Екзистенцiалiзм А. Камю
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
Екзистенцiалiзм А. Камю
А. Камю (1913- 1960) народився в Алжирi, у родинi сiльськогосподарського робiтника - поденника. Батька втратив, коли йому був один рiк. Учився на грошi, заробленi матiрю, що прибирала в багатих будинках.
Шкiльний учитель виклопотав для Камю стипендiю в алжирському унiверситетi. Там Камю вивчав фiлософiю. Писати початкiв рано. Органiзував самодiяльний театр.
В 1938р. став спiвробiтником новоСЧ лiвоСЧ газети АлжьСФ републiкен. Пiд час дивноСЧ вiйни газету заборонили. Камю перебрався в Париж у редакцiю Paris Soire. Пiсля розгрому ФранцiСЧ повернувся в Алжир, але восени 41 -го року знову виСЧхав у Францiю й став активним учасником руху Опору. Познайомився iз Сартром.
В 1942 р. вийшла його повiсть Стороннiй, в 1943 р. була опублiкована фiлософська праця Мiф про Сiзiфа. Пiсля серпневого повстання в 1944 р. Камю стаСФ на чолi новоСЧ газети Комба. В 1947 р. опублiкований самий знаменитий роман Камю Чуму, в 1951 р. - фiлософський трактат людина, що бунтуСФ,. РЖ нарештi, в 1956 р. - його останнiй великий добуток - повiсть Падiння.
У перiод холодноСЧ вiйни Камю переживав важкi iдеологiчнi сумнiви й не мiг знайти виходу з тiСФСЧ важкоСЧ й суперечливоСЧ ситуацiСЧ, у якiй виявилася захiдна iнтелiгенцiя.
Останнi роки життя Камю нiчого не писав. Цi роки вiдзначенi глибокою творчою кризою. Вiн почав почувати неспроможнiсть своСЧх старих iдей, але створити що-небудь нове так i не змiг. В 1960 р. вiн загинув пiд час автомобiльноСЧ катастрофи.
Фiлософськi погляди Камю суперечливi й перетерпiли серйозну еволюцiю. Вони характеризуються iндивiдуалiзмом i всебiчною розробкою проблеми безглуздостi iснування. Його погляди викладаються як у формi фiлософських трактатiв, так i у формi художнiх творiв: повiстей, романiв, пСФс. Стиль образний, метафоричний. Всi сюжети обертаються навколо окремоСЧ людини i його вiдносин з навколишнiм соцiальним i природним миром.
На вiдмiну вiд Гайдеггера i Ясперса, Камю не ставить питання про буття взагалi. Гайдеггер ставив запитання про змiст буття. Камю залишаСФ буття осторонь i зосереджуСФ увагу на проблемi змiсту. Змiсту чого? Людського життя, iсторiСЧ, iндивiдуального iснування.
Його погляди розвиваються в умовах, коли вiра в Бога втрачена, i стало ясно, що людське iснування кiнцеве в абсолютному змiстi, тобто, що iндивiдуума чекаСФ повне знищення, абсолютне нiщо.
У цiй ситуацiСЧ сам собою напрошуСФться висновок про те, що нiякого обСФктивного змiсту людського життя нi, тому що дати СЧй цей змiст комусь.
Адже для Камю, як i для екзистенцiалiзму взагалi, вихiдним пунктом СФ особистiсть. Це - фiлософiя, як ми знаСФмо, перейнята найглибшим iндивiдуалiзмом i субСФктивiзмом.
У Ясперса iндивiд вiдносив себе до Бога, i тому вiн не повисаСФ в повiтрi.
У Камю же, як i в Сартра, оскiльки Бог у них не фiгуруСФ, людина спочатку виступаСФ у своСЧй абсолютнiй самiтностi й кiнцiвцi. Але якщо людина самотня i йде до свого неминучого й абсолютного кiнця, то про який змiст його iснування взагалi можна говорити? Змiст його втрачаСФться самим радикальним образом.
Результат цiСФСЧ втрати сенсу описуСФться Камю в першому опублiкованому добутку, повестi Стороннiй, 1942 р.
У цiй повiстi СЧСЧ герой Мерсо розповiдаСФ про своСФ життя в мiстi на березi Середземного моря - це нiчим не примiтне життя дрiбного що служить, що вiн веде спокiйно й байдуже. У нього немаСФ нiяких особливих iнтересiв i прихильностей. Його мати перебуваСФ в богадiльнi, i iнодi вiн неСЧ вiдвiдуСФ. Але говорити йому з нею не про що. Потiм вона вмираСФ, i вiн виконуСФ все, що покладено в подiбних випадках. РД в нього жiнка, що викликаСФ в нього лише чисто плотський потяг. У духовному вiдношеннi в нього з нею немаСФ нiчого загального. Вiн нi до чого не прагне й нiчого не бажаСФ. Думка про те, щоб зробити карСФру, йому зовсiм далека. Так вiн iснуСФ день у день. як зовсiм стороннiй тому суспiльству, що його оточуСФ.
Втiм, у нього СФ одна прихильнiсть, одного iскрiння любов. Це - природа.
На вiдмiну вiд героя Сартра Рокантена, у якого матерiальне сприйняття викликало почуття нудоти, Мерсо закоханий у природу. Спiлкування з морем, повiтрям, сонцем, з водою доставляСФ йому справжня i СФдина насолода.
От так i живе цей герой Камю.
Але це розмiряне одноманiтне життя один раз порушилися. Якось раз, iдучи на прогулянку на море, вiн навiщо-те бере iз собою револьвер. Потiм вiн не зможе пояснити, навiщо вiн це зробив.
Але раз револьвер узятий, вiн повинен вистрiлити. РЖ Мерсо дiйсно чомусь стрiляСФ й убиваСФ араба на березi. Це вiдбуваСФться як би за порогом його свiдомостi, що скаламутилося вiд жари.
Мерсо заарештовують. ПочинаСФться наслiдок, а потiм i суд. Всiх учасникiв цього процесу обурюСФ не стiльки сам факт цього безперечного злочину, скiльки особистiсть Мерсо, настiльки вiн не схожий на них. Саме його життя вони сприймають, як виклик суспiльству i його устояним вдачам. Адже все, що становить СЧхнСФ життя, СЧСЧ змiст, СЧСЧ пiдвалини, йому зовсiм чужо. Цього вони перенести не можуть.
РЖ тут проза Камю стаСФ уСЧдливоСЧ, яка вказуСФ на пороки, лицемiрство, святенництво, фарисейство алжирського, а тим самим i всякого iснуючого суспiльства i його моралi. Адже хто чимсь видiляСФться з маси, хто не такий, як всi, той тим самим звичайно розглядаСФться як чужинець, що як виходить за межi das Man, як щось таке, що повинне бути викинуте.
Мерсо одностайно засуджуСФться до страти. Вiн з байдужнiстю вислухуСФ вирок. Але коли в камеру смертникiв до нього приходить священик ?/p>
Copyright © 2008-2014 studsell.com рубрикатор по предметам рубрикатор по типам работ пользовательское соглашение