Екзистенцiалiзм А. Камю
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
били людей бiльше людяними, але дали СЧм засобу для того, щоб бути найбiльш нелюдськими...
А якi перспективи могли рисуватися Камю? Ще бiльш удосконаленi засоби знищення й пiдпорядкування людей. Про який змiст iсторiСЧ можна було говорити в цих умовах?
У минулих столiттях у людей була мета й нехай iлюзорний, але все-таки якийсь сенс життя. Вiн складався в iндивiдуальному порятунку, про яке вчила релiгiя. Але пiсля того, як, говорячи словами Нiцше, Бог умер, цей iлюзорний змiст значною мiрою випарувався. Життя людства, вся iсторiя стали здаватися зовсiм безглуздими.
Не можна сказати, що такий настрiй був властивий всiм людям на Заходi. Аж нiяк немаСФ. Воно охопило лише якусь частину iнтелiгенцiСЧ. Але адже й екзистенцiалiзм не став загальним свiтоглядом i самопочуттям. Це лише один iз плинiв фiлософiСЧ XX столiття.
Однак Камю далекий вiд того, щоб виправдувати самогубство фiлософськими, i, тим бiльше, етичними аргументами.
Точка зору Камю - це, так сказати, героСЧчний песимiзм. НадiСЧ в нього немаСФ. Але в нього СФ воля. Поза СФдиною фатальною неминучiстю смертi СФ воля. ЗалишаСФться мир, у якому людина - СФдиний хазяСЧн. РЖ вiн повинен залишатися людиною, незважаючи нi на що.
Як реалiзуСФться ця думка в мiфi про Сiзiфа? Вiдомо, що боги присудили Сiзiфа до найтяжчого покарання: до марноСЧ й безнадiйноСЧ працi. Неважко зрозумiти, що Сiзiф у Камю символiзуСФ все людство й будь-яку окрему людину. Сiзiф - це i СФ герой абсурду або абсурдний герой.
Його презирство до богiв, ненависть до смертi й бажання жити коштували йому несказанних мучень - вiн змушений безцiльно напружувати сили. Така цiна земних страстей.
Камю говорить, що якщо цей мир трагiчний, те тiльки тому, що його герой маСФ повну свiдомiсть своСФСЧ долi. Спроба звелася б на нi, якби його могла пiдтримувати надiя на порятунок. Але цiСФСЧ надiСЧ немаСФ. Камю вимовляСФ далi знаменнi слова: Сьогоднiшнiй робiтник живе так все своСФ життя, i його доля не менш трагiчна. Але сам вiн СФ трагiчним лише в тi рiдкi митi, коли до нього вертаСФться свiдомiсть.
Сiзiф - цей пролетар у богiв, знаСФ всю мiру свого розпачливого положення. Саме про це вiн думаСФ в тi моменти, коли спускаСФться з вершини гори за своСЧм вiчним вантажем. Але саме ця свiдомiсть i ставить його вище долi й робить його бiльше твердим, чим його камiнь. Та яснiсть, що повинна була бути його катуванням, у той же час означаСФ i його перемогу. Тому що немаСФ долi, що не перемогло б презирство.
Звичайно, це - фраза дзвiнка, помiтна, але тiльки фраза. Долю, скажемо, вязнiв фашистських таборiв нiяким презирством перебороти було неможливо. Але, з iншого боку, i примирення зi своСФю сумною долею й покiрливе прийняття СЧСЧ теж не вихiд з положення.
Так чи iнакше, Сiзiф шукаСФ й знаходить перемогу в собi самому, у глибинах свого власного духу. Вiн розумiСФ, що його доля - справа його власних рук, що все людське маСФ людське походження. Вiн приймаСФ свою долю, не згинаючись, i тим самим пiднiмаСФться над нею. Вiн мiстить, що зрештою всi добре. Цей всесвiт довкола нього, всесвiт без пана не здаСФться йому марноСЧ. Кожний атом цього каменю, кожна крупиця цiСФю покритою нiччю гори утворить цiлий мир. ОднiСФСЧ боротьби за вершину досить, щоб заповнити серце людини. Сiзiфа варто уявляти собi щасливим.
До чого ж ми прийшли? До досить специфiчного висновку. В остаточному пiдсумку до того, що джерело радостi й щастя - у самiй людинi i його метафiзичнiй волi.
Що б люди не робили, СЧхнСФ життя не здобуваСФ змiсту, не одержить його ззовнi. Людинi залишаСФться сподiватися тiльки на самого себе. РЖ вона же сам може додати змiст свого життя.
У всiй цiй концепцiСЧ Камю СФ двi сторони. Камю не очiкуСФ нiчого гарного вiд суспiльства i його iнститутiв, вiд iсторiСЧ, вiд життя; нiякоСЧ скiльки-небудь радiсноСЧ оптимiстичноСЧ перспективи вiн не бачить. Нiякого змiсту не виявляСФ. Якщо прийняти цю космiчну нiсенiтницю як вихiдна посилка, то треба визнати, що Камю робить максимум того, що можливо в цих умовах.
На вiдмiну вiд Нiцше, що приймав аналогiчну посилку, але пропонував пiдсилити волю до влади, перебороти людину й досягти стану надлюдини, Камю наполягаСФ на тому, щоб людина навiть у цiй ситуацiСЧ продовжувала жити, не втрачав свого людського вигляду й достоСЧнства. РЖ вiн показуСФ, як це можливо навiть для окремого iзольованого iндивiда.
Людина в будь-якiй ситуацiСЧ, як би страшна вона не була, повинен залишатися людиною - такий моральний висновок з Сiзiфа.
Але ми добре знаСФмо, як важко виконати цей iмператив. Коли в екстремальнiй ситуацiСЧ, у тих або iнших катiвнях, у вязницях, у таборах людина почуваСФ себе самотнiм, нерiдко ламаСФться, гине в моральному вiдношеннi, iде на угоду iз власною совiстю.
Вихiд, що Камю знайшов для Сiзiфа, не годиться для звичайних смертних, що перебувають не в АСЧдi, а на нашiй грiшнiй землi. Долю Сiзiфа вже вирiшили боги, тепер перед ним вiдкрилася вiчнiсть, хоча й неземна. РЖ те iндивiдуалiстичне рiшення, що запропонував було Камю, як вiн, видимо, сам зрозумiв, не представляСФться задовiльним для людини. Людина в життi не може бути один. Вiн перебуваСФ разом з iншими, якi можуть створити для нього пекло (згадаСФте За закритими дверима Сартра), але без яких вiн жити не може однаково.
Свiтогляд Камю роздираСФться протирiччям. З одного боку, бога нi, мир не маСФ змiсту, i нiякого ТСрунту моральнiсть i СЧСЧ норми не мають.
З iншого боку, Камю розумiСФ, що без яких-небудь моральних норм i поза служiнням людям людина приречена на дух
Copyright © 2008-2014 studsell.com рубрикатор по предметам рубрикатор по типам работ пользовательское соглашение