Вплив індивідуально-психологічних особливостей підлітків на характер інтерактивної взаємодії з електронними ресурсами
Дипломная работа - Психология
Другие дипломы по предмету Психология
? батьків і дітей. Але у більшій частині наукової літератури наголошується, що кількість конфліктів і бурхливих сцен у відносинах між підлітками і членами їх сімей перебільшена [28-31].
Як внутрішні емоційні бурі, так і конфлікти між підлітками і батьками не є неминучою складовою розвитку. Хоча емоційна дистанція між підлітками і батьками має тенденцію до збільшення впродовж отроцтва, коли підлітки зазнають фізичних метаморфоз пубертату, це не обовязково веде до бунту або неприйняття батьківських цінностей. У дослідженні 6000 підлітків з 10 країн (Австралії, Бангладеш, Угорщини, Ізраїлю, Італії, Японії, Тайваню, Туреччини, США і колишньої Західної Німеччини),проведеному Оффером і його колегами у 1988 році виявилось, що переважна більшість підлітків у всіх країнах ладять зі своїми батьками і позитивно відносяться до своїх сімей [31].
Відповіді респондентів різняться залежно від того, в якій країні живе підліток, що указує на важливість культурного контексту розвитку в отроцтві-юності. Серед учасників даного дослідження в ізраїльської молоді, наприклад, найбільш сприятливі відносини в сімї. Можливо, це відображає те особливе значення, яке традиційна єврейська культура додає внутрісімейним звязкам. Хоча всі респонденти, у відповідях яких виявилася значна схожість, жили в сімях, устрій яких визначався не тільки традиційною, а урбанізованою, індустріальною культурою [31].
Ясно, що дефініції автономії, в яких робиться наголос на свободі від батьківського впливу, потребують перегляду. Поняття незалежності повинне враховувати вплив батьків, що продовжується, на дітей в період отроцтва-юності і навіть пізніше. Один з теоретиків Р. Хілл (1987) запропонував цікавий підхід до підліткового прагнення до незалежності, визначаючи автономію як саморегуляцію. Незалежність має на увазі здатність виносити свої власні судження і регулювати свою поведінку. Багато підлітків саме й вчаться думати в процесі розвитку. Вони піддають переоцінці правила, цінності і межі, засвоєні раніше вдома і в школі. Іноді вони натрапляють на різкий опір з боку батьків, що може привести до конфлікту. Частіше батьки беруть участь в цьому процесі разом з дітьми, зводячи до мінімуму зони конфлікту і допомагаючи підліткам розвинути незалежне мислення і саморегульовану поведінку [31].
Людина стає дорослою в процесі поступового перетворення, і воно вимагає від нього здібності бути одночасно незалежним і взаємозалежним. Соціальні відносини є взаємозалежними. З перебігом часу підлітки розвивають здатність поєднувати зобовязання перед іншими, що лежать в основі взаємозалежності, з відчуттям "Я", що складає основу незалежності [35].
Кожен період життя ставить перед людиною складні завдання розвитку, що вимагають для свого вирішення нових навичок й іншого ставлення. Згідно з Е. Еріксоном [52] підростаюче покоління неминуче стикається з двома головними завданнями: досягненням деякої автономії і незалежності від батьків, формуванням ідентичності, створенням цілісного "Я", що гармонійно поєднує різні елементи особистості.
Діти судять про себе відповідно до сукупності різних ролей, наприклад дочки, старшої сестри, подруги, учениці. У отроцтві і юності нові пізнавальні можливості мислення на рівні формальних операцій дозволяють проаналізувати ці ролі, побачити в деяких суперечності й конфлікти і реструктурувати їх з метою побудови нової ідентичності. Іноді цей процес вимагає відмови від старих ролей і встановлення нових відносин з батьками, братами і сестрами, однолітками. Е. Еріксон називає завдання формування ідентичності головним барєром, який діти повинні подолати, щоб зробити успішний перехід до дорослості [52].
Велику частину свого професійного життя Е. Еріксон займався клінічною психологією, маючи справу з підлітками і молоддю. Його дослідження процесу формування "внутрішнього відчуття ідентичності" мало величезний вплив не тільки на фахівців у області психології розвитку, але й на широку публіку. За Е. Еріксоном процес самовизначення, названий формуванням ідентичності, довгий і складний. Ідентичність забезпечує безперервність минулого, теперішнього і майбутнього індивіда. Вона утворює єдину систему координат для організуючих і інтегруючих форм поведінки в різних сферах життя людини. Вона приводить особисті схильності й таланти у відповідність з ідентифікаціями й ролями, даними йому раніше батьками, однолітками й суспільством. Допомагаючи людині дізнатися своє місце в суспільстві, особистісна ідентичність також забезпечує основу для соціальних порівнянь. І нарешті, внутрішнє відчуття ідентичності допомагає визначити напрям, цілі і сенс майбутнього життя індивіда [52].
Багато своїх уявлень про відповідні ролі й цінності підлітки отримують від референтних груп. Референтні групи можуть складатися з близьких людей, яких вони бачать щодня, або бути ширшими соціальними групами, чиї установки й ідеали підлітки розділяють, наприклад, релігійні, етнічні групи, групи людей, що належать до одного покоління або обєднаних загальними інтересами. Людина порівнює себе з референтною групою, широкою або вузькою, і приймає або відкидає її цінності [52].
Підлітки повинні дійти згоди з безліччю референтних груп. Групи, що зявляються в дитинстві самі собою, наприклад сімя, сусідська компанія, школа, більше не влаштовують або не задовольняють їх. Звідси, відносини підлітка з сімєю, етнічною групою і групою однолітків можуть вступати в суперечності.
Іноді підлі