Застава у цивiльному правi
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
ПЛАН РОБОТИ.
ВСТУП.
1. РЖсторичний розвиток законодавства про заставу.
2. Поняття та правова сутнiсть застави.
3. Види застави як способу забезпечення виконання зобовязань.
ВИСНОВКИ ПО ТЕМРЖ.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.
Вступ.
Застава, на сьогоднiшнiй час, СФ однiСФю iз найактуальнiших тем в цивiльно-правовому регулюваннi. Саме зараз, з формуванням i становленням новоСЧ правовоСЧ системи, розвитком цивiльного законодавства в цiлому, i iнституту приватноСЧ власностi, зокрема, ми маСФмо можливiсть спостерiгати за пiдвищенням правовоСЧ свiдомостi громадян УкраСЧни, вдосконаленням правовiдносин мiж особами, якi грунтуються на принципах рiвноправя та законностi. Одним iз способiв реалiзацiСЧ принципiв законностi i рiвностi вiдносин СФ зобовязальне право i, зокрема, iнститут застави як способу забезпечення виконання зобовязань. Належне виконання зобовязань передбачаСФ, що сторони, якi беруть участь у зобовязальних правовiдносинах, виконують покладенi на них обовязки у точнiй вiдповiдностi iз законом, договором, а за вiдсутностi таких вказiвок з тими вимогами, якi звичайно предявляються до виконання, а вiдтак i з дiловими звичаями, що склалися в комерцiйнiй практицi. Поруч iз заставою у законодавствi видiляються ще й такi способи забезпечення зобовязань як неустойка, завдаток, та порука. Застава безперечно маСФ iстотнi переваги перед неустойкою, завдатком чи порукою, оскiльки по-перше, договiр застави майна забезпечуСФ наявнiсть i збереження майна на той момент, коли боржник буде розраховуватись з кредитором, при чому вартiсть заставленого майна буде зростати пропорцiйно до рiвня iнфляцiСЧ. По-друге, застава майна боржника забезпечуСФ кредитору-заставодержателю переважну можливiсть задовольнити своСЧ потреби за рахунок предмету застави перед iншими кредиторами. По-третСФ, реальна небезпека втратити майно в натурi СФ гарним стимулом для боржника виконати своСЧ зобовязання належним чином i у визначений строк. Отже, можна говорити про винятковiсть застави як способу забезпечення виконання зобовязань.
1. РЖсторичний розвиток законодавства про заставу.
Застава як iнститут цивiльного права СФ одним iз найстарших iнститутiв приватного (цивiльного) права. Вона була вiдома вже римському праву, яким регулювались три види застави: фiдуцiарнi угоди, ручний заклад, iпотека.
При фiдуцiарнiй угодi боржник передавав кредитору (заставодержателю) взамiн отриманих засобiв певну рiч у власнiсть за умови, що у випадку виконання боржником зобовязання заставлена рiч повинна бути йому (заставодавцевi) повернута. Якщо виконання не наступило, то рiч залишалась у кредитора, хоча розмiр боргу був значно менше, нiж вартiсть заставленоСЧ речi. В такiй угодi стан боржника був дуже невигiдним, оскiльки кредитор ставав власником речi i мiг передати СЧСЧ третiм особам. До третiх осiб заставодавець вже не мiг подавати позов, оскiльки вони були добросовiсними набувачами. За заставодавцем залишалось право отримати з свого кредитора вiдшкодування збиткiв.
Згiдно договору ручного закладу рiч передавалась не у власнiсть, а лише у володiння. В умовах про заставу вказувалось, що у випадку виконання зобовязань рiч повинна бути повернена боржнику. Заставодержатель ручного закладу, згiдно загального правила не мiг користуватися отриманою рiччю i зобовязаний був утримувати СЧСЧ в належному станi. Як при фiдуцiарнiй угодi, так i при ручному закладi заставлене майно виключалось з цивiльного обороту, що ускладнювало виконання боржником своСЧх зобовязань, оскiльки речi, що були у заставi на приносили йому прибутку. Наприклад, заставлена земельна дiлянка, що не давала доходу.
З подальшим розвитком торгiвлi виявилось, що заставлене майно вигiднiше залишити в боржника з метою створення йому умов для виконання свого зобовязання. Такий вид застави отримав назву тАЬiпотекатАЭ. Вiн, в першу чергу, вiдносився до нерухомого майна. Заставлена земля кредитору не передавалась, боржник продовжував нею користуватись i отримувати доходи.
Усi вище названi види застави у дещо трансформованому виглядi застосовувались i в дореволюцiйнiй РосiСЧ. Згiдно фiдуцiарноСЧ угоди право власностi на заставу виникало у заставодержателя не з моменту СЧСЧ встановлення, а з моменту прострочки виконання зобовязання боржником.
Ручний заклад не передбачав перетворення заставленоСЧ речi у власнiсть кредитора. Застава пiдлягала продажу з публiчних торгiв. Якщо отримана вiд продажу сума перевищувала розмiр боргу, то решта поверталась власнику заставленоСЧ речi. Якщо запропонована сума за рiч на публiчних торгах була нижчою, то заставодержатель мав право залишити рiч собi без права з його боку вимагати недостачу з решти майна заставодавця. Виняток складала застава рухомого майна. Кредитор мав право залишити вказане майно у себе. Але, якщо боржник вимагав продажу майна, то кредитор був зобовязаний виставити предмет застави на публiчнi торги. У випадку, коли сума, отримана з торгiв, була меншою, нiж розмiр боргу, то заставодержатель отримував право на отримання решти боргу за рахунок iншого майна боржника.
РЖпотека в РосiСЧ подiлялась на заставу рухомого i нерухомого майна. РЗСЧ форми багато в чому залежали вiд обСФкту (нерухоме i рухоме) i субСФкту (особа, держава, церква i т.д.). Допускався перезаклад майна.
В радянський перiод розвиток iнституту застави пройшов два етапи. До першого етапу