Застава у цивiльному правi
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
ра не виникаСФ реальноСЧ вимоги до боржника
Заставою може бути забезпечена дiйсна вимога, зокрема така, що випливаСФ з договору позики (банкiвськоСЧ позички), купiвлi-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо. Перелiк, викладений у ст. 3 Закону УкраСЧни тАЬПро заставутАЭ не СФ вичерпним. Тобто законодавець передбачаСФ, що заставу можна використати у будь-якому договорi.
Застава може мати мiiе щодо вимог, якi можуть виникнути у майбутньому, за умови, якщо СФ угода сторiн про розмiр забезпечення заставою таких вимог. нею можуть забезпечуватись i вимоги, щодо вiдшкодування збиткiв, заподiяних невиконанням, або неналежним виконанням зобовязань, хоча такi вимоги можуть i не виникнути, якщо боржник належним чином виконаСФ зобовязання. РДдина умова сторони повиннi домовитись про розмiр забезпечення заставою таких вимог.
Вiдповiдно до ст. 19 Закону УкраСЧни тАЬПро заставутАЭ застава забезпечуСФ вимогу у тому обсязi, який iснуСФ на момент задоволення. Заставою забезпечуСФться основний борг, включаючи вiдсотки, необхiднi витрати заставодержателя по утриманню заставленого майна, вiдшкодування збиткiв, завданих прострочкою виконання (а у випадках передбачених договором або законом неустойка), а також витрати на здiйснення забезпеченоСЧ заставою вимоги, якщо iнше не передбачено договором застави.
Сторони договору застави. Сторонами договору застави СФ заставодавець i заставодержатель. Вiдповiдно до ст. 11 Закону УкраСЧни тАЬПро заставутАЭ сторонами договору можуть бути фiзичнi особи, юридичнi особи та держава. Отже, згiдно цивiльного законодавства фiзичнi особи можуть вступати в заставнi правовiдносини з 18 рокiв, тобто з виникненням дiСФздатностi у повному обсязi, якщо вони не визнанi недiСФздатними i не обмеженi у дiСФздатностi. Особи, якi взяли шлюб до досягнення цього вiку, набувають дiСФздатностi у повному обсязi з моменту одруження. Згiдно з цивiльним законодавством субСФктами цивiльного права з рiзним обсягом прав та обовязкiв можуть бути неповнолiтнi (до 15 рокiв), частково дiСФздатнi (15-18 рокiв) та особи визнанi судом обмежено дiСФздатними. Всi названi категорiСЧ осiб можуть мати певне майно на правi власностi. При цьому питання про те, чи можуть усi вони виступати як сторони заставних правовiдносин прямо залежить вiд обсягу СЧхньоСЧ дiСФздатностi.
Застава майна означаСФ також i надання заставодержателю права звертати стягнення на предмет застави, якщо в момент настання строку виконання зобовязання, забезпеченого заставою, воно не буде виконане.
Заставодавцем при заставi майна може бути його власник, який маСФ право вiдчужувати заставлене майно на пiдставах, передбачених законом, а також особа, якiй власник у встановленому порядку передав майно i право застави на це майно. Питання про те, хто може бути заставодавцем державного майна врегульовуСФться положеннями Законiв УкраСЧни тАЬПро заставутАЭ та тАЬПро власнiстьтАЭ(ст. 37). Хоча змiни до Закону УкраСЧни тАЬПро заставутАЭ прийнятi 25 лютого 1994 року i внесли деяку яснiсть у питання, про те, хто може бути заставодавцем державноСЧ власностi, та все ж таки певна невизначенiсть залишаСФться. Так у п. 1 ст. 37 Закону УкраСЧни тАЬПро власнiстьтАЭ передбачаСФться, що до права повного господарського вiдання застосовуються правила про право власностi, якщо iнше не передбачено законодавчими актами УкраСЧни. Якщо б вказаних змiн до Закону УкраСЧни тАЬПро заставутАЭ не було, то на пiдставi того, що повне господарське вiдання надаСФ пiдприСФмству право володiння, користування та розпорядження переданим йому майном, можна було б зробити висновок, що державне пiдприСФмство могло б самостiйно виступати його заставодавцем. Однак, вiдповiдно до ч. 4 ст. 11 Закону УкраСЧни тАЬПро заставутАЭ це право обмежуСФться тим, що значну частину майна пiдприСФмства слiд передавати у заставу за згодою i на умовах, узгоджених з органом, уповноваженим управляти вiдповiдним майном.
Приблизно така ж схема, як i для державних установ маСФ дiяти при заставi майна орендодавцем. Оскiльки передача майна в оренду не припиняСФ права власностi, власник маСФ право вiльно заставляти майно. При цьому не порушуються права орендаря, оскiльки ст. 23 Закону УкраСЧни тАЬПро оренду державного майнатАЭ передбачено, що при переходi права власностi до iнших осiб (у тому числi i при реалiзацiСЧ застави) договiр оренди зберiгаСФ силу i для нового власника. В той же час, за орендарем залишаСФться право власностi на виготовлену продукцiю i прибуток, що отриманi вiд орендованого майна, а також на iнше майно, придбане ним згiдно iз законом, отже все це орендар вправi заставляти самостiйно.
Питання що до застави майна, набутого орендарем за рахунок амортизацiйних вiдрахувань регулюСФться безпосередньо умовами договору оренди. Якщо в договорi передбачено, що таке майно переходить у власнiсть орендаря, то його заставодавцем i буде орендар, якщо ж такого у договорi не передбачено, то заставодавцем такого майна буде власник майна, що орендуСФться.
Заставодавцем майна може бути як сам боржник безпосередньо, так i третя особа (майновий поручитель). При цьому вiдносини мiж таким заставодавцем i боржником можуть носити рiзний характер i значення для застави не мають. Законодавством не передбачено нiяких обмежень права бути заставодавцем для майнового поручителя, у тому числi немаСФ нiяких обмежень i для того, щоб фiзична особа виступила майновим поручителем юридичноСЧ особи або навпаки. Необхiдною вимогою для заставодавця i в цьому випадку СФ те, що вiн маСФ бути власником майна i повинен ма