Екзистенцiалiзм А. Камю
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
? призиваСФ його до покаяння, Мерсо вибухаСФ: Я був прав, я й зараз прав, завжди був прав, - гарячково викрикував вiн, - усе - однаково. Нiщо не маСФ значення, i я твердо знав, чому... Що менi смерть iнших, любов матерi, що менi Бог, життСФвi шляхи, якi вибирають, доля, який вiддають перевагу, раз менi призначена одна СФдина доля, менi й ще мiльярдам iнших обранцiв, усiм, хто, як i вiн, називають себе моСЧми братами. РЖншi теж присудженi до смертi.
Раз ми приреченi на смерть, те й життя, i все iнше позбавленi змiсту й нiчого не значать - от фiлософське кредо Мерсо.
Але не потрiбно ототожнювати кредо героя художнього твору iз кредо його автора. А це, на жаль, прийом всiх бездарних критикiв.
Не можна сказати, що погляди Мерсо зовсiм далекi Камю. Але це тiльки одна лiнiя його мiркування. Вона становить лише якийсь елемент, якусь його частину. Думка, висловлена Мерсо, постiйно тривожить Камю, i вiн невпинно прагне неСЧ перебороти. Досить субСФктивiстську спробу такого подолання вiн уживаСФ у фiлософському трактатi Мiф про Сiзiфа, що вийшов незабаром пiсля Стороннього.
Основна тема цього есе - безглуздiсть життя. РЖ центральне питання, якiм треба з такоСЧ установки, звучить так: якщо людина повинен умерти, то чи варто жити?
РД лише одна по-справжньому серйозна фiлософська проблема - проблема самогубства. Вирiшити, коштуСФ або не коштуСФ життя того, щоб неСЧ прожити - значить вiдповiстити на фундаментальне запитання фiлософiСЧ. Все iнше - чи маСФ мир три вимiри, чи керуСФться розум девятьма або дванадцятьма категорiями - вторинне. Такi умови гри: насамперед потрiбно дати вiдповiдь.
Якщо запитають, продовжуСФ Камю, на якiй пiдставi я затверджую, що це найважливiше питання, то я вiдповiм, що це очевидно з дiй, якi робить людина. Галiлей вiддавав належне науковiй iстинi, але з незвичайною легкiстю вiд СЧСЧ вiдрiкся, як тiльки вона стала небезпечноСЧ для його життя. У якiмсь змiстi вiн був прав. Така iстина не коштувала багаття. Чи земля вертиться навколо Сонця, чи Сонце навколо Землi - чи не однаково? Словом, питання цей порожньоСЧ. РЖ в той же час я бачу, як умираСФ велика кiлькiсть людей, тому що, на СЧхню думку, життя не коштуСФ того, щоб неСЧ прожити... Тому питання про сенс життя я вважаю самим невiдкладним iз всiх питань.
Якщо людина добровiльно розстаСФться з життям, те, iмовiрно, тому, що усвiдомить, хоча б iнстинктивно, що немаСФ нiякоСЧ глибокоСЧ причини для того, щоб продовжувати жити й страждати, що мир далекий i ворожий йому.
Мир, що може бути хоч як-небудь пояснений, - це наш знайомий, звичний мир. Але якщо Всесвiт раптом втратиться iлюзiй i iнтерпретацiй, людина вiдразу ж вiдчуСФ себе в нiй чужим, стороннiм. Його посилання в цей мир безповоротнi, тому що вiн позбавлений спогадiв про загублену батькiвщину й надiСЧ на землю обiтовану. Цей розрив мiж людиною i його життям, мiж актором i його iеною i СФ справжнСФ вiдчуття абсурду.
Так зявляСФться найважливiше поняття фiлософiСЧ Камю - поняття абсурду. Завдяки йому, його фiлософiю iнодi називали фiлософiСФю абсурду.
У чому суть абсурду? Як вiн виникаСФ?
Можна вказати, говорить Камю, на ряд життСФвих ситуацiй, якi породжують почуття абсурду.
Звичайно в нашiм життi ми додержуСФмося звичноСЧ рутини. Уставання, автобус, двi години на конторi або на фабрицi, СЧжа, автобус, четверта година роботи, СЧжа, сон, i понедiлок, вiвторок... i субота в тiм же ритмi - таким шляхом легко випливати бiльшу частину часу. Але один раз встаСФ питання навiщо?, i все починаСФться в цiй нудьзi, змiшаноСЧ з подивом. Нудьга, вiдчуття того, що все набридло приходять наприкiнцi ряду актiв механiчного способу життя, але в той же час вони будять свiдомiсть. Наприкiнцi цього пробудження або самогубство, або видужання.
Звичайно, говорить Камю, ми живемо, орiСФнтуючись на майбутнСФ й спокiйно даСФмо часу нести нас. Завтра, потiм, Ти це зрозумiСФш, коли станеш дорослим - такi слова можна чути чи ледве не щодня. Але наступаСФ день, коли людина усвiдомить, що вiн пройшов вiдому крапку на кривiй i йде до свого кiнця. Вiн належить часу, i по жаху, що охоплюСФ його, вiн довiдаСФться свого гiршого ворога. Завтра, ти завжди прагнув у завтра, хоча все в ньому повинне було повставати проти цього. Цей бунт плотi СФ абсурд.
Ще один крок, i вiдчуття сторонностi закрадаСФться в нас. Це вiдбуваСФться, коли ми усвiдомлюСФмо твердiсть, щiльнiсть миру навколо нас. Ми почуваСФмо, до якого ступеня який-небудь камiнь далекий нам, з якою силою природа або який-небудь ландшафт можуть заперечувати нас. У глибинi всiСФСЧ СЧСЧ краси СФ щось нелюдське, i всi цi пагорби, мякiсть неба, обрису дерев в одну мить втрачають своСФ iлюзорне зачарування й стають бiльше далекими, чим втрачений рай. Первiсна ворожiсть миру через тисячорiччя встаСФ перед нами. Ця щiльнiсть i стороннiсть миру СФ абсурд.
Так виникаСФ почуття абсурду. Людина хоче зрозумiти мир, говорить Камю. Але зрозумiти мир, думаСФ Камю, виходить, привести його до деякоСЧ СФдностi, а це значить, звести його до людини, вiдзначити його своСФю печаткою. Мир кiшки iнший, чим мир мурахи, а мир людини повинен вiдрiзнятися вiд того й вiд iншого, вона повинен бути людським. Якби людина переконалася в тiм, що навколишнiй свiт, подiбно йому самому, здатний любити й страждати, вiн був би примирений або умиротворений.
Так само розум, що прагне пiзнати реальнiсть, вiдчуСФ себе вдоволеним, тiльки якщо вiн зможе звести СЧСЧ до думки. Якби йому вдалося цю думку, виявлену в незлiченних явищах, звести до СФдиного принципу, його iнтелект?/p>
Copyright © 2008-2014 studsell.com рубрикатор по предметам рубрикатор по типам работ пользовательское соглашение