Дослідженні телевізійної рекламної продукції з погляду конструювання та продукування нею гендерних стереотипів
Курсовой проект - Психология
Другие курсовые по предмету Психология
>маскулінність це комплекс установок, поведінкових характеристик, можливостей та очікувань, від яких залежить соціальна практика чоловіків як соціальної групи, а фемінність це характеристики, повязані з жіночою статтю, характерні форми поведінки, очікувані від жінки в кожному конкретному суспільстві [1, 522528].
Основою для розподілу факторів маскулінності та фемінності слугує наявність у суспільстві двох біологічних і соціальних нетотожних статей: чоловічої й жіночої. Статева відмінність зумовлена насамперед звичайним процесом природної та соціальної еволюції, яка закріпила за ними усталені й доцільні функції. Важливу думку з цього приводу висловлює науковець Н. Губанова, наголошуючи на необхідності розмежування статі біологічної та соціальної (гендеру), оскільки для гендерної ідентичності вирішальне значення має не емпірично фіксована статева належність, а фактично виконувана соціальна роль чоловіка й дружини [18, 2].
Незважаючи на те, що кожна історична епоха формує специфічні еталони чоловічності й жіночності, набір маскулінних та фемінних рис не підлягає істотним змінам. Водночас зазначимо, що відомі елементи абсолютності в гендерній картині реальності й, отже, у репрезентаціях образів маскулінності та фемінності, безперечно, існують. Науковець В. Агеєва окреслює низку типових маскулінних та фемінних якостей. Так, до маскулінних рис дослідниця зараховує: інтелект, раціональність, незалежність, активність, силу, авторитарність, агресивність, стриманість в емоційних виявах, схильність до ризику, здатність до досягнень. До фемінних належать емоційність, мякість, слабкість, турботливість, практичність, консервативність, інтуїтивність, реалістичність, сенситивність, емпатійність [1, 138]. Варто зазначити, що названі типові риси фемінності та маскулінності це насамперед суспільно закріплені норми, стереотипи, а не результат обєктивних природних відмінностей між статями.
Досліджуючи гендерну картину світу, І. Буличев повязував поняття маскулінності та фемінності з біологічними детермінантами та акцентував на наявність відхилень від головної лінії поведінки [11]. Це натомість свідчить про недосконалість абсолютизованого визначення маскулінності та фемінності. Так виникає ідея про те, що маскулінність та фемінність не є взаємовиключними структурами, оскільки кожна людина містить певне співвідношення маскулінних і фемінних рис, яке називають явищем андрогінії. Однак, як зазначає І. Буличев, андрогінна тенденція суперечлива тим, що зближення образів маскулінності та фемінності призводить до втрати кращих її складників [11].
Психологи Дж. Спенс і Р. Хельмріх, як варіант вирішення проблеми дефініцій, пропонують, замість термінів маскулінності та фемінності, використовувати такі: інструментальність (як традиційна чоловічність) та експресивність (як традиційна жіночність) [7, 44]. Однак зміна назви термінів не змінює їхньої сутності, оскільки запропоновані визначення ґрунтовані на належності до певної статі й потрактовані як типові та традиційні риси.
Отже, гендер полісемантичне поняття, що тлумачать у різних соціо-психологічних аспектах. Важливими для розуміння гендеру є поняття гендерних ролей та гендерних систем, в основі яких лежать гендерні категорії маскулінності та фемінності, що являють собою типові риси певної статі та сприяють стереотипному уявленню про гендерні ролі індивіда в суспільстві, слугують базовим елементом побудови гендерних стереотипів.
1.2 Сутність гендерної нерівності
Становлення громадянського суспільства передбачає серед інших демократичних перетворень утвердження рівних можливостей для самореалізації як жінок, так і чоловіків. Питання нерівності для українського суспільства є актуальним, оскільки за результатами Центру соціальних експертиз, Інституту соціології НАН України 50 % опитаного населення усвідомлює наявність у суспільстві гендерної нерівності [39]. У широкому розумінні поняття нерівності тлумачать як становище, коли не всі мають однакові, рівні права [13].
Ґрунтовний аналіз проблеми гендерної нерівності представлений у працях дослідників О. Стрельник [54], Н. Губанової [18], І. Буличева [11], В. Агеєвої [1], де закцентовано увагу на підходах до теорії тлумачення гендеру. Так, О. Стрельник стверджує, що поняття гендерної нерівності вивчають у кількох аспектах:
- як природну й зумовлену функціональною значущістю нерівність чоловічих і жіночих ролей (функціональний підхід);
- як нерівність можливостей і життєвих шансів жінок та чоловіків (соціальний контструктивізм);
- як нерівність класових позицій чоловіків і жінок, позицій у системі соціальної стратифікації;
- як нерівність, зумовлену конфліктами між статями (конфліктний підхід);
- як пригнічення чоловіків і жінок традиційними гендерними ролями (ліберально-феміністичний напрям)
- як гноблення жінок, насильство над ними (радикальний, соціалістичний фемінізм) [54, 9].
За визначенням В. Агеєвої, гендерна нерівність це така побудова суспільства, за якої різні соціальні групи (у цьому контексті чоловіки й жінки) мають усталені розбіжності та нерівні можливості в усіх сферах суспільного життя [1, 519]. Таке узагальнене трактування не дає можливості зясувати чинники, що зумовлюють явище гендерної нерівності.
У межах нашого дослідження найдоцільніше послуговуватися дефініцією ліберально-феміністичного напряму, що повязує гендерну нерівність із традиційними