Державний лад та органiзацiя управлiння в КиСЧвськiй Русi у РЖХ-ХРЖРЖ столiттях
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
тепер зi своСЧм сюзереном великим киСЧвським князем у класичних вiдносинах васалiтету-сюзеренiтету. Цi вiдносини регламентувалися договорами, так називаними крестоцелувальними грамотами. Вони припускали насамперед надiлення сюзереном васала землею. Крiм того, дарування земель супроводжувалося i роздачею iммунiтетних прав. За це васал зобовязаний був насамперед нести службу великому киСЧвському князю.
Сюзеренiтет позначався словом старейшинство. Поняття старейшинство маСФ велике значення в оформленнi системи феодальноСЧ iСФрархiСЧ. Воно не тотожно поняттю СФдиновладдя, навпроти, протистоСЧть йому, тому що звязано з представленням про перший серед рiвних, а аж нiяк не СФдиному носiСЧ влади. Старейшинство полiтичне повинно бути звязане зi старейшинством генеалогiчним. Мiiевi князi-брати як нащадки великого киСЧвського князя користалися рiвними правами на спадщину. Ця обставина пiдтримувала в князiв iдею СФдностi i загальноСЧ вiдповiдальностi за долю Родiн у боротьбi з зовнiшнiми ворогами. Але генеалогiчний критерiй у визначеннi старейшинства усе бiльш вiдходив на другий план, поступаючись мiiем розумiнням чисто полiтичним, вихiдним з реальних мiжкнязiвських взаСФмин.
Найстаршим ставав не той, хто досягав цього положення в силу вiку, а той, кого таким нарекли, тобто офiцiйно назвали iншi князi. Актами подiбного визнання, мабуть, були договори про васалiтет-сюзеренiтет. Договори були двостороннiми; вони складалися вiд iменi як сюзерена, так i васала. Але старейшинство не тiльки досягалося в результатi добровiльного визнання. Воно добувалося пiд час усобиць, завойовувалося.
З розвитком феодалiзму в Х ст. десяткова система керування з тисяцькими, соцькими i десяцькими, що виросла iз дружинноСЧ органiзацiСЧ, поступово замiняСФться палацово-вотчинною системою керування. При цiй системi немаСФ розходження мiж органами державного керування i керування особистими частками князя. Усi нитки керування сходяться в дворi князя (боярина). Усякий, хто входив до складу княжого двору (боярськоСЧ вотчини) i вiдав якою-небудь галуззю чи господарства був просто наближеним князiвським слугою, разом з тим мiг при довiрi пана здiйснювати i державнi функцiСЧ. Палацово-вотчинна система керування на вiдмiну вiд десятковоСЧ системи, що ще не знаСФ подiли на центральнi i мiiевi органи, припускаСФ уже видiлення i мiiевi органи керування. У цiй якостi виступають мiiевi князi, а також намiсники i волостелi, призначуванi великим князем. СкладаСФться система годiвлi.
Для просування по ступiнях державноСЧ iСФрархiСЧ головним було зразкове виконання функцiй слуги при дворi феодала, особиста вiдданiсть йому. З ускладненням задач державного керування роль таких осiб зросла, вiдбувався подiл, уточнення функцiй мiж ними, установлювалася вiдносна СЧх спецiалiзацiя. Найбiльш важливими посадовими особами були воСФвода начальник усiх збройних сил князiвства; тiун конюший який вiдав питаннями забезпечення князiвського вiйська конями; огнищанин, що керував князiвським двором i одночасно виконував важливi державнi завдання; стольщик, в обовязку якого входила органiзацiя постачання князiвського двору продовольством i iн. У пiдпорядкуваннi цих осiб знаходилися численнi управителi тiуни, старости.
Апарат палацово-вотчинного адмiнiстративно-господарського керування був типовим феодальним апаратом, тому що в основi його лежав специфiчний феодальний принцип безпосередньоСЧ i невiдСФмноСЧ приналежностi полiтичноСЧ влади земельному власнику. Палацово-вотчинна система керування формувалася на всiх рiвнях феодальноСЧ земельноСЧ iСФрархiСЧ верб великокнязiвському доменi, i у володiннях мiiевих князiв, i в боярських вотчинах. Обсяг влади мiiевих феодалiв при цьому настiльки розростався, що по тiльки мiiевi князi, по навiть i бояри у своСЧх вотчинах одержали право суду у вiдношеннi залежного вiд вотчинника населення.
Феодальнi зСЧзди
Ослаблення влади великого князя i рiст влади великих феодалiв-землевласникiв зробили необхiдним скликання феодальних зСЧздiв (снемiв). Феодальний зСЧзд був вищим органом влади феодалiв. На феодальнi зСЧзди збиралися мiiевi князi, СЧхнi союзники (брати), васали (сини i бояри), iнодi церковна знать. ЗСЧзди скликалися великим князем. На них розглядали нове законодавство, розподiляли льони, вирiшували питання вiйни i свiту з iноземними державами, намiчали заходи для охоронi торгових шляхiв. Снем був, таким чином, державним органом, що вирiшував корiннi питання, що вiдносяться до громадськоСЧ органiзацiСЧ, державному ладу, зовнiшнiй i внутрiшнiй полiтицi краСЧни в умовах ослаблення влади киСЧвського князя i рости впливу мiiевих феодалiв. Так, на снеме 1072 р., що зiбрався у Вишгородi, була прийнята Правда Ярославичей. Тут були присутнi три князi Ярославовича РЖзяслав, Святослав, Усеволод, СЧхнi дружинники, митрополит, СФпископи, iгумени. Снем 1097 р. у Любече, маючи у видi улаштування свiту, визнав незалежнiсть окремих князiв (каждо так тримаСФ отчину свою). Снем 1100 р. в Уветичах займався розподiлом льонiв. Про свiт i вiйну з половцями князi говорили на снемi па р. Золотчi в 1101 р. i на Долобському снемi в 1103 р.
Феодальнi зСЧзди не змогли зупинити розвиток феодальноСЧ роздробленостi, тому що в основi цього процесу лежали соцiально-економiчнi фактори. Полiтична влада, будучи при феодалiзмi атрибутом земельноСЧ власностi, у мiру росту, змiцнення приватного землеволодiння в