20-х числах серпня 1615 р. Міщани, котрих було значно менше, ніж осаджуючих, вели активну оборону. Велику допомогу обложеним надавали партизанські загони з околишніх селян, вони знищували їхні дрібні групи. 17 жовтня 1615р. інтервенти були змушені зняти облогу Пскова й ввідступити до Нарви. Героїчна оборона Пскова ще раз продемонструвала невичерпну стійкість і силу російського народу й змусила шведів почати мирні переговори. Швеція поспішала закінчити війну, поки в її руках перебувала ще значна частина російської території. Російській державі, що продовжувала війну з Польщею, також потрібний був мир зі Швецією.
23 лютого 1617 р. у селі Столбово (поблизу Тихвіна) був укладений мирний договір Росії зі Швецією. Шведи повернули захоплений ними Новгород, але російський уряд примушений було погодитися із захопленням Швецією старих російських міст ( Івангород, Ям, Копорье, Орешек ), а також Корслы й Корельского повіту. Таким чином, до Швеції переходила територія, що мала важливе політичне й економічне значення. Російська держава втрачала виходу до Балтійського моря. Територія Карелії й карельський народ виявилися розірваними на дві частини, причому центр Карелії - місто Корела відійшов до шведів. На це карели відповіли масовим переселенням із захопленого шведами Карельсько