Державний лад та органiзацiя управлiння в КиСЧвськiй Русi у РЖХ-ХРЖРЖ столiттях
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
ь громади пiдривалася з боку великокнязiвськоСЧ влади, що накладала на неСЧ високi податi, побори, рiзного роду повинностi. Князi також передавали право стягування данини i судових штрафiв разом iз правом суду своСЧм васалам, що утягнуло громаду в сферу впливу окремих феодалiв, що перетворювали членiв громади у феодально залежне населення.
Перетворенню вiльних общинникiв у феодально залежних сприяли i такi обставини, як руйнування селян у результатi стихiйних лих, неврожаю i т.д. Посилення позаекономiчного примуса також спричиняла необхiднiсть для селян йти пiд заступництво найбiльш Могутнiх феодалiв, що вiдразу перетворювали таких патронуСФмих i феодально залежних, примушуючи працювати на себе. Звичайно, встановлення феодальноСЧ залежностi було тривалим процесом, у якому проглядаються i визначенi етапи i рiзнi стадiСЧ залежностi.
Як свiдчать древне-руськi джерела, смерди XI-XII ст. ст.- це значна частина напiвселянського феодально залежного населення. За своСЧм мiiем в суспiльствi вони займали промiжну позицiю мiж вiльними князiвськими мiнiстерiалами i людьми селянськоСЧ громади .
Те, що смерд входив у систему князiвського домену, виявляСФться з включення його в перелiк доменiальних осiб у Правдi Ярославичiв, а також з того, що особиста недоторканнiсть смерда вiдгороджувалася, княжимо словом. Будучи особисто вiльний, смерд мав право переходити до сильного патрона. Смерд iз родиною веде у своСФму селi господарство. Князь давав смерду землю (сiло) за умови рiзноманiтноСЧ служби йому. У випадку смертi смерда не мав синiв, земля поверталася князю. За своСФ право володiння самостiйним господарством смерди сплачувала князю данину.
Смерд, що завоював довiру князя, iмовiрно, мiг стати мiнiстерiалом СФмцем, отроком, дитячим, старостою. Деякi смерди могли пiднятися по соцiальним сходам досить високо. Але смерд, що заборгував, видимо, мiг бути перетворений у феодально залежного закупа. Розвиток феодалiзму вiв до зменшення ролi смердiв у давньоруському суспiльствi.
Слiд зазначити, що уривчастiсть i неяснiсть джерел про смердiв обумовили рiзне розумiння iсториками й iсториками права правового положення цiСФСЧ категорiСЧ населення КиСЧвськоСЧ Русi .
Розповсюдженим термiном для позначення феодально залежного населення був термiн закуп. Основним джерелом для вивчення закупничества СФ група статей ВеликоСЧ редакцiСЧ РосiйськоСЧ Правди, названоСЧ Статутом про закупiв (ст. 5664, 66). Цей Статут зявився на початку XII в. у результатi боротьби народних мас проти сваволi панiв i вимоги бiльш чiткого визначення правового положення закупiв. Закуп це людин, що потрапив у боргову кабалу i зобовязаний своСФю роботою в господарствi позикодавця повернути отриману в нього купу (позичка-борг пiд вiдсотки). Закупа, що одержав позичку пiд вiдсотки, називався найманцем.
Закуп був зобовязаний нести панщину па пана. Вiн виконував сiльськi роботи, працював на полi (ст. 57 Пр. Пр.), У ст. 58 ВеликоСЧ Правди зазначено, що закуп доглядаСФ за панською худобою: пасе СЧСЧ на поле, заганяСФ в двiр, замикаСФ в хлiвi. Закупу феодалом надавався земельний надiл, а також сiльськогосподарськi знаряддя i робiтник худоби. У нього могло бути i своСФ господарство, власний кiнь.
Закуп був сильно обмежений у правах, зокрема в правi вiдходу вiд пана. За утечу вiд пана вiн перетворювався в повний (обельного) холопа (ст. 56 Пр. Пр.). За крадiжку, зроблену закупом, вiдповiдав його пан (ст. 64 Пр. Пр.), але закуп у цьому випадку, як i у випадку втечi, ставав повним холопом. Землевласник мав право пiддати закупа тiлесному покаранню за справу i не мiг бити закупа безвинно (ст. 62 Пр. Пр.). Це застереження в Росiйськiй Правдi в силу СЧСЧ неконкретностi слабко захищали закупа а скорiше свiдчила про панську сваволю. Пан не мав права продавати закупа в холопи (ст. 61 Пр. Пр.). За цей незаконний акт вiн повинний був заплатити штраф, а закуп одержував волю. По незначних справах закуп мiг виступати в судi як свiдка, а також звертатися в суд зi скаргою на свого пана. Рiст закупничества був звязаний з розвитком приватного землеволодiння.
РЖзгой - це людина зжита, вибита зi звичноСЧ колiСЧ, позбавлена колишнього свого стану. РЖзгоСЧ були двох видiв: вiльнi i залежнi. Положення iзгоСЧв залежало вiд того, з якого середовища люди потрапили в изгойство. РЖ серед перших i серед других могли бути як городяни, так i селяни. Значний контингент феодально залежних iзгоСЧв формувався за рахунок холопiв, що викупилися на волю. Холопи, що вийшли на волю, як правило, не розривали звязку з паном i залишалися пiд його владою. Однак були випадки, що коли звiльнився холоп iшов вiд свого хазяСЧна. Такi iзгоСЧ-вiльновiдпущеники, що поривали з колишнiм паном, попадали звичайно пiд патронат церкви.
Поряд з iзгоями-вiльновiдпущениками зустрiчалися iзгоСЧ вихiдцi з вiльних шарiв давньоруського суспiльства: купцi, що розорилися, ненавченi поповичи, а також князя-сироти, що втратили причастя у росiйськiй землi. РЖзгоями ставали i селяни, що по тим чи iншим причинам видiлялися (зживалися) зi складу громади. РЖзгоСЧ цiСФСЧ групи були людьми без визначених занять. Вони входили до складу давньоруського суспiльства на положеннi вiльних (ст. 1 Кр. Пр., ст. 1 Пр. РЖн.). Росiйська Правда охороняла життя iзгоя штрафом у 40 гривень так само, як i iнших категорiй вiльного населення КиСЧвськоСЧ Русi, названих у зазначених статтях. РЖзгоСЧ залишалися вiльними до тiСФСЧ пори, пок?/p>