Державний лад та органiзацiя управлiння в КиСЧвськiй Русi у РЖХ-ХРЖРЖ столiттях
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
?пецiальнi пункти збору данини цвинтарi. Посадники одночасно керували вiйськовими силами мiста, у СЧхньому веденнi знаходилася i прилягаюча сiльська округа. Великi князi призначали посадниками, як правило, бояр i iнших добрих чоловiкiв. Посадники i волостелi (управителi сiльськими волостями) мали найближчих помiчникiв в особi тiунiв. Були в них i помiчники по спецiальних справах мечники, мостники, вирники i т.п. Усi цi особи мiстилися за рахунок податкiв i поборовши з населення. Така система керування називалася системою годiвлi. ПРО корм представникам князiвського апарата говориться в ст. 42 КороткоСЧ Правди i ст. 9, 10, 74 ВеликоСЧ Правди.
Великий князь приймав найважливiшi рiшення за згодою свого оточення великих феодалiв (бояр), княжих чоловiкiв, що складали феодальну раду при князi. У його склад входили також представники духовноСЧ знатi, iнодi представники верхiвки мiст (старцi, старцi градськi), у воСФнний час керiвники союзникiв. Рада при князi був важливим органом держави. Члени князiвськоСЧ ради називалися думцями. Сказане не означаСФ, що вотчинний князь не мав право приймати без ради самостiйно те чи iнше рiшення. Однак князь був зацiкавлений у тiм, щоб рiшення, що вiн вважав найбiльш важливими, пiдтримувалися впливовими в державi особами. Тому вiн досить часто звертався до ради.
Вiйськовi сили
Вони складалися з трьох основних частин: великокнязiвськоСЧ дружини i дружин мiiевих князiв i iнших феодалiв, народного ополчення, найманих загонiв.
Дружина складала ядро вiйська. У початковий перiод КиСЧвськоСЧ Русi однiСФСЧ з характерних рис дружинного ладу було те, що дружинники постiйно складалися при князях, жили при них, роздiляючи всi СЧхнi iнтереси, у всiм допомагаючи своСЧм панам. Князi постачали дружину всiм необхiдним: СЧжею, одягом, зброСФю. Вони вважали дружинникiв своСЧми радниками. Лiтопис розповiдаСФ, наприклад, що Володимир Святославич, люблячи дружину, з нею постiйно думав про лад земленем i про статут земленем.
Основу дружини складала родова знать, але всякий, кого князь вважав корисним у ратнiй справi i радi, мiг бути також включений до складу дружини. З рядiв старшоСЧ дружини виходили основнi представники князiвськоСЧ адмiнiстрацiСЧ: посадники, тисяцькi й iн. Молодшi дружинники (отроки, пасинки, дитячi) знаходилися при дворi князя, зближаючи зi слугами. З молодшоСЧ дружини вибиралися охоронцi князя, а також призначалися дрiбнi посадовi особи.
В мiру поглиблення i розширення феодального процесу дружинники осiдали на землi, вiдривалися вiд князiвського двору, перетворювалися в землевласникiв. Представники верхiвки старшоСЧ дружини згодом стали називатися боярами. У договорi Олеа з ВiзантiСФю 911 р. говориться, що вiн укладений i вiд iменi його великих бояр. Боярами стали називати в першу чергу членiв старшоСЧ дружини, що одержали не тiльки велика суспiльна вага, але i визначену самостiйнiсть. Бояри також обзаводилися своСФю дружиною. Дружиннi вiдносини мiж ними i князем стали переростати у васальнi. Такi колишнi дружинники князя перетворювалися у феодалiв-васалiв, сталi приводити на вiйну своСЧ дружини в народнi ополчення. Народнi ополчення (виття) складали головну масу вiйська. До складу вить входили i сiльськi жителi, i городяни . Ополчення збиралися в перiод вiйн iз зовнiшнiм ворогом i насамперед у випадку погрози безпеки держави. Ускладнилися i заходи щодо змiцнення i захисту зовнiшнiх границь. Вiйсько подiлялося на десятки, сотнi, тисячi. Наприкiнцi першого перiоду iснування ДавньоруськоСЧ держави зявився розподiл на полки.
Для проведення воСФнних операцiй великi князi залучали за плату iноземнi найманi загони.
Мiiевi князi
Спочатку па мiiях правили племiннi князiвськi династiСЧ. Мiiевi князi, що до середини Х в. у джерелах часто iменувалися великими, визнавши силу киСЧвського князя, знаходилися в пего в слухняностi, виставляли по його заклику вiйсько, передавали йому частина данини, що збираСФться з пiдвладноСЧ територiСЧ. На мiiях iнодi розмiщалися i вiйськовi сили киСЧвського князя. На свою службу мiiевi князi користалися заступництвом великого князя, залишали собi частина зiбраноСЧ данини, що можна розглядати як васалiтет, що виник на данницькiй основi. У випадку порушення вiрностi васал позбавлявся своСЧх володiнь.
Перед Давньоруською державою, що обСФднала всi схiднословянськi землi, стояла задача змiцнення полiтичноСЧ консолiдацiСЧ. У цьому планi важливе значення мали полiтичнi акцiСЧ. Змiст СЧх укладався в тому, що землi i князювання, де правили залежнi вiд великих князiв мiiевi князiвськi династiСЧ, передавалися синам великого князя. Так, Святослав саджаСФ свого сина Олега в деревех. Володимир посадив своСЧх синiв у Новгородi, Полоцьку, Туровii, Ростову, Муромi, Пскову, Смоленську, РЖскоростенi, Володимирi, Тмутараканi. У менш важливих мiстах знаходилися посадники, намiсники i тисяцькi князя Володимира з найближчого його оточення.
Реформа великого князя Володимира лiквiдувала владу мiiевих племiнних князiв, звязаних походженням i iнтересами зi своСЧми землями i далеких вiд iнтересiв КиСФва. Таким чином, вона пiдiрвала автономiю земель. У результатi реформи усi вищi ступiнi феодальноСЧ iСФрархiСЧ виявилися в руках одного князiвського роду, представники якого в звязку з розвитком феодалiзму, ставши власниками землi i перетворивши у великих феодалiв-землевласникiв, знаходилися